Люди доброї волі

Кожен з нас, навіть не здогадуючись про це, так чи інакше залучений до волонтерської діяльності. Усе, що робимо хорошого для інших людей, з власного бажання, не очікуючи вдячності й винагороди, - підтримали зневірену людину, внесли кошти на операцію хворого, допомогли старенькій донести важкі сумки, безплатно поділилися своїми вміннями й знаннями з іншими людьми, - прості й знайомі кожному з дитинства речі. Але як важко іноді буває роззирнутися навколо, помітити чужу біду. Втім, є люди, які допомагають іншим щодня, які живуть не лише своїми проблемами, а намагаються полегшити тягар обділених долею. Молоді люди присвячують волонтерству і благодійності чимало зусиль, вільного часу, юного запалу й щирості почуттів. Для них це - не друга, а перша професія, адже, колись розпочавши цю справу, вони обрали її на все життя.

Нана Тігуши, співзасновник благодійної організації «Благодійник»:

- Я почала займатися волонтерською справою восени 2008-го. Пам’ятаю, якось до мене прийшов мій друг Антон Школьний і розповів про жахливий стан психіатричних лікарень Києва і запропонував організувати гуманітарну допомогу. Тоді я збирала матеріали для статті про дитбудинки, і мене вразив фоторепортаж з одного з них. Я просто захотіла допомогти. Усі охочі зібрали речі не лише для психлікарні, а й для дитбудинку. Коли ми приїхали, нам сказали: «Зараз наша старша група від’їжджає разом з вихователями, а маленькі залишаються, з ними - всього одна вихователька. Можете їй допомогти?». Ми розгубилися, але, ясна річ, погодилися. Після проведеного дня в дитбудинку ми усвідомили, наскільки дітям потрібна не тільки матеріальна, а й - більшою мірою - душевна допомога, щоб хтось їх вислухав, приголубив.

Ми з Антоном почали організовувати поїздки в дитячі будинки, відвозити гуманітарну допомогу до шкіл-інтернатів, психіатричних лікарень. Кілька разів були в будинку пристарілих, рідко, але їздимо у притулки для тварин. Спочатку ми не планували реєструвати організацію, але згодом зробили це, аби мати можливість розвиватися, працювати масштабніше, шукати спонсорів. В нас працюють двоє організаторів і приблизно 15-20 волонтерів. Усі інші помічники з’являються спонтанно, завдяки оголошенням в Інтернеті.

Іноді в людей прокидається недовіра - не всі готові повірити у безкорисливу допомогу, - проте через певний час усе стає на свої місця. Ми привозимо одяг, продукти, засоби гігієни, канцелярське приладдя, літературу і все-все, що можемо. Щоразу готуємо для дітей смакоту, граємося, спілкуємося з ними, іноді займаємося творчістю, організовуємо екскурсії, зустрічі з цікавими людьми. Це нелегко, коли немає спонсорів, але завжди, після того як опублікуємо оголошення, хтось відгукується.

Людство - це організм, і не можна заплющувати очі, коли, образно кажучи, десь щось болить. Потрібно лікувати. Мені дуже подобаються слова Чехова: «Байдужість - це параліч душі, передчасна смерть». Одного разу почавши, вже не можеш відмовитися від зустрічей з дітьми, адже вони не просто «забирають» нашу любов, а й віддають багато душевного тепла й усмішок, тобто теж роблять нас щасливішими.

Руслан Бахтиєв - куратор Всеукраїнського благодійного фонду «Зоряна мрія»:

- Волонтер - це людина, яка має схильність до доброї справи, у неї така душевна організація, що вона хоче робити добро. Людина (особливо в юному віці) перевіряє себе: що подобається - не подобається, що підходить, що - ні. Іноді приходять люди з конкретною метою - наприклад юні психологи. Як правило, людей, які шукають вигоду, серед молоді - дуже й дуже маленький відсоток. Буває проста мотивація: молода людина хоче з кимось познайомитися, знайти нових друзів, з якими живе «на одній хвилі». Ми працюємо на перспективу, тому що місія нашого фонду - розвиток культури благодійності. Ось людина прослухала наші лекції, поспілкувалася з дітьми-сиротами, щось зробила - і це вже волонтер на все життя, його свідомість чутлива до чужої біди, він допомагатиме - якщо не фінансово, то фізично чи морально.

