"Якщо забуду тебе, Єрусалиме...", або Як мільйони смертей не потрапили до статистики

27 листопада, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 46, 27 листопада-4 грудня 2015р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Справді, зі статистики смертей від Голодомору зникають мільйони. Але вони були: жили, раділи життю або, щойно народившись, хотіли жити. Більшовицька Москва позбавила їх цього права. Ми ж мусимо пам'ятати кожного, кого заморили голодною смертю на українських чорноземах. Як і тих українців, які загинули за межами рідної землі в лиховісні 1932–1933 рр. Бо якщо забудемо про це, то перестанемо бути нацією, станемо погноєм для чужинців.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

"Якщо забуду тебе, Єрусалиме...", або Як мільйони смертей не потрапили до статистики

За кілька тижнів до відкриття Меморіалу жертвам Голодомору 1932–1933 рр. у Вашингтоні керівники п'яти українських наукових інституцій Північної Америки звернулися до голови оргкомітету Михайла Савківа-молодшого з проханням не вживати загальноприйнятої в діаспорі цифри втрат від 7 до 10 млн, а обмежитися висновками професорів Андре Граціозі, Тімоті Снайдера і Станіслава Кульчицького, які стверджують, що ця трагедія забрала принаймні вдвічі менше життів нашого селянства. Бо інакше, мовляв, це спричинить протести в антиукраїнських колах, чим негайно скористаються кремлівські пропагандисти, щоб звинувачувати українську науку в некомпетентності тощо.

На церемонії відкриття говорили про мільйони жертв, не конкретизуючи цифр, але ж питання залишилося, хоча на нього, здавалося, ще в радянський час дав відповідь той-таки Станіслав Кульчицький, обстоюючи цифру смертей 144 тис. у
1932 р. і 3238 тис. - у 1933-му. Свої висновки С.Кульчицький обґрунтовує архівними матеріалами і, складається враження, вірить у їх повноту. Нам же видається, що в цій ситуації мусимо звернути серйозну увагу на висновок С.Маркової: "Після ХVІ з'їзду ВКП (б) за вказівкою Сталіна було запроваджено практику корегування демографічної статистики та переслідування провідних учених-демографів. Використання офіційних статистичних довідників першої половини
1930-х рр. дозволяє прослідкувати лише, на жаль, окремі тенденції в динаміці народонаселення. Недооблік смертей у 1930–1933 рр. в СРСР за окремими джерелами становив 94%... Недооблік смертності РАЦСами в окремих випадках удвічі перевищував зареєстровану кількість".

Подібні твердження можна почути й від російських учених. Скажімо, часто цитований професором Кульчицьким директор Центрального державного архіву народного господарства СРСР В.Цаплін пише, що в ті роки в Центральному управлінні народногосподарського обліку Держплану СРСР "очевидно, цілеспрямовано велися два розрахунки природного приросту населення: один для преси, інший для службового користування". Він вважає, що в РАЦСах тоді не зареєстрували смерті 3,8 млн осіб.

Чи не на регіон українського розселення припала ця цифра? Адже один з московських статистиків-урядовців Курман свідчив: "Низка спеціальних обслідувань з виїздом на місця показала, що на Україні, в Азово-Чорноморському краї, Саратовському і Сталінградському краях, Курській і Воронезькій областях мала місце значна кількість смертей, не записана в книгах РАЦСів..."

Але, як показав Всесоюзний перепис 1926 р., саме в цих регіонах найбільш масово розселялися наші земляки за межами УСРР. А тим часом ми досі не маємо конкретних даних про втрати від голодної смерті українців Кубані, Центрально-Чорноземної області, Поволжя (особливо Нижнього, куди, на прохання тамтешнього крайкому партії, Сталін у лютому
1933 р. поширив заборону виїжджати по хліб), Казахстану. Хіба можемо погодитися із запропонованою нам зарубіжними істориками цифрою 200 тис. людей, якщо перепис 1937 р. показав зменшення кількості нашого етносу на теренах Росії на кілька мільйонів? Скільки з них померло від голоду, а скільки потім через репресії за належність до українства відмовилися себе і своїх дітей називати українцями? То невже це не спричинені Голодомором втрати, що мають бути віднесені до реєстру української нації? І хіба не наш обов'язок їх пам'ятати?

Не можуть залишатися для нас російськими втратами й померлі українці на Півночі, яких, відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 8 березня 1933 р., мали вивезти з місць позбавлення волі в УСРР до спецтаборів ОДПУ в кількості 40 тис. осіб, "незалежно від фізичного стану і віку". А померлі діти висланих на Північ за невиконання непосильних хлібозаготівель так званих куркулів? Їх що, також віднести до організованого переселення на новобудови соціалізму? Залишившись навічно у північних снігах, вони вже тепер вважаються втратами Росії? Хіба може Україна бути байдужою до такого цинічного трактування?

