Кількість втрат від Голодомору: наука чи ідеологія?

14 жовтня, 2016, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 37, 14 жовтня-21 жовтня 2016р.
Відправити
Відправити

4 жовтня 2016 р. в Києві за ініціативи Національного музею "Меморіал жертв Голодомору", двох академічних інститутів та кількох громадських організацій відбулася конференція, за підсумками якої було прийнято резолюцію, поширену 5 жовтня 2016 р. на фейсбук-сторінці "Меморіалу жертв Голодомору" та розтиражовану серед наукової і громадської аудиторії.

Кількість втрат від Голодомору:  наука чи ідеологія?
Оголошення на околиці Харкова, 1933 р. Фото австрійського інженера Олександра Вінербергера

4 жовтня 2016 р. в Києві за ініціативи Національного музею "Меморіал жертв Голодомору", двох академічних інститутів та кількох громадських організацій відбулася конференція, за підсумками якої було прийнято резолюцію, поширену 5 жовтня 2016 р. на фейсбук-сторінці "Меморіалу жертв Голодомору" та розтиражовану серед наукової і громадської аудиторії.

Резолюція, зокрема, пропонує вважати базові дані, які використовує Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.Птухи НАН України для підрахунку жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 рр., некоректними та рекомендує вживати показник кількості втрат від цього злочину в 7 млн в Україні та 3 млн за її межами.

Група співробітників Інституту демографії та соціальних досліджень, яка впродовж кількох років поспіль проводить наукові дослідження з демографії Голодомору, вважає за необхідне подати свої пояснення та зважено, без зайвих емоцій, розібратися зі звинуваченнями в некоректності розрахунків, зазначених у резолюції

У чому суть проблеми? Зважаючи на гостру дискусійність і водночас надзвичайну важливість теми Голодомору, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України провів наукову оцінку демографічних втрат України внаслідок голоду у 1932–1934 рр. (у 1934 р. також ще був голод). Зокрема, втрати від голоду становлять 3,9 млн осіб через надсмертність і близько 0,6 млн ненароджених. Результати цих досліджень були неодноразово оприлюднені на багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових конференціях, а методологія розрахунків детально опублікована в поважних рецензованих виданнях, як українських, так і зарубіжних.

приклади копій документів оригінальної статистики, які використовували співробітники Інституту демографії і соціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України
приклади копій документів оригінальної статистики, які використовували співробітники Інституту демографії і соціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України

Разом із тим, упродовж двох останніх десятиліть у мас-медіа та широких колах громадськості було заведено озвучувати цифру втрат населення України внаслідок голоду 1932–1933 рр. у 7 або 10 мільйонів. Відразу зазначимо, що суспільного консенсусу стосовно цієї цифри так і не було досягнуто, навіть за часів В.Ющенка. Водночас цифра в 7 мільйонів стала атрибутом колективної свідомості певної частини науковців та громадськості настільки міцно, що будь-які сумніви стосовно її наукової обґрунтованості розглядаються як прояв антиукраїнської позиції. Виявилось, що питання про кількість людських жертв від Голодомору може стати і таки стало інструментом для відкритого маніпулювання колективною пам'яттю.

Аналіз змісту резолюції, оприлюдненої 5 жовтня 2016 р., свідчить, що за відсутності жодного демографа в складі учасників конференції цифра в 7 мільйонів по суті базується на результатах дослідження лише одного науковця - професора Київського національного університету Володимира Сергійчука, публікація якого з'явилась у "Дзеркалі тижня" від 8 жовтня 2016 р., а детальніший аналіз представлено в статті "Документи переконують: втрати українства від Голодомору 1932–33 років щонайменше сім мільйонів" ("Народна творчість та етнологія", 2016, № 3). Оскільки в усіх інших відомих нам сучасних публікаціях цифра в 7 мільйонів жертв базується на здогадах, свідченнях та переказах без жодного статистичного розрахунку, нам би хотілось розглянути та проаналізувати основні постулати вищезазначених публікацій.

1. Найперше зазначимо, що в разі дискусії на будь-яку тему перед тим, як аргументувати свою позицію, у світовій науковій практиці прийнято провести критичний аналіз праць своїх попередників. Історіографія питання, скільки в Україні загинуло від голоду, містить багато публікацій. Аналіз наукових досліджень періоду 1990-х–2000-х рр., проведених українськими й зарубіжними істориками та демографами, переконливо свідчить, що діапазон оцінок втрат української людності внаслідок голоду, лежить у межах від 2,6 млн (Ф.Мелє та співавтори, 2008) до 5 млн (Р.Конквест, 1986). Серед них немає жодного дослідження (за винятком публікацій В.Сергійчука), де був би розрахунок з результатом у 7 мільйонів. Водночас серед прихильників цієї цифри поширеною є теза про те, що таку оцінку обстоював український дослідник Т.Сосновий, який фактично першим 1942 року спробував провести розрахунок втрат населення України у 1932–1933 рр. Проте уважний перегляд першоджерела дає підстави для цілком конкретних заперечень цієї тези.

У цьому контексті дуже важливо процитувати оригінальний текст з публікації Т.Соснового "Правда про голод на Україні в 1932–1933 роках" ("Нова Україна", Харків, 1942): "Отже, виходить, що нестача населення на Україні внаслідок голоду 1932–1933 років становить 7 465 000 людей… Проте, це не значить, що в 1932-33 роках загинули всі 7,5 мільйона. Втрати населення, що становлять 7,5 млн, складаються з дійсно загиблих з голоду в 1932–33 роках і внаслідок зменшення народжень у населення, що залишилося після голоду… Нам доводилось чути про значно більші числа. Називають 6,8 і більше мільйонів. Безперечно, це перебільшені дані. Коли мати на увазі лише померлих у 1932 та 1933 роках, не рахуючи зменшення приросту населення за час після 1933 року, то число загиблих безпосередньо з голоду буде, яке про це сказано раніше, близько 4,8, можливо 5 млн людей".

Не вдаючись у технічні деталі цих розрахунків, підкреслимо, що і оцінка Т.Соснового, і оцