Цінова політика: фактор ризику для розвитку країни

28 лютого ц.р. на засіданні Ради НБУ було заслухано звіт правління НБУ про виконання Основних засад грошово-кредитної політики у 2016 р. Постановою правління НБУ від 18 серпня 2015 р. №541 "Про Основні засади грошово-кредитної політики на 2016–2020 роки" було визначено, що "Національний банк досягатиме цінової стабільності шляхом дотримання кількісних цілей щодо інфляції". "Середньострокова ціль щодо інфляції встановлена на рівні 5% (для річного приросту індексу споживчих цін) і досягатиметься поступово". Зокрема визначено такі короткострокові показники для річної зміни індексу споживчих цін: грудень 2016 р. - 12%±3 п.п.; грудень 2017-го - 8%±2 п.п.

Аналіз глобальних тенденцій, макроекономічних даних, матеріалів, поданих правлінням Національного банку, тощо, дає можливість стверджувати, що реалізація грошово-кредитної політики була такою, що відповідала встановленим цільовим орієнтирам. Причому зазначене стосується не лише формального досягнення оголошеної інфляційної цілі, а також ширшого кола питань, які вказують на появу макроекономічних передумов переходу на нижчу інфляційну траєкторію без ризику для відновлення потенціалу економіки, хоча з деякими застереженнями.

Дійсно, споживча інфляція в річному вимірі сповільнилася з 43,3% у грудні 2015 р. до 12,4% у грудні 2016-го, що відповідає встановленому цільовому орієнтиру.

Відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики на 2017 р. і середньострокову перспективу, схвалених Радою НБУ 21 грудня 2016-го, цільові орієнтири грошово-кредитної політики за показником споживчої інфляції встановлено на рівні:

- грудень 2017 р. - 8% ±2 п.п.; грудень 2018 р. - 6% ±2 п.п.; грудень 2019 р. - 5% ±1 п.п.

Наведене дає змогу визнати, що показник споживчої інфляції в 2016 р. було знижено до встановленого цільового рівня, а сам рівень узгоджується з цільовими орієнтирами, схваленими постановою правління НБУ від 18 серпня 2015 р. №541 "Про Основні засади грошово-кредитної політики на 2016–2020 роки". Крім того, за підсумками 2016 р. було виконано кількісні критерії та індикативні цільові показники спільної з МВФ програми за чистими міжнародними резервами, чистими внутрішніми активами та грошовою базою.

Формально все правильно, можна привітати правління НБУ з хорошою працею. Разом з тим діяльність НБУ як сприяла, так і не сприяла зниженню темпів інфляції. А саме: за заявами регулятора, завдання забезпечення стабільності національної валюти не розглядалося як головне. Більшу увагу НБУ у 2014-му та 2015 р. приділяв оздоровленню банківської системи.

Скоріш за все, оздоровлення відбулося та продовжується, але воно від початку супроводжувалося катастрофічним зниженням довіри до національної валюти та банківської системи і, як наслідок, відпливом коштів населення з депозитів банків і підвищенням попиту на іноземну валюту. Лише за 2014 р. депозити населення в національній валюті знизилися на майже 57 млрд грн, а в іноземній - на 13,4 млрд дол. США. А перевищення купівлі валюти населенням над продажем становило 2,41 млрд дол.

При всьому цьому НБУ допускав девальвацію у катастрофічних для внутрішніх цін розмірах: 95,4% - у 2014 р., 49,9% - у 2015-му. Лише один прямий ланцюг "курс, вартість енергоносіїв, ціни виробників, ціна споживчого ринку" дає повне уявлення про наслідки девальвації для внутрішніх цін з боку собівартості.

Слід бути відвертими, що така девальвація та інші негативні процеси в економіці в цілому та в грошово-кредитній сфері були вимушеними, і навряд чи дії НБУ змогли б якісно вплинути на характер перебігу подій. Наслідки руйнацій в економіці неможливо вирішити лише за рахунок засобів монетарної політики. Але й недостатню увагу НБУ до стабільності національної валюти також не варто виключати з розгляду.