Сумнівалися у правдивості обліку населення і статистики УСРР. Наприклад, доповідаючи 22 квітня 1935 р. секретарям ЦК КП(б)У Косіору і Постишеву під грифом "цілком таємно" про кількість населення в УСРР (на 1 січня 1933 р. - 31901,4 тис. осіб, на 1 січня 1934-го - 30665,3 тис., а на 1 січня 1935-го -
30743,5 тис.), начальник Управління народногосподарського обліку Держплану УСРР Асаткін, зокрема, зазначав: "Правильність цих чисел викликає великий сумнів унаслідок абсолютно незадовільного стану існуючих статистичних джерел про рух населення: поточна реєстрація актів цивільного стану та обліку пересування населення. Справа реєстрації актів цивільного стану стала погіршуватися з 1929 р. - з часу ліквідації апарату РАЦС, що існував у складі органів НКВС: було відсутнє нормальне постачання сільрад актовими книгами, реєстрація часто здійснювалася на клаптиках паперу, плуталася нумерація, записи не оформлялися офіційними особами (головою і секретарем сільради), не завжди підкріплювалися встановленими законом свідками і документами".

Звичайно, можна прийняти тезу професора Кульчицького, "що достовірність перепису 1937 р. засвідчена жахливою долею всього довоєнного покоління радянських демографів", але не можна погодитися з ним стосовно повноти статистичних даних за 1932–1933 рр., які, мовляв, сумлінно опрацьовані демографами, за що дослідники й поплатилися життям або багаторічним ув'язненням. Адже ретельний аналіз усього комплексу документів переконує: не завжди вони достовірні. Зрештою, сам професор Кульчицький визнає, що "в 1932–1933 рр. облік дав цілком зрозумілий збій. Неповна реєстрація в охоплених голодом регіонах пояснюється тим, що гинули й реєстратори". І наводить факти, коли, наприклад, у Піщанській сільраді Дніпропетровської області було виявлено недооблік близько 300 осіб померлих, на території Вільнянської сільради Київської області - не зареєстровано 50 невідомих мертвих тіл, у Києві - 5481 "згідно з директивними вказівками прокуратури (усними і письмовими)".

Геннадій Єфіменко наводить доповідну записку від 6 червня 1933 р. заступника наркома охорони здоров'я УСРР Хармандар'яна Косіору, де сказано: "Безсумнівним слід вважати значно применшені цифри померлих, так як перевірка на місцях та ретельне дослідження місцевого матеріала свідчать про значно більші цифри: так, по Сквирському району з 1.01 по 1.03 по звітним даним померло 802 чол., тоді як перевіркою встановлено на 15.01 1.773 смертельних випадки, у Володарському районі на 1.03 говориться про 742 смерті, тоді як насправді до цього часу померло більше 3.000 чол.".

Що ж до Володарського району Київської області, то про нього збереглися й інші дані, які наведено у спеціальній довідці від 21 квітня 1933 р. на ім'я генерального секретаря ЦК КП(б)У Косіора: протягом 1931 р. тут померло 690 осіб, у січні 1933-го - 540–550, лютому - 710–720, березні - 1450–1500, за 15 днів квітня - 350–370 осіб. Як свідчить цей документ, "облік смертності не налагоджений і по сьогоднішній день. У жодній сільраді не ведуться записи в книгах РАЦС. Районне керівництво не займалося питаннями обліку смертності, і тільки 23/ІІ на основі опитів сільрад було зроблено приблизний облік. Такий же облік зроблено 20/ІІІ і, нарешті, 15/ІV. За цими даними, з 1 січня по 15 квітня померло 3427 осіб. Загальна кількість смертей у районі дає мінус майже 10 відсотків".

А от уточнених даних про смертність на Сквирщині за період з 15 січня по
1 березня в цьому документі конкретних цифр не наведено…

Чи було здійснено аналогічну перевірку обліку смертності по кожному населеному пункту УСРР у січні-березні
1933 р.? Ні, звичайно, хоча подібна ситуація була тоді повсюдною. Наприклад, на хуторі Селище Кишеньківського району тодішньої Харківської області у погребі місцевого мешканця Сердюка знайшли
17 трупів...

Не всюди місцеві керівники, боячись відповідальності за високий процент смертності, насмілювалися показувати справжню картину трагедії. На це вказано в рапорті начальника політвідділу Треповської МТС від 9 березня 1933 р.: "Характерним явищем було те, що в партосередках окремі комуністи приховували від РВКів і від політвідділів смертність, не ставили цього питання".

Ці дані про втрати українського селянства, наголошуємо, стосуються січня-березня 1933 р. Проте якщо С.Кульчицький вважає, що "апогей голодомору припадає на червень 1933 р., коли статистичні органи реєстрували в селі десятикратно більшу смертність, ніж нормальна (ми знаємо тепер, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків)", то чи може кількість жертв Голодомору обмежуватися ним же визначеною цифрою?

