У процесі народження процесу

Комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права дійшла висновку, що ухвалений у першому читанні проект нового Кримінально-процесуального кодексу України необхідно суттєво доопрацювати. Про це члени комісії повідомили під час 7-го пленарного засідання комісії, представляючи проект висновку щодо проекту КПК, схваленого Верховною Радою України 9 лютого.

Комісія вважає, що проект Кримінально-процесуального кодексу багато в чому не відповідає вимогам Конституції України, положенням Європейської конвенції з прав людини, вимогам низки резолюцій та рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи стосовно інститутів, що забезпечують верховенство права, та стосовно обов’язків і зобов’язань України перед Радою Європи, повідомило агентство УНІАН.

«Тому проект потребує істотного доопрацювання з метою приведення його у відповідність до вимог Конституції України та до європейських стандартів», - наголошується у проекті висновку комісії.

Член комісії доктор юридичних наук Микола Хавронюк, представляючи проект висновку комісії, зауважив, що Україна серед країн Європи має найбільший за обсягом Кримінальний кодекс, статті якого переповнені оціночними судженнями. І водночас Україна має один з найвищих у світі індексів корупції. «В тому числі у правоохоронних органах і судах. Так і виходить, що українські громадяни одні з найбільш незахищених у правовому вимірі», - підкреслив Микола Хавронюк.

Він наголосив, що потрібно ухвалити такий Кримінально-процесуальний кодекс, який дав би змогу остаточно припинити практику незаконних затримань, тортур і тривалого тримання громадян під вартою, практику фальсифікації кримінальних справ та вибіркове правосуддя.

Зокрема, у проекті висновку комісії зазначається, що в поданому президентом КПК у цілому зберігся основний контекст реформи кримінального судочинства - посилення захисту прав і законних інтересів підозрюваних та обвинувачуваних осіб, забезпечення рівності та змагальності сторін обвинувачення і захисту, збільшення ролі суду на стадії досудового розслідування тощо.

Проте, попри позитивні елементи проекту КПК зразка 2012 року, йому притаманні суттєві недоліки, що «можуть звести нанівець його позитив». Особливо критичним є те, що в ньому не дотримано вимог окремих конституційних принципів захисту прав та свобод людини і громадянина, а також загальних засад кримінального провадження, хоча намір щодо цього задекларовано.

У проекті свого висновку члени комісії зазначають, що всупереч конституційним приписам та вимогам, які випливають із принципу верховенства права, щодо законності, змагальності, диспозитивності, а також положенням Концепції реформування кримінальної юстиції, яка передбачає ухвалення нового Кримі-
нально-процесуального кодексу одночасно з новими законами про прокуратуру та адвокатуру, - за проектом КПК зберігається нереформована система органів досудового розслідування і прокуратури.

М.Хавронюк наголосив, що, зокрема, потрібно чіткіше визначити в кримінальному процесі місце слідчого і прокурора; виконати вимоги пункту 9 Перехідних положень Конституції стосовно прокуратури. Адже збереження слідчих підрозділів в органах державної безпеки є ознакою «поліцейської» держави.

Також він зауважив, що проект КПК по суті не відповідає принципу habeas corpus як неодмінної умови гарантування та забезпечення верховенства права, що загалом обумовлює невідповідність законопроекту вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Комісія вимагає створення якісного інституту присяжних та змінити положення Кримінально-процесуального кодексу, якими санкціонується тримання під вартою без відповідного судового рішення протягом 72 годин будь-якого затриманого.

М.Хавронюк повідомив, що застосування такого критерію, як «тяжкість кримінального правопорушення», для визначення максимальних строків тримання під вартою та максимальних строків досудового розслідування є необгрунтованим.

«Ми поспішали з висновком, щоб вплинути на Раду, яка планує прийняти кодекс уже 13 березня»,- пояснив один із членів комісії, директор програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження» Роман Романов, повідомив «Коммерсант-Украина».

Представники комісії розповіли, що вони й раніше пропонували проаналізувати законопроект, але більшість утримувалася від оцінки документа. Ситуація змінилася лише після кадрових змін у керівництві комісії. Раніше її одноособовим головою був народний депутат Сергій Головатий (фракція Партії регіонів).

Першого березня президент Віктор Янукович своїм указом понизив його до рівня співголови, призначив другим керівником радника президента Марину Ставнійчук і ввів до складу комісії кількох нових членів, не погодивши цих змін із Головатим.

Екс-голова комісії розпочав засідання з критики рішення глави держави. «Я не давав подань, але склад змінено... Якщо це призначення відбулося нелегітимним чином, як далі нам бути з верховенством права, чи маємо ми право взагалі висловлювати якусь точку зору, робити висновки, давати оцінки?» - обурився Головатий. На цьому тлі не було дивно, що проект рішення комісії щодо КПК, підготовлений Сергієм Головатим, виявився вкрай жорстким. Документ, який перелічує вади кодексу, завершується висновком: «КПК у нинішньому вигляді не може бути прийнятий Верховною Радою».

