Було ваше, стане наше. Захоплення підприємств на законних підставах

27 жовтня, 2006, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 41, 27 жовтня-3 листопада 2006р.
Відправити
Відправити

У «них» і в «нас» Слово англійського походження «рейдер» приходило в нашу мову двічі. Першого разу для назви бойового корабля, котрий займається піратством на морських комунікаціях противника...

У «них» і в «нас»

Слово англійського походження «рейдер» приходило в нашу мову двічі. Першого разу для назви бойового корабля, котрий займається піратством на морських комунікаціях противника. Друге його значення з піратством ніяк не пов’язане — лексема «рейд» занадто багатозначна, тому, з огляду на канони словотвору, рейдером можна було б назвати і вечір на рейді. В економіці ж під рейдерством розуміють недружнє захоплення підприємств. Воно, як правило, загрожує тим із них, які належать колективному власникові, зазвичай акціонерному товариству.

На Заході, де процес протікає в рамках правового поля, до нього ставляться нормально, як до явища позитивного, що сприяє оздоровленню економіки. Здоровим підприємствам рейдерство не загрожує. Але в тих випадках, коли директор невиправдано завищує рекламні та представницькі витрати, гуляючи при цьому з повіями в готелях і ресторанах, обов’язково знайдеться якийсь тямущий його заступник, який побажає відкрити акціонерам очі на те, куди витрачають їхні гроші, і заразом самому влізти в директорське крісло. Якщо більшість акціонерів погодиться на зміну керівництва, вона пройде в звичайному статутному режимі. Ну а якщо вважатиме, що старий кінь борозни не зіпсує, тоді є резон провести рейдерську операцію.

В її плані спочатку організовується серія підстав і провокацій: в одному випадку фірма помилково не проплатила поставлений товар, в іншому, теж помилково, — не поставила проплачений товар, у третьому, знову ж помилково, — занизила суму податкових зобов’язань. Усе це спричиняє низку штрафів і судових позовів, і в усьому, хоч так хоч сяк, винний директор, адже на всіх помилково складених документах, які він підмахував не дивлячись, стоїть його підпис. Потім витягається на світ божий щось щодо його морального обличчя, і в засобах масової інформації роздмухується комплексний скандал.

В обивателя складається враження, що фірма на межі краху, і він прагне якомога швидше збути впалі в ціні акції. І нечисленна, але добре організована опозиція, методично скуповуючи акції, зрештою формує більшість і на загальних зборах акціонерів захоплює підприємство. І оскільки за спиною «змовників» зазвичай стоїть якась потужна фінансово-промислова група, рейдерство зазвичай іде рука об руку з процесом злиття і поглинання компаній.

У пострадянському світі воно відбувається в дещо іншій формі.

По-перше, там немає величезної армії дрібних власників. На Заході кожна родина має акції десятка різноманітних компаній, дивіденди від який становлять невеличкий, але доважок до сімейного бюджету. А в нас середній клас не стільки інвестує економіку, скільки сам сидить на кредитах. Тому громадська думка не дуже впливає на курс акцій.

По-друге, у нас більше можливостей діяти в обхід жорстких норм закону, оскільки адмінресурс коштує дешевше, тобто відносно легко домовитися з державними чиновниками і правоохоронними структурами.

По-третє, потенційні жертви рейдерів самі далеко не завжди чисті перед законом, і в їхній діяльності за бажання можна знайти чимало білих плям, які в один чудовий момент можуть перетворитися на чорні діри.

В Україні, наприклад, 33 тисячі акціонерних товариств. Із них лише 566 сплачували 2005 року дивіденди своїм акціонерам — у середньому припало близько 500 тис. грн. на кожне. Це, слід гадати, гіганти індустрії, де працює не менш як тисяча робітників, з яких не менш як сотня є водночас і акціонерами. Інші АТ, мабуть, створювали не для того, для чого зазвичай створюють акціонерні товариства, тобто щоб спільно вкладати гроші у виробництво й отримувати за це прибуток. Багато з них являють собою ширму, за якою або «пустушка», або один конкретний хазяїн.

Як оживають «мертві душі»

Уявіть собі ситуацію: Чічіков скупив 10 тисяч мертвих душ, пробив під них дармову землю в Херсонській губернії і тільки-но зібрався отримати позику в банку, а тут халепа — скасували кріпосне право, і найвищий указ повелів наділити селян землею і відпустити їх на волю. Що в цьому разі робить наш герой? Правильно! Реєструє акціонерне товариство, куди, судячи з установчих документів, його вчорашні кріпаки вклали всі 10 тисяч своїх приватизаційних сертифікатів, а головою його правління обрали Чічікова. І все — ласкаво просимо по кредит!

Але раптом у нього в офісі з’являється якийсь Ноздрьов і пред’являє документи про те, що загальні збори акціонерів переобрали правління і новим генеральним директором призначили його, Ноздрьова. Усі папери, природно, справжні: і протокол загальних зборів акціонерів, і свідоцтво про його перереєстрацію, видане губернською держадміністрацією. А для більшої переконливості за спиною в нахаби стоять міцні хлопці з охоронної фірми, ладні в будь-який момент за командою замовника організувати «винос тіла».

Приблизно в такій же ситуації опиняється і жертва рейдерських атак. Ні для кого не секрет, що великі бізнесмени з метою відмивання неповернутих кредитів і приховування доходів від оподаткування реєструють чимало своїх активів на мертві душі. На перший погляд, це компанії з іншомовними назвами, зареєстровані десь на екзотичних островах. Але копни-но глибше, і виявиться, що формально все записано на нікому невідомих пенсіонерів, п’яниць і матерів-одиначок, які найчастіше і самі про це не знають. Зате вони завжди поруч і завжди під контролем. Але настає момент, коли мертві душі раптом оживають. Ті самі менеджери, які підбирали їх для блага своїх шефів, тепер використовують їх їм на зло.

Підставна особа, яка вважалася надійною, несподівано оформляє право управляти своєю часткою акцій на іншу особу. І директор, який вважав себе безроздільним власником свого підприємства, раптом із жахом дізнається, що внаслідок якихось маніпуляцій у нього з-під носа поцупили контрольний пакет акцій. Ключовий момент — загальні збори акціонерів. У наших умовах для рейдера головне навіть не провести їх, а грамотно задокументувати їхнє рішення.

Для цього потрібно все заздалегідь підготувати: протокол зборів акціонерів, зміни до установчих документів, свідоцтво про їхню реєстрацію в місцевому виконкомі, довідку з відділу статистики про те, хто є новим керівником підприємства, і багато іншого, включаючи договір з охоронною фірмою. І все це скріпити справжніми підписами та печатками, хоч і без номера та дати. Тобто всі начальники, весь адмінресурс має бути в курсі справи.

Коли весь пакет документів готовий, загальні збори акціонерів уже потрібно провести лише для годиться. Нехай із галасом, нехай із бійкою — так навіть краще. Але як тільки вони хоч абияк пройдуть, потрібно відразу ж телефонувати по мобільному всім клеркам, які тільки й чекають команди внести потрібні записи в журнали реєстрації, після чого повідомити рейдеру їхні реєстраційні номери. І тоді можна вже на законних підставах займати «пошту, телефон, телеграф».

Викинуті хазяї, звісно, давитимуть на те, що протокол сфальсифіковано і що ті, хто голосував на загальних зборах, зовсім не мали повноважень ухвалювати такі рішення. Але це вже може виявитися голосом волаючого в пустелі. Щось подібне було при захопленні однієї з фабрик столичного регіону.

Сторона, яка програла, написала заяву, що рішення загальних зборів про зміну керівництва, котре навдивовижу швидко було зареєстроване в райдержадміністрації, насправді сфальсифіковане. Так це чи не так — треба розібратися, тому перевірку факту шахрайства доручили оперуповноваженому місцевого райуправління міліції. Він, як годиться, надіслав запит до РДА з проханням надати йому всі установчі документи, але там слушно відповіли, що, відповідно до статті 12 Закону «Про державну реєстрацію», вони все це нададуть, але тільки не на запит опера, а за постановою слідчого, і тільки в разі порушення кримінальної справи.

Здавалося б, що простіше: порушити справу за фактом шахрайства, вилучити документи і провести їх експертизу. Якщо ознаки фальсифікації є — розслідувати справу, якщо ні — закрити її. Звісно, порушення кримінальних справ, які потім закриваються, у міліції не вітають. Але якщо не можна інакше?

