Перезавантаження: за межами грошових вимірів

Наприкінці минулого тижня Україну відвідав Андрій ІВАНОВ, регіональний радник з питань людського розвитку регіонального центру ПРООН у Братиславі (Словаччина). Метою його візиту було проведення консультацій з українськими урядовими закладами з приводу розробки і запровадження системи оцінювання якості життя, а також обговорення можливостей включення моніторингу соціального відторгнення в національну статистичну систему. Якщо всі показники правильно інтегрувати в національну статистику, то зібрані дані можна буде використати як основу для розрахунків індексу соціального відторгнення в Україні. Такий індекс міг би забезпечити центральні та місцеві органи влади (звісно, за наявності політичної волі і бажання) потужним інструментом моніторингу стану і чинників соціального відторгнення в країні.

Кореспондент DT.UA розмовляла з Андрієм Івановим про концепцію людського розвитку, яка існує вже 22 роки, але все ще не достатньо адаптована до практичного застосування в різних сферах нашої життєдіяльності і слабко відображена в процесах прийняття політичних рішень; про загрози, які стоять за філософією суспільства споживання; про те, що таке якість життя і які ризики соціального відторгнення. Відповіді на деякі запитання співрозмовник делегував Михайлу ПЕЛЯХУ, спеціалісту з питань людського розвитку відділу подолання бідності регіонального центру ПРООН у Братиславі.

- Андрію, у своїй статті 2009 року «Сприйняття концепції людського розвитку: роздуми очевидця» ви говорите про особливості розуміння і сприйняття цієї концепції у країнах пострадянського простору. Що змінилося на цей час?

А.І. - По-моєму, вже нагромаджено вдосталь знань та досвіду. І є розуміння того, що час відійти від ВВП як єдиного вимірника людського прогресу. Однак досі ще важко знайти єдину методику вимірювання якості життя, яка б мала однаковий резонанс у різних країнах та суспільствах. ПРООН працює в цьому напрямі багато років.

- Які нові показники з’явилися у вимірюванні людського розвитку?

М.П. - Зведений (інтегральний) індекс людського розвитку, запропонований у 1990 році ПРООН, охоплює три сфери: можливість прожити довге і здорове життя; бути освіченим і мати доступ до знань; мати достойний рівень життя.

Але він не враховує таких важливих аспектів, як, наприклад, нерівність або рівень життя людей з інвалідністю. У цілому середній рівень розвитку по країні може бути досить високим, при цьому нерівність можливостей та досягнень між різними групами населення може бути великою. Тому у 2010 році було додано кілька нових і доопрацьованих індексів: ІЛР з урахуванням нерівності та індекс гендерної нерівності. На цей час Україна посідає 76-те місце в рейтингу ІЛР серед 169 країн, однак ситуація з соціальним блоком (показники довгого здорового життя і доступу до знань) трохи краща, ніж із економічним.

Якщо говорити про втрати з урахуванням нерівності, то на глобальному рівні проявляється цікава картина: країни з вищим рівнем людського розвитку мають нижчий рівень нерівності, і навпаки. Україна за рахунок нерівності втрачає 9,2% свого індексу людського розвитку, Росія - 11,3, а Білорусь - 8%. Причому, підкреслю особливо, ми розглядаємо нерівність у всіх трьох сферах - здоров’я, освіта і рівень життя.

Торік було видано глобальну доповідь, у якій розглядаються не лише питання розвитку нинішнього покоління, а й те, як житимуть майбутні покоління - наші діти та внуки. Тобто в концепцію людського розвитку вноситься елемент забезпечення сталості досягнутих результатів. Поки що у нас немає індексу сталого людського розвитку. Це напрям, на якому ми працюватимемо найближчими роками.

А.І. - Хочу додати: елемент нерівності в ІЛР говорить нам про несталість і диспропорцію людського розвитку. Чим більша нерівність, тим більша диспропорція.

М.П. - Інший важливий інноваційний підхід, який використовується вже два роки, - індекс багатомірної бідності. Це інтегральний показник, що поєднує в собі не тільки різні сфери депривації домогосподарств, а й ризики окремо взятих людей за різними параметрами. Тут ми також відходимо від суто грошового, монетарного виміру бідності і дивимося ширше, використовуючи три складові, ІЛР - здоров’я, освіту і стандарти життя. На підставі цієї методики сконструйований інтегральний показник соціального відторгнення, який враховує й інші чинники - доступ до соціальних послуг, участь у соціальних мережах та в громадському житті. Ці питання все ще не знайшли адекватного відображення в реальній соціальній політиці.

А.І. - На мій погляд, основним викликом для прибічників концепції людського розвитку є перехід від теорії і пропаганди до застосування її основних цінностей у нашому повсякденному житті.

- Нерівність та індекс багатомірної бідності тісно пов’язані з досить новими поняттями - соціальним відторгненням і залученням. Що це таке?

А.І. - Соціальне залучення і відторгнення - додатковий зріз досліджень та політик, спрямованих на охоплення різних параметрів життя людини поза межами грошових вимірів прогресу. Чим поганий ВВП? Скажімо, ураган «Сенді» у США, який приніс із собою стільки руйнувань, з погляду ВВП може бути оцінений як дуже позитивне явище, оскільки його наслідки потребуватимуть багато коштів на відновлення, і це позначиться на статистиці як додатковий приріст ВВП. Приклад трохи абсурдний, але досить наочний. Ще один: чим більше люди програють у казино, тим краще для ВВП. З іншого боку, якщо ви купуєте енергоощадні лампочки і холодильник, то ваш ВВП падатиме, бо ви споживаєте менше електроенергії і, відповідно, зменшується потреба в нарощуванні її виробництва. Тобто ВВП не відбиває всієї картини реальності. Або, точніше, спотворює її. І ці викривлення позначаються на рішеннях, які ми приймаємо у звичайному житті, створюючи дивні моделі поведінки - чим більше, тим краще. Тоді як філософія людського розвитку намагається все знову поставити з голови на ноги. Зрештою, якість життя і його смисл - це мета. Гроші ж і матеріальне виробництво - засіб для досягнення зазначеної мети, а не навпаки. На жаль, це так очевидно, що інколи ми про такий стан речей забуваємо й постійно потрапляємо в ситуації, коли стаємо заручниками виробництва заради самого виробництва, а не виробництва як засобу задоволення наших нормальних людських потреб.

- Індекси для вимірювання соціального відторгнення/залучення розроблені вже досить добре?

А.І. - У рамках нашого центру ми спробували сконструювати індекс соціального відторгнення, який дає можливість не тільки класифікувати і відбити в цифрах рівень глибини соціального відторгнення, а й створити весь ланцюжок - від індивідуальних ризиків (стать, вік, наявність чи відсутність роботи, інвалідності, брак освіти тощо) і до параметрів культурних та професійних відносин (якщо суспільство нетолерантне, скажімо, до мігрантів, то вони піддаватимуться ризику соціального відторгнення). Усе це ставиться у місцевий контекст. Якщо параметри законів, відносин, культурних характеристик та індивідуальних ризиків у якомусь суспільстві однакові, то існує ще й різниця в місці проживання. Наприклад, жителі сіл і районів, на території яких сталася екологічна катастрофа, мають більший ризик соціального відторгнення. Усі ці три сфери (індивідуальні ризики, культурні й професійні відносини, місцевий контекст) складаються в загальний індекс, який може, з одного боку, відстежувати ситуацію в динаміці, а з іншого - відбиває причинно-наслідковий зв’язок.

Усе це було відбито в торішній регіональній доповіді. Україна входила в неї, і робота з українськими колегами була, мабуть, однією з найбільш плідних.

- У Національній доповіді України для вимірювання соціального відторгнення було використано 18 показників…

А.І. - А в глобальній - 24 за трьома сферами, по вісім у кожній. Людина вважалася соціально відторгненою, якщо принаймні за дев’ятьма з 24 показників вона мала негаразди. За дев’ятьма, тому що, на наш погляд, щоб людина була зарахована до категорії «соціально відторгненої», вона мала переживати негаразди у двох із трьох сфер. Експериментувати можна, звісно, по-різному. Зменшувати або збільшувати кількість індикаторів, гратися з порогами, під чи над якими людина потрапляє в ситуацію відторгнення. Важливо, аби була чітка, струнка філософія підходу. А філософія саме базується на принципі, що життя багатомірне, що не всі його сфери однаково легко класифікувати в цифрах, але це не означає, що вони менш важливі. Необхідні якісь наближення, і навіть коли вони не ідеальні, це все ж таки краще, ніж прикидатися, наче того, чого не можна виміряти, не існує. Ну й, по-моєму, найважливіше, - матеріальний бік життя є засобом для чогось іншого. А що це «інше» - досить по-різному визначається залежно і від індивідуальних характеристик, і від культурних, і від освітніх. Від багатьох факторів.