Безумовно, НБУ не робив неправильних з наукового погляду кроків, тому обсяги пропозиції грошей у перші два роки були мінімальними, а ставка НБУ невиправдано (за певними оцінками) високою. Так, монетарна база у 2014 р. зросла на 8,5%, у 2015-му зазнала максимального стримування - збільшилася лише на 0,8%. Відповідно, темпи зростання грошової маси також були стриманими: у 2014 р. - 5,3%, у 2015-му - 3,9%. А ставка з 14% у 2014 р. підскочила до 22% у 2015-му.

Такі дії, поза сумнівом, мали виключно антиінфляційний вплив. Утім,ціна і характер такого впливу залишають певні сумніви у доречності настільки жорсткого застосування. По-перше, тому що в цілому антиінфляційного ефекту досягти не вдалося, адже поняття інфляції, як відомо, є значно ширшим, ніж поняття зростання споживчих цін. Так, для цін виробників зниження темпів зростання не відбулося, а навпаки, було зафіксовано їх підвищення - до 35,7% за рік після 25,4% у 2015 р. (31,8% - 2014-го).

По-друге, зниження темпів зростання споживчих цін стало переважно наслідком кардинального падіння купівельної спроможності населення і, відтак, відповідного зменшення пропозиції грошей на споживчому ринку: зниження рівня реальної заробітної плати становило 6,5 і 20,2% у 2014-му та
2015 р. відповідно, реальних доходів населення - 11,5 і 22,3%. Уже за підсумками 2015-го населення почало виснажувати валютні накопичення із розряду "у панчохах під ліжком". Адже продаж валюти населенням перевищив купівлю на 1,5 млрд дол. А за підсумками 2016 р. - уже аж на 2,4 млрд. При цьому якщо рівень реальної заробітної плати у 2016 р. збільшився на 8,8%, то рівень зростання реальних доходів (за 11 місяців) - лише на 0,5%.

Як підсумок, варто зазначити таке:

1. Інфляцію не подолано тією мірою, коли про це можна казати, як про факт, що формує подальші тенденції. Рівень зростання споживчих цін не є достатнім показником.

2. Особливої антиінфляційної спрямованості дії НБУ не мали. Якщо у 2014-му та 2015 р. радикально зростала ключова ставка НБУ та максимально стискувалася монетарна пропозиція, то динаміка курсу фактично руйнувала всі ці зусилля. І такий рівень девальвації, незважаючи на "беззаперечні" заяви молодих "ринкових" фахівців про зворотне, не може не вплинути катастрофічно на внутрішні ціни. Хоча б через вартість енергоносіїв у структурі собівартості, не кажучи вже про вимушену тарифну політику щодо населення. Наразі у 2016 р. при порівняній стабілізації курсової динаміки НБУ дещо послабив жорсткість монетарної політики. І ставку знизив до 14%, і монетарна пропозиція відчула певної "волі". Монетарна база збільшилася на 13,6%, а грошова маса - на 10,8%. З іншого боку, дії НБУ також не можна назвати і такими, що провокували інфляцію. Хоча би з тих міркувань, що внаслідок таких дій рівень ставок в економіку, обсяги кредитування та певний дефіцит коштів підприємств не стимулювали зростання виробництва, підвищення рівня оплати праці, збільшення доходів населення та створення додаткових робочих місць.

3. Зниження темпів зростання споживчих цін можна вважати результатом збігу кількох факторів, характерною ознакою і наслідком якого було скорочення грошової пропозиції на споживчий ринок переважно через тривале зниження доходів населення на тлі природно високого рівня пропозиції товарів (переважно продовольчих) і послуг.

