ЗБЕНТЕЖЕННЯ ФЕМІДИ, ЧИ ПЛОДОВО-ЯГІДНІ ЧВАРИ

Правознавці — єдина категорія людей, яким незнання законів нічим
не загрожує.

І.Бентам, правознавець

Останнім часом кваліфікація суддівського корпусу викликає чимало нарікань як із боку професіоналів, так і з боку позивачів та відповідачів. Що характерно, майже третина справ, аналізованих апеляційними судами, повертається на дослідування, а то й просто скасовується. Трапляється, що суд змінює навіть своє власне рішення.

Та в кожному разі судові помилки, через які ламаються долі і які призводять до матеріальної та моральної шкоди, нарешті — елементарної нервозності, залишаються безкарними. «Суддя — теж людина, якій властиво помилятися», — звичайний виправдувально-примирливий вердикт колег.

До закономірного фіналу свого існування КСП «Колос» Новомосковського району Дніпропетровської області прийшло з солідними боргами. Реструктуризація колгоспу на сільськогосподарський виробничий кооператив «Миколаївський» та СТОВ «Злагода» усі борги залишила за першим як правонаступником. Після подачі в тоді ще Арбітражний суд позовної заяви Новомосковської ПМК-91 про повернення 839 тисяч 699 гривень заборгованості 18 серпня 2000 року було прийнято рішення продати частину майна боржника, на яке наклали у жовтні того самого року арешт працівники місцевої міліції. Далі було оголошення в обласній газеті «Вісті Придніпров’я» про проведення 16 березня 2001 року привселюдного торгу (аукціону). Торги відбулися, і фруктовий сад площею 55 га, виставлений на продаж Дніпропетровською філією «Укрспец’юсту» за 39 із половиною тисяч гривень, знайшов нового господаря в особі громадянки Л. Куратевої. Через тиждень вона продала дві третини своїх володінь двом громадянам — Ігорю Стецю та Григорію Лисенку. До речі, «Укрспец’юст» 1 березня відіслав повідомлення № 416/6034 про реалізацію майна зацікавленим сторонам — СПК «Миколаївське» та ПМК-91. Проте до участі в торгах голову СПК і одночасно директора СТОВ «Злагода» Володимира Садька не допустили через відсутність необхідних документів. Як засвідчили подальші події, потреби в цьому й не було. Річ у тому, що 13 лютого Миколаївська сільрада передала в тимчасове користування СТОВ «Злагода» терміном на 5 років... землю, на якій росте той самий сад. Вже 27 березня, через 10 днів після його продажу на торгах, земля була офіційно передана «Злагоді» в оренду. Та 3 квітня прокурор Новомосковського району І. Рудь цей договір цілком резонно опротестував: передача в оренду заарештованого майна, відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу України, є недійсною. До того ж відповідно до ст.30 Земельного Кодексу, при переході власності на сад одночасно його власник отримує право власності або користування земельною ділянкою, без якої, зрозуміло, сад окремо існувати не може.

Керівник СПК «Миколаївський» і СТОВ «Злагода» колишній народний депутат України Володимир Садько не зневірився, а написав у квітні заяву в Новомосковський районний і Арбітражний суди. Наступного дня в.о. голови райсуду Іван Науменко роз’яснив господарям саду й колишнім його власникам, що «мною 4 квітня 2001 року винесена ухвала про накладення арешту на плодово-ягідні насадження...» Далі він віддав належне «і вашим і нашим»: «...Даною постановою сторонам забороняється відчужувати у будь-який спосіб плодово-ягідні насадження до дозволу заявлених позовних вимог у суді». Та «...опрацьовувати сад, робити обрізку, обприскувати його, виконувати інші сільгоспроботи, пов’язані з доглядом за садом, суд не забороняє. Дана заборона не забороняє власнику саду оформляти договір оренди на землю, на якій розміщений сад, і не є підставою для встановлення різних перешкод при проведенні оргтехнічних робіт у саду новими власниками». До чого це призвело — нижче.

В Арбітражному суді справа лежала до 4 травня 2001 року. Потім у судовому засіданні перший заступник голови Р. Куліш виносить цілком логічне, з погляду просунутого судді, рішення, прямо протилежне ухваленому раніше. Якщо коротко: все припинити, майно повернути, про борги забути. Річної давнини рішення і ухвала арбітражного судді І. Панової скасовані остаточно й безповоротно. Виявляється, не КСП «Колос» заборгував ПМК, а держава не профінансувала роботи з будівництва кардіологічного центру. Вона, держава, повинна виплачувати борги за будматеріали і з зарплат будівельникам, оскільки, відповідно до ст.6 Закону України «Про пріоритети соціального розвитку села та агропромислового комплексу» від 15.05.92, будівництво в сільській місцевості об’єктів освіти, охорони здоров’я здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів. А кошти на суму 452 тисячі гривень 1996 року й 213 тисяч (запам’ятайте ці суми. — В.О.) 1997-го, отримані «Колосом» централізовано, повністю перераховані ПМК. І те, на що будівельники витратилися, сільгосппідприємства оплачувати зі своєї кишені, відповідно до чинного законодавства, не повинні. Відтак усе повертається на круги своя і гроші новим господарям саду час повертати.

Маючи на руках постанову Арбітражного суду, став рішучішим і суддя Науменко, який відмовив 14 червня минулого року прокурору Новомосковського району в позові про визнання рішення сесії Миколаївської сільради про передачу землі під сад в оренду недійсним. Знаєте, чому? Арешт був накладений на сад, а не на землю. І плювати, що розміри плодово-ягідних кущів і дерев вимірюються у всіх документах у «га». Взагалі, на думку Івана Мефодійовича (дослівно), ст.30 Земельного кодексу регулює правовідносини, які виникають при переході власності на будівлі і на споруди, а не на плодово-ягідні насадження. Одне слово, винось сад, куди хочеш, та землю не чіпай.

Прокурор району подає касаційну заяву до Дніпропетровського апеляційного суду. Колегія суддів судової палати з цивільних справ у рішенні районного суду від 14 червня 2001 року нічого недозволеного не помітила й залишила його без змін.

Поки прокурор намагався довести свою правоту суддям, уже директор ПМК-91 В. Науменко забив тривогу, надіслав скаргу Президентові на рішення Дніпропетровського арбітражного суду. Через сім місяців, 3 січня нинішнього року, з адміністрації Президента відповіли, що справу відіслано на розгляд Вищого господарського суду. Та ще в жовтні минулого року директор отримав дуже цікавий документ під № 37-17-1-15/9430 з Міністерства аграрної політики. Заступник держсекретаря В. Яковенко, який підписав його, зокрема, повідомляє: «...Так, у 1996—1997 роках на фінансування будівництва кардіологічного центру було виділено КСП «Колос» цільовим призначенням 1 млн.350 тисяч державних централізованих капітальних вкладень. Крім того, на ці цілі облдержадміністрацією 1997 року було надано грошову допомогу КСП «Колос» в обсязі 230 тисяч гривень». Щонайменше, дивно, якщо порівняти із сумою в довідці, раніше поданій Володимиром Садьком до Арбітражного суду. Вибачте за прямоту, але напрошується висновок: хтось бреше. Або екс-нардеп В. Садько, або зам. держсекретаря. У кожному разі, цю загадку мають з’ясувати правоохоронні органи. Конкретно — прокуратура.

Цікава відповідь, отримана власником однієї третини саду Ігорем Стецем із Дніпропетровського обласного управління земельних ресурсів. Заступник начальника В. Кулініч у своєму посланні № 6/12-1531 від 14.09.01 категорично спростовує думку судді І.Науменка: «...у зв’язку з купівлею Вами на публічних торгах у власність саду, який віднесений до основних засобів (за документами СПК «Миколаївський», так воно і є. — В.О.), то, відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України, переходить і право користування земельною ділянкою, на якій міститься зазначений сад. Якщо на цю ділянку сільрадою складений договір оренди, то Ви маєте право звернутися з позовом у суд, захищаючи порушені права».

Та це буде пізніше. А поки що, після рішення Новомосковського райсуду, Володимир Садько 17 травня подає ще одну, додаткову позовну заяву. Одночасно до Новомосковського управління юстиції, дніпропетровської філії «Укрспец’юсту» і трьох власників саду. У ній він вимагає визнати торги й договір купівлі — продажу між Куратевою, Стецем і Лисенком недійсними. Цей позов розглядав 26 грудня минулого року вже Дніпропетровський районний суд під головуванням судді Є. Демченко. Читаєш його рішення ім’ям України й дивуєшся. Суддя, не мудруючи лукаво, визнав недійсним буквально все: акт описування й арешту майна СПК «Миколаївський», протокол і акт проведення публічних торгів. І, зрозуміло, договір купівлі — продажу двох третин саду. Служитель Феміди не повірив копіям повідомлень, посланих Садьку «Укрспец'юстом» за 16 днів до початку торгів, іншим документам, які підтверджують нелегітимність присутності Володимира Григоровича на публічних торгах. Залишився поза увагою лист із Міністерства аграрної політики. Нарешті, суддя визнав, що «плодово-ягідні насадження не є нерухомим майном». Далі Є. Демченко вирішує стягнути з «Укрспец’юсту» на користь Куратевої 39 із половиною тисяч гривень, щоб та потім повернула Стецю та Лисенку по 13166 гривень. Суддя заодно не втратив відчуття гумору і здоровий прагматизм, вирішивши стягнути зі Стеця і Лисенка держмито в розмірі 1% від призначеної ним до повернення суми — 131 грн.66 коп. Скільки стягне Дніпропетровський апеляційний суд, де вкотре опинилася справа, ще невідомо.

Поки суд та діло, але наслідком «роздільного» ведення господарства — у тих дерева, в тих земля — стала постанова прокуратури Новомосковського району про притягнення як обвинувачуваного Володимира Садька. Обвинувачення Володимиру Григоровичу прокуратура 13 жовтня минулого року пред’явила серйозне: перевищення влади або службових повноважень, тобто навмисне скоєння посадовою особою дій, що явно виходять за межі наданих їй прав і повноважень, які спричинили тяжкі наслідки ( ст. 365 ч. 3 КК України. — В.О.) . Засідання суду під головуванням того самого Івана Науменка поки що відкладено.