Мораторій поза законом?

22 лютого 2007 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України» (№2257). Під час обговорення проекту закону у Верховній Раді була поширена інформація про те, що Федерація профспілок України (ФПУ) не по-господарському ставиться до свого майна, зокрема й до того, яке їй залишилося після розпаду СРСР. У пресі з’явилися публікації, де наводилися разючі приклади, м’яко кажучи, нерозумного продажу майна — санаторіїв, будинків відпочинку, спортивних закладів тощо. Чи відповідає це дійсності і як такі дії можна оцінити з правового погляду?

На запитання «ДТ» відповідає доцент професор Міжнародного Соломонового університету, член-кореспондент Української академії інформатики Віктор Жуков:

— Таке саме питання можна поставити державі Україна, яка, на думку окремих осіб, нерозумно ставиться до свого майна. Приміром, продаж «Криворіжсталі» — «курки, яка несе золоті яйця». А втім, якщо вас цікавить економічна доцільність, то це питання до економіста. Якщо вас цікавить питання, справедливо це чи ні, то це питання до юриста.

Вважаю, що ухвалений закон, який наклав мораторій на зазначене в ньому майно ФПУ, є — неконституційним. Неконституційною є і сама назва закону, незалежно від його змісту.

Суспільство зробило великий крок уперед, коли ухвалили Кодекс адміністративного судочинства (юристи його називають КАСУ). У ньому є дві «золоті» статті — 8 і 9. Ст. 8 — під назвою «Верховенство права» — за своїм номером, до речі, збігається з номером статті Конституції України (теж ст.8), яка закріпила в Україні принцип верховенства права. Ми ще не до кінця зрозуміли значення цієї норми: «Закон може бути визнаний тільки Судом — неправовим» (неконституційним)! Це свідчить про справжню, а не уявну демократію в суспільстві.

У Суді можна доводити, що закон, ухвалений ВР України, є неконституційним! При цьому суд України повинен застосувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина можливе безпосередньо на підставі статей Конституції України. І ще. Суду забороняється відмовляти в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Останні ознаки — прямо-таки точна характеристика стану нашого законодавства. Аксіома, яка не потребує доказів. Але це вже інше питання.

Я — громадянин України, член профспілки працівників освіти і науки України. По-перше, я маю право на звернення до адміністративного суду для захисту моїх прав і свобод людини і громадянина, зокрема і як член профспілки. При цьому маю право безпосередньо посилатися на відповідні статті Конституції України. Підстава — ч. 3 ст. 9 КАСУ. Але тут ідеться лише про право звернутися до суду, що його гарантує діючий у державі принцип верховенства права, а саме — ст. 8 Конституції України, яка є нормою прямої дії. У правовій державі право обмежує дії законодавця при ухваленні ним законів. Мета демократичної частини суспільства, на мій погляд, домогтися юридичної формули: «Закон має бути правовим».

— Які саме ваші права і свободи порушила держава Україна, ввівши мораторій? І як може порушувати ваші права неконституційна назва майбутнього закону — «Про визначення суб’єктів права власності майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України»?

— Пояснюю. Моя мета довести в суді, що закон, яким запроваджено мораторій на майно, не дає можливості мені як членові профспілки повною мірою користуватися цим майном. Тобто моє право як члена профспілки обмежене з боку держави за відсутності «необхідних і достатніх» підстав з позиції справедливості. Таке обмеження в разі, коли відповідний закон буде визнаний Конституційним судом України неконституційним, завдасть майнової шкоди ФПУ. Хто понесе відповідальність? Фактично не держава Україна, а ми — платники податків. Тобто мої права і свободи як громадянина (платника податків) і як члена профспілки, мої охоронювані законом інтереси держава порушує.

Що ж до неконституційної назви самого закону, то вона теж порушує мої права і свободи як громадянина, оскільки держава, яка проголосила принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, повинна його дотримуватися. Для мене це порушення вже на початковій стадії лежить у площині моралі.

— У чому тут порушення?

— Порушення прав відбулося шляхом підміни судової влади законодавчою. Виключно судова влада здійснює функцію правосуддя. За назвою та змістом Закон буде «... визначати суб’єктів права власності майна», причому незалежно від того, перебуває воно у фактичному володінні, на праві володіння чи на праві власності. Порушення полягає у підміні владних функцій між трьома її гілками, оскільки в протиправні дії буде втягнуто і виконавчу гілку влади.

Уже з цих причин даний закон не є конституційним. Мало того — він не тільки не відповідає Конституції, а й суперечить їй. Стаття 124 Конституції проголосила: «Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається».