4. Важко спрогнозувати, наскільки вдасться зберегти низхідний тренд у споживчих цінах у найближчі роки, але безумовно, що за відсутності форс-мажорних економічних і політичних зламів динаміка внутрішніх споживчих цін не має зазнавати настільки помітних прискорень, які мали місце у
2014-му і 2015 р.

5. Якщо НБУ не зможе зламати негативні тенденції у ставленні населення до банківської системи та національної валюти, стимулюючи повернення та істотне збільшення його коштів на банківських депозитах, то, на жаль, позитивні факти у ціновій динаміці можуть залишитися виключними і не перетворитися на бажаний тренд.

Сумнівний індекс

Зараз дуже багато дискусій відбувається навколо зміни вагової структури для розрахунку індексу споживчих цін. Моє спілкування з рядом учених підтверджує певні сумніви щодо способів обрахунку ІСЦ.

8 лютого 2016 р. Держстат оприлюднив нову вагову структуру для розрахунку ІСЦ. Методика її формування міститься у розділі 13 Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження. Структура є динамічною і змінюється щомісяця під впливом зміни цін на окремі товари і послуги. Найбільше запитань у "новій" структурі викликає зменшення частки витрат на житлово-комунальні послуги: з 11,3% у структурі 2014 р. до 7,5% у структурі 2015 р. І це - на тлі підвищення тарифів 2015-го більш як удвічі (на 103%!), яке закономірно призвело до збільшення частки витрат населення на ЖКП за "старою" структурою до 16,1%. Саме за такою структурою розраховувався індекс споживчих цін у
2016 р. А на кінець минулого року зазначена частка житлово-комунальних послуг за "старою" структурою збільшилася вже до 21%, що цілком відповідає суб'єктивним спостереженням.

Відповідно до Методологічних положень, "нова" структура буде актуальною для розрахунку індексу споживчих цін уже у 2017 р. Проте сама структура вже буде змінена з урахуванням інфляції 2016-го. Тобто з урахуванням підвищення тарифів у 2016 р. на 47,2% частка житлово-комунальних послуг на початок 2017-го за "новою" структурою зросла лише до 10%, що вже зовсім не збігається з суб'єктивними спостереженнями щодо витрат населення на житлово-комунальні послуги (вони є значно більшими).

Цікавим є факт, що за "старою" структурою індекс споживчих цін у січні 2017 р. був би навіть меншим (1,0%) від офіційного (1,1%). Зазначене пояснюється, зокрема, значно більшою часткою витрат на транспорт (паливо) у "новій" структурі. Зазначені міркування не дають підстав зробити висновок, що рівень інфляції у 2016 р. був розрахований некоректно (оскільки він обчислювався ще за структурою 2014 р. (актуалізованою), проте змушують сумніватися у репрезентативності індексу споживчих цін уже у 2017 р., оскільки, за суб'єктивними відчуттями, структура витрат значно відрізняється від тієї, за якою розраховується ІСЦ.

Що і як таргетувати

Рада НБУ, в тому числі і я, визнала інфляційне таргетування (ІТ) монетарним режимом на 2017 р. Так, нам потрібно досягти цінової стабільності і розпочинати подальші дії щодо відновлення економічного зростання. Тому, на моє переконання, вже зараз доцільно думати про відповідні монетарні режими на 2018 р., і це має бути не тільки цінова, а й фінансова стабільність і відновлення економічного зростання. Можливо, не тільки таргетування інфляції, але і таргетування номінального ВВП.

1. Відповідно до статті 99 Конституції основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. При цьому НБУ (виходячи в т.ч. із пропозицій до Основних засад грошово-кредитної політики на 2017 р.) розглядає стабільність грошової одиниці виключно як цінову стабільність.

Можливо, такий підхід був би повністю економічно обґрунтованим за умов тривалого збалансованого розвитку економіки і максимально функціонально розвинених трансмісійних механізмів, коли всі вартісні складові національної валюти перебувають у безпосередньому зв'язку та формуються на ринковій основі. Навпаки, за нинішнього стану та умов функціонування економіки України обмеження пріоритетів центробанку лише ціновою стабільністю може призвести до певних ризиків "необачності".