Треба навчати волонтерів, як правильно організувати благодійний процес. Волонтер повинен знати, як працювати із засобами масової інформації, як організувати свій особистий час. Він повинен мати уявлення про те, як збирати гроші, володіти психологічними прийомами, наприклад підійти до людини на вулиці й попросити: «Допоможіть дитячому будинку» або «Візьміть участь у проекті фонду «Зоряна мрія». Уявіть: ви стоїте зі скринькою на Хрещатику. Що ви повинні зробити, щоб вам поклали хо-ча б одну-дві гривні? Волонтер повинен бути готовий надати правильну інформацію про справу, якою займається, до будь-якого запитання, зуміти викликати довіру й симпатію в людини і так сказати «спасибі», щоб людина зрозуміла, що справді зробила добру справу.

Для нас дуже важливо залучати звичайних громадян. Якщо їм правильно пояснити, на що підуть їхні дві гривні, ми спільними зусиллями вирішимо маленьку проблему. Людина повинна зрозуміти: те, в чому вона бере участь, реалізується в конкретній справі, тобто її гроші ніхто не поклав собі в кишеню.

Чому молоді люди охоче ідуть у волонтери? Тому що у волонтерській роботі немає брехні. Справжнім волонтером ти можеш бути лише тоді, коли сам бачиш, як реалізується проект, над яким працюєш, коли з тобою над ним працюють люди, які не обманюють, не присвоюють грошей і не приписують собі добрих справ. Молодь завжди налаштована на щирість, на добро, на бажання допомагати, у неї є шалена енергія, яку потрібно кудись подіти. Тому й маємо такий відгук!

З попередньої групи волонтерів - шістдесяти людей - у нас залишилося семеро, але це наші люди. Десять відсотків волонтерів, які залишаються до кінця навчання, - прекрасний результат! Зате ми знаємо, що будь-якої хвилини можемо зателефонувати їм, і вони будуть тут. Байдуже, вдень чи вночі. Це і є справжнє волонтерство.

Наша справа дуже важлива для виховання і самовиховання молодої людини. Коли волонтер уперше відвідує дитбудинок, хоч би який чудовий заклад це був, - завжди йде звідти зі сльозами на очах. Втім, ми ніколи не орієнтуємося на перші пориви, бо самі пройшли через них. Наше головне завдання - це системна робота. Нехай нас залишилося семеро, але ці семеро працюють не разово, не на емоційному пориві, - а системно, два-три дні на тиждень присвячують роботі з нашим фондом.

Є й інше, суспільне, значення волонтерського руху. Якщо соціально активна молодь - це майбутні політики, майбутні менеджери, ті, хто поведе країну далі, то вони розумітимуть, що існують соціальні проблеми, думатимуть про те, як живуть люди, і чому з’явилося таке явище, як соціальне сирітство. Тобто це багатошарова робота, яка орієнтована на майбутнє, на зміну свідомості. Чи хочу я жити в країні, де соціальне сирітство зашкалює? Що я можу, що я повинен зробити, щоб таких явищ поменшало? Якщо людина, пройшовши школу волонтерів, стане народним депутатом, вона виписуватиме відповідний закон особливо ретельно, тому що їй перед очима стоятимуть живі картинки з власного досвіду. Якщо волонтер у юному віці зрозуміє свою соціальну значимість, він і голосувати піде, і обиратиме правильну владу, і намагатиметься приносити користь суспільству, і розумітиме, що є шлях зробити щось для своєї країни. Тому ми й сподіваємося, що волонтерство активно розвиватиметься в Україні, для цього є всі передумови. Єдине - щоб це не перетворилося на моду.

Марія Комісарова, секретар Всеукраїнського благодійного фонду «Зоряна мрія»:

- У нас діє проект «Школа волонтерів», де ми вчимо ефективно допомагати. Уяви: ти
приїжджаєш до дитбудинку
сама - що ти там робитимеш? Поспілкуєшся з дітьми, щось їм подаруєш. А якщо розкажеш десяти своїм друзям: є такий дитячий будинок, дітям потрібна, наприклад, нова постільна білизна, давайте подаруємо їм її на Новий рік. Або привеземо ящик апельсинів чи приїдемо з програмою занять, орієнтованих на конкретну професію.
Або навчимо працювати з комп’ютером, що значно актуальніше, ніж привезти дітям іграшки. Адже перше, що спадає на думку: дітям у дитбудинках бракує солодощів, іграшок. А насправді дітям більше потрібне реальне спілкування й знання про те, як жити в цьому світі: вміти працювати з комп’ютером, готувати, знати, як влаштувати своє життя після випуску, свої права при вступі до ВНЗ тощо. Це важливіше, ніж просто погратися з ними.