Однак опер, посилаючись на те, що документів не надано, а отже, немає й предмета для розмови, в порушенні кримінальної справи відмовив за відсутністю складу злочину. Щоправда, у своїй постанові він завбачливо зробив застереження про те, що остаточне рішення буде ухвалене після того, як вирішиться питання з наданням документів. (Начебто воно могло вирішитися в якийсь інший спосіб, окрім порушення кримінальної справи.) Однак людина таким чином підстрахувала себе на той випадок, якщо вітер подме в інший бік.

Але не подув. Незадоволені результатом перевірки заявники почали скаржитися всім підряд. Народний депутат Юрій Кармазін надіслав міністру внутрішніх справ Юрію Луценку полум’яний лист про те, що серед білого дня грабують хороших людей. Заступник міністра Геннадій Москаль надіслав грізну резолюцію про те, що перевірку проведено поверхово, і не полінувався докладно розписати, які саме деталі треба відпрацювати. Але все марно. Усі ці папери спускали тому самому оперу, який доповідав, що за даним фактом перевірку вже проведено, і, відповідно до закону, годі її мусолити знову. Після чого підшивав нову макулатуру до матеріалів «відмовної» справи. Минув час, Кармазін уже не депутат, Москаль — не заступник міністра, а опер як працював, так і працює. Нещодавно його призначили старшим опером.

На суд покладайся,
а оборону тримай

Широка публіка вже звикла до повідомлень про те, що «група невідомих озброєних людей у камуфляжі, побивши охорону, увірвалася на територію підприємства, де без будь-яких на те підстав змусила його законне керівництво залишити свої робочі місця — і це все за потурання присутніх працівників міліції». Насправді виявляється, що люди, яких постраждалі називають «невідомими», добре їм відомі, оскільки вони працювали разом не один рік. І як підстава у них була ухвала якогось суду (нехай тричі спірна, але все ж таки офіційний документ). І побитих охоронців ніхто б і пальцем не зачепив, якби вони самі не чинили перешкод судовому виконавцеві. А працівники міліції, присутні на прохання останнього, стежили передусім за тим, щоб не набили пики саме йому. Інші ж нехай б’ються, якщо вже така напала охота, але, цур, — до першої крові.

Зараз без законних підстав ніхто захоплювати будинок не посміє з тієї простої причини, що можна нарватися на кулю. Відповідно до статті 15 Закону «Про міліцію», правоохоронці мають право застосовувати вогнепальну зброю для відбивання нападу на підприємства або їх звільнення в разі захоплення. Інша річ, коли законні підстави є. Отримати їх, виявляється, до смішного легко. Для цього існує Цивільний процесуальний кодекс, у статтях 151, 152 і 153 якого йдеться про заходи для забезпечення цивільного позову. З цією метою суд, зокрема, може накласти арешт на майно, заборонити чи, навпаки, зобов’язати вчинити якісь певні дії.

Від самого початку цю міру було вигадано для вирішення питання про стягнення боргів, щоб несумлінний боржник не зміг спустити своє майно до рішення суду. Тому заява про забезпечення позову розглядається відразу і без повідомлення відповідача, а також третіх осіб, яких це стосується. Їм тільки вручають копію судової ухвали про те, що вони зобов’язані робити і що їм робити забороняється.

Таку можливість прикрити свої дії видимістю законності використовують у корпоративних війнах часто й густо. Наприклад, якийсь житель Одеської області подає до свого районного суду на іншого жителя позов про те, що той у нього позичив гроші, а в заставу залишив акції Київської швейної фабрики. Але тепер йому стало відомо, що на цьому підприємстві відбуваються події, внаслідок яких акції можуть знецінитися. У зв’язку з цим він просить на забезпечення свого позову винести ухвалу, яка б забороняла будь-кому перешкоджати директорові цієї фабрики виконувати свої службові обов’язки.

На перший погляд, вимога цілком логічна. Якщо не враховувати, що директором цієї фабрики можна назвати кого завгодно, оскільки суд при винесенні ухвали не перевіряє фактів, викладених у заяві про забезпечення позову. І якщо суддя таку ухвалу виносить, то можна штурмувати фабрику на «законних» підставах. У присутності державного виконавця, який, відповідно до Закону «Про виконавче провадження», має право вживати заходи щодо примусового виконання, залучаючи для цього працівників міліції.

