Другому «Еліта-Центру» можна запобігти

У резонансній справі фірм «Київвисотбуд» та «Агробудпереробка», на рахунку яких чотири недобудовані високоповерхові житлові будинки і півтори тисячі по суті обдурених сімей, нарешті засяяло світло у кінці тунелю: постановою господарського суду компанії визнано банкрутом, їх підприємницьку діяльність припинено, призначено ліквідатора. Однак це зовсім не кінець усіх надій для приватних і корпоративних інвесторів, адже головне завдання ліквідаційної процедури — не поставити жирну крапку у діяльності підприємств, а навпаки — влити у них свіжу кров, вдихнути нове життя і дати змогу розрахуватися з усіма, кому вони заборгували. Про це йшлося на прес-конференції, що відбулась у середу в агенції «Інтерфакс». Ліквідатори сповнені оптимізму і впевнені, що у країні вистачає грошовитих санаторів, для яких вцілілі активи банкрутів продовжують бути інвестиційно привабливими. І вважають: щоб вийти з кризи, треба лишень згуртуватися як ліквідаторам, так і інвесторам, аби не дозволити докрасти те, що ще не розікрали до кінця.

Афери бувають різні

У будівельному бізнесі рідко хто працює чесно і чисто, але махінації, які крутяться у цій сфері, далеко не всі однакові. Найгірший варіант — то, звичайно, зразка «Еліта-Центру», коли шахраї заздалегідь знали, що їм доведеться тікати з краденими грошима, а тому лише для годиться зводили сяку-таку будову, аби тільки було куди привозити на оглядини потенційних жертв. Проте цей випадок — виняток із правил, адже переважно забудовники, починаючи рити котлован, аж ніяк не планують невдовзі накивати п’ятами.

Будівельні махінації, як правило, мають дещо іншу природу. Річ у тім, що ціни на землю та хабарі для чиновників ростуть значно швидше, аніж ціна на будівельні матеріали та робочу силу. А тому цілком зрозуміло, що компанії-забудовники насамперед акцентують свою увагу на зростанні вартості проектного портфелю, намагаються нахапати якомога більше ділянок і в результаті виявляються неспроможними їх освоїти.

Відповідно, гроші, отримані від інвесторів, вони пускають не на будівництво квартир, а на придбання нових ділянок, і коли приходить час вже й будувати, часто виявляється, що у них немає звідки взяти на це кошти, крім як продаваши ще раз уже продану, хоча ще й не збудовану квартиру. В надії, звичайно на те, що майбутніх надприбутків вистачить, аби розрахуватися з усіма. Бізнесмени часто ризикують і часто програють, а потім звинувачують у цьому нетерплячих інвесторів, жадібних чиновників, міліцію, податкову інспекцію, пресу — одне слово, кого завгодно, тільки не себе.

Утім, такий бізнес, як будівництво житла у Києві, тим і відрізняється від усіх інших видів бізнесу, що гроші, коли вони вкладені у справу, а не роз­тринькані по ресторанах, обов’яз­ково повертаються з лихвою. Адже земельну ділянку та пакет дозвільних документів завжди можна вигідно продати, а на виручені гроші забезпечити житлом усіх, щоб ні в кого не було приводу здіймати бучу. Так воно здебільшого і робиться, а тому такі махінації не стають надбанням громадськості.

І от саме у проміжку між відверто «чорними» махінаціями і порівняно «сірими» і лежить той пласт афер, які й є предметом скандалів, що вирували на будівельних майданчиках протягом року, який минає. Це ті випадки, коли забудовники зовсім не збиралися викрадати гроші, але вийшло так, що вони їх усе-таки розтринькали.

