Українська книжка є і буде!

Протягом останніх п’яти років, за даними Книжкової палати, на кожного українця припадав приблизно один примірник нововиданої літератури.

Піковим можна назвати 2008 рік, коли тираж неперіодичних видань становив 58158,1 тисячі примірників.

Для порівняння: у 2010 році кількість найменувань становила приблизно 22,5 тисячі, а тираж - 45, 058 тисячі примірників.

За попередніми підсумками, у 2011-му зареєстрована кількість книжкової продукції залишилася на рівні попереднього року, а ось сумарний тираж становить 33 809,0 тисячі примірників - малувато, як на кінець року.

Втім, не може не тішити тенденція випуску дедалі більшої кількості книжок українською мовою.

Директор видавничого центру «Просвіта», письменник, поет і науковець Василь Клічак каже:

- Якби сфера розповсюдження української книжки була добре розвинена, повертались би кошти назад, у видавництво, і була б можливість видавати нові книжки - і далі поповнювати ринок.

Оскільки ця сфера в нас розвинена слабко, то всі потерпають.

Взяти хоча б збільшення тиражів. Як його досягти? Можливо, потрібно працювати над тим, щоб доносити літературу до читачів і привертати їхню увагу?

Певна річ, стихійно-нестихійно виникають громадські організації, утворення, проводяться культурні заходи. Як свідчить досвід, найбільше гуртує людей церква.

Для прикладу можу сказати, що вийшла в нас одна книжка, в якій містилося дуже багато цитат із Біблії. Я порівняв їх із Біблією, яку переклав Філарет (власне, не він сам, а ціла команда, що працювала під його орудою), і побачив величезну різницю між текстами - у реченнях та абзацах.

У першому варіанті ніби й добре сказано, ніби й правильно, а в другому - трішки іншими словами (зміст, звісно, той самий), але стиль викладу - геть інший. І навіть проста зміна порядку слів - створює цілком інше враження. Це колосальна праця! І добре, що Святе Письмо доноситься сучасною мовою.

Це велика робота і дуже велика справа. Є люди, котрі працюють у цій темі і знають її дуже глибоко, зокрема Дмитро Власович Степовик - відомий мистецтвознавець та релігієзнавець. Він розвинув думку, що в нас дуже багато релігійної літератури, - вона видається мільйонними тиражами.

Тобто якщо така література є, і є в українських сім’ях, то вона духовно підтримує та збагачує українців. Оскільки широкому загалу доступна ця література, яка раніше була під суворою забороною, про яку взагалі не можна було згадувати, не те що читати, - то є великі перспективи й шанси, що українці вже не пропадуть.

Роль українських видавництв у становленні сучасної української людини - незначна, тому що відносно невеликі тиражі.

Я кажу це, власне, щоби не впадати у відчай, не говорити: ось занепала українська книжка. Вона є, вона буде.

Ті видавництва, які вже багато років працюють, - працюватимуть і далі, тому що в них трудяться люди, фанатично віддані своїй справі. Інша річ, коли оцінювати, який вплив вони мають у суспільстві, - так, незначний, так, малий… Ну який можуть мати, такий і мають. Науковці знайдуть літературу наукового характеру: кому треба, той знайде. У художньої літератури також є свої читачі: студенти, наприклад. І коли на форум приходить Юрій Андрухович і збирає цілу аудиторію - це добре. При­ходить Марія Матіос - і для неї цього року виділено цілий павільйон на Форумі видавців у Львові!

З приводу форуму… мене тішить, що придумують щось нове, нові форми. На форумі не встигнеш усюди побувати, - це найзначніша подія року, в якій усе переплелося: і презентація нового, і привернення уваги до чогось, і втілення бізнесових проектів, і саме читання. Проте будь-який видавець скаже, що після Львова він, окрім виснаження, відчуває й задоволення: приємно бачити, що є читачі, яким література потрібна й цікава.

Книжка - складова культури і культурних надбань людства. З історії ми знаємо, з якою пошаною люди ставилися до книжок, причому, перебуваючи в дуже екстремальних умовах чи то переживаючи якісь лихоліття, вони зберігали книжки, рукописи, документи, - і потім це багатство відтворювалося, пройшовши через війну або опинившись десь у діаспорі за океаном.

Ще раз кажу: безперечно, дуже хотілося б, аби було багато літератури. Що стосується духовної літератури - її вже є вдосталь. Аби було ще стільки літератури, яка допомагає українцям збагнути їхню ідентичність.

Не хочеться говорити заяложені фрази - як усе погано, і хто в цьому винен. Скажу тільки, що для мене найбільша радість - тримати в руках нову книжку. Торкнутися до сторінок нововиданого «Кобзаря» із фотографіями рукописів Шевченка - є в цьому щось містичне».