Ім’я — початок долі...

Шкода, що працівники ВРАГСів (колишні ЗАГСи) не пишуть дисертацій. Скільки несподіваних досліджень могли б зробити вони — демографічних, історичних, лінгвістичних! Як би цікаво було простежити, приміром, зв’язок моди на імена з історичними подіями, суспільними перетвореннями і навіть глобалізацією телекомунікацій. В усякому разі, на суто побутовому рівні ця тема здається дуже перспективною. Валентина Орєхова, що керує цією установою в Хмельницькому мало не два десятка років, має широке поле для спостережень, аналізу і висновків. Адже базовий матеріал нагромаджувався в загсівському банку даних десятиліттями. «Які тільки графи ми не вводимо в свої звіти, — каже Валентина Всеволодівна. — Спершу здається, що це просто цікаво. Згодом з’ясовується, що на підставі цих суто статистичних даних неозброєним оком помітні тенденції, котрі відображають час, у якому живемо, напрямки суспільного розвитку, течії громадських уподобань і соціальних пріоритетів».

Імена для новонароджених — це справді колосальна тема для небайдужого науковця. Есересерівські Волі, Октябрини, Кіми, Сталіни та Леніни міцно увійшли в словники імен усіх народів колишнього Союзу. В усякому випадку, одне з небагатьох українських видань подібного плану — словник «Власні імена людей» Л.Скрипник та Н.Дзятківської 1986 року видання, — тільки на літеру «В» подає кілька імен новотворів радянської доби, пов’язаних з іменем Леніна: Вілен Віленін, Вілор (це абревіатура фрази «Володимир Ілліч Ленін — організатор революції), Віль, Владлен, Владилен. Та сьогодні навряд чи найпростіший адепт марксизму-ленінізму вникатиме в етимологію імені, називаючи, скажімо, Віленом свого нащадка. Найшвидше це буде вибором за звучанням (от подобається, та й годі!) або даниною сімейній традиції — на честь батька чи діда.

Ці причини як домінували раніше, так побутують і сьогодні: давати новонародженим імена, які вимріяні, давним-давно придумані, бо улюблені або ж належать близьким людям — комусь із старших членів родини чи людині, яку в сім’ї дуже шанують. Та ще більше підвладні молоді батьки модним віянням, котрі виникають наче нізвідки, але міцно вкорінюються у свідомості цілих поколінь і формують політику імен іноді й на десятиріччя. Хоча наполегливий дослідник, особливо коли він є нашим сучасником, завжди може знайти «відправну точку» моди на ім’я: героїв популярних кінострічок чи літературних творів, кінозірок чи справжніх героїв.

Тож нікого не дивує перевага Юріїв і Валентин серед народжених у 60-ті: орбітальний політ Юрія Гагаріна став початком моди на «космічні» імена. Дітей називали як іменами космонавтів, так і поетичними, «небесними»: Зорина, Зоряна тощо. А ще трохи пізніше, коли володарями умів інтелігенції стали історичні романи, загси накрила хвиля давньоруських імен: Володимири та Світлани, Всеволоди та Ігори, Ольги та Олеги тримали першість «від Москви до самих до окраїн».

«Припливи» та «відпливи» модних імен легко прочитуються у загсівських архівах. Роки осучаснених Русланів та Сергіїв змінилися пануванням «застарілих» Максимів та Андріїв. Потім пік популярності пережили Вадими та Дениси. Наприкінці 70-х серед жіночих імен перемогли Вікторії. Початок 80-х ряснів Юліями, середина цього ж десятиліття ознаменувалася поверненням у побут прекрасного імені Анастасія. Згодом парою увійшли в моду Марія і Дарія...

Які ж тенденції спостерігаються в останнє десятиріччя — на початку новітньої історії незалежної України?

Найпоширенішими, звісно, залишаються візантійські християнські імена — ті, якими називали українці своїх дітей упродовж століть. Щоправда, багато з них міцно увійшли в розряд застарілих і вживаються вкрай рідко — навряд чи зустрінете сьогодні маленьких Харитона, Сопрона чи Никона; дуже рідко — Федора або Степана, Євдокію чи Єлизавету. Зате чимало інших воістину переживають друге відродження: Ілля, Гліб, Кирило, Роман, Анна (Ганна), Поліна, Христина, Марта. Більше того: нині, вибираючи немовляті ім’я, все більше батьків звертаються не до родинних традицій і не до узвичаєного «що подобається», а до церковних святців. І нарікають малюка іменем того святого, в чий день випало йому народитися. Тому все більшає серед маленьких українців Пилипів, Тимофіїв, Микит, Артемів, Платонів. Після розмови з працівниками ВРАГСу я вийшла на вулицю і почула за спиною: «Давиде!». Озирнулась, сподіваючись побачити літнього чоловіка з таким рідкісним іменем, а узріла маленького зарюмсаного хлопчину, якого мама чи то обтріпувала, чи злегка провчала по відомому місцю: «Давиде, скільки разів я тобі наказувала не бігти, а триматись за мою руку!» — Авт.). Мабуть, саме ця обставина спричинила масову появу жіночих імен, похідних від чоловічих: Романа, Іванна, Павлина, Михайлина.

Такі імена, незалежно від найдревнішого походження, сприймаються сьогодні як суто українські. Знаменням часу бачаться і ті імена, що вживалися й раніше, та саме нині набули особливої популярності й суспільної значущості: Тарас, Богдан, Леся (Олеся), Роксолана. Вони неодмінно асоціюються з дійсними реальними історичними особами, знаковими для українського народу: Тарасом Шевченком, Богданом Хмельницьким, Лесею Українкою, турецькою султаншею українського роду Настею Лісовською, відомою в історії як Роксолана (русинка). Звісно, сприяв розповсюдженню імені Роксолани і однойменний телесеріал.

Повернення до першовитоків, пошук свого, рідного, прагнення національної самоідентифікації уже в 70—80-х роках були характерними при виборі імен у середовищі української інтелігенції. Саме тому не зникали з палітри імена Соломія, Орина (Ярина), а Оксана, що сприймалась як винятково українська транскрипція грецького «Ксенія», утримувала пальму першості щодо входження у словники власних імен чи не всіх народів колишнього СРСР. Нині ж ці тенденції стають притаманними все ширшим соціальним верствам українського населення. Яскраво помітний і такий штрих: якщо раніше мода на імена, як правило, починалася з Москви, то зараз у ролі законодавця моди для України найчастіше виступає західна її частина, де внаслідок менш тривалого періоду русифікації залишались у масовому вжитку більш «українські» імена: Мирон, Остап, Яна. В усякому випадку, із сусідньої Західної України нині перекинулась на Хмельниччину мода на Назарів, Іванок, Владимир.

Ще одна особливість нинішнього часу: незважаючи на масу зарубіжних телесеріалів, що вихлюпнулись на вітчизняний телеекран, ненаші імена не заполонили свідоцтва про народження юних подоляків. Анжел та Артурів, Едуардів та Жанн стало незмірно менше порівняно з двома десятиліттями тому. Зате тенденція називати дітей іменами, властивими своєму народу, теж стала ознакою часу: серед поляків, словаків, чехів, молдаван, євреїв усе частіше домінують Зосі, Яніни, Чеслави, Емми, Злати, Ілони. На зміну войовничому інтернаціоналізму прийшло національне самоусвідомлення, що, їй-право, тільки збагачує словник власних імен кожного регіону нашої країни новими барвами.

Створення незалежної держави сприяє і грамотнішому підходу до запису прізвищ та імен у свідоцтва про народження, а згодом — в паспорти. Щоправда, конфлікти, як і раніше, виникають. Хтось хоче записати доньку Альоною, а сина Аліком, не задумуючись, як їм буде до сивин сидіти в пестливих дитячих іменах. Ще інші наполягають, що їхня донька — Крістіна, а не Христина. Найупертіші вимагають написання прізвища саме в їхній транскрипції, хоч би як неграмотно це не звучало. Тому й озброєний Хмельницький ВРАГС словниками, правописами, церковними календарями, народними прикметами. Та трапляються випадки особливі. Приміром, прийшла жінка в сльозах: поміняйте прізвище, ворожка сказала, що всі мої біди від нього, бо за ним тягар усіх гріхів чоловікового роду. Незважаючи на таку фантасмагоричну аргументацію, поміняли. «Зараз такий важкий час, що люди з усіх боків підстрахувати себе хочуть, — співчутливо зітхає завідуюча ВРАГСом. — Може, й не по інструкції, та як не підеш людині назустріч?»

Час нині й справді непростий. Та діти все одно народжуються, і батьки, як в усі часи, вибирають для них найкращі, найзаповітніші імена. Незважаючи на модні тенденції, впродовж десятиліть залишаються на п’єдесталі популярності Олександр та Наталія, Сергій і Тетяна, Микола й Катерина і ще безліч імен, котрими з давніх-давен нарікали українці своїх нащадків. Тільки б щасливими вони були, ці Богом дані Богданчики, Олексії, Людмили, Василі, тільки б жили у вірі й надії і з любові народжували нові покоління Ярославів, Нін, Галин, Іванів, продовжуючи на віки генетичний код рідного народу.