Банкрутство забудовника

Отже, в активі у збанкрутілих «Київвисотбуду» та «Агро­буд­переробки» чотири об’єкти незавершеного будівництва. Два у Києві на вулиці Сім”ї Сосніних, 4-а та Старонаводницькій, 2. Один у Борисполі на вулиці Ки­ївський Шлях, 97, ще один у селі Чубинському на вулиці Погреб­няка. Крім того, є будівельна техніка, якісь акції в інших підприємствах, корпоративні права в них, але головне — земельні ділянки. Коли керівник «Київвисотбуду» Микола Мариньоха починав у 2004 році будівництво зазначених об’єктів і брав для цього гроші у 17 інвесткомпаній, які, своєю чергою, взяли їх у банку «Київ», він навряд чи заздалегідь планував банкрутство, але вийшло те, що мовою спеціалістів називається нецільовим витрачанням коштів інвесторів.

Фахівці будівельного бізнесу дуже добре знають, як це робиться. Адже ніякий закон не забороняє бізнесменові призначити своїм менеджерам щомісячний оклад у сумі 200 тисяч гривень, видати секретарці матеріальну допомогу при народженні дитини в сумі один мільйон чи продати своїй доньці квартиру у збудованому власною фірмою будинку за дуже символічною ціною 100 доларів за квадратний метр. Як саме витрачав кошти пан Мариньоха достеменно невідомо. Ліквідатор, В’ячеслав Лецкан, стверджував на прес-конференції в «Інтерфаксі», що чимала їх частина була пущена на придбання техніки, акцій інших підприємств та земельних ділянок — одне слово, на все те, що ні прямо ні опосередковано ніяк не впливало на будівництво обіцяного інвесторам житла.

Знову зазначимо, що компа­нію, яку люди звично називають «Київвисотбуд», доповнює ще одна юридична особа — ТОВ «Агробудпереробка ЛТД». Перше підприємство, як було зазначено на прес-конференції, відігравало роль торгової марки, воно продавало квартири, друге було сховищем виробничих фондів. Ця схема має приблизно такий вигляд: «Київвисотбуд» бере у вкладників гроші, а потім переводить їх на рахунок «Агробудпереробки», яка вже й закуповує техніку, будматеріали, наймає робочу силу. І це при тому, що обидва товариства контролює одна й та ж людина. Здоровий глузд підказує — логічніше було б, якби усе зосередилося в руках однієї фірми. Навіщо, приміром, зайвий раз платити за банківські послуги під час перерахування коштів з одного рахунку на інший? Проте так міркувати може лише людина, далека від вітчизняного будівельного бізнесу. Бо якщо гроші розтринькаються і будівництво припиниться, усі претензії будуть насамперед адресовані тій фірмі, яка брала з людей гроші. А у неї й шеляга за душею немає — хоч десять раз оголошуй її банкрутом. І поки юристи розберуться, що до чого, друга фірма, у якої є що взяти, тишком нишком спустить усі активи і теж постане перед судом голою і босою.

Ситуація ускладнена ще й тим, що формально кредит у банку «Київ» під забудову брали не ТОВ «Київвисотбуд», і не ТОВ «Агробудпереробка», а 17 інших товариств з обмеженою відповідальністю, які потім передали ці кошти «Київвисотбуду». Банк попервах пильно котролював цільове використання кредиту, але ці дві фірми так спритно перекидали гроші з рук в руки, що відстежувати далі ці процеси стало просто неможливо. Тож коли за цим не можуть встежити навіть банки з їхніми потужними апаратами служб безпеки та юридичних департаментів, що вже тоді можна чекати від приватних інвесторів, у яких вистачає можливостей лише на те, аби регулярно відвідувати будівельний майданчик і спостерігати, як там ідуть роботи.

Санація — означає оздоровлення?

Про те, що «Київвисотбуд» збанкрутував, стало зрозуміло ще минулого року, але юридично це було доведено пізніше. Так, ТОВ «Агробудпереробка ЛТД» було визнано банкрутом постановою Господарського суду Києва від 14 лютого 2007 року, і згодом це рішення підтвердив у вересні Вищий господарський суд України. Його «брат» — ТОВ «Київ­висот­буд» був визнаний банкрутом 14 листопада 2007 року постановою Господарського суду Київської області.

