«Зарубіжний досвід» пірамідобудування

Затримання американського шахрая Роберта Флетчера в ніч на 23 листопада 2008 року наочно продемонструвало, що, на щастя, у наших правоохоронних органах ще не всі продалися й не всі куплені. Однак хотілося б знати, чому люди в погонах не поклали край його злочинній діяльності ще рік тому, адже таку можливість вони мали. До речі, попри те, що слідство у справі Флетчера тільки розпочалося, назвати його злочинцем можна вже зараз, не озираючись на презумпцію невинуватості. Річ у тім, що минулої зими український суд уже визнав його винним у вчиненні кримінального злочину і виніс йому обвинувальний вирок.

Про те, що таке фінансова піраміда, нам добре відомо ще від початку 1990-х років. Люди масово вкладають гроші в якийсь дуже вигідний, як їм здається, бізнес-проект, аби швидко збільшити наявну суму в кілька разів. Однак у реальності дивіденди виплачуються не за рахунок зароблених грошей, а за рахунок залучення нових вкладників. Причому не всім, а тільки тим, хто успішно вербує новачків. Зрештою люди, готові повірити в казку, якогось дня перестають приходити, притік нових грошей припиняється, і піраміда валиться.

Витвір Флетчера мав ту ж природу, тому докладно зупинимося лише на деяких особливостях, які забезпечили йому настільки масштабний успіх.

Головна фішка — виняткова роль особистості в цій історії. Якщо організатори попередніх пірамід, як правило, трималися в тіні, то Флетчер, навпаки, прагнув максимальної публічності і достатньо намозолив очі завдяки телебаченню, глянсовим журналам, безплатним газетам і рекламним щитам.

Флетчер — людина неординарна. Ніякої базової освіти, зате неперевершений оратор та адміністратор. Його улюблений стиль — виступи зі сцени перед численною аудиторією. Попри свою нефотогенічну зовнішність, він здатен зачарувати сотні глядачів.

В Америці Флетчер займався тим, що виступав із лекціями і проводив навчальні семінари, на яких виманював у людей гроші під дуті бізнес-проекти. Результатом цієї діяльності були численні борги, ошукані інвестори та судові позови, однак сама схема припала йому до душі, і він вирішив перенести її в Україну, оскільки вдома йому вже не було чого ловити.

До нас Флетчер приїхав не на порожнє місце. До нього тут уже побували найближчі соратники, котрі налагодили контакти з групою місцевих товаришів, які свого часу набили руку на мережному маркетингу (в Україні цим хитромудрим словосполученням нерідко називають мистецтво нав’язати покупцеві неходовий товар, який важко реалізувати через звичайну торгову мережу). Вони проводили навчальні семінари, як видавати мотлох за дефіцит.

Ідея відкрити курси мільйонерів, на яких Флетчер продаватиме секрети успішного бізнесу, групі товаришів сподобалася. Запропонована ним теорія швидкого збагачення виявилася дуже доступною для розуміння. Звучала вона приблизно так: у Флетчера є бізнес, який приносить 200 відсотків прибутку на рік. У вас є капітал, який він дозволяє в цей бізнес інвестувати. Вкладаєш квартиру — через рік отримуєш три. Вкладаєш їх знову, і ще через рік отримуєш аж дев’ять квартир.

Знаходилися тверезі голови, котрі цікавилися, на яких заводах, фабриках чи магазинах базується бізнес, який приносить такі шалені відсотки? Однак люди, здатні ставити незручні запитання, на семінарах довго не затримувалися і до піраміди не допускалися. Флетчерові були потрібні такі, які вірили б у нього, як вірять у Бога, не вимагаючи жодних доказів. Згодом, коли фірма розкрутилася, він придбав для демонстраційно-представницьких цілей лімузин, яхту на Дніпрі та базу відпочинку на Азовському морі (колишній піонертабір). Через них пройшли сотні людей, котрим на кілька годин дали відчути себе мільйонерами. Із допомогою цієї бутафорії вербування нових вкладників пішло веселіше.

Ще одна особливість піраміди Флетчера полягала в тому, що люди несли йому не ті гроші, що їх роками збирали в панчоху, а ті, що протягом одного дня брали в банку під заставу квартир і земельних ділянок. Країна якраз переживала економічний бум, банки — кредитну лихоманку, і зомбована Флетчером молодь поспішала закласти своє майно. Якщо такого не було, умовляли зробити це своїх рідних і близьких.

Найцікавіше в цій історії — це стосунки Флетчера з правоохоронними органами. Свою діяльність він розпочав восени 2006 року, і через півроку про неї вже було широко відомо. До оперативно-розшукових підрозділів не могли не надходити сигнали про це, а вони, маючи багатий досвід розслідування «пірамідних» справ, не могли не реагувати на них. І вони реагували.

9 травня 2007 року Флетчер разом із його перекладачкою був затриманий працівниками міліції і доставлений в управління внутрішніх справ Голосіївського району Києва, на території якого прописалася створена ним фірма — ТОВ «Глобальна система тренінгів». Затримали його не з метою притягти до кримінальної відповідальності, а для оперативно-профілактичної розмови. Про що правоохоронці розмовляли з ним, нам знати не дано, але явно не про те, що Флетчер має припинити свою злочинну діяльність. Бо після цього випадку піраміда розросталася ще активніше, а деяких високопоставлених працівників міліції стали помічати в компанії Флетчера на його яхті.

