Бунтівні селянські паї

Конфлікт, про який піде мова, можливо, й не надто характерний для нинішньої української дійсності, адже в українських селян, на жаль, дуже рідко трапляється розкіш вибору між потенційними орендарями належних їм земельних паїв. Але головна особливість, яка робить його системним, - свавілля чиновника, якому не тільки інтереси сільської громади «до спини», але й закон - уже навіть не дишло та рішення суду - не указ. Це свавілля стало настільки нахабним і нестерпним, що вже, здається, от-от увірветься терпець навіть у сумнозвісного своєю терплячістю українського селянина.

Терпець у селян Топилівки - на волосині. Урветься, якщо до весни їм не повернуть кревних земельних паїв і далі перешкоджатимуть із переходом до орендаря, який платить не півтора відсотка, а п’ять. Ляжуть під трактори, а засіяти поля не дадуть. За три роки поневірянь вони готові і на більші жертви.

Селяни зневірилися у президентах, урядах, депутатах, губернаторах, бо, виходить, не вони вершать їхню земельну долю, а непоступливий керівник Держкомзему у Чигиринському районі. Ігноруючи ухвали судів кількох інстанцій, включаючи і Верховного, земельний чиновник шукає усілякі зачіпки, аби загальмувати міграцію селян від недбайливого і скупого інвестора до хазяйновитого і щедрого.

Збиткування над власниками паїв тим більш єзуїтське, позаяк суд визнав оскаржувані договори оренди… неукладеними. Тобто фіктивними. Отже, і власне причин для конфлікту навіть у зародку не існувало.

Петро Коваленко хоч і наблизився упритул до 70-річного житейського рубежу, але виглядає по-молодецьки, із запалом комсомольця хрущовських часів. Тому, коли рухнув колгосп, на вів­тар якого поклав 53 роки, не впав у відчай. У хатах його знають як палкого агітатора за те, щоби делегувати земельні паї в оренду приватному підприємству «Колос Чигиринщини». Тим більше воно обіцяло погасити борги на суму 340 тис. грн. Саме організаторські здібності Петра Панасовича всадовили його у крісло заступника директора цієї господарської структури.

Та коли ПП «Колос Чигирин­щини» за рік експлуатації селянських гектарів виплатило кожному пайовикові злидарських 240 кілограмів зерна, якими і десяток курей не прогодуєш, жителі вирішили спекатися такого «інвестора».

- Інфляція з’їла наші статки, а от розміру орендної плати жодного разу не переглядали. Та з нами ніхто і не совітувався, - навперебій бідкалися селяни. - Попередній директор, залізши у борги, передав корпоративні права за 400 тис. дол. іншому. Не питаючи нас… Продав, як за кріпацтва, село разом із нами, як бидло. Бозна кому, куди і на яких правах. За договорами оренди, яких ми в очі не бачили, закабалили нас на десять років.

Коваленко, відповідальний перед громадою, кинувся шукати достойного орендаря. Прочув про ТОВ сільськогосподарське підприємство «Нібулон» і таки «засватав» його. Невдовзі Пет­ро Панасович змінив заступницьке крісло, але вже у філії «Чигирин» «Нібулона».

У 2008-2009 роках нові женихи викупили у селян нерухоме майно на загальну суму майже мільйон гривень. Причому за номінальною вартістю. Тоді як конкуренти із ПП «Колос Чиги­рин­щини» заплатили селянам удесятеро дешевше. Машинно-тракторний парк із вцілілими приміщеннями і досі на ходу та функціонують. Набагато складніше виявилося повернути власникам належні їм земельні ділянки, до яких присмокталося ПП. До того ж безпідставно орендуючи їх. Здавалося б, перепон для цього не існувало.

По-перше, селяни горнуться до багатих, бо самі бідні. Перехід до нового інвестора був спричинений суто прагматизмом: одержувати не мізерні 1,5% орендної плати від нормативної грошової оцінки землі, а 4%. По-друге, своє рішення селяни підтвердили укладеними 416 договорами оренди земельних паїв. По-третє, власники земельних наділів не вибачили «Колосу Чигирин­щини» нехлюйського ставлення до годувальниці. Під урожай 2009 року ПП спромоглося засіяти лише 381 га. Решту ж 876 га кинуло напризволяще, на поталу бур’янам. Відтак, і орендна плата наприкінці року вийшла сміховинна. Факт такого недбальства зафіксований в акті за підписами галузевих фахівців Чигиринського району.

Усі аргументи «за». Однак своє право вільно розпоряджатися земельними ділянками селяни змушені були відстоювати у судах. Тяганина тривала довгі три роки. І протягом них «Нібу­лон» справно виплачував орендну плату, не виоравши жодного гектара і не зібравши з нього й кілограма збіжжя. По тонні хліба кожному! «За які такі карі очі?» - запитував у селян.