- Наскільки показники, які Україна дала із соціального відторгнення торік, порівнянні з аналогічними показниками в регіоні? Чим вони загрожують Україні? Так, майже 38% українських домогосподарств перебувають у стані гострого відторгнення (мають п’ять ознак з 18), з них 17% - у критичному (сім ознак).

А.І. - Через різницю між окремими країнами і суспільствами важко говорити про один загальний глобальний вимір. Україна була однією з країн, де методику було адаптовано для конкретних умов.

М.П. - Нас значно меншою мірою цікавило порівняння, ранжирування країн за рейтингами. Ми намагалися перевести концепцію людського розвитку в практичнішу площину. Цифри, які ви наводили стосовно України, - лише перший крок. Другий - погляньте, як індивідуальні ризики, особливо в комбінації з місцевими умовами, впливають на ризик соціального відторгнення. Якщо говорити, наприклад, про людей з інвалідністю, то в цілому вони мають великий ризик соціального відторгнення. Однак якщо при цьому вони живуть у столиці або в економічних центрах, то ризик відторгнення виявиться меншим від середнього по країні (причому як для людей з інвалідністю, так і для середньостатистичних громадян). Певні індивідуальні характеристики можна змінювати з допомогою держави і створення якихось програм. Наприклад, навчати людей, які мають недостатній рівень освіти.

До речі, виявилося, що ризик для людей із недостатнім рівнем освіти в регіональних центрах, а особливо - в містах із активним діловим середовищем, нижчий. Можливості для зайнятості і відповідні професійні навички, уміння виявляються набагато важливішими, ніж суто формальна освіта. Тому, коли ми говоримо про людський розвиток, то дивимося не тільки на кількісні показники охоплення освітою (у нас все ж таки 99% грамотність), а й, по-перше, на якість освіти, а по-друге, на можливість застосувати її в тих чи інших умовах. Так, справді в Україні досить освічена робоча сила, але, вступаючи у вуз, людина обирає собі шлях фактично на все життя, а ситуація змінюється.
З 2009 року досить помітно змінився ринок праці в Україні. Систем швидкої перекваліфікації в країнах нашого регіону практично немає. Є дві можливості - або залишитися зі своєю вищою освітою в низько продуктивній ніші, або знайти значно менш кваліфіковану, проте, можливо, краще оплачувану роботу. Однак ми говоримо, що не дохід є мірилом людського розвитку, а реалізація здібностей і талантів самої людини.

А.І. - З погляду соціального залучення, зайнятість і робота роблять значно більший внесок у зменшення ризику відторгнення, ніж просто грошовий еквівалент. Зайнятість має не тільки і не так оцінюватися зарплатою, яку отримує людина. Набагато більше - її соціальною участю, присутністю в соціальних мережах, зменшенням ризику маргіналізації.

(Елла ЛІБАНОВА, директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім.М.Птухи НАН України, з якою нам вдалося поговорити цього ж дня, таку думку поділяє не цілком: «Усі дослідження, які ми проводимо з 1999 року, показують, що наявність вищої освіти гарантує вищі доходи і тривалішу зайнятість, яка більше відповідає поняттю «достойна праця». Люди з вищою освітою також користуються більшою кількістю пільг, оскільки просто більше поінформовані про свої права. Дуже багато людей працюють не за тією спеціальністю, яку здобули на початку своєї трудової діяльності. Коли ця зміна відбувається через 15-20 років, то це нормально і, швидше, може вітатися. Знання старіють дуже швидко, зміна структури економіки і потреби в робочій силі теж відбуваються досить швидко. Звісно, коли людина змінює професію відразу після того, як її набуде, це не дуже добре. Але прямо пропорційна залежність між доходами, зайнятістю і рівнем освіти існує».

