Залежність незалежності

Найчастіше приводом для ува­ги до вітчизняного медіаринку й ЗМІ, які його формують, стає звичайний скандал. До серйозної розмови це не схиляє, отже, дискусія з самого початку приречена на швидкоплинність громадського інтересу. Приблизно така ж доля вготована й питанню про так зване роздержавлення ЗМІ, яке перманентно дебатується протягом останніх років. Сенс пропозиції зводиться до передачі приналежного державі інформаційного поля в суспільну власність. Пам’ятається, нинішній президент навіть доручив колишньому віце-прем’єр-міністрові сформувати робочу групу, яка мала розробити розраховану на два роки програму поступової передачі ЗМІ колективним або приватним власникам. Відтоді минуло вже три роки, але не те що плану, а й навіть більш-менш конструктивних пропозицій як не було, так і немає.

— На мій погляд, із позбавленням влади власних засобів масової інформації нічого страшного не відбудеться, — вважає міський голова Мелітополя Дмит­ро Сичов. — Але, чесно кажучи, як господарник я зовсім не проти комунального видання. Хоча б із міркувань своєчасного інформування городян про ухвалені владою нормативні документи.

За низкою ознак Мелітополь управі претендувати на унікальність. Принаймні щодо розвитку регіонального медіаринку, де преса має високий ступінь довіри й авторитету. Одне з переконливих свідчень — вибори 1994 року, коли городяни обрали до парламенту відразу двох редакторів місцевих газет. Та й за кількістю електронних і друкованих ЗМІ місто зі 160-тисячним населенням вільно конкурує з обласним центром, маючи три телеканали, до двох десятків газет і кілька інформаційних інтернет-сайтів. Правда, як і скрізь, дер­жавні ЗМІ тут аж ніяк не в лідерах. Комунальний телеканал хоч і госпрозрахункова структура, але часом потребує фінансової підтримки. А видання тритисячним тиражем газети «Новий день», заснованої районною і міською владою, й зовсім немислиме без бюджетної участі.

Флагманом інформаційного простору не тільки Мелітополя, а й сусідніх районів от уже кілька років виступає медіахолдинг «Мелітопольські відомості», що бере початок із заснованої 1990 року міською радою газети «Мелітопольські вісті». Але через шість років трудовий колектив, воліючи незалежності, приватизував комунальне підприємство, створивши на його базі товариство з обмеженою відповідальністю. Наскільки успішними виявилися плоди самостійного господарювання, можна судити з того, що нині в холдингу працює близько 200 чоловік, а у його складі шість газет, орієнтованих на різні регіони розповсюдження й читацькі аудиторії, телерадіокомпанія, рекламне агентство, друкарня й мережа кіосків преси.

Крім повнокольорового регіонального громадсько-політичного щотижневика «Мелітопольські відомості» накладом до 30 тис. примірників, холдинг випускає всеукраїнську газету «Місце зустрічі», визнану Міністерством освіти найкращим виданням для школярів. Уже п’ятий рік виходить обласна газета для ветеранів «Надія», наклад якої досягає
50 тис. примірників. Свою нішу на ринку знайшли й щотижневики «Всі оголошення», «Місцевий час», «Програмка».

Видання такого широкого спектра періодики навряд чи було б можливим, якби журналісти не подбали про власну поліграфічну базу. Спочатку «Мелітопольські відомості» виходили у світ в місті, але оскільки місцева друкарня не забезпечувала бажаного поліграфічного рівня, газету довелося друкувати в інших містах. І лише з заснуванням на базі комунальної друкарні «Видавничого дому Мелітопольської міської друкарні» медіахолдинг зміг друкувати не тільки власні, а й севастопольські, запорізькі, херсонські газети. А ще виконувати друк і додрукарську підготовку найрізноманітніших різновидів поліграфічної продукції — від бланків до книжок. Нині видавничий дім входить у коло лідерів поліграфічного виробництва півдня України.

— Майно комунальної друкарні ми орендували 2003 року, — розповідає генеральний директор медіахолдингу Михайло Кумок. — За великим рахунком, це була помираюча руїна, основну цінність якої становили приміщення та морально й фізично застаріла друкарська машина RO-62. Про якість продукції не йшлося, оскільки взимку друкарям доводилося працювати за мінусової температури. Настільки ж жалюгідним був і фінансовий стан підприємства. Тому ми запропонували міській владі створити на його базі спільне підприємство із залученням кредиту Міжнародного фонду довгострокової підтримки ЗМІ (MDLF). До слова, фонд погодився на це неохоче, спочатку взагалі не бажаючи мати справу з комунальними структурами. Проте депутати попереднього скликання ідею створення СП чомусь вважали неприйнятною, погодившись лише на передачу друкарні в оренду.

Тепер же, коли орендарі освоїли 470 тис. доларів, виділених на вісім років під 8% річних, і ведуть переговори про новий кредит, міські власті начебто й не проти партнерства. Таку перспективу не відкидає й медіахолдинг, правда, із застереженням, що розподіл часток у СП має враховувати витрати на відновлення й розвиток підприємства. Про яку пропорцію може йтися, неважко уявити, зіставивши деякі показники його виробничої діяльності. Якщо до 2004 року друкарня щомісяця випускала продукції не більше ніж на 20 тис., то після модернізації устаткування ця величина становить 600 тис. грн.

Із набуттям медіахолдингом економічної незалежності поняття «свобода слова» набуло для журналістів практичної цінності, що часом не подобається місцевій владі. І хоча роль преси вони не ставлять під сумнів, усе ж без обвинувачень у необ’єктивності не обходиться. Можливо, ці докори іноді й не позбавлені підстав, але на практиці іноді свідчать про спокусу вдатися до допомоги адміністративних важелів. Принаймні так журналісти оцінюють конфлікти з міською владою, що трапляються останнім часом.

Претензії міськвиконкому зводяться до того, що медіахолдинг має низьку ставку орендної плати за приміщення друкарні, частина з яких використовується під торгову діяльність.

— Цю проблему ми обговорюємо з владою вже три роки, — говорить Михайло Кумок, — пропонуючи підвищити ставку орендної плати на ту частину цілісного майнового комплексу, де справді відновлено магазини, які працювали з незапам’ятних часів. Причому ми навіть не акцентуємо увагу на тому, що неопалюваній будівлі, яка розвалювалася, наданий пристойний вигляд. Але замість цього 2006 року ставка орендної плати одним махом підвищується з 5% до 30% від балансової вартості. Правда, незабаром власті, мабуть, зрозуміли, що перегнули палку й знизили показник до 10%. Проте й досі управління комунальної власності виставляє рахунки за затвердженою з самого початку ставкою орендної плати. Це можна пояснити лише тим, що у червні закінчується термін одного з двох договорів на частину цілісного майнового комплексу друкарні, й холдингові мають намір запропонувати заздалегідь неприйнятні умови подовження дії договору. Тоді ми просто будемо змушені вивести виробництво з Мелітополя на територію району, тим самим позбавивши місто стабільного джерела надходжень до бюджету.

Такий кінець подій хоча й дуже ймовірний, але невигідний для обох сторін. За словами міського голови Дмитра Сичова, конфлікти, що намітилися, цілком можна розв’язати. І журналісти з цим не сперечаються, але обмінювати незалежність на чиновницьку прихильність не збираються. Що, погодьтеся, обнадіює...