Чомусь вважають, що в нашій країні волонтерство не надто популярне. Насправді це не так: просто дехто не називає це волонтерством. Частіше - «допомога», «співучасть», «підтримка», «добра воля». Немає подвигу чи високого благодійництва в тому, аби допомогти бабусі перейти дорогу чи сусідці - збігати в магазин. Визначити волонтерство дуже просто: це робота, яка не оплачується, виконується з волі самої людини у вільний час. Для цього не потрібно вступати до організацій.

Так само діти, яким ми допомагаємо, не називають нас «волонтерами» - вони називають нас «друзями».

До роботи нашої школи ми залучаємо людей не лише з благодійної сфери, а й з інших професійних кіл. Наприклад, для того, щоб організувати концерт, ми звертатимемося до агентів, власників закладів тощо, якщо говоримо про те, як працювати зі ЗМІ, запрошуємо редакторів видань, бо маємо розуміти специфіку їхньої роботи.

У чому переваги волонтерської роботи для молоді? Студент може звернутися до волонтерської організації, і там для нього підберуть діяльність, яка йому найкраще підходить. Людина може отримати досвід роботи, а в подальшому - рекомендацію при працевлаштуванні. Роботодавці воліють брати на роботу людей з досвідом. А де може здобути перший професійний досвід молода людина? У багатьох міжнародних компаніях, які працюють, зокрема, в Україні, перший досвід у волонтерстві має велике значення.

Волонтери потрібні всюди: є діти, котрі потребують допомоги, є старенькі, хворі, інваліди, тварини. Потрібна допомога на фестивалях і в лікарнях, у притулках і на вулицях. Людина, яка хоче допомогти, має можливість реалізуватися. Мені важливо, що моя робота приносить користь суспільству чи конкретній людині. Я вірю, що кожен приносить у цей світ певні зміни, а нам конче потрібно змінити ситуацію, змінити своє життя, зробити його добрішим і комфортнішим. Важливо - вірити. Віра в те, що робиш, у те, що це справді потрібно й важливо, - основа волонтерської діяльності і благодійності.

Катерина Клюзько, керівник молодіжної ініціативи «Серце в долоньках»:

- Після свого першого візиту до дитбудинку я, повернувшись додому, обняла своїх батьків. Я зрозуміла, наскільки важливо мати батьків.

«Серце в долоньках» започатковано в 2009 році на платформі туристичного клубу КНЕУ «Скіфи». Головна мета ініціативи - робота з дітьми з малозабезпечених сімей й дітьми, які живуть в інтернаті. Ми прагнемо популяризувати волонтерський рух серед студентської молоді. Молодь, яка займається волонтерством, - набагато людяніша, вона стикалася з соціальними проблемами віч-на-віч.

Волонтерство дає дуже важливий досвід: працюючи з інтернатськими дітьми, молода людина приміряє на себе роль батька чи матері, замислюється над тим, як виховуватиме власну дитину. Пам’ятаю, в одному дитбудинку був хлопчик, який не розмовляв. Ми багато з ним спілкувалися, і через певний час дитина почала вимовляти окремі слова. Для нас це було справжнє диво.

Ще одна важлива наука - за благодійністю не слід забувати про своїх близьких. Бо іноді відбувається прикра підміна цінностей: допомагаємо «чужим», а потреби своїх близьких ігноруємо.

* * *

Можна почути думку, що в Україні волонтерами є більшість населення. Втім, за результатами Британського фонду досліджень, наша держава за рівнем благодійності - на 150-му місці. В Україні дуже небагато зареєстрованих благодійних фондів, а з них - чимало не функціонують. До того ж практика показує, що більшість населення не довіряє волонтерсько-благодійним акціям. Проте, поспілкувавшись з людьми «доброї волі», розумієш: не все втрачено, янголи - серед нас.