На думку Елли Марленівни, «через соціальне відторгнення ми втрачаємо впевненість населення і можливість побудови громадянського суспільства. Більшість населення перебуває під загрозою ризику відторгнення від будь-чого - від культурного, політичного життя, від соціальної інфраструктури, економічних ресурсів (саме тому у нас нерозвинені малий і середній бізнес). Безпосереднім наслідком соціального відторгнення в Україні є міграція».)

- Тобто найбільш показовий ризик соціального відторгнення для України - погана якість і незастосовність освіти? Які ще ризики?

- Зайнятість.

- Андрію, які ваші рекомендації для України?

А.І. - Важко говорити про рекомендації. Є ризик пустослів’я. По-перше, дуже важливі правильні пріоритети у виборі цілей і засобів. Не тільки в індивідуальному плані, а й в управлінському. На жаль, ми не надто часто замислюємося, навіщо робимо те, що робимо, і яка кінцева мета наших зусиль. Другий дуже важливий аспект - стійкість. Не тільки з погляду екологічного, а стійкість як здатність утримати й закріпити вже наявні досягнення. Ми можемо вийти на рівень високих доходів, але набрати кредитів, наробити боргів і почати скочуватися вниз, не відчуваючи філософії життя. Я кажу не тільки про Україну, а взагалі про європейські суспільства. Греція, Італія, Іспанія… Третій аспект - це фокус на те, чи вдосталь можливостей на місцевому рівні. Не тільки економічних, а й політичних, а також - громадянської участі. Зрештою, все вирішується там, де людина реально живе, працює й існує. Парламент і уряд не можуть брати участі у прийнятті та реалізації рішень, від яких залежить наше життя. Це пов’язано не тільки з характером політичної системи, а й зі стилем поведінки та культурою. Дуже часто в нашому регіоні люди пасивні і чекають, що хтось прийме рішення за них. Але якщо ми самі не зробимо собі добре, то ніхто нам цього не зробить. По-моєму, у плані дій цього достатньо.

- Що означає якість життя? Яким чином виміряється? Що ПРООН і український уряд планують робити в цій сфері?

А.І. - Перш ніж вимірювати якість життя, треба визначитися, що це таке. Усе не так просто, як здається. Це залежить від основоположної філософії даного індивіда, яка переводиться в домінуючу філософію суспільства, а потім - у політичні механізми. Якщо під якістю життя людина розуміє дедалі більше споживання товарів і послуг - це одне. Якщо спокій, спілкування з природою, друзями і так далі - це інше. Якість життя має прямий зв’язок із концепцією людського розвитку, на мою думку. І основне завдання - це переведення загальних установок у реальну практику. На жаль, ми живемо в економічній системі, де все зав’язано на збільшенні споживання. Більше - краще. Але це зовсім не так. Більше - краще, тільки якщо ми не зважаємо на шкоду для економіки, екології, соціуму, психіки. Що краще - жити, отримуючи величезну зарплату, половину якої віддаєш психоаналітикам, чи жити більш спокійним життям з нижчою зарплатою? Схожі вибори перед нами постають щодня. Ми не завжди усвідомлюємо їх.

А ресурсів планети вже не досить для такого способу життя. І нам доведеться перезавантажити моделі поведінки та адаптуватися до іншої філософії. Всю історію людства люди збільшували потенціал виробничих та інших сил, щоб задовольняти свої дедалі більші потреби. Тепер нам необхідно дисциплінувати й субординувати обсяг потреб під обмежені ресурси. Такої проблеми, пов’язаної з самим існуванням людства, ще ніколи не було. Чим раніше ми прийдемо до розуміння цього, тим краще для всіх нас.

- Мені здається, вже прийшли…

А.І. - Хто? Якщо поглянути на те, що відбувалося на конференції в Ріо-де-Жанейро, то, крім демагогії, особливого розуміння я не побачив. На жаль, ми (нормальні люди - виборці і ті, кого обираємо) загрузли в гонитві за щоденними пріоритетами - виграти ці вибори, вирішити це питання... А обдумування загальної, більш широкої картини відкладаємо на якесь віддалене майбутнє.

