«КАШТАНОВІ» ПЕРСПЕКТИВИ

Про конкурентоспроможність української промисловості зазвичай говорять у майбутньому часі. Але для швейної галузі це вже реальність. Продукція наших підприємств анітрохи не гірша від зарубіжної, а ціни вчетверо нижчі. Торік середня рентабельність швейних підприємств зросла до 21,8%, вони одержали понад 42 млн. гривень прибутку. Важливим чинником нарощування обсягів виробництва швейної промисловості фахівці називають збільшення пропонування вітчизняних виробників. З другого боку, зростання обсягів виробництва в галузі зумовлено розширенням ринків збуту. Зменшується й питома вага виробів, виготовлених із давальницької сировини.

Обсяг виробництва готового одягу сягнув 997 млн. гривень, збільшившись, порівняно з 2000 роком, на 16,3%. Виготовлено 33,6 млн. виробів.

Стоп... У країні під п’ятдесят мільйонів жителів. Це означає, що на чотирьох чоловік вітчизняна промисловість зшила аж три вироби. Якби все це було правдою, вулицями ходили б натовпи нудистів. Улітку це, може, й гарно, але в грудні невдягненим громадянам було б непереливки.

До речі, мільярд гривень від реалізації одягу — це приблизно 180 млн. дол., що, знову-таки, не вражає. Для порівняння: на експорт відправлено готового одягу на 420 млн. дол. Інакше кажучи, мінімум 70% виготовленої продукції наших швейників експортовано. Це добре. Зле інше — ми практично повністю здали внутрішній ринок. При його ємності мінімум 3—5 млрд. дол. на легальних виробників припадає менше 10%. Решта — або контрабанда, або сірий імпорт, або продукція підпільних фірм. Відповідно, держава має від цього нуль цілих «дуля десятих» податків, а легальні виробники постійно скаржаться на відсутність попиту.

Вражаюча невідповідність між можливостями підприємств і реальним станом справ у швейній галузі стала загрозливою. І це попри те, що потенційно легка промисловість — одна з найбільш привабливих із погляду інвестицій та прибутковості у вітчизняній економіці. Відомий модельєр Воронін якось сказав, що ринок одягу посідає третє місце за дохідністю після алкогольного й тютюнового. У цій фразі набагато більше правди, ніж може здатися. У багатьох країнах саме швейна промисловість була основою національного відродження. Так сталося в Японії, Китаї, Південній Кореї, Італії. Хотілося б, щоб до цього списку додалася й Україна.

Проте відсутність системного підходу призводить до невиправдано повільного розвитку галузі й до серйозних диспропорцій між якісними та ціновими показниками товарів на внутрішньому ринку. Досі більшість громадян України змушені купувати неліцензійну продукцію сумнівної якості й за сумнівними цінами. Звісно, це гальмує розвиток вітчизняних виробників, зводить нанівець наміри потенційних інвесторів робити ставку на таку галузь, як українська легка промисловість.

До початку 90-х у країні існував ланцюжок «виробник—оптовик—роздріб». Його успішно зруйнували. Як із сумом відзначають швейники, оптової торгівлі на внутрішньому ринку майже немає. Це, певна річ, дуже ускладнює реалізацію готового вбрання. Нині провідні учасники ринку налагоджують власні збутові мережі, активно розвивають фірмову торгівлю, відкривають представництва для просування своєї продукції в регіонах. У більш віддаленій перспективі прогнозуються вертикально інтегровані об’єднання, що охоплюють повний цикл — від тканини й виготовлення фурнітури до пошиття одягу та його продажу. Але все це в майбутньому.

Поки що вітчизняне законодавство не стимулює розвитку галузі. Виникає парадокс: більшу частину ринку мовчки віддали контрабандистам і «цеховикам», зате легальне виробництво оподатковують на повну котушку. Як відзначив комерційний директор одного з лідерів галузі — київського ЗАТ «Каштан» Олександр Мартинчук, нині українські швейні підприємства сплачують ПДВ двічі: спочатку — коли везуть сировину в Україну, а вдруге — при вивезенні готової продукції. Те ж саме стосується й устаткування. Складається парадоксальна ситуація: західні продавці дають нам відстрочку в оплаті на півтора року, а вітчизняні митники вимагають ПДВ з устаткування, що надходить у країну, вже на кордоні. І водночас через кордон тече потік неконтрольованого імпорту.