- Ну, це, знаєте, як «гуманітарна допомога». Щоб не повиздихали з голоду…

Жителі Топилів­ки оббивали пороги судів різних інстанцій. Дійшли і до Верховного, який повністю визнав їхню правоту, винісши вердикт: договори між власниками земельних ділянок і ПП «Колос Чигирин­щини» про оренду земельних ділянок визнати неукладеними (на час реєстрації не були визначені межі наділів), витребувати їх із безпідставного користування ПП і повернути власникам.

Зауважте, не на користь другої чи третьої сторони, а саме селянам, тим самим підтвердивши їхнє конституційне право - вільно розпоряджатися своїм паєм. Ну, а далі, як кажуть, справа техніки. Оскільки речово-правові позови про витребування безпідставно набутих земельних ділянок суди задовольнили, і вони були вільні від прав третіх осіб - не перебували у користуванні, оренді і т.ін., то за волевиявленням власників земельних ділянок ТОВ СП «Нібулон» уклало із ними договори оренди. У лютому-березні 2011 року документи подали до відділу Держком­зему у Чигиринському районі Черкаської області для державної реєстрації.

Власне, уже тоді «Нібулон» мав законне право розпоряджатися ввіреними йому селянськими паями, а саме - господарювати на 800 гектарах. Міг запросто переорати озимі, засіяні ПП «Колос Чигиринщини», і підготувати грунт під свою сівозміну. Але вчинив начебто по-людськи: нехай вже обжнивують, отоді й займемо поля. Від такої «щедрості» ПП украй знахабніло і заправило ті площі ще й своїми яровими культурами. Хоча, за законом, на період судових тяжб узагалі не мало права чіпати спірних гектарів.

«Колосу Чигиринщини» підігравав і Андрій Лудченко, начальник відділу Держкомзему у Чигиринському районі. За півроку головний розпорядник земель району спромігся зареєструвати аж… дев’ять нових договорів оренди із 416. Та, оформивши навіть ту дещицю, раптом «прозрів» і зажадав роз’яснення вищої інстанції: яким чином він повинен повернути ці земельні ділянки? Оскільки останні були зареєстровані у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі на попередника, то функціонер вимагав від суду вписати в ухвалу фразу «скасувати державну реєстрацію…».

Суд відмовив, бо не має права пояснювати і тлумачити власне рішення, яке чітко регламентує: договори є неукладеними. Тому земельні ділянки слід витребувати із ПП «Колос Чиги­рин­щини» і повернути їх законним власникам - селянам. А як саме, мусив знати керівник територіального органу Держкомзему, який, по суті, цю кашу і заварив.

Тим часом керівництво столичного Держкомзему запровадило чергову новинку - елект­рон­ну реєстрацію договорів оренди землі. Новий порядок, що почав діяти з 5 серпня 2011 року, змусив селян кружляти по ще одному колу поневірянь. Хоча, як на мене, електронний реєстр - це мавпяча робота. Жодного договору не заносять у поземельну книгу, бо її у паперовому, первородному, варіанті просто не існує. А електронний файл у комп’ютері, погодьтеся, можна коригувати будь-коли і як завгодно.

- Наші договори, що місяцями каменіли у Лудченка, треба було переробляти по-новому. Якщо раніше можна було подати прізвища орендодавців єдиним списком, із їхніми підписами, завірені печатками сільради та орендаря, то тепер кожен мусив написати заяву власноруч і у відділі Держкомзему у Чиги­рині особисто підтвердити намір передати свій пай в оренду «Нібулону».

Уявляєте: хто - каліка, хто - навік прикутий до ліжка. Ніяких поблажок: вези кожного пайщика із села до райцентру, щоб Лудченко прийняв від нас заяви. А було, що й тричі до нього їздили. То хіба це не знущання над народом?! - паленіє Петро Коваленко.

Однак і це не прискорило реєстрації документів про оренду. Земельний чиновник уперто ігнорував приписи Верховного суду, Миколаївського окружного адміністративного суду, який визнав протиправною бездіяльність держкомземівського чиновника і зобов’язав здійснити державну реєстрацію договорів оренди землі, укладених між ТОВ СП «Нібулон» та власниками земельних ділянок.

Хто займається реєстрацією договорів оренди, той знає, яка це марудна справа. Спершу несеш пакет документів в одну контору - Держкомзем. У другій конторі - Державному земельному кадастрі їх перевіряють, присвоюють кадастровий номер і ставлять штамп «обмінний файл пройдено». Звідти документи знову повертають у першу контору.

Представники «Нібулону» із 416 договорами оренди здолали цей шлях. Але із прикінцевою реєстрацією Держкомзем зволікав. Власне, установа за цей час не зареєструвала жодного договору. Нікому!