У нас є два варіанти - усвідомлення і реальні дії для дисциплінування і зміни моделей - чи, врешті-решт, зовнішній світ зробить це за нас. Другий шлях буде жорстким.

- Які акценти матимуть наступні регіональні і глобальні доповіді?

А.І. - Ми все ще не знаємо. Є різні варіанти, які дискутуються. Наприклад, про людський капітал і те, як він змінювався під час перехідного періоду, або про сталий людський розвиток у нашому регіоні… Темою наступної глобальної доповіді, можливо, стане «відродження Півдня». У міжнародних відносинах є поділ на розвинену індустріальну Північ, і Південь, що розвивається. Останніми роками ми бачимо дуже активне зростання країн так званого Півдня, найбільшими представниками якого є Індія і Китай. Якщо поглянемо на країни, що розвиваються в цілому, то великий підйом відбувається не тільки в матеріальному плані, а й у глобальній політичній участі.

Ще одна можлива тема глобальної доповіді ПРООН про людський розвиток уже наступного року - життя після 2015-го.

- Розкажіть про новий проект ПРООН з краудсорсингу в Україні. Що це взагалі таке?

А.І. - Поняття поєднує в собі два англійські слова: sourcing - використання ресурсів і crowd - натовп. І означає передачу певних функцій невизначеному колу осіб; вирішення суспільно важливих завдань силами безлічі добровольців, які часто координують при цьому свою діяльність із допомогою інформаційних технологій. Тобто залучення великої кількості людей для висловлення якоїсь думки (у рамках опитування) або ж для якоїсь дії (у тому числі політичної).

М.П. - Традиційний підхід соціологів, економістів - репрезентативна вибірка. Це чудовий інструмент, щоб зрозуміти, як наше суспільство влаштоване, але не завжди найкращий метод вирішення завдань. Активні люди, які намагаються щось робити, абсолютно нерепрезентативні для всього суспільства. Ідея краудсорсингу - залучити таких людей до вирішення завдань. У комп’ютерному світі ця ідея використовувалася досить активно. А кілька років тому розпочався наступний етап: люди стали пропонувати проекти в Інтернеті і шукати підтримку інших людей, залучаючи ідеї, робочі руки або гроші.

З допомогою краудсорсингу ПРООН також намагається залучити активних людей, для яких розвиток людини не обмежений питаннями доходу, в яких є ідеї і яким є що сказати. Проект, запроваджуваний зараз в Україні, - це спроба подивитися на те, що відбувається у вас із якістю життя, як люди визначають її для себе і що, на їхню думку, потрібно робити для поліпшення якості життя. Тут будуть важливі не так цифри, як життєві історії. Через них можна краще зрозуміти, що потрібно робити, а також залучити людей до вирішення цих проблем.

Запрошуємо всіх бажаючих відвідати платформу www.oon-rozvytok.com.ua і залишити свої коментарі. Ми ставимо тільки одне запитання: «Що необхідно змінити для поліпшення якості життя в Україні і у вашому безпосередньому оточенні?». На сьогодні у проекті вже взяли участь 15 тисяч людей. Є думка, що інформацію, отриману в результаті такого опитування, згодом можна буде запропонувати на допомогу уряду. А першим практичним результатом стане те, що платформа послужить основою для визначення теми наступної Національної доповіді про людський розвиток ПРООН. Перші результати дослідження оприлюднять уже в грудні нинішнього року. Буде задіяно і стандартні підходи - соціологічне опитування шляхом анкетування. Є багато локальних проектів і в сільській місцевості.

* * *

До речі, однією з перших і досить масштабних спроб краудсорсингу в Україні з повним правом можна назвати проект «Ідеальна країна», створений наприкінці 2005 року групою молодих креативних людей для Юлії Тимошенко, який ставив мету «об’єднати інтелект народу і влади». Інтернет-конструктор концепцій розвитку країни складався з трьох частин - «Ідеальна країна», «Електронна демократія» і «Кадровий реєстр» (на якому тоді свої резюме залишили близько 15 тисяч осіб). На жаль, цю чудову ідею Юлія Володимирівна використала виключно з метою піару. У 2010 році доменне ім’я «Ідеальна країна» купили «Молоді регіони». Тепер про цей проект мало хто згадує.