У Цивільному процесуальному кодексі, звісно, сказано, що види забезпечення позову мають бути сумірні із заявленими позивачем вимогами. Але хіба не може суддя припуститися судової помилки? Коли начитаєшся різних судових ухвал, винесених нашими районними судами, починаєш вірити, що з таким же успіхом чоловік, який, пред’явивши копію свідоцтва про шлюб, може отримати судову ухвалу, котра зобов’язує його дружину, з якою він давно вже розлучений, дотримуватися своїх подружніх обов’язків. Або таку, що забороняє їй ухилятися від їхнього виконання. Кому як більше сподобається. Домогтися скасування будь-якої сумнівної судової ухвали так само легко, як і отримати. Але ж справу зроблено, і чоловіка вже судитимуть не за зґвалтування (15 років за Кримінальним кодексом), а всього лише за насильство в родині (15 діб за Адміністративним).

Однак перебільшувати значення судової ухвали не слід — на крайній випадок нею можна просто знехтувати. І ціна їй — 170 гривень штрафу (стаття 188-13 КУАП — невиконання вимоги державного виконавця). Усе залежить від того, яке остаточне, що не підлягає оскарженню, рішення ухвалить суд останньої інстанції. Чекати на нього можна досить довго — так, наприклад, судовий процес у справі Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України тривав півтора року.

Історія з нею вийшла досить банальна. Частина засновників асоціації вирішила захопити владу, зібрала загальні збори і зареєструвала їхнє рішення про нову редакцію статуту в Печерській райдержадміністрації. А вже на основі нового статуту обрала угодне собі керівництво. Інша частина засновників, не задоволена цим рішенням, подала на них позов до Київського міського господарського суду, слушно вважаючи, що процедура пройшла з порушеннями законодавства. Суд задовольнив позов, і колишній президент асоціації залишився на своєму місці.

Опозиціонери оскаржили це рішення в Київському апеляційному господарському суді, і справу виграли. Тепер уже прибічники президента подали апеляцію до Вищого господарського суду, але там справу програли. І тоді опозиція, вважаючи, що правда остаточно на її боці, вирішила діяти. Вичекавши момент, коли колишній президент був у від’їзді, вона обрала нового і захопила будинок асоціації на вулиці Щорса, 11. Усе пройшло відносно мирно, з допомогою п’ятої колони, тому що на її бік перекинувся чинний віце-президент.

Загарбники забрали в головбуха печатку, відправили всіх ненадійних працівників у примусову відпустку і виставили перевірену охорону — у будинку цілодобово чергували вісім охоронців. Крім того, вони заручилися підтримкою Печерського райуправління міліції, котре виділило начебто для охорони громадського порядку біля будинку, а насправді для охорони нових власників офісу, близько 30 працівників міліції.

Повернувшись з-за кордону, відставлений президент на словах заявив, що буде скаржитися і домагатися правди в суді останньої інстанції, а насправді почав потихеньку готуватися до штурму. Через три дні міліцейський наряд біля будинку зняли (чого даремно мучити людей, якщо й так усе спокійно). А о шостій годині ранку на штурм будинку пішли близько двох сотень людей.

Обложені відразу ж повідомили про це міліцію, але в чергового по Печерському РУ не виявилося під рукою жодної бойової одиниці. Тому він вислав на місце подій слідчо-оперативну групу цілодобового чергування в складі міліціонера-водія, дівчинки-слідчого (старшої групи), хлопчика-експерта з відеокамерою і старого опера, який тверезо розсудив, що в цій ситуації найкраще відійти вбік (щоб самим боки не нам’яли) і викликати по рації підкріплення.

Вибита з будинку опозиція гучно роздзвонила про бандитський наліт на офіс, але колишній директор, міцно зайнявши оборону у відвойованому офісі, запевнив, що це було не що інше, як «відновлення статутної діяльності Асоціації». А через місяць Верховний суд ухвалив остаточне рішення саме на його користь.

Related video

Тож на суд покладайся, а порох тримай сухим. Бізнесмени добре розуміють, скільки коштує один день директорського крісла, і тому, хто в ньому сидить, окрім усього іншого, легше знайти для суду останньої інстанції переконливі докази своєї правоти. Звісно, один Бог знає, чого можна в остаточному підсумку очікувати від нашої Феміди, але Бог, як казав Наполеон, завжди на боці великих батальйонів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}