Посилання на міграцію вимагають обліку тих, хто був депортований з УСРР починаючи з 1929 р., а потім повернувся (що було помітним явищем), і мешкав уже не в своїй зафіксованій владою хаті, де тепер засідали активісти, а в нашвидкуруч викопаних землянках.

Не було також пораховано тих переселенців до УСРР з Росії та інших республік, які потім покинули будови Донбасу й Придніпров'я і повернулися додому. Як і тих, кого більшовицька влада переселила з Росії та Білорусі у вимерлі українські села, а вони невдовзі повернулися, бо, і тут можна погодитися з О.Каревіним, "слишком ужасной была картина вымерших сел, чтобы селиться и жить там".

Крім того, за ситуації, що склалася з викривленням офіційної звітності, не можемо обійти увагою і свідчень тих, хто пережив Голодомор. Цим людям, які в 1932–1933 рр. реально дивилися смерті в очі, немає сенсу казати неправду. З їхніх спогадів, оприлюднених Лідією Коваленко і Володимиром Маняком, постає багато актуальних питань, які досі не досліджені ні істориками, ні демографами. Скажімо, чому заборонялося записувати до актів цивільного стану померлих дітей віком до одного року? І чому після березня 1933 р. припинили складати акти про смерть?

А чи обліковані смерті тих дітей, яких підкидали до дитбудинків, але вони не дочекалися допомоги, бо дверей на плач немовляти так ніхто й не відчинив. Страшно навіть нагадувати про ще один недооблік жертв Голодомору - не відомих нікому заблукалих у пошуках їстівного дітей-прохачів, яких заманювали канібали й убивали. А скільки таких прохачів з далеких сіл помирало прямо на дорозі! Хіба хтось фіксував смерть невідомої людини? Зрозуміло, що ніхто не ідентифікував і не рахував померлих на дорогах, чиї трупи обгризали здичавілі собаки...

Неповна статистика смертей пояснюється й тим, що в багатьох випадках живі члени родини протягом тривалого часу не сповіщали сільську владу про вже померлих, якщо на них, особливо дітей, отримували якийсь пайок, бо з'їдали його самі. А траплялося й таке, що померлих закидали сміттям у погребі. Або, як братів Івана і Франка Курятів з села Дениші нинішньої Житомирської області, скидали в криницю і засипали землею.

Ніхто не порахував і тих могил, що їх викопували просто на городах. Наприклад, у Пісківці під Красноградом, що на Харківщині, в них були поховані цілі сім'ї. У цьому ж вимерлому селі й про тих, хто залишився лежати в хатах, бо нікому було вже поховати, до самої весни ніхто не знав - аж поки на весняні роботи приїхали люди з Краснограда. Тоді тільки, вже невпізнаваних, почали ховати...

А тих, що скупчувалися на вузлових станціях з навколишніх сіл, намагаючись сісти на поїзд до Росії, але сконали і навічно залишилися в якійсь пристанційній ямі, куди звозили померлих за кожну ніч? Біля станції Булацелівка, наприклад, з грудня 1932 р. по травень 1933-го таких виявилося до 10 тис. І це не втрати України від Голодомору? Чи зарахувати їх до неорганізованих мігрантів?..

А люди вмирали і вмирали... Як свідчив сторож Красноградського міського цвинтаря, "у нас тоді таке творилося! Половина людей вимерла. А оці села, що за Берестовою (річка в Краснограді) - чи хоч одна жива душечка в них осталася?.. Чумак звозить не вправляється, а ми - ями копати. І як людям не мерти, як наїхало: у шкірянках, ремінням навхрест оперезані, з наганами. З комори тягнуть, з горища змітають, з погреба цуплять. Картопелька, бурячок, квасоля, грушки сушені - все під мітлу вимели. Про хліб я уже й не балакаю. Ще сніг не впав, а люди вже пухнуть... Зимою ями не викопаєш, то Чумак до Берестової на урвище людей звозив. Це тих, що серед вулиці на виду впали. А тих, що по узбіччю, по бур'янах скільки! Як земля розпарилась - продихнути нічим..."

Є ще один свідок, консул Італії в Харкові Серджіо Граденіго, якому за посадовим обов'язком належало об'єктивно повідомляти про становище в Україні. У своїй доповідній до МЗС Італії від 31 травня 1933 р. він пише: "...Товариш Френкель, член колегії ДПУ, конфіденційно поділився зі знайомою нам особою, що кожної ночі в Харкові збирають близько 250 трупів померлих від голоду. Зі свого боку можу засвідчити, що вночі мимо консульства проїздили вантажівки з 10-15 трупами...

