Зима тривог наших

25 вересня, 2022, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Ми виграємо цю битву

Зима тривог наших
© unsplash/keaneyefoto

«Зима близько» — таким був девіз дому Старків у «Грі престолів». Американський прозаїк Джон Стейнбек для свого роману взяв схожу назву — «Зима тривоги нашої» — фразу з п’єси Шекспіра «Річард ІІІ».

А в нас наближається цілком очевидна, не фентезійна й не літературна, а календарна зима. Триває і буде тривати війна. За пів року українське суспільство пережило не одну емоційну «гойдалку» — від ейфорії до пригніченості, й навпаки.

Що ми бачимо у проміжках між цими станами, у відносно тверезій реальності?

Ворог передбачувано знищує не лише промислову інфраструктуру, а просто підряд все, що має стосунок до забезпечення життєдіяльності. Ближче до фронту — масованіше, ракетними ударами. Західніше — СБУ постійно ловить агентуру, прямо націлену на диверсії, спрямовані проти електро- і теплопостачання.

Горизонт планування особистих подій звузився до тижня, увімкнувся режим заощадження всього, в тому числі емоцій.

Читайте також: Картинки майбутнього на уламках минулого

Словом, нічого такого спеціально нового, чого ми досі не знали або не припускали. Все стало значно виразніше. Хороші люди стали ще кращими, погані — тим, ким стали. Тобто ми всі досить чітко бачимо ситуацію.

Але це критичне мислення нас зовсім не тішить, хоча адепти його розвитку обіцяли нам інтелектуальну нірвану за євростандартами швидко й недорого. Ну воно як євровікна. Вставити можна, але що толку, коли крізь них лише виразніше видно якийсь споконвічний смітник.

Відтак приходить до нас така капость, як емоційне вигорання. Ну тобто як приходить? У кожної людини воно й так час від часу траплялося, тільки слова ще такого не знали. А тепер кожен другий вправно діагностує в себе як не ковід, то ПТСР. А якщо не вдається, то він чи вона — безумовно, жертва ІПСО. Особливо в понеділок зранку.

Спробую простими словами описати, що діється з емоціями на поточний момент. Емоційне вигорання справді існує, і всі фахівці з ефективного запобігання йому так само на нього страждають. Я жодним чином не зловтішаюся, це таке звичайне людське. В іншому разі всі лікарі мали би бути як не безсмертними, то безтурботними довгожителями.

Читайте також: The Washington Post розповідає, як боротися з емоційним вигоранням

Про вигорання додам лише, що в його клінічному аспекті найбільше завжди страждали люди, які за фахом змушені були нон-стоп спілкуватися з великою кількістю знервованих людей. Підкреслюю — з великою кількістю. Це вчителі молодших класів, поліцейські, лікарі тощо.

Там є свій анамнез, своя картина зміненої поведінки. Ключовою для якої є те, що людина не дуже усвідомлює, що з нею відбувається. Просто все чомусь валиться з рук, нікуди не встигаєш, усе дратує, а так — ну шо, робота як робота. Шукає якісь народні засоби, щоб попустило, а воно не працює.

unsplash/pimchu

Наша ситуація виразніша, бо ми чітко бачимо джерело стресу. Це війна. Є безумовне відчуття втоми, яку посилює те, що організм витрачає багато енергії намарне, намагаючись «в’їхати», на що, власне, йому налаштовуватись.

Я зумисне вжив слово «організм», а не «мозок», тому що біохімія організму неподільна. Якісь гормони, приміром, виробляють надниркові залози, якісь — гіпоталамус у мозку. Але з-поміж новомодних теорій діяльності мозку (і так досі ніхто до пуття не знає, як саме він працює, і головне — чому) найновішим є «квантовий» підхід.

Тобто все в нашому мозку, а відтак і в організмі, може виконувати не тільки прямі функції, «як книжка пише». А й наче зовсім невластиві, якщо треба буде. Щоб була зрозуміла ця «квантовість», наведу приклад вікопомних «еротичних зон». Комусь воно — зони, а комусь — достатньо й за вухом почухати.

З точки зору енергетики мозку краще говорити не про вигорання (яке вже само собою звучить як вирок), а про виснаження. Попри те, що еволюційно людство розвинуло собі на плечах чималі баняки, в забезпеченні життєдіяльності організму це дуже ощадливий «павербанк». Є «міські легенди», що він працює на 5–10–20 відсотків.

Неправда в тому, що якби так було, решта мозку би запліснявіла б. (Утім, може, в москалів так і сталося.) Правда — що ці незначні відсотки напруження не прив’язані до якихось сталих ділянок, а перекидаються на інші, доки попередні спочивають.

Напружена розумова, особливо емоційна активність, яка вимагає від вас (як ви самі вирішили) всіх зусиль, не дає можливості «відпочити» мозку. Тижнів два надзусиль такого роду — і вас починає «вирубати». Ваш внутрішній комп’ютер включає режим енергозбереження, екран реальності тьмяніє.