2. Монетарний режим таргетування інфляції (відповідно до європейської інтерпретації його визначення) - це стратегія монетарної політики, спрямована на забезпечення монетарних умов збалансованого економічного розвитку, яка охоплює п'ять основних елементів:

- публічне оголошення середньострокових кількісних цілей за рівнем інфляції в формі точкового таргету або цільового діапазону;

- інституційно закріплене зобов'язання підтримки цінової стабільності як пріоритетної цілі монетарної політики і відповідальність за виконання свого мандата;

- незалежність центрального банку (незалежність монетарної політики, зокрема, від валютного та монетарного таргету; інструментальна і операційна незалежність);

- розвиток центральним банком системи прогнозування інфляції та механізмів координації в цьому аспекті з урядом; прогноз інфляції відіграє найважливішу роль і розглядається як проміжний таргет, тобто прийняття операційних рішень має випереджувальний характер, орієнтований на прогноз інфляції;

- прозорість, підзвітність і активна комунікаційна стратегія центрального банку з поясненням цілей, планів і рішень монетарної влади для громадськості й учасників ринку.

ЄЦБ пояснює, що режим ІТ передбачає більше фокусування уваги на динаміці інфляції порівняно з таргетом, при цьому дані за валютним курсом, монетарними агрегатами, макроекономічними параметрами відіграють роль важливих індикаторів для прогнозування інфляції.

На перший погляд, або цих правил у формальному розумінні в Україні вже можна дотримуватись, або остаточно довести умови їх дотримання до бажаних нескладно. Відтак, формально запровадження ІТ є справою реалістичною, а декларовані визначення формально співпадають із можливостями.

Утім, наразі існують певні сумніви щодо практичної реалізації такого режиму таргетування. Адже за головну умову для запровадження інфляційного таргетування в економічно розвинених країнах вважають, як само собою зрозуміле, наявність саме ринкової економіки і, як наслідок, саме ринкової системи ціноутворення, а також повністю розвинених і ефективних трансмісійних механізмів.

У реальності режим таргетування інфляції - це не тільки і не стільки підпорядкування всіх дій певній меті (тому що її можна досягти і адміністративно-законодавчими методами), а образ дій, у результаті якого можна досягти поставленої мети. Тобто не саме досягнення мети ставиться головним завданням у стратегії, а чітке виконання правил гри, в результаті якої така мета можлива.

Тому застосування монетарного режиму ІТ, можливо, і може бути ефективним лише за наявності трансмісійних механізмів, що забезпечують:

- наявність конкурентного середовища на ринку фінансових ресурсів (у випадку України - відсутність монополії в цьому сенсі банківської системи і наявність розвиненої й ефективної структури ринків цінних паперів і небанківських фінансових організацій);

- максимально рівноправний доступ суб'єктів економічної діяльності до фінансових ресурсів;

- відсутність "тромбів" у каналах взаємного впливу на формування вартості грошей як по внутрішній і зовнішній її складових, так і за рівнем відсоткових ставок;

- неможливість застосування на будь-якому рівні адміністрування внутрішніх цін (тобто взаємний вплив секторів економіки через фінансові потоки має зумовлювати невигідність штучного втручання в процеси ціноутворення).

Слід врахувати, що режим ІТ - це система ідеально узгоджених дій з управління грошово-кредитною сферою. Система досить тонкої надбудови. В умовах значної залежності від кон'юнктури зовнішніх ринків така система практично не живуча і схильна до серйозних деструктивних коливань, якщо, звичайно ж, спільний економічний простір, в якому вона застосовується, сам не є визначальним для цих ринків і самостійно не здатен на них домінувати.