Як протягом ночі у держкомземівському журналі реєстрації заяв з’явився запис про те, що ПП «Колос Чигиринщини» уклало із селянами Топилівки 205 договорів оренди, і досі залишається таїною. Причому протизаконно, бо ПП подало єдиний список із переліком прізвищ орендодавців, скріплений печаткою голови сільради, всупереч вимогам нової системи реєстрації. І проти волі селян, котрі не можуть збагнути: як їхні прізвища опинилися у реєстрі орендаря, якому вони висловили недовіру?

Та найбільше зло: у результаті оборудки Лудченка одні й ті ж земельні ділянки опинилися в обробітку… двох орендарів - ПП «Колос Чигиринщини» і філії «Чигирин» ТОВ СП «Ні­бу­лон». З боку власника, то у мене подвійний виграш: якщо на мій пай припадає два користувачі, то нехай обоє і платять. А якщо по-серйозному, хто і як тепер розборонить конкурентів? Чому в земельній документації України, яку чиновники рекламують як найкращу у світі, з’являються кримінальні двійники? І чи не криються за ними корупційні схеми районного розмаху?

Олександр Цисаренко, новопризначений голова Чигирин­ської райдержадміністрації, обіцяє викорчовувати зловживання, як бур’ян. Так принаймні він запевнив сходку селян Топилівки. Після того як ходаки побували у нього і повідали про свої зе­мельні біди, в Олександра Бори­совича був тиждень, аби розібратися в них. А «в’їхавши» у колізію, не став би вислуховувати відверту брехню Лудченка перед чесним народом про те, що пе­рехідна реєстраційна система через збої на Чигиринщині не працює. Але ж вона функціонує у сусідньому районі - Кам’ян­­ському. Та й по всій Україні. Недосконала, але діє.

Краще б Цисаренко не говорив цих слів перед зібранням селян:

- Якщо ви вважаєте, що Держкомзем неправий, то зверніться до суду!

Зал загув:

- Та ми, щоб ви знали, вже ситі цими судами! Находилися, але добилися свого… Є рішення, і не одне, а Лудченко їх ігнорує. Бо, певно, має якісь зобов’язання перед орендарями. Якщо він виконає рішення суду, то тоді із теперішніх 1400 гектарів у користуванні «Колоса Чигиринщини» залишиться лише 600. От ви свого підлеглого і приструнюйте за такі викрутаси!

- Столочили усі обласні кабінети, нас вислуховували, обіцяли розв’язати конфлікт. А толку?! І ви туди ж… Ялова теперішня влада! Ви кажете, що налаштовані на діалог з людьми, на співпрацю з нами, то дослухайтеся і до думки 484 селян із 700, котрі хочуть працювати під крилом нового інвестора.

А Лудченка народ просто затюкав. Його відмовкам міг повірити лише незнаючий голова райдержадміністрації. Адже ще півроку тому суд майже розжував керівникові відділу Держком­зему у Чигиринському районі те, що він має знати назубок.

Варто було чиновнику лише вдумливо перечитати пункти 22, 23 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1021 від 9 вересня 2009 року. І за ними діяти.

Запис про державну реєстрацію документа, який посвідчує право на земельну ділянку, Лудченко мав скасувати у розділі книги записів на підставі рішення суду, внісши до автоматизованої системи відомості про скасування із зазначенням дати та підстави скасування. А вже потім сформувати, використовуючи згадану автоматизовану систему, нові аркуші книги записів. Поставити власний підпис і скріпити печаткою. І це ж саме зробити у поземельній книзі (якої немає). Та й розділ 4 у згадуваній постанові гласить, що підставою для скасування договору оренди є рішення суду.

Отже, для скасування державної реєстрації договорів оренди землі не треба вносити будь-які відомості до книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі у паперовому вигляді, дозволу на що тривалий час домагається Лудченко. Через правовий нігілізм керівника повністю паралізована робота відділу Держком­зему у Чигиринському районі.

Чергова селянська сходка закінчилася нічим. Діди, чиї паї зависли між небом і землею, не квапилися розходитися по домівках. Стояли гуртом біля Будинку культури і пихкали цигарками.

- Пожди, це ми від оренди страждаємо. А що буде коїтися, коли почнуть торгувати землею?

- На Київ рушимо!

- Осовів той Київ… Послу­хав чорнобильців із афганцями? Ото ж бо й воно! Треба на місцях діяти, як партизани. Ти бачив кіно «Земля»? А буде ще страшніше! Тільки-но закон про продаж землі приймуть, викарбую на осиці імена всіх депутатів, хто проголосував «за». Хай клянуть їх правнуки.

Нуртує село. Одне, друге… Назріває всеукраїнський селянський бунт.