Почитайте текст преамбули зазначеного закону, який зобов’язує Кабінет міністрів України підготувати проект неправового по суті закону «Про визначення суб’єктів права власності майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України». Визнання конкретних суб’єктів цивільного права на те чи інше майно, яке перебуває у володінні, фактичному володінні або на праві власності, — справа суду. Це предмет для застосування норм права, а не предмет нормотворчості.

Коли держава одночасно є і законодавцем і позивачем (в особі ФДМ України) щодо майна, яке вона бажає собі привласнити, коли замість того, щоб у суді доводити, що вона дійсно є його власником (якщо є), вона вирішує свої інтереси шляхом ухвалення закону. Тим самим порушується принцип верховенства права, «відповідність закону праву». По суті метою влади є закон про націоналізацію. Але націоналізації в Конституції України, Цивільному кодексі України не передбачено. Передбачено конфіскацію майна (позбавлення права власності, володіння), але вона можлива лише як санкція за вчинення правопорушення і за рішенням суду. До суду зацікавлені особи (які хочуть відняти і поділити) — не йдуть. Оскільки довести правопорушення в суді складно, а в сесійній залі ВР — без проблем. Достатньо перед цим у пресі розгорнути відповідну PR-акцію із дискредитації конкретної особи, після чого на хвилі згенерованого суспільного осуду «протягти» потрібний законопроект.

Як говорить французьке прислів’я, кожне порівняння кульгає. Але я наведу одне порівняння. Між підприємцями (як правило, шахраями) іноді укладаються удавані правочини. Це, наприклад, коли насправді один одному продає майно, а юридично оформляє як подарунок. Закон приписує правило: удавана угода, у цьому прикладі договір дарування, є нікчемною (недійсною). Що ж до угоди купівлі-продажу, то її доля вирішується залежно від того, чи відповідає вона вимогам Цивільного кодексу України. Так само слід оцінювати і майбутній закон про визнання суб’єктів права на майно, що перебуває у володінні ФПУ. Насправді, як випливає з його змісту, автори мають на меті націоналізацію майна (безплатне вилучення майна у профспілок). Тому Закон буде неконституційним як за формою, так і за змістом. Автори в азарті полювання на профспілкове майно припустилися юридично-технічної помилки.

У правовій державі, заснованій на розподілі державної влади, неприпустимо, щоб функції однієї з трьох її гілок підміняла інша. А те, що правосуддя здійснюється лише судом, — це аксіома правової держави. Я стверджую, що ухваленим Законом і тим, який готується, вже порушені і будуть порушені ст. 8, ст. 41 та ст. 124 Конституції України.

— Порушення статей Конституції, якщо воно справді має місце, тягне за собою ланцюг інших порушень прав і свобод…

— Так. Припинення права власності або володіння однієї особи, якщо майно не розтрачено, веде до виникнення права власності або володіння у іншої особи. Це — предмет регулювання і охорони цивільного права.

В Україні діє Цивільний кодекс України, ухвалений 2003 року. Це кодекс приватного права, на відміну від попередніх, які були публічними (Цивільний кодекс УРСР 1922 р., ЦК УРСР 1963 р.). У своїй основі він, за всіх огріхів, як і попередні, базується на так званій «пандектній системі права». Пандектна система і є тим об’єктивним чинником, який обмежує волю законодавця.

По-перше, в Україні всі суб’єкти приватного і публічного права власності визначені в новому Цивільному кодексі України — у ст. 318; володіння — у ст. 397. Ст. 318 відсилає до ст.2 — і все. Відсилка в Цивільному кодексі до закону, що, як правило, формулюється так: «... у випадках, встановлених законом», — відсутня. Вона й не потрібна, оскільки є всього два види суб’єктів права: фізичні та юридичні особи. Так у всьому світі. Питання: як можна «через» закон визначити інших суб’єктів права? Аж ніяк, у принципі. А через суд — так. Але це функція правосуддя, а не законодавця.

По-друге. У новому Цивільному кодексі України, ухваленому 2003 p., встановлені практично всі відомі цивілістам підстави набуття права власності (ст. 328—345 глави 24), а також підстави припинення права власності (ст. 346—354 глави 25). Але, на відміну від визначення суб’єктів права (фізична та юридична особа) в цих главах є приписи, які дозволяють законодавцеві ухвалити закон і таким чином розширити перелік як підстав набуття права власності, так і підстав припинення права власності. У ч. 2 ст. 346 ЦК України йдеться про те, що «право власності може бути припинено в інших випадках, встановлених законом». На це й спрямовано зміст майбутнього закону, назва якого є неконституційною. Мабуть, це і мали на увазі автори законопроекту про визначення суб’єктів права власності майна, яке, на їхню думку, перебуває саме у володінні Федерації професійних спілок України, а не на праві власності. Але, мали на увазі одне, а написали зовсім інше.

