ВЕСНА НА СІЛЬСЬКІЙ ВУЛИЦІ

Селянин ніколи не вірить весні. Ні вдаваній покірливості, ні багатообіцяючим заграванням, ні оманливому теплу. За багато літ він уже напам’ять вивчив її примхливий характер, непостійну і навіть підступну вдачу, здатну й наприкінці лагідного травня несподіваними морозами підкосити всі хліборобські надії. І виробив свою тактику, здатну протистояти весняній легковажності погоди. Від правильного її застосування залежить, чи будемо з хлібом.

Її реалізація починається ще восени. Оскільки найкраще в нас родять озимі, то посіви озимини на Вінниччині торік збільшили на 55 тис. гектарів, і вони становили 467 тис. гектарів. А з настанням весни почалися традиційні для хліборобів клопоти: закриття вологи, підживлення озимини, внесення добрив, захист рослин від шкідників, сівба...

Незважаючи на, здавалося б, століттями усталений хід весняно-польових робіт, в останні роки буквально «на рівному місці» виникали проблема за проблемою: то захмарно виростали ціни на паливно-мастильні матеріали, а самі вони враз випаровувалися з території всієї держави; то зникали міндобрива, теж залишаючи замість себе цінники з фантастичними сумами; а то насіння, куплене в сумнівних посередників, зате за прийнятними цінами, сходило бур’янами, з якими теж не вистачало сил і грошей боротися. З чим це було пов’язано — відомо всім, але все одно потрібен був досвід, аби навчитися запобігати цим проблемам.

Цьогорічна весна повинна б стати підтвердженням того, що «наука не йде до бука», і досвід, справді син важких помилок, допоміг-таки уникнути аварійних ситуацій на весняному лані. Тим більше, що вінничани, зібравши торік 1744,5 тис. тонн зерна (7,1% всеукраїнського засіку), перший рік нового тисячоліття вирішили ознаменувати хлібним короваєм вагою в 2,5 млн. тонн. Хоч такий урожай — зовсім не рекорд для «хлібного Донбасу», але в нинішніх умовах виростити, зібрати й зберегти його не так просто. Доводиться справді по максимуму мобілізовувати кошти, техніку і т.д.

Кредитні кошти в області є — понад 60 млн. гривень. Істотно підвищила довіру до них часткова компенсація ставок за користування кредитами — адже це серйозна підтримка для селян. Область достатньо забезпечена пальним (всього на проведення весняно-польових робіт на Вінниччині необхідно 37,6 тис. тонн дизпалива). Заготовлено також необхідну кількість міндобрив.

Особлива біда — з технікою, яка останнім часом стала абсолютно не по кишені селянським господарствам. Хоч протягом трьох останніх років Вінниччина отримала сільськогосподарської техніки за лізинговими поставками майже на 14 млн. гривень, загалом ситуація безрадісна. У багатьох районах давно минули всі терміни амортизації сільськогосподарських машин і реманенту. Їх списання призвело до зростання навантаження на ті машини, що залишилися — наприклад, на зернозбиральний комбайн — із 140 до 184 гектарів. Ситуація з тракторним парком в області ще складніша: в усякому разі, наприкінці зими з 19 тис. тракторів техогляд пройшли лише 10 тисяч. Що в такому випадку можна говорити про якість роботи чи техніку безпеки? Та й з механізаторськими кадрами проблема: адже переважна їх більшість — це люди передпенсійного чи й уже пенсійного віку.

Область ще взимку була забезпечена насінням на 111% від потреби. Однак його запаси для різних культур були нерівномірними. З початком весни ситуація більш-менш стабілізувалася — навіть до такої міри, щоб не лише забезпечити внутрішні проблеми, а й мати посівний матеріал для реалізації. Працює Вінницький насіннєвий завод, у кожному районі є насіннєве господарство. Тому весна в краї почалась, як і належить. У південних районах області весняно-польові роботи закипіли вже з другої декади березня, а до середини місяця посівний фронт захопив увесь центр Вінниччини. На кінець другої березневої десятиденки були підсіяні озимі на площі 4 тис. гектарів та ярі зернові на 7 тисячах, майже тисячу гектарів зайняли посіви однорічних трав.

Хмельниччина також благополучно вийшла із зими: з 327 тис. гектарів озимини тільки 20 тисяч потребують «ремонту». Озимини, до речі, також було посіяно більше порівняно з 1999 роком. Хоч, за рішення уряду, бюджетна позичка цього року не надається, однак банківських кредитів господарства краю взяли на 61 млн. гривень. В результаті область практично стовідсотково забезпечена насінням, паливно-мастильними матеріалами, мінеральними добривами. Хоч як ці запаси розподіляються по районах і господарствах — це вже інша річ. Прийшла й нова сільськогосподарська техніка: 522 одиниці протягом останніх двох років — усього на 40 млн. гривень, в тому числі на 27 мільйонів за рахунок лізингових надходжень.

Польові роботи, розпочавшись, як і годиться, на півдні області, одразу показали рівень готовності селянських господарств до нового хліборобського сезону. На жаль, чимало з них прогавили найсприятливіші можливості для першого підживлення озимих. Всього ж в області на середину березня було підживлено майже 30 тис. гектарів озимини, понад 15 тис. гектарів багаторічних трав, засіяно ранніми культурами понад 10 тис. гектарів угідь. Майже літнє тепло на початку березня рвучко підстьобнуло посівні роботи й не на жарт схвилювало спеціалістів-аграріїв: адже при різкому підвищенні температури коріння озимих не встигає забезпечувати ріст надкореневої системи. Однак дуже скоро подільська весна набула своїх звичних рис: тепло змінилося дощами, а там знову підморозило, засніжило, захурделило…

Не випадково селянин ніколи не вірить весні — її лукавим примхам і хитрим провокаціям. Але він точно знає, що вслід за цими першими несталими припливами й відпливами весняного настрою обов’язково настане тепло. Воно обігріє загорнуті в землю зерна.