За офіційною статистикою, веде далі пан Мартинчук, торік не ввезли готового одягу навіть на 40 млн. дол. Щоб дізнатися, наскільки це правда, зайдіть на будь-який великий столичний ринок. Там лише «турецько-китайський» мотлох. Не говорячи вже про те, що майже половину його пошито в нелегальних цехах в Україні. Тим часом ми спокійно могли б заповнити ринок своєю продукцією. Причому з гарантованою якістю. Протягом останніх двох років купили сучасне німецьке устаткування, тільки в модернізацію виробництва вклали понад 2 млн. гривень — на сьогодні оновлено вже п’яту частину виробничих потужностей. Авжеж, хотілося б провести обновлення швидше, але для модернізації всього виробничого ланцюжка поки що бракує коштів.

Однак уже сьогодні підприємство випускає близько мільйона виробів на загальну суму майже 10 млн. гривень. Понад три мільйони гривень перераховує в бюджети всіх рівнів. З якістю проблем немає. Якщо на внутрішній ринок щомісяця надходить 20 тис. виробів із торговельною маркою «Каштан», то на зовнішній — 60 тис. Але під марками відомих світових виробників — Burberry, Marks&Spencer, BHS, Matalan/Lee Cooper, Bartons.

Наприкінці листопада київська швейна фабрика «Каштан» з участю свого західного партнера уклала угоду з державною службою закупок уряду Ірландії на поставку продукції в цю країну на період до 2005 року. Відповідно до неї, українські швачки виготовлятимуть елементи форми для ірландської армії, митниці й поштової служби. Отже, роботу і, відповідно, заробітки забезпечено. А все-таки — чому наше вміння і, коли хочете, таланти затребувані практично лише на зовнішньому ринку? Чому немає можливості по-справжньому розгорнутися на українському?

— Ми давно працюємо на ринку, нам вірять, у нас є солідні партнери, готові вкласти кошти, — розповідає комерційний директор ЗАТ «Каштан». — Уже зараз один із партнерів — ірландська компанія Sable Outerwear — планує перевести виробничі потужності з Португалії, Польщі й Індонезії в Україну. На підході й інші проекти.

Аби підвищити привабливість вітчизняної швейної промисловості, ЗАТ «Каштан» спільно зі своїми партнерами створили Міжнародний експертний центр інвестиційної привабливості швейної галузі України. Поруч із киянами, ініціаторами його створення стала ціла низка зарубіжних фірм. Серед них такі відомі в Західній Європі компанії, як голландська TOOTAL Fabrics, ірландська Sable Outerwear, британська Грехем Гангер, німецька PFAFF.

Головна мета Міжнародного центру — створення умов для координації дій між учасниками внутрішнього й зовнішнього ринків. Ініціатори впевнені, що діяльність центру сприятиме залученню іноземних інвестицій в Україну, піднесенню збиткових сьогодні швейних підприємств. Він працюватиме у відкритому для загалу та влади режимі. Швейники сподіваються, що в результаті вдасться створити майданчик, на якому відбуватиметься перетікання інформації та обмін експертними думками. Передбачається також, що центр аналізуватиме стан розвитку галузі й надаватиме свої висновки як уряду України, так і засобам масової інформації.

Проект покликаний надати новий імпульс розвитку власних виробничих потужностей і виходу на нові економічні обшири. На це ж націлює і недавно підписаний Кабінетом міністрів та низкою підприємств легкої промисловості меморандум про координацію дій щодо стабілізації роботи галузі. Громадяни України повинні отримати можливість купувати високоякісні товари вітчизняного виробництва за доступними для них цінами.