Потім була тривала й емоційна дискусія. «Якщо експерти Ради Європи кажуть, що в нашому КПК усе гаразд, ми ж не можемо не звертати уваги на їхні висновки й шукати тільки негатив, абсолютно не помічаючи позитиву!» - пояснювала Марина Ставнійчук.

Врешті-решт члени комісії домовилися замінити висновок про недопустимість прийняття КПК фразою про необхідність його істотного доопрацювання. Утім, навіть після внесення змін прийнята резолюція не стала менш критичною.

Ставнійчук підтвердила, що в представників АП справді є претензії до законопроекту, хоча його було внесено в Раду від імені глави держави. «Разом із КПК необхідно прийняти закони про адвокатуру, прокуратуру, внести зміни до Кримінального кодексу, закони про міліцію та СБ. КПК має бути результатом, а не причиною реформування законодавства», - впевнена М.Ставнійчук.

На сьогодні проектом КПК пропонується виділити на прийняття всіх необхідних законів півроку. Експерти вважають, що цю норму реалізувати неможливо. «Правила гри змінюються так істотно, що після прийняття КПК не буде ні суддів, ні прокурорів, ні адвокатів, готових працювати в новій системі», - вважає Роман Романов.

Рішення комісії має рекомендаційний характер і формально не впливає на процес розгляду КПК парламентом.

Комісія постановила ухвалений висновок надіслати на розгляд президентові України Віктору Януковичу та голові Верховної Ради України Володимиру Литвину.

Верховна Рада України 9 лютого ухвалила у першому читанні проект нового КПК, запропонований президентом України Віктором Януковичем. 20 лютого голова комітету ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Віктор Швець повідомив, що комітет отримав більш як тисячу поправок до проекту Кримінально-процесуального, але при цьому поправки можна було вносити лише до 23 лютого. За словами В.Швеця, комітет складе порівняльну таблицю до другого читання законопроекту, де буде відображено «абсолютно всі пропозиції».

Водночас висновки деяких правозахисників не є такими негативними й категоричними. Приміром, Всеволод Речицький (Харківська правозахисна група), проаналізувавши проект, дійшов іншого висновку стосовно відповідності положень проекту Кримінально-процесуального кодексу України, зокрема, вимогам чинної Конституції України. Йдеться насамперед про їх відповідність положенням статті 3 Основного Закону, згідно з якою «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Крім того, як зазначається в частині другій цієї ж статті, «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Логічно, що при цьому «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Не викликає сумніву, що ухвалений Верховною Радою України в першому читанні проект КПК України є значним внеском у реалізацію кращих ознак нормативної стратегії Конституції України, яка спрямована на перетворення України з типової посттоталітарної країни на сучасну ліберально-демократичну європейську державу.
В цьому сенсі можна сказати, що проект КПК відповідає як нормам-принципам розділу І Конституції України щодо засад конституційного ладу, так і спеціальним конституційним положенням з розділу VII Основного Закону під назвою «Прокуратура», а також розділу VIII Конституції під назвою «Правосуддя». Що ж до менш суттєвих поточних зауважень і застережень, то вони зводяться до такого:

Частина друга статті 12 проекту КПК України передбачає можливість «затримання особи через підозру або звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення» на строк до 72 годин. Проте згідно з чинною Конституцією України затримання особи на строк до 72 годин може мати місце… «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити» (частина третя статті 29 Конституції України). Варто також підкреслити, що сам по собі строк затримання - 72 години - в нинішніх умовах (стан розвиненості національних комунікацій, транспорту і зв’язку) видається надміру тривалим. Не випадково у проекті Конституції України від президента України В.Ющенка 2009 року цей строк було скорочено до 24 годин. Фахівці у сфері кримінально-процесуального законодавства стверджують, що оптимальним у сучасних умовах мав би бути строк 48 годин.

Конституція України не містить і не передбачає юридичного поняття «кримінальне правопорушення». Зокрема стаття 62 Основного Закону визнає презумпцію невинуватості як норму, що узгоджується лише з юридичним поняттям «злочину». Тому, строго кажучи, Конституція України не передбачає можливості застосування презумпції невинуватості до суб’єкта права, який вчинив не злочин, а «кримінальний проступок» (ще одна новела у проекті КПК).

У статті 13 проекту КПК України стверджується, що «не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них обшуку інакше, як за вмотивованим судовим рішенням». При цьому згідно з частиною четвертою статті 223 проекту КПК «проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається». Враховуючи викладене вище, у статті 13 проекту КПК варто було б застановити, що проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку здійснюється, як правило, в денний час. Слід підкреслити, що подібна редакція норми пропонувалася в окремих проектах Конституції України, розроблених у різний час структурами українського громадянського суспільства.