Гаразд, якщо наш організм такий мудрий, то чому ми змучуємося так, що навіть сон не дає нам розради?

Раціональна й емоційна системи мозку між собою не дуже дружать. Тобто дружать, але як сусіди. А про сусідські драми ми всі добре знаємо. Стосунки між цими системами — це процес вибору альтернативних варіантів поведінки, розподілів ризиків і винагород. Тобто є постійний прихований конфлікт між мораллю та доцільністю. Відбуваються ці нейрохімічні розборки щонайменше на шести рівнях: від генного до соціального.

Чим більше критичної інформації, яку отримують нейрони-інтегратори, тим активніше вони пригнічують активність інших нейронів, наче кажучи: «Перемикатися — не на часі!». Чим ми соціальніші, тим цей конфлікт тяжчий.

Відтак у багатьох ситуаціях люди роблять вчинки не зовсім вигідні й не зовсім розумні, проте моральні. Раціональна система мозку відкриває можливості для прийняття оптимальних рішень за наявності часу, а емоційна — сприяє прийняттю більш швидких рішень. Оце та енергетична ціна, яка, в тому числі, генерує виснаження. Античний філософ Платон порівнював душу з колісницею, запряженою двома кіньми — раціональним розумом і інстинктивним емоційним началом. А ми чимдуж скачемо на якомусь одному коні.

unsplash/pimchu

Що з цим усім робити?

По-хорошому, в процесі прийняття рішень, пов’язаних із ризиком або винагородою, поперемінно задіяні кілька систем мозку. Людям властиво себе кодувати по якомусь соціальному шаблону. Тобто суб’єктивна цінність рішення для нас залежить не так від результату, як від інструмента, який ми собі призначили.

Читайте також: Синдром фальшивих надій

Те, що він може виявитися не беручкий або просто заважкий, нас як соціальних істот не дуже обходить. А мозок не дуже в курсі такої нашої принциповості.

Все вищесказане не стосується фізичної втоми. Рекомендоване роками переключення діяльності з розумової на фізичну і навпаки в цьому випадку не дуже працює, бо фізичним навантаженням можна витіснити думки про невдалу романтичну зустріч, але не про війну.

Втім, тіло, безумовно, варто тримати в тонусі, принаймні щоб воно не додавало вам клопотів поза тим, про що ми говоримо.

Не заганяйте себе в якусь красиву презентаційно-поведінкову модель, навіть якщо до війни це було успішно. Інші люди так само розпачливо носяться з цими писаними торбами самоідентифікації, їм не до вас. Це в кращому випадку, в іншому — отримаєте щось на зразок: «Куди прешся!».

Дайте голові можливість просто думати, без ваших наказів. Ваша голова значно розумніша за вас, ви просто не в курсі.

Емоційна травма — вона як і фізична. Складається з попередніх уявлень про можливий біль, зі страху перед можливим болем і конкретного фізичного відчуття уражених сенсорів. Якщо ви обмежите, а в ідеалі — позбудетеся перших двох чинників, ви не знеболите себе абсолютно, так не буває. Але у вас принаймні не буде больового емоційного шоку з усіма тяжкими наслідками.

Сильні позитивні переживання — теж переживання. Переживаєте велику радість — пам’ятайте, що ви в цей момент просто на одному кінці «гойдалки». Прилітаєте в інший — просто тримайте баланс, це теж ненадовго.

Відчуття втоми, виснаженості — це насамперед відчуття, яке має властивість самоіндукції в нашому випадку. Тобто само себе додатково генерує. Спитайте себе про всяк випадок, чи нема в цьому відчутті елемента жалості до самого себе. Його можна спокійно видалити, як «кукіз» при очищенні диска. Це точно не системний файл, навіть якщо вам так здається.

Не можете читати довгих текстів? То не читайте. Якщо буде справді важлива інформація, ви про неї дізнаєтеся, навіть коли не захочете. Лінощі — це нормально. Подивіться на домашніх тварин. За що ми їх більше любимо: за активне псування наших речей чи за лагідне муркотіння і хропіння?

«Зима тривоги нашої минула,

Із сонцем Йорка літо повернулось».

Так звучить повна цитата з Шекспіра. 3 лютого 1461 року біля англійського села Вігмор трапилося рідкісне атмосферне явище, паргелій. На небі було видно три сонячних диски. Військо Едуарда, принца дому Йорків, шикувалося до бою з армією Ланкастерів. Солдати злякалися, але Едуард сказав, що це символ Трійці, добра прикмета. Він виграв і став королем Англії. Відтак його знаком стало «сонце Йорків».

Які б атмосферні явища ви не бачили у вашому внутрішньому світі, пам’ятайте, що зима тривоги мине. Ми виграємо цю битву.

Related video

Більше статей Олега Покальчука читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК