Сирія вислизає з рук Асада

Нещодавній розвиток подій у сирійській громадянській війні починає нагадувати ключові епізоди війни у В’єтнамі. Йдеться про вибух під час наради голів сирійських силових відомств 18 липня та боях у Дамаску, які відбулися після цієї події. Внаслідок вибуху загинули міністр оборони Сирії Дауд Раджіха, помічник віце-президента з військових питань, голова антикризового штабу генерал Хасан Туркмані, керівник військової розвідки генерал Асіф Шаукат - зять президента Башара Асада. Також було поранено начальника розвідслужби Хішама Бахтіяра, який за кілька днів помер у лікарні. Того самого дня повстанці розпочали бої відразу в кількох районах сирійської столиці.

Та ці удари для Башара Асада не стали нокаутом: загиблим знайшли заміну, а урядові війська досить швидко вибили повстанців із захоплених ними районів.

Такий поворот подій у Сирії справді подекуди нагадує знаменитий наступ В’єтконгу на початку 1968 року - під час святкування в’єтнамського Нового року за місячним календарем. Подібно Дамаску, Сайгон та інші великі міста були повністю безпечними районами: як донедавна й у Сирії, партизани діяли тільки в сільській місцевості. Однак до початку 1968 року в’єтконгівці зуміли проникнути зі зброєю в столицю Південного В’єтнаму й організувати масові напади. У тому числі й на посольство Сполучених Штатів, яке разом із військовим командуванням безперервно доповідало про прогрес у боротьбі з повстанцями та швидку перемогу.

Попри те що всіх нападників-в’єтконгівців було вбито у вуличних боях, а власне В’єтконг практично повністю знищено до кінця 1968 року, новорічний наступ став переломним моментом у війні. Відтоді американське суспільство зневірилося в можливості перемоги й почало вимагати повернення військ додому.

На сирійських фронтах великі зміни

У сирійському контексті напад на Дамаск показав: уряд Асада вже не здатний підтримувати систему безпеки навіть у столиці. Нині не можна сказати, що стратегічна військова ініціатива перейшла до рук бунтарів: за неї точиться запекла боротьба. А місцем основних боїв стала промислова та ділова столиця Сирії Алеппо. Те, що бої розгорнулися саме в цьому місті, ще одна дуже погана новина для Башара Асада.

Алеппо всі півтора року громадянського конфлікту в цілому залишався містом, повністю лояльним до офіційної влади. Передусім тому, що в його заможного населення не було підстав поділяти невдоволення бідних міст, які й стали головними вогнищами революції.

Але нині Асаду довелося зняти всі війська з ізраїльського кордону й кинути їх на те, щоб вибити повстанців з Алеппо. По місту завдаються артилерійські та ракетно-бомбові удари силами авіації. Поки що немає відповіді на запитання, чи зможуть повстанці утримати контроль над містом чи знову «тактично відступлять», як у Дамаску.

Ще однією поганою новиною для Асада стала тимчасова втрата контролю над кордонами: одночасно з ударами по Дамаску повстанці захопили кілька КПП на іракському та турецькому кордоні. Те, що урядові війська зуміли повернути над ними контроль, не має вводити в оману. Посилення охорони прикордонних КПП вимагатиме відволікання військ з інших ділянок і напрямків та об’єктивно послабить армію Асада в місцях боїв.

Гра з вогнем

А от становище Сирії на дипломатичному фронті не змінилося анітрохи.

Росія та Китай пішли в глуху позиційну оборону. І повною мірою використовують своє право вето при розгляді будь-яких нових проектів резолюцій ООН щодо Сирії, які, на думку Москви та Пекіна, можуть нести якусь загрозу безпосередньо Башару Асаду. Наступного ж дня після початку боїв у Дамаску Росія та Китай укотре заблокували чергову резолюцію ООН, що передбачала, зокрема, й застосування статті 7 Статуту ООН, яка надає можливість для військового втручання.

Цей глухий дипломатичний тупик змусив адміністрацію президента Барака Обами заявити, що з цього моменту Білий дім починає розглядати й інші можливості впливати на ситуацію в Сирії. Конкретно йдеться про вивчення ймовірності збільшення військових поставок сирійській опозиції. Здебільшого поставок засобів зв’язку та передачі розвідданих про переміщення урядових військ. Безпосередньо закупівлями озброєння та переправлянням його до Сирії, як і раніше, займаються країни Перської затоки - Саудівська Аравія, Катар.

Проте неоціненну послугу Вашингтону в пошуку приводу для військового удару зібрався надати сам Дамаск: після того як світу стало відомо про переміщення сирійських запасів хімічної зброї до прикордонних районів, офіційна сирійська влада заявила, що Сирія застосує наявні отруйні речовини в разі іноземної інтервенції в країну.

Важко уявити більш ірраціональний вчинок, ніж подібні заяви. Цілком зрозуміло, що сирійська хімічна зброя виявиться безсилою проти крилатих ракет і літаків противника, а її ефективність проти сухопутних військ США, НАТО чи Ізраїлю більш ніж сумнівна. Найбільше постраждають, зрозуміло, цивільні особи, які опиняться в районі застосування отруйних газів.

Однак відкриті погрози застосувати хімічну зброю - це для Вашингтона такий подарунок, якого адміністрація Джорджа Буша-молодшого так і не дочекалася від Саддама Хусейна. Попри те що Барак Обама не дуже хоче встрявати в новий воєнний конфлікт за кілька місяців до виборів, сам режим Башара Асада дає привід Сполученим Штатам і країнам НАТО діяти й без резолюцій ООН. Заява Дамаска вже поставила в незручне становище головного адвоката Сирії Росію, яка заявила про неприпустимість застосування хімічної зброї.

Потрібен зовнішній ворог

Проте сирійська ЗМУ - це ще не все. У день штурму Дамаска в болгарському місті Бургас було підірвано автобус з ізраїльськими туристами, загинуло шість людей. Хоча жодних попередніх результатів розслідування поки що не оприлюднено, керівництво Ізраїлю, а слідом за ним і представники Сполучених Штатів, поклали відповідальність за теракт на ліванський рух «Хезболла».

Можливо, в ізраїльтян і американців є відповідна оперативна інформація, яка підтверджує причетність «Хезболли» до цього нападу. Арабські правителі знають, що Ізраїль - це те, що найкраще консолідує власне населення, а якщо пощастить, то й інші арабські країни. Власне, саме із цією метою той-таки Саддам Хусейн почав обстрілювати Ізраїль ракетами після початку операції «Буря в пустелі». Тоді йому не поталанило.

Та набагато більше поталанило знову ж таки руху «Хезболла», члени якого шість років тому напали на ізраїльський КПП і викрали двох тамтешніх солдатів. І зробили це саме в день передачі іранського «ядерного досьє» з МАГАТЕ в Раду Безпеки ООН. Ізраїль тоді справді розпочав війну, яку програв, а іранський «ядерний» поїзд утік з-під носа.

Очевидно, що й зараз перед Сирією та «Хезболлою» стоїть завдання за будь-яку ціну втягти Ізраїль у конфлікт якщо не в самій Сирії, то в Лівані. Так, у Тель-Авіві вважають падіння Асада швидше катастрофою, ніж порятунком від ворога, нехай і немічного. Але пересічні ізраїльтяни воліють дивитися на сирійську війну крізь біноклі з окупованих Голанських висот…

Сирійська війна майже ні в чому не схожа на торішню лівійську. Але стійке відчуття дежавю викликають новини про дезертирство сирійських військових і дипломатів. Точно так само від самого початку революції в Лівії від Каддафі тікали дипломати та військові. Одним з останніх перебіжчиків виявилася посол Сирії на Кіпрі Ламія аль-Харірі - племінниця нинішнього сирійського віце-президента Фарука аль-Шараа. З’явилася інформація, що дезертирували також посли Сирії в Німеччині, Чехії та Білорусі.

Напрошується й інша аналогія з Лівією. Коли торік розпочався Рамадан - місяць мусульманського посту, очікувалося, що в цей час на фронтах запанує певне затишшя. Але саме в Рамадан лівійські повстанці розгорнули генеральний наступ, який закінчився взяттям Тріполі. Схоже, що й Сирії в ці дні доведеться пережити найкривавіший пост у своїй історії. А після його завершення в країні може з’явитися переможець громадянської війни. Дуже сумнівно, що це буде Башар Асад.