Це сталося після того, як інвестори побачили, що всі роботи на об’єктах фактично припинилися, і вони не отримали у визначений строк обіцяні квартири. А ще раніше вони виявили, що одні й ті ж квартири продаються різним людям. Заступник голови правління АКБ «Київ» Мико­ла Задвернюк, розповів, що горе-забудовники у цей же спосіб ледь не обманули навіть таку установу, як ГУ МВС України в м.Києві, яке проінвестувало будівництво однієї тисячі квадратних метрів житла на вулиці Сім’ї Сосніних.

Рішенням судів ліквідаторами збанкрутілих підприємств призначено арбітражних керуючих В’ячеслава Лецкана і Михайла Лященка. За існуючою юридичною процедурою ліквідатор збирає всі дані про заборгованості компанії та формує список кредиторів, котрими в даному разі є люди, які вклали гроші в будівництво житла. Цей список передається в суд і тоді починається санація, під час якої ліквідатор може залучати нових інвесторів, продавати активи підприємства і відновлювати таким чином його платоспроможність.

Проблему забезпечення обманутих людей житлом можна вирішити лише за допомогою публічної процедури ліквідації і санації, а тому всіх зацікавлених у цьому осіб чекають на Печерському узвозі, 18. Ліквідатори навіть створили спеціальний сайт з красномовною назвою www.aferam-kvs.net. Термін пред’яв­лення вимог обмежений — лише один місяць. Тих, хто не заявить у цей період своїх вимог, не включать до реєстру, і процес отримання житла ними значно ускладниться.

Ліквідатори не приховують труднощів на цьому шляху, адже колишнє керівництво так і не передало їм печатки, штампи, бухгалтерську документацію, матеріальні цінності та багато чого іншого. Мало того, фігуранти в рекордно стислі строки перереєстрували юридичну адресу ТОВ «Агробудпереробка ЛТД» з Київської області у Харків. Звідти вони можуть не лише ініціювати безглузді судові тяжби, а й розпродувати активи та затівати нові шахрайські операції з обдурювання людей. Адже не всім ще відомо, що вони офіційно визнані банкрутами.

На даний момент, за словами Сергія Алексєєва, управляючого партнера юридичної компанії «Алексєєв, Боярчуков і партнери», ведеться слідство у деяких кримінальних справах, порушених за фактами подвійного чи то й навіть потрійного продажу забудовником квартир. Якщо слідчими органами ці факти будуть доведені, спірні питання про те, кому дістанеться квартира, вирішуватимуться в суді. Швидше за все, пріоритетне право дістане той, хто заплатив перший. Та коли грамотно провести процедури банкрутства і санації, коли знайти вигідних інвесторів, можна задовольнити всіх.

Ліквідатор, зокрема, збирається зацікавити нових кредиторів земельними ділянками, які є у «Київвисотбуду», але поки що не освоєні. Нині їх ще можна зробити інвестиційно привабливими для санатора, але з кожним днем спливає строк договорів оренди неосвоєних ділянок, і тоді Київрада, наприклад, буде вправі передати ділянки зовсім іншим особам. Крім того, в активах ще є непродані машино-місця у підземних паркінгах, нежитлові приміщення, площі під об’єкти побутового обслуговування, готель. Техніки взагалі було куплено на фантастичну суму — аж 80 мільйонів гривень.

Ситуація не така вже й критична, як це може здатися. Будинок у селі Чубинському, наприклад, майже готовий — залишається тільки пустити в нього газ. Перелякані люди, до речі, вже вселилися туди, поставивши броньовані двері та замки на них. Вони ладні мерзнути, аби бути впевненими, що квартири дістануться саме їм і нікому іншому.

Одне слово, поки що є і час, і можливості.