Крім того, дуже важливо розуміти, що будь-яка стратегія так чи інакше є тимчасовою, тому що залежність світової економіки від циклів розвитку ще ніколи не вдавалося нівелювати до рівня сталості темпів зростання ВВП протягом хоча б до 10–12 років. І, так чи інакше, в певний момент для тієї чи іншої економіки виникає необхідність орієнтувати стратегію розвитку на корекцію саме темпів зростання, а не забезпечення постійності тих чи інших умов, тим більше монетарного характеру.

Як висновок, потрібно просто враховувати, що не можна застосувати режим таргетування інфляції в одній окремо взятій країні, якщо вона не є рівноправним учасником ринку таких же гравців у таргетування, не має рівних конкурентних умов і не входить до системи економічної та, зокрема, фінансової взаємодопомоги. Але в таких умовах, коли правила гри повинні бути рівними для всіх, контроль за їх дотриманням, так чи інакше, повинен зміститися в єдиний центр управління загальною грошово-кредитною сферою. Що, власне, і демонструє наявність і діяльність ЄЦБ.

В Україні інфляційне таргетування вже існує як монетарний режим грошово-кредитної політики. Зважаючи на це, на жаль, важко погодитися з правомірністю співіснування задекларованих темпів інфляції у 8%±2 п.п. у 2017 р. (читай - 10%) і переходом до 5%±2 п.п. у 2019-му з ринковим набором інструментів європейського зразка (зокрема, ставки НБУ як основного) у вітчизняному ринковому середовищі з усіма його "особливостями".

Швидше за все, варто було б казати, що у прогнозованому періоді (2017–2019 рр.) буде поставлено за мету створення необхідних умов для запровадження режиму таргетування інфляції, де головною ціллю буде забезпечення низхідної динаміки середньорічних темпів інфляції з умовно 10% (за фактом 2016 р.) до бажаних 5%, від існування яких у тривалій перспективі 3–5 років можна починати замислюватися щодо режиму інфляційного таргетування.

Однак при цьому слід розуміти, що період переходу до режиму таргетування і, як наслідок, стримування інфляції, процес зниження її темпів аж ніяк не є ознакою самого режиму таргетування у розумінні тих правил гри, про які йшлося вище. І тут, безумовно, можлива жорстка монетарна політика, безжалісне обмеження грошової пропозиції, високі антиінфляційні ставки в реальному секторі і т.ін., що може бути тимчасовим гальмом, а не стимулом економічної активності, яка ґрунтується на інвестиціях у тривалі економічні цикли.

Крім того, і всі заходи на випадок ризиків, задекларовані у пропозиціях до Основних засад (зокрема і щодо валютного ринку), не є заходами, характерними для режиму ІТ, але повною мірою відповідають наявному стану економіки.

Тобто декларування запровадження режиму таргетування інфляції в Україні, зважаючи на сучасні умови і можливості НБУ, має вигляд не зовсім реалістичного бажання.

3. Варто звернути увагу й ще на один аспект, який залишається при обговоренні режиму ІТ у певній тіні не тільки в Україні, а й в економічно розвинених країнах. Досвід останніх показав, що режим таргетування за всіх позитивних переваг не надає гарантій унеможливлення виникнення фінансових криз на кшталт тієї, яка сталася у 2007–2008 рр.

Після неї більшість потерпілих країн почала приділяти значно більшу увагу заходам і стратегіям щодо унеможливлення фінансових криз і забезпечення фінансової стабільності, ніж розбудові економічних конструкцій на підґрунті режиму таргетування будь-якого показника.

Чи варто Україні нині, після болісних наслідків світової фінансової кризи та кризи сучасного періоду, намагатися вирішувати як першочергове завдання щодо запровадження ІТ, практично не приділяючи уваги стратегії та поточним заходам забезпечення фінансової стабільності?

А якщо все ж таки приділяти фінансовій стабільності більшу увагу, то чи не стане це гальмом для забезпечення інфляційного таргету, та й ще за умов забезпечення його ринковими інструментами?

Питання потребує подальших дискусій.