Стаття 16 проекту КПК України передбачає також можливість «обмеження права власності під час кримінального провадження». З приводу даного положення слід зазначити таке. Попри те що частина перша статті 64 Конституції України говорить про принципову можливість «обмеження конституційних прав і свобод» людини і громадянина, дана лексична конструкція є неоптимальною з юридичного погляду. Як витікає з частини другої статті 22 Конституції України, «права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними». Це у свою чергу означає, що людину чи громадянина можна обмежити лише у здійсненні суб’єктивних прав і свобод, які належать їй/йому невід’ємно й у непорушному стані. Варто підкреслити, що саме такий юридичний підхід до можливості обмежень у здійсненні суб’єктивних прав і свобод людини втілено в Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

Звертає на себе увагу також те, що пункт 7 частини третьої статті 42 проекту КПК України передбачає «негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про [факт] затримання і місце свого перебування». Однак частина шоста статті 29 Конституції України говорить лише про те, що «про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого». Очевидно, що розширення в поточному законодавстві кола осіб, яким має повідомлятися про арешт чи затримання будь-якої людини, повністю відповідає гуманістичному спрямуванню не тільки статті 3 чинного Основного Закону. Далеко не всі люди мають родичів, про яких ідеться у статті 29 Конституції України. Крім того, розширення кола осіб, яким можна (необхідно) повідомляти про факт арешту або затримання, відповідає загальним тенденціям розвитку конституційного права. Зокрема норма, згідно з якою про факт арешту або затримання фізичної особи повинні бути повідомлені не лише родичі затриманого, а й просто близькі йому люди, міститься в оновлених текстах сучасних конституцій. Наприклад, частина четверта статті 104 Основного Закону ФРН (1949) говорить в даному випадку про «довірених осіб», а стаття 5 Конституції Бразилії (1988) вимагає, щоб про арешт (затримання) людини негайно повідомлялися її родичі або інші, вказані заарештованою особою, люди.

Необхідно зазначити, що положення частини восьмої статті 42 проекту КПК України про те, що «підозрюваному, обвинувачуваному вручається пам’ятка про його процесуальні права та обов’язки», також відповідає загальній тенденції конституційного вдосконалення гарантій захисту прав і свобод людини в Україні. Подібні новели передбачалися у проектах Конституції України, створених у рамках правозахисних ініціатив іще в 1994-му та 2008 роках.

Як показує синтаксичний аналіз низки норм проекту КПК України, редакційного вдосконалення потребує частина перша статті 60 проекту («Заявник»), а також пункт 9 частини другої статті 65 проекту КПК. У першому випадку потрібно істотно поліпшити зміст норми, в другому - йдеться про необхідність ужити слово «особа» в кінці речення в однині, а не в множині.

Найпроблемнішим у проекті КПК України (з погляду чинної Конституції України) є положення про те, що функція досудового слідства покладається віднині на органи Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, а також на слідчих державних органів, які здійснюють контроль за додержанням українського податкового законодавства (стаття 216 проекту КПК). Суть проблеми полягає в тому, що пункт 9 «Перехідних положень» Основного Закону покладає на Українську державу обов’язок «сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування». При цьому для багатьох аналітиків залишається відкритим питання: Конституція України передбачає формування повністю автономних органів досудового слідства («слідчого комітету», «бюро розслідувань» тощо) чи - лише перерозподіл повноважень між уже існуючими в Україні досудовими слідчими структурами? Прихильники першої точки зору схильні думати, що чинна Конституція України передбачає формування окремого органу виконавчої влади, на який мало б покладатися досудове слідство. Менш радикально налаштовані фахівці вважають, що Конституція 1996 р. має на меті лише звільнення від функції слідства існуючих органів прокуратури України. Отже, дане питання можна вважати все ще відкритим. Знайти відповідь на нього міг би Конституційний суд шляхом офіційного тлумачення пункту 9 розділу XV чинної Конституції України.

Міжнародна правозахисна організація Amnesty International закликала Верховну Раду забезпечити гарантії запобігання катуванню у проекті нового Кримінально-процесуального кодексу.

«Amnesty International... закликає парламент забезпечити наявність у новому кодексі сильних гарантій запобігання катуванню та іншим видам жорстокого поводження», - сказано в повідомленні на сайті організації.

Amnesty… зазначила: для того щоб відповідати вимогам неупередженого розслідування випадків застосування катування, Україна повинна створити повністю незалежний орган для розслідування всіх заяв про порушення прав людини міліцією.

Організація також настійно пропонує забезпечити доступ захисників до затриманих: «За нинішньої системи не всі затримані в мілі-
ції мають доступ до захисника. Законопроект не вирішує цієї проблеми».

«Захисник повинен бути присутнім при будь-яких слідчих діях, якщо затриманий не відмовився від захисника, а безоплатна юридична допомога має бути доступною для всіх, хто цього потребує», - йдеться далі.

Amnesty International наполягає, що всі слідчі дії повинні бути належним чином задокументовані, бажано з використанням відео- та аудіообладнання.

Крім того, у повідомленні зазначається, що проект закону не зовсім чітко роз’яснює умови досудового тримання під вартою, яке має застосовуватися тільки як надзвичайний захід.