Цікава також історія з паспортами американця. Якось на початку 2007 року він відрядив одну зі своїх співробітниць до посольства США поставити йому позначку в паспорті. Але оскільки його ім’я було в списку осіб, котрі ухиляються від явки в суд, паспорт у дівчини вилучили і сказали, що повернуть лише справжньому власникові і тільки після того, як особисто вручать повістку.

Флетчер спілкуватися зі співвітчизниками не побажав. Щоб не залишитися в чужій країні взагалі без документів, замовив собі два паспорти громадянина України на своє ім’я — один закордонний, другий внутрішній. З першим його зняли з поїзда прикордонники на станції Хутір Михайлівський. Це сталося 9 листопада 2007 року, коли він намагався перетнути російський кордон. Документ, який, за висновком експертизи, виявився підробленим, передали в лінійне управління міліції на Південно-Західній залізниці. Там спрацювали чітко: порушили кримінальну справу, провели розслідування, і вже 9 січня 2008 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області присудив Флетчерові 850 гривень штрафу за статтею 358 Кримінального кодексу — використання підробленого документа. Так наш герой отримав свою першу судимість.

Не за горами була й друга: оперативники СБУ встановили, що він має не тільки закордонний, а й внутрішній паспорт, і теж підроблений. Щоправда, під час обшуку його не знайшли, але з’ясували, що за цим документом Флетчер, по-перше, реєстрував шлюб із громадянкою України Ольгою Д., по-друге, прописався в квартирі на вулиці Луначарського у Дніпровському районі Києва. І в рацсі, і в паспортному столі залишилися копії паспорта, що їх без особливих труднощів можна вилучити як незапереч-
ні речові докази.

Для проведення цієї нехитрої роботи матеріали було передано з СБУ в Дніпровське РУ ГУ МВС України в м. Києві. Але тамтешні міліціонери, на відміну від своїх колег-транспортників, чомусь вирішили зіграти на руку злочинцеві. Інформація з СБУ надійшла до них іще навесні 2008 року, і відтоді між міліцією та прокуратурою триває дивовижна гра у футбол. Перша відмовляє в порушенні кримінальної справи через відсутність складу злочину, друга цю постанову скасовує і направляє назад для додаткової перевірки, після чого все починається спочатку.

Втім, щоб на законних підставах вислати з країни небажаного іноземця, достатньо і однієї судимості. Тим більше що Флетчера дуже хотіли бачити правоохоронні органи США. Але, вочевидь, комусь із високопоставлених осіб у МВС була бажана його присутність в Україні і подальше розбудовування піраміди.

Ще один випадок, відображений в офіційних документах, також свідчить не на користь столичної міліції. У вересні 2008 року всередині найближчого оточення Флетчера виник конфлікт через гроші, і американець почав погрожувати одному зі своїх «сподвижників» розправою, якщо той не виконає його вимог. Чоловік погроз не злякався, і через якийсь час до його офісу на вулиці Гончара в Шевченківському районі Києва нагрянули працівники відділу боротьби з економічною злочинністю Голосіївського РУ. Вони затримали чоловіка, доставили на територію свого району і там уже «зліпили» на нього протокол за нібито вчинене ним дрібне хуліганство.

Далі почали розбиратися. Служба внутрішньої безпеки МВС провела перевірку, матеріали якої було направлено до прокуратури. Це означало, що порушення виявили серйозні — через дрібниці не стали б виносити сміття з хати, обмежившись доганами. Ми, звісно, не маємо права стверджувати, що голосіївська міліція виконувала замовлення Роберта Флетчера, але в даному конкретному випадку вона об’єктивно спрацювала в його інтересах. Утім, у прокуратурі ці матеріали тихо померли, накрившись могильною плитою постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

Ну а затриманню Флетчера передувала ціла оперативна комбінація, котру потерпілі провели з метою змусити правоохоронців виконувати свої прямі обов’язки.

Здогадуючись, що в міліції їхній справі не буде дано ходу, тридцять осіб, обдурених на півтора мільйона доларів, надіслали свої письмові заяви до столичного управління СБУ. Звідти їх все одно направили б до Голосіївського РУ, адже стаття 190 Кримінального кодексу України — шахрайство — належить до компетенції МВС. Але папір із реєстраційним штампом СБУ приховати від обліку вже значно важче.

При цьому працівники спецслужби передали міліції не всі заяви, а лише шість із них, немовби бажаючи перевірити реакцію колег. Реакція була дивна. Спочатку ці заяви майже місяць лежали без руху. Потім заявників почали запрошувати в райуправління дати свідчення, де працівники того ж таки відділу боротьби з економічною злочинністю умовляли їх відмовитися від своїх обвинувачень і подати справу так, ніби це було зовсім не шахрайство, а типове невиконання договірних зобов’язань, яке належить до компетенції цивільного судочинства.

Тоді заявники поскаржилися в МВС і ГПУ, що на них чиниться тиск. На це блискавично відреагували вища інстанція (ГУ МВС), наглядове відомство (прокуратура) і суміжна служба (СБУ), і лише після цього Голосіївське РУ порушило кримінальну справу і провело операцію із затримання шахрая.

Втім, Флетчерові все-таки не дали втекти з країни, і тепер є надія, що він бодай частково поверне людям украдені гроші.