Надсянськими слідами композитора українського гімну

Українцям, які, мандруючи у західному напрямку, перетнуть український кордон у Краківці і побачать за кілька кілометрів скерований праворуч дороговказ із написом Mlyny (Млини), рекомендую «послухатися» його й повернути на сільську дорогу. Вона заведе їх не будь-куди, а до місця особливого — каплиці-пантеону, присвяченої авторові музики пісні, яка 16 років тому офіційно стала українським державним гімном. І це буде не символічний пам’ятник, адже зведено її над могилою священика-композитора Михайла Вербицького неподалік церкви, в якій багато років він був парохом, — саме тоді й народилася музика на вірш наддніпрянця Павла Чубинського, яка сьогодні лине над усім українським світом.

Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у родині священика в Явірнику Русь­кому (село на південний захід від Перемишля). Згодом його батько переїхав до села Улюч, що неподалік Явірника, через що трива­лий час, доки не знайшли церковної метрики композитора, його вважали уродженцем цього розта­шованого над берегом Сяну села із старовинною Вознесенсь­кою церквою (одні вчені вважають, що її збудовано у другій половині XVII ст., інші посилаються на документи, в яких є згадка, що церкву зведено в 1510 році, і, отже, вона є найстарішою дерев’яною церквою у Польщі). Проте сільське дитинство швидко скінчилося — у 1825 році помер батько, і хлопець переселився до Перемишля: його взяв під свою опіку перемиський єпископ Іван Снігурсь­кий, один з ініціаторів українського національного відродження у Галичині.

Майбутній композитор учився у місцевій гімназії, співав у заснованому 1828 року кафедральному хорі. Саме тут почалося формування його музичних зацікавлень: хор мав у своєму репертуарі як твори віденських класиків Гайдна і Моцарта, так і композиторів «золотої доби» української церковної музики — Березовського і Бортнянського (творчість останнього, зокрема, мала великий вплив на розвиток багатоголосого церковного співу в Галичині, у чому була немала заслуга й самого Вербицького).

Своїх зв’язків із музикою Михайло не поривав і тоді, коли у 1834 році розпочав студії в духовній семінарії у Львові, які, через численні перерви, тривали аж до 1850 року. Після опанування богословських наук та висвячення на священика, о. Михайло Вербицький опікувався по черзі парафіями у Завадові та Залужжі-Стрілках біля Яворова, а в 1856 році став парохом Покровської церкви в Млинах, де прослужив аж до смерті.

Вже під час навчання у Львів­ській духовній семінарії, окрім тво­рів суто церковних, зокрема Літур­гії для мішаного хору (1847 р.), яка й сьогодні звучить у багатьох церквах Західної Ук­раїни, Вербицький пише світські композиції, як-от патріотичний хоровий твір «Тост до Русі» (зрозуміло, до галицької Русі-Ук­раїни). У 40—60-х роках складає музику до п’єс, що їх ставили українські театри у Перемишлі та Львові. Однак двері до безсмертної слави прочинилися перед композитором саме тоді, коли до його рук потрапив вірш Павла Чубинського, який починався словами «Ще не вмерла України...».

Так, завдяки особливій спорідненості творчого таланту православного наддніпрянця і галичанина греко-католика виникла пісня, яка стала гімном нації, одним з основних завдань котрої і сьогодні є здолання чорної спадщини розколу (до речі, коли цього року відзначали 60-річчя акції «Вісла» у Перемишлі, організаторам заходу так і не вдалося домогтися, щоб православні і греко-католики спільно відслужили панахиду на Українсь­кому військовому цвинтарі, на якому спочивають галицькі і наддніпрянські учасники визвольних змагань 1917—1921 років та партизани УПА).

За свідченням іншого українського композитора Анатолія Вахнянина, пісня на вірш Павла Чубинського була написана вже 1863 року, і сам автор співав її на зібраннях студентської організації «Громада» в Перемишлі. Натомість вважається, що перше публічне виконання майбутнього гімну відбулося 10 березня 1865 року — також у Перемишлі, під час першого на західноукраїнських землях шевченківського концерту (композитор сам співав у хорі, яким диригував Анатолій Вахнянин). Пісня швидко здобувала популярність, зокрема серед молоді, але автор музики недовго тішився її успіхом — 7 грудня 1870 року він помер.

Спочатку на могилі композитора, похованого неподалік млинівської церкви, був дубовий хрест. Тільки в 30-х роках XX століття могилу опорядили й поставили кам’яний пам’ятник у формі ліри, на якому викарбувано: «Піонірові української пісні — Громадянство» (окремий напис сповіщає, що пам’ятник відкрито «заходом Академічного хору «Бандурист» у Львові»).

Після Другої світової війни Млини розділили долю всього Перемиського краю — українських мешканців села виселили, їхнє місце зайняли польські переселенці з територій на схід від нового, проведеного по лінії Керзона, польсько-радянського кордону. Пам’ятник на могилі композитора щасливо вцілів. Збереглася і Покровська церква, ремонт якої в польських ЗМІ Підкарпатського регіону часто подається як приклад польсько-українського примирення.

Римо-католицька млинівська громада, до якої перейшов храм після виселення українців та ліквідації тутешньої греко-католицької парафії вирішила не будувати нового костелу, а просто відремонтувати церкву. Окрім ремонту будівлі, провели реставраційні роботи: у церкві збереглися настінні розписи та старовинний іконостас. Перемиський реставратор Маргарита Давидюк зробила сенсаційне відкриття: виявилося, що половина ікон, намальованих у XVIII столітті, має значно старіші шари іконопису — XVII, а деякі навіть XVI століття.

Після зміни політичної системи в Польщі і здобуття Україною незалежності Млини знову стали місцем ушанування пам’яті Михайла Вербицького, у чому, крім української громади Надсяння, особливі заслуги має громадськість Яворівського району Львівської області (до 1939 року село належало до Яворівського повіту). У 1995 році пам’ятник на могилі полагодили. У 2004 році, за ініціативою Львівської обласної державної адміністрації, науково-культурних, мистецьких об’єднань та товариств Галичини, за сприяння органів державної влади та місцевого самоврядування Підкарпатського воєводства на могилі композитора почали споруджувати відкриту каплицю-пантеон (за проектом львівського архітектора Івана Коваленка). Її урочисте відкриття відбулося 12 квітня 2005 року за участі президента України Віктора Ющенка.

Трохи раніше, 27 лютого
2005 р., з’явилося розпорядження президента про святкування 140-ї річниці першого публічного виконання національного гімну і 190-ї річниці від дня народження Михайла. Крім цього, візит до Млинів і Перемишля, де в Народному домі відбулася зустріч президента із українською громадою Польщі, започаткував серію його поїздок до Польщі, пов’язаних із відзначенням роковин історичних подій на Закерзонні.

Якщо буде нагода, не забудьте побувати на місці вічного спочинку композитора: тут ви почуєте «голос землі», на якій народилася музика української «вічної пісні». Відвідайте й церкву у Явірнику Руському, яка цікава тим, що в 1930-их роках стінні розписи в ній виконали вихідці із Наддніпрянщини, офіцери Армії УНР — полковник Борис Палій-Неїло, ад’ютант Симона Петлюри, а згодом власник іконописної майстерні «Відроджен­ня» у Пере­мишлі, та Павло Запоріжський.

Ось так ще й сьогодні, навіть у малому селі Надсян­ня, де вже майже немає українців, можна натрапити на сліди великої історії України...