21-го числа (травня. - В.С.) вранці на базарі біля огорожі, яка оточує майдан перед річкою, близько тридцяти померлих було звалено, немов купу лахміття, серед бруду і людських екскрементів. 23-го вранці там же я нарахував 51 труп. Одне немовля смоктало молоко з грудей мертвої матері з сірим обличчям...

Лише тиждень тому було організовано службу для виловлювання бездоглядних дітей. Крім селян, які стікаються до міста, оскільки на селі немає жодної можливості вижити, тут знаходяться також діти, привезені і залишені батьками, які потім повертаються в села помирати. Вони сподіваються, що в місті хтось візьме опіку над їхніми дітьми. До останнього часу ці діти лежали, плачучи, попід будинками на тротуарах...

Опухлих відправляють товарними поїздами в сільську місцевість, залишаючи за 50–60 км від міста, бо там ніхто не бачить, як вони конають. Вагони поступово заповнюють і закривають на засуви. Часто трапляється, що після заповнення поїзда вагони стоять заповненими два дні. Кілька днів тому працівник поїзда, проходячи повз один з цих вагонів, почув галас. Наблизившись, знайшов нещасного, який сидів усередині і благав звільнити його через нестерпний сморід трупів. Виявилося, що він був єдиний живий; його перенесли помирати в інший вагон, де знаходились іще живі.

Після прибуття на місце вагони вивантажують, відкриваючи великі ями, куди скидають усіх померлих. Мене запевняли, що бачили серед померлих і живих, але дуже ослаблих, яких звалювали в ями ще живими з ознаками останніх судорожних рухів…"

Як бачимо, і в цьому свідченні порушено багато питань, яких за останні 25 років так і не досліджено, а відтак відсутність відповідей на них не дає підстав вважати достовірною визначену фактично ще з дозволу комуністичної влади цифру втрат українців від Голодомору 1932–1933 рр.

Related video

Тожцілком погоджуємося з В.Цапліним, що "потрібен глибокий аналіз усіх матеріалів руху населення, які збереглися, відтворення показників перепису 1937 р., їх порівняльний аналіз з переписами 1926 і 1939 років... Для мене, безумовно, - пише В.Цаплін, - що найголовнішим у прагненні викривити підсумки природного руху населення і перепису 1939 р. було бажання приховати розміри масового знищення населення в 30-ті роки. Загиблі мільйони зі статистики зникають. Їх просто не було".

Справді, зі статистики смертей від Голодомору зникають мільйони. Але вони були: жили, раділи життю або, щойно народившись, хотіли жити. Більшовицька Москва позбавила їх цього права. Ми ж мусимо пам'ятати кожного, кого заморили голодною смертю на українських чорноземах. Як і тих українців, які загинули за межами рідної землі в лиховісні 1932–1933 рр. Бо якщо забудемо про це, то перестанемо бути нацією, станемо погноєм для чужинців.

Ось чому нашим гаслом має залишатися святе: "Якщо забуду тебе, Єрусалиме, хай всохне правиця моя..."

Дивіться спецтему: День Пам’яті жертв Голодомору 18 країн визнали Голодомор в Україні геноцидом — Омбудсмен Голодомор забрав життя до 9 млн українців. Голодомор 1932–1933: Як "горіло життя" українських селян В четверту суботу листопада, відзначається щорічний День пам'яті жертв Голодоморів. Й до сьогоднішнього дня важко зрозуміти логіку й механізми масового терору, який провадив режим проти власних громадян. Колоніальний режим зробив все, щоб пам'ять про Голодомор відійшла у небуття. Кількість втрат від Голодомору: наука чи ідеологія? 4 жовтня 2016 р. в Києві за ініціативи Національного музею "Меморіал жертв Голодомору", двох академічних інститутів та кількох громадських організацій відбулася конференція, за підсумками якої було прийнято резолюцію, поширену 5 жовтня 2016 р. на фейсбук-сторінці "Меморіалу жертв Голодомору" та розтиражовану серед наукової і громадської аудиторії. 1932–1933: від семи до десяти мільйонів жертв Коли після приходу Гітлера до влади на початку 1933 р. в СРСР тільки-но приглядалися до нього, німецькі дипломати ще мали довіру серед більшовицьких чиновників. Тож саме останні й стали джерелом інформації про кількість жертв в Україні від Голодомору 1932–1933 років. Мамо, я твоя Маруся! Щороку в останню суботу листопада ми відзначаємо День пам'яті жертв голодоморів в Україні. Люди відвідують поминальні богослужіння, приносять до пам'ятних знаків символічні горщики із зерном, хліб, житні й пшеничні колоски. О 16 год. оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, а потім у багатьох родинах запалюють свічки. Одні несуть їх у лампадках до пам'ятників жертвам, інші ставлять у своїх оселях на підвіконня.
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}