Як Янукович сам собі рукавичку кинув

Леонід Кучма - багаторічний читач нашого тижневика. Про це нам відомо як зі слів самого екс-президента України, так і з плівок Мельниченка. Проте наприкінці минулого року, очевидно, щось відволікло Леоніда Даниловича від номера «ДТ» за 11 грудня. Інакше б він не був так відверто шокований порушеною проти нього прокуратурою справою і не заявляв про те, що висунуті обвинувачення у перевищенні влади та службових повноважень, які призвели до загибелі журналіста Георгія Гонгадзе, для нього «як сніг на голову». Тому що більш ніж три місяці тому в матеріалі «Замовника визначили?» «ДТ», розбираючи ситуацію з обрізанням у справі Пукача теми замовників, писало: «Головне, мабуть, те, що це процесуальне рішення зовсім не закриває тему замовлення даного злочину. Аж ніяк. Цей хід - піар правоохоронних органів, який, швидше за все, розчищає шлях для головного замовника. Мовляв, інші виконували наказ. Є добре поінформовані люди, які щиро і непохитно впевнені: замовником буде призначено Леоніда Кучму. Незважаючи на те, що відповідну справу закрито, та інші процесуальні умовності. У нас же, якщо треба, справи відкриваються-закриваються як кватирка на протязі».

Обкатування теми притягнення Леоніда Кучми як обвинувачуваного відбулося на Банковій ще восени 2010 року. Технічні деталі пазла президентського іміджу опрацьовувалися пізніше. Але в той час, коли Віктор Янукович - відзначаючи річницю президентства - гостинно приймав трьох своїх попередників на Банковій; у той час, коли він зустрічався в неформальній обстановці з усією сім’єю Леоніда Кучми, він уже знав, який сніг упаде на голову екс-гаранта.

Чи поставлено мету - посадити Кучму? Відповіді на це запитання поки що немає. «Ніколи не грайся з їжею» - це правило тваринного світу, а не політичного. Чи минув строк давності за інкримінованою статтею? Чи будуть плівки Мельниченка визнані судом як доказ у справі? Відповіді на ці запитання дасть суд. А шпаргалку суду - той, хто коригуватиме завдання в ручному режимі. У країні, де були можливими рішення щодо «третього терміну» та «коаліційних тушок», суд є дуже виконавчою владою.

Поки що мотиви рішення Януковича вимальовуються значно виразніше, ніж доля Кучми.

Звичайно, можна говорити про спробу відвернути увагу суспільства від соціально-економічних проблем; про бажання потягнути за вузду, накинуту на Литвина; про спосіб заретушувати справи щодо Тимошенко, які розвалюються; про спробу продемонструвати відсутність касти недоторканних у виборі владою обвинувачуваних; про перспективу патрання Віктора Пінчука як бізнесмена і медіамагната тощо. Але. Інформаційна хвиля спаде, як і будь-яка інша, а люди залишаться сам на сам з платіжками, цінами, поборами та майбутніми пенсійними новаціями. Литвин - узагалі не проблема: кілька тижнів роботи Андрія Клюєва, і парламент матиме нового голову. Юлія Володимирівна може забути зробити заяву про шалений тиск на Київ з боку Москви з приводу митного союзу або відреагувати на результати роботи чинного мера Києва. Але в одному можна не сумніватися: тільки-но влада вже не зможе приховувати свою неспроможність довести висунуті їй обвинувачення - про це країна дізнається, попри всі відволікаючі маневри ГПУ. З приводу касти недоторканних навіть говорити ніяково: про її відсутність можна буде задуматися лише тоді, коли прокуратура візьметься за держателів митних потоків, агрозлодіїв, реальних власників залізничних тендерних «конвертів», військчиновниками, які об’їдають солдатів, вибірково сліпнучих антимонопольників тощо. Що стосується Віктора Пінчука, то він людина, яка здатна набагато більше відгукнутися, ніж Ігор Коломойський. І якщо вже хижак хижаків ділить свій нафтовий бізнес навпіл, то що казати про Віктора Михайловича...

Порушення кримінальної справи проти Кучми має основну мету: продемонструвати Заходу лояльність глави Української держави до значущих для США і ЄС цінностей і тем. Янукович став першим керівником країни, який порушив кримінальну справу проти людини, що відіграла вагому роль у трагічній долі вбитого журналіста. Такий крок, на думку Банкової, повинен переважити десять «Стоп, цензур». Це - козирний туз, який має бити всі ходи, пов’язані зі спробами довести згортання демократичних свобод в Україні. Що, до речі, і без того складно робити. Спроба бунту в програмі Кисельова провалилася: легенда російського «ящика» заявила, що Янукович - це український Єльцин, а журналісти вирішили, що жити ж за щось треба. «Газета по-киевски» вмирає, бо не може довести, що примірник видання з безневинною статтею про підготовку президентської «Розмови з країною» у конверті адміністрації президента ліг на стіл перед представником власника газети у вкрай невдалий момент - у момент вирішення долі пакета акцій «Укрнафти». Подібна «пред’ява» в наш час обходиться значно дорожче дотацій, які виділяються на видання газети.

Частково мети, поставленої конструкторами справи Кучми, буде досягнуто: справа Гонгадзе для Заходу була майже культовою. Щоправда, з ураном для Обами це жертвопринесення не порівняти. Проте не тільки раціо рухає політичними вчинками, часом і емоціо компенсує недостатній ККД задуму. Сатисфакція! От рушійна сила рішення Януковича. Кучма вмів принизити підлеглого. Публічно й підкреслено. Янукович-прем’єр неодноразово через це проходив. Та хіба тільки це?.. Чотириста мільйонів подяк, переданих за те, що влада зробила ставку саме на кандидатуру Януковича, приховали від Віктора Федоровича те, що він зрозумів дещо пізніше: його використовують. Одіозна кандидатура 2004-го обігнала у відбірних перегонах Кірпу і Тігіпка не тому що з нього на Банковій збиралися робити президента, а тому що він, як ніхто інший, підходив для зриву виборів. Третій термін або постполітреформене прем’єрство Кучми - ось мета, у русі до якої Янукович вважає себе засобом. Занозою в пам’яті залишилася поведінка Леоніда Кучми і в гарячих листопаді-грудні 2004-го: і ігнорування переможного бенкету після оголошення ківаловських результатів другого туру; і відмова застосувати силу до Майдану; і сепаратні переговори з Ющенком; і позиція щодо Верховного суду - усього цього Янукович Кучмі не забув. Не все ж себе «межигірськими» дверима з ліванського кедра радувати. Та й нудно президентові - ніхто в спину не дихає, опору не чинить, у тонусі не тримає - нудьга зелена. А тут таке видовище: Сам Кучма звивається, уникаючи прямого журналістського запитання про роль Януковича у порушенні справи проти того, перед ким іще вчора нинішній президент присідав!

А для того щоб розслідувати трагедію Гії, необхідно знайти відповіді на все ті ж запитання. Смерть Гонгадзе була метою чи засобом? Якщо метою - то який мотив? Якщо засобом - то чиєї гри? Хто підкладав Кучмі роздруківки мало кому відомого сайта «Українська правда»? Хто накручував Кучму проти Георгія Гонгадзе, на сайті котрого роздратування президента могли викликати тільки статті Олега Єльцова і Тетяни Коробової? Чому на плівках Мельниченка зафіксовані моменти, де в десяти випадках з одинадцяти саме Кучма ініціює розмову про Гонгадзе і жодного моменту, де відбувається накручування Кучми проти журналіста? Як досвідчений оперативник Пукач з’їхав з глузду настільки, що, перезаховуючи тіло, виставив руку трупа на загальний огляд і кинув у могилу ексклюзивні прикраси Георгія, «щоб не впізнали»? Хто вбив свідка Гончарова в СІЗО? Куди поділися протоколи його допиту зі справи? Хто вбив Кравченка? Чиї спецслужби мав на увазі Леонід Кучма, коли говорив про організацію «касетного скандалу»?

Справа Гонгадзе - надзвичайно заплутаний клубок, але розплутати його все ще можна. Якщо займатися розслідуванням, а не відпрацьовувати замовлення. Вже немає серед живих Кравченка, Фере, Киселя і Гончарова. Але живі й здорові ті, в кого є відповіді, - екс-прокурор Потебенько, екс-секретар РНБОУ Марчук, екс-голова СБУ Деркач. Ну й, зрозуміло, Кучма і Литвин. Для того щоб визначити замовника, достатньо підступності і мстивості. Для того щоб знайти лялькаря, потрібні розум і воля. Слабо?