Підтримати
Без Росії
30 серпня, 2013, 12:57
Поділитися
До слова, є такий самий "бронепоїзд на запасному шляху" і в поляків - у Гданську. Хоча поставки російської нафти йдуть у Польщу справно. Поки що.
Свіжіший і ближчий приклад - Білорусь. Запровадження мит і погрози урізати графіки з приводу і без - це стиль роботи братніх народів у рамках Митного союзу. Зараз дійшло до того, що на період нестачі бензину російський уряд домігся від Мінська фактичного контролю над експортом нафтопродуктів, що належать білорусам. У найближчі кілька місяців особливо великих обсягів з Білорусі не очікували через ремонт на найбільшому Мозирському НПЗ. Але тепер, очевидно, про цей напрям варто взагалі забути.
До речі, білоруси теж намагалися зіскочити з російської нафтової голки. У 2010 р. на знак протесту проти чергових витівок "партнерів" вони почали поставки венесуельської й азербайджанської нафти через балтійські і чорноморські порти. Довго це не тривало, проте своєрідного результату досягли - на 2011 р. було підписано досить вигідний для білорусів договір із Москвою щодо поставок нафти.
Ринок проти монополізації
Побудова диверсифікованого нафтового ринку України почалася з того, що в цій галузі ще в 90-х роках минулого сторіччя почалася робота за ринковими принципами, без жодних "інтимних" домовленостей, як із природним газом. Плати ринкову ціну і будеш з ресурсом - такий невигадливий механізм виробив імунітет спочатку в українських НПЗ, а потім і в інших учасників ринку.
Панування українських НПЗ, про яке з ностальгією дотепер згадують деякі чиновники, базувалося не на технологічній і логістичній перевазі, а на використанні схем із несплати акцизів на нафтопродукти і ПДВ на імпортну нафту. Про це, до речі, добре знає нинішній міністр енергетики Едуард Ставицький, що має великий досвід роботи на ринку нафтопродуктів. У результаті конкурувати з продукцією українських НПЗ паливу ззовні було нереально, тому його фактично і не було. Схеми з акцизу тоді припинив Л.Кучма, з ПДВ - Ю.Тимошенко (у 2005 р.). Створення рівних умов для внутрішніх виробників та імпортерів привело до поступового вирівнювання ситуації, конкуренція почала будуватися не лише за ціною, а й за якістю.
Відсутність економіки переробки і підвищення вимог до якості призвели до зупинки Надвірнянського, Дрогобицького і Херсонського нафтопереробних заводів. Це була перша фаза, коли підприємства випали з ринку з об'єктивних чинників. Друга фаза була вже іншого роду. Лисичанський та Одеський НПЗ залишили ринок 2012-го і 2010 р. відповідно через повернення схеми уникнення оподаткування, але вже при ввезенні імпортних нафтопродуктів. При справі залишився тільки Кременчуцький НПЗ "Укртатнафта", який, втім, росіяни відрізали від трубопровідних поставок після рейдерського захоплення заводу групою "Приват" і виселення з підприємства російської "Татнефти".
Хоч би яким сумним і неправильним був такий результат, ринок отримав дуже гарний урок і загартування. Поломка на одному заводі в період посівної чи жнив до 2005 р. миттєво викликала паніку, Леонід Кучма кілька разів особисто домовлявся з лідерами держав і нафтових концернів про додаткові поставки нафтопродуктів. З 2005-го ринок не знав жодного випадку дефіциту бензину або дизпалива, хоча були форс-мажори, коли ринок одночасно залишали постачальники 50% палива. Однак за рахунок альтернативних джерел поставок пройти кризові місяці вдавалося без очевидних ознак проблем. Наприклад, протягом першого півріччя 2013-го Україна одержувала нафтопродукти з більш як десяти зарубіжних напрямків і двох внутрішніх (див. рис.).
Єдиною проблемою нинішньої гнучкої системи нафтопродуктозабезпечення є відсутність зобов'язань у постачальників щодо створення якогось резерву на випадок непередбачуваних ситуацій. У Європі діє норматив з підтримання 90-денного запасу сировини і палива, але в Україні можна було б розпочати з двотижневого запасу.
З березня 2012 р., коли зупинився ЛИНИК (Лисичанський НПЗ), в Україну не надійшло ані тонни російської нафти. Як бачимо, особливої трагедії не сталося, хоча десять років тому такий сценарій був би апокаліпсичним. Так, через відсутність достатнього власного видобутку Україна залишається імпортозалежною країною у нафтовій сфері. Та якщо все одно потрібно завозити, то вже краще за розгалуженою диверсифікованою схемою, аби не залежати від монополіста. До того ж хто сказав, що сибірська сировина залишила Україну назавжди? Очікуваний у вересні запуск Одеського НПЗ і Лисичанського НПЗ навесні наступного року відбудеться на російській нафті. (У світлі останніх подій щодо Лисичанська впевненості вже немає. Джерела не виключають, що "Роснефть" може використати завод для розхитування ситуації в "регіональній" Луганській області.)
Однак хоч би як змінювалася структура ринку, вже доведено на практиці: відкрита модель ринку гарантує наявність палива за ринковими цінами за будь-яких умов. Це важливо знати нашій владі і важливо показувати владі і компаніям російським, які часто вважають, що без їхньої нафти і газу немає життя на землі. У свою чергу, закритий ринок, такий, як російський, уже третій рік поспіль відчуває нестачу і, як наслідок, зростання цін на нафтопродукти в періоди сезонного попиту. І це при тому, що ми говоримо про найбільшу нафтовидобувну країну планети.
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка
Флуд
Порушення дійсного законодвства України
Образа учасників дискусії
Реклама
Розпалювання ворожнечі
Ознаки троллінгу й провокації
Інша причина
Відміна
Надіслати скаргу
ОК
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google