— У чому ж, на вашу думку, основна помилка?

— Річ у тому, що підстави і для виникнення, і для припинення володіння майном мають суттєві розбіжності з аналогічними підставами права власності на майно. Але законодавець вказав саме на те, що майно перебуває у ФПУ як у володільця, а не як у власника!

— У чому ж різниця?

— Щодо захисту, то і права власника, і права володільця чужого майна захищаються в суді. Але, по-перше, спірне майно належить ФПУ на праві власності, і тому мораторій не має предмета! Можу стверджувати, що 99,9% майна належить ФПУ на праві власності. За 15 років незалежності України це право було підтверджене сотнями справ у суді. Частина з них дійшла до Вищого господарського суду та Верховного суду, рішення якого є остаточним і оскарженню не підлягає. Тобто у влади — ніякої судової перспективи.

—Але ж юристи-фахівці пишуть протилежне, посилаючись на низку постанов ВР України. Зокрема на постанову від 10 квітня 1992 р. №2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України». Відповідно до неї, Фонду державного майна було тимчасово передано майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР. А також — на постанову від 4 лютого 1994 р. №2268-ХП «Про майно громадських організацій колишнього Союзу РСР», якою встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

— Не тільки окремі фахівці посилаються на ці папери. Є також офіційний висновок Міністерства юстиції України (від 14.07.2006 p.), у якому висловлено повну підтримку позиції ВР України і щодо стратегії, і щодо тактики використання юридично-технічних термінів і зворотів, які я вважаю помилковими.

Стратегічна помилка полягає в тому, що відносини у сфері права власності регулюються в Україні відповідно до Конституції України тільки на рівні законів, а не постанов ВР України. На такій позиції стоїть Конституційний суд України (наприклад, справа №1-11/2003 від 10 червня 2003 р. «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»теж пов’язана з законом, яким було введено мораторій). Аналогічні позиції і Верховного суду, і Вищого господарського Суду України. І це правильно. Суди дотримуються конституційних норм. Можна навести багато прикладів з юридичної практики щодо цього питання. Саме тому ВР України і вирішила ухвалити закон з цього приводу, але припустилася низки помилок, причому суттєвих.

До речі, у справі №1-11/2003 від 10 червня 2003 р. Конституційний суд України зазначив, що в Україні вичерпно визначені суб’єкти та об’єкти права власності (статті 13, 41, 142, 143)!

— А в чому тактична помилка?

— Вона полягає у використанні хибних термінів, які в юристів чітко асоціюються з наслідками як майнового, так і морального статусу особи у суспільстві. Цивільний кодекс надає спектр термінів, які використовуються за призначенням у певних випадках, а саме: «право володіння», «володілець» (який і використала ВР), «фактичне утримання»; «недобросовісний володілець» та «добросовісний володілець».

Термін «володілець майна» (а не «право володіння» чужим майном) можна використовувати лише тоді, коли йдеться про особу недобросовісну, яка, наприклад, вкрала майно (заволоділа злочинним шляхом).

Я впевнений, що ВР України, ухвалюючи закон про мораторій і доручаючи KM України підготувати законопроект про визначення суб’єктів права власності майна, формулювання «...яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України» використала помилково. Не думаю, що парламентарі справді вважають, що профспілки те майно вкрали і по-злодійськи нарощували його як за часів радянської влади, так і в незалежній Україні. Настільки погано я про них не думаю. Але тільки «крадій-володілець» чужого майна є особою, яка фактично тримає його в себе і заслуговує терміна «володілець» в контексті закону. Просто так його можна вживати лише на професійному жаргоні, і тільки. Тож невже з 1918 р. профспілки володіють майном у такому аморальному статусі? Будь ласка, оспорюйте у суді «право володіння» (відповідно до ст. 397—400 глави 31 «Право володіння чужим майном»), а не як майно, що «...перебуває у володінні» ФПУ, яка фактично тримає його в себе (ч.1 ст. 397 ЦК України)! До речі, в особи, яка вкрала майно і добровільно його не повертає, витребувати його можна теж лише через суд, а не на підставі якогось нового закону. Таке правило діє ще з часів римського права.

Наведені аргументи свідчать про те, що є достатньо підстав для звернення у встановленому законом порядку — у тому числі й до Конституційного суду України — з огляду на обставини, передбачені в ч.4, ч.5 cт. 9 «Законність» КАС України, на предмет визнання Закону України «Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України» (від 6 лютого 2007 року за №2257) таким, що не тільки не відповідає, а навіть суперечить ст. 8, 41, 124 Конституції України, тобто є неконституційним.