Євро-2012. Менеджмент убогої жадібності

У вівторок віце-прем’єр Борис Колесніков підбивав підсумки останнього року підготовки країни до Євро-2012.

Говорив віце-прем’єр, як завжди, гранично жорстко й конкретно. Із цифрами, фактами та повним задоволенням від виконаної роботи. Так, у гранично стислий термін під керівництвом Колеснікова було зроблено значний ривок, що підтверджує рішення УЄФА залишити право на турнір за Україною. Інша річ - ціна питання. За словами віце-прем’єра, на підготовку до самого Євро-2012, тобто на стадіони у Львові та Києві, країна витратила з бюджету 700-800 млн.дол. Решта - інфраструктура, якою Україна користуватиметься ще не один рік і після фінального свистка на НСК «Олімпійський». Тут ніби теж запитань немає. Оскільки без Євро-2012 головними повіт-ряними ворітьми країни ще довго залишався б убитий бориспільський термінал В, а шляхи, як і раніше, скидалися б на декорації до фільмів про війну.

До того ж зменшити бюджетні витрати допомогли й інвестори. Правда, повний список інвесторів від А до Я обмежується лише двома цими літерами. У сенсі Ахметов і Ярославський. Та однак чимало. Оскільки Ахметов - це стадіон «Донбас-Арена», тренувальна база ФК «Шахтар» і готель «Донбас Палас». А Ярославський - це термінали харківського аеропорту, стадіон і тренувальна ФК «Металіст», а також готель «Харків Палас». Тоб-то ще кілька сот мільйонів доларів, або приблизно п’ять-сім відсотків від усіх витрат у масштабах держави.

Проте в цієї медалі є й інший бік. Той, де кількість інфраструктурних об’єктів, утиснутих саме в рамки підготовки до Євро-2012, оком не озирнеш. Бо за цим криється освоєння вже не сотень мільйонів, а мільярдів бюджетних доларів. З усіма пільгами, знижками, роздутими кошторисами, відкотами та безтендерними процедурами з одним від початку відомим переможцем. Зрозуміло, що заради престижу перемога нинішній владі була потрібна за будь-яку ціну, торгуватися ніхто не збирався. То, можливо, саме тому найбільш скептично налаштовані експерти вже тепер заявляють, що проведення турніру завдасть Україні збитків на майже 7-8 млрд. дол. Якщо це так, то розпил справді вийшов царський. Хоч у це до кінця повірити важко, оскільки методик розрахунків втрат теж ніхто не пред’явив.

Маестро, вріжте марш

У кожному разі, жонглювання мільярдами вражає. Ось, скажімо, свіжа заява заступника голови ХОДА Юрія Сапронова про те, що «на підготовку до Євро-2012 Харків уже витратив майже 11 млрд. грн.». І конкретні цифри. За словами віце-губернатора, з 10 млрд. 397 млн. грн. «кошти державного бюджету - 3,14 млрд. грн. (29% від загальних витрат); обласного та міського бюджету - 1,031 млрд. грн. (10%); інвесторів - 6,357 млрд. грн. (61%), у тому числі кошти DCH (тобто Олександр Ярославський. - А.К.) - 2,39 млрд. грн. (23% від загальних витрат, або 34,6% від витрат інвесторів)». Хоча, за даними УЄФА, вартість підготовки Харкова до Євро-2012 становить 8 млрд. грн. (з урахуванням останніх змін Держпрограми - 8,5125 млрд. - А.К.) і профінансована з таких джерел: державний бюджет України - 31,5%, кошти місцевих бюджетів - 26,1%, Олександр Ярославський - 30%, інші джерела - 12,4%. Отож є запитання. У тому числі і з приводу зростання суми витрат, із приводу боргу місцевих бюджетів у вигляді 26 млн. грн. на забезпечення енергетичної безпеки стадіону, без чого не будуть видані сертифікати УЄФА. А також із приводу того, звідки раптом узялися «інші інвестори», які вклали у проект, якщо вірити Сапронову, майже 800 млн.дол.? Коли той-таки Борис Ко-лес-ніков ні про кого, крім Ахметова і Ярославського, не згадував. Хоча сума, погодьтеся, явно того варта.

Але навіть якщо скептики й будуть осоромлені, то бравурний марш «Ура, ура! Ми проведемо Євро найкраще!» все одно був урізаний. І, що прикро, урізатиметься й далі. Тим більше що і в інших містах, які приймають Євро, ситуація сумна. Обіцянки привести натовпи закордонних інвесторів так обіцянками й залишилися.

Першу порцію холодного душу (так і хочеться сказати - ляпас) Україна отримала акурат після грудневого жеребкування. Коли з’ясувалося, що в Україні готові базуватися лише три національні збірні з шістнадцяти. Причому однією з цієї відчайдушної трійки є збірна України. Інші, попри весь дискомфорт і витратність перельотів, готові ганяти на матчі з Польщі.

Правда, у цьому уряд особливо не винен. Бо насправді фінал чемпіонату Європи з футболу - це як мінімум дві складові. Де за першу відповідає держава. Тобто зобов’язання перед УЄФА на макрорівні. Куди належать, крім підготовки стадіонів, аеропортів, тренувальних баз, маршрутних автомагістралей чи забезпечення безпеки і планів мобільності, ще й розміщення сім’ї УЄФА у п’ятизіркових готелях. Решта, у тому числі й забезпечення належних умов перебування для маси глядачів, лягло на плечі місцевої влади.

У цій частині держава зобов’язання виконала. Сім’я УЄФА буде розселена відповідно до всіх вимог. «П’ятірок» і «четвірок плюс» по країні нашкребли. Крім того, до червня планують відкрити ще з півсотні об’єктів. Але ж, крім сім’ї УЄФА, в атмосферу турніру хочуть зануритися (за прикидками місцевого оргкомітету) ще мільйона півтора вболівальників…

Рецепт успіху від Мартіна Каллена VS чиновницького креативу

У середині грудня минулого року, десь за 175 днів до Євро-2012, автору цих рядків довелося неофіційно поспілкуватися з операційним директором УЄФА Мартіном Калленом, який спеціально приїхав до Харкова на відкриття готелю «Харків Палас». Тобто з людиною, котра фактично відповідає за підготовку України і Польщі до турніру. Обговорювали, зокрема, й актуальний тоді біль для України - відмову національних збірних жити в українських містах, які приймають чемпіонат. Включно із запитанням: а чи можна ще щось змінити? На що зазвичай дипломатичний п. Каллен жорстко й однозначно відкарбував: ні, це все. Фініш…

І додав, що тепер головне завдання української сторони - хоча б не втратити європейських уболівальників. А успішне вирішення цього завдання, на думку одного з керівників УЄФА, котрий підготував не один європейський футбольний турнір, повністю залежить від місцевої влади, яка після Нового року, за логікою, мала б влаштувати агресивну експансію в Європі. Зі шкури вилізти, але зуміти переконати тамтешніх уболівальників не боятися страшилок, які стабільно з’являються в пошукових системах при наборі слова Ukraine.

Страшилок цих хоч греблю гати. Серед тих, які найбільше паралізують, можна відразу назвати європейське лідерство України з поширення ВІЛ і туберкульозу. Кір, що розповзається країною. Плюс оголошену київською владою наприкінці минулого року епідемію сказу. Плюс зростання по всій Європі акцій протесту проти вбивства бездомних тварин. А українська влада, попри заяви і УЄФА, і футбольних союзів, далі обіцянок не пішла. Плюс екологія. Плюс незрозумілої якості продукти й непитна питна вода. Плюс відсутність нормальної туристичної інфраструктури. Плюс корупція правоохоронних органів. Плюс дорожнеча на тлі повної нестиковки між ціною та якістю.

Однак на кінець січня, тобто десь за 130 днів до старту Євро-2012, про десанти з Києва, Львова, Донецька та Харкова на майданчик ЄС не було чути нічого. Така ж сама тиша стояла і в інформаційному просторі країн-учасниць. Натомість ми отримали звично бадьорий рапорт про запуск сайтів у містах, які прий-мають чемпіонат. Що, за логікою офісів місцевих градоначальників, має створити прямо немислимий наплив охочих потрапити на українську частину турніру. Оскільки підготовку цих сайтів розпочали під керівництвом УЄФА ще в жовтні 2010 року, здавалося, що особливих проб-лем не виникне. До того ж рекомендації футбольного союзу були гранично дурнеємними. Тобто доступними для розуміння найбільш обмежених чиновників.

Утім, судіть самі. УЄФА рекомендував, щоб на сайті була обов’язкова версія англійською мовою, конкретні вимоги до доменних імен і стандартів веб-сторінок, розміри баннерів, статистика трафіка й ефективна система керування контентом. Крім того УЄФА рекомендував висвітити на сайтах питання, які можуть виникнути у вболівальників у першу чергу, а саме: інформацію про розселення та систему бронювання в онлайн-режимі з відповідними посиланнями; довідник міста - визначні пам’ятки і громадське харчування плюс міські карти; інформацію про стадіон - характеристика, місце розташування, доступ, заплановані матчі тощо. Інформацію про фан-зони: доступ, робочий час, спеціальні заходи. Інформацію про транспорт - як добратися до міста, стадіону, аеропорту, як купити квитки. І знову ж - карти, схеми та плани.

Мало того: щоб до нас було якомога більше прапорів, УЄФА надав можливість популяризувати міста, котрі приймають чемпіонат, безпосередньо на своєму сайті.

Одне слово, було зроблено все, що роблять у таких випадках. За винятком однієї, але досить істотної помилки. В УЄФА забули, з ким вони мають справу, і дозволили містам, котрі приймають чемпіонат, приймати рішення стосовно змісту своїх веб-сайтів самостійно.

Історія про те, як на профільному сайті Євро-2012 міста Донецька замість bus, тобто автобус, написали bass, а в англійській версії назви стадіону «Донбасс-Арены» кудись зникла одна буква «с», уже стала притчею во язицех. Правда, після шквалу критики сайт поставили на реконструкцію, але те, що в процесі його підготовки (знову ж - за бюджетні гроші) тупо використовували машинний переклад, великою мірою свідчить про рівень відповідальних за підготовку турніру на місцях. Зрозуміло, що проблеми з англійською в нас не тільки серед даішників - але хтось же має за це відповідати.

Ні, ну хоч хто-небудь може пояснити навіть не рекламну мету, а смисл пасажу, який представляє «Економіку Києва»: «Місто було засноване як торговельний вузол, однак після занепаду Київської Русі аж до промислової революції XIX століття в Російській імперії про економічне процвітання мова не йшла… Сьогодні Київ - найбільше за територією та населенням місто країни, а також є бізнес-двигуном держави. Це промисловий, науковий та освітній центр держави, де розвинені авіабудування, виробництво будівельних матеріалів, добрив. Особливої цінності це набуло після аварії на Чорнобильській АЕС, розташованої за 100 кілометрів на північ від Києва…»

У розділі «Цікаві факти» міститься «захоплива» розповідь про «Макдоналдс» на Вокзальній площі в Києві, «присмачений» згадуваннями про «Макдоналдс» у Мюнхені та Дюссельдорфі. Усе. Більше цікавих фактів про місто Київ, яке приймає чемпіонат, на його офіційному сайті немає. До речі, цікаво, скільки могла коштувати контекстна реклама торговцям бігмаками?..

Ну, припустімо, апарату КМДА на чолі з п. Голубченком, який відповідає за підготовку столиці до Євро-2012, більше милий жахливий чиновницький канцелярит. Вони ним і думають, і спілкуються. Але що робити, скажімо, з картами? Ні, не з гральними, а з тими, які англійською називаються map. Бо виваленим на столичному, вибачте, інтернет-непотребі, користуватися не можливо. Насамперед тому, що творці цього продукту, схоже, не знають про існування комбінації кнопок ctrl+ на клавіатурі. Яке, як відомо, забезпечує збільшення масштабу сторінок. Оскільки при спробі розглянути карту більш уважно вона попросту сповзає кудись убік.

Туди ж, до речі, сповзають і карти на сайті Харкова. Де в англомовній версії пропонується карта міста у змішаному російсько-українському варіанті без жодних ознак латиниці.

Чиї прапори в гості зможуть до нас?

Окремим похмурим масивом у цьому переліку вивищується тема розселення глядацької маси. Масив такий великий і багатогранний, що в рамках нашого дос-лідження охопити його попросту нереально. Хіба що конс-татуємо: йдеться про захопливу безвиграшну гру під назвою «Забронюй економічне житло на Євро-2012 в Україні». Оскільки жадібність вітчизняних туроператорів у поєднанні із жадібністю отельєрів поки що лише продовжує відштовхувати тих, хто ще не втратив бажання приїхати на турнір.

Цифри свідчать самі за себе. Львів. На середину червня найпопулярніший міжнародний сайт booking.com видає 13 пропозицій. Розкид цін (на добу) такий. Ліжко в загальному номері на 32 ліжка - 43,52 дол. Ліжко в загальному номері на три ліжка зі зручностями в коридорі - 373,05 дол. (зараз - 12,44 дол.). Номер «люкс» у п’ятизірковому готелі - 777,23 дол. (зараз - 120 дол.).

У Донецьку є чотири доступних варіанти бронювання. Два кемпінги з розкидом цін за двомісний намет від 98 до 163 дол. Один хостел, тобто ліжко в чотиримісному загальному номері, - 99,48 дол. (заставна вартість не повертається, у лютому таких пропозицій немає). І один готель, який пропонує стандартний номер «Твін» за 1596,66 дол. (у лютому - 68,39 дол.).

Харків на початок турніру пропонує три варіанти розселення. Один із яких розміщений у Білгородській області РФ. Намет у кемпінгу - 96,98 дол. Апартаменти в готелі на чотири особи - 2362,36 дол. (у лютому - 43,52 дол.). І російський варіант за незмінною ціною напівлюкса - 165 дол.

Київ ближче до фіналу дає вибір із 21 варіанта. Від явно «червонокнижного» хостела десь на висілках із ціною ліжка в чотиримісному номері 12,44 дол. - до ліжка у 12-місному номері за «звичні» 149,22 дол. (у лютому - 9,95 дол.) Намет у кемпінгу, аналогічний донецькому - 76,48 дол. Апартаменти з трьома спальнями в центрі - 1989 дол. (у лютому - 248,7 дол.). І ця інформація 38 мовами доступна кожному охочому.

Тож поки що, на жаль, підтверджується невеселий прогноз про те, що багато вболівальників волітимуть відвідувати українські матчі в основному за схемою аеропорт-стадіон-аеропорт. Ігноруючи українську гостинність, яку так прославляють проморолики. Що, до речі, підтвердив і Борис Колесніков, зазначивши, що переліт туди-назад на три матчі, при ціні одного квитка від 250 до 400 доларів, обійдеться європейцю не дорожче, ніж 10-12-денне перебування в Україні. Хоча, з урахуванням оприлюднених позахмарних цін тільки на житло, може бути й дешевше. Причому відчутно. Та ще й під час відсутності згадуваних вище ризиків і загроз.

Правда, на щастя, точку неповернення поки що не пройдено. Ще можна встигти спробувати облагородити черговий продукт життєдіяльності виконавчих органів. Повідомити, скажімо, про нюанси обміну валюти. Про те, де, як і які саме приймаються в країні кредитні карти. Повідати про те, де розміщені костели, кірхи, мечеті чи синагоги. Оскільки не всі вболівальники сповідують православ’я. Проінформувати про специфіку українського прокату автомобілів. Розповісти про те, яким бензином заправляють на українських АЗС і на який рівень автосервісу можна розраховувати на українських дорогах. Повідомити не тільки про борщ або котлету по-київськи, а й про дієтичні та вегетаріанські меню. Спробувати привабити шопінгом. Розмістити на київському сайті замість портретів Попова й Голубченка у поєднанні з доморощеним відео найкращі кліпи українських музикантів. Одне слово, додати більше заманушного драйву. Якщо влада не може (а вона ніде, крім Львова, не може), то хай звернеться до професіоналів у сфері туризму, піару, IT і краєзнавства. А то так не хочеться вкотре повторювати вслід за Верещагіним із «Білого сонця пустелі» щодо держави і кривди…

P.S. І ще одне настійне прохання до чиновників із КМДА. Будете ви щось кардинально змінювати на сайті чи ні, видаліть, будь ласка, підрозділ «акредитація» у розділі «Медіа». Оскільки ваші виконавці розмістили там п’ятьма мовами правила акредитації журналістів при висвітленні роботи КМДА. Хоча сайт присвячений фіналу футбольного чемпіонату Європи, де акредитація ЗМІ є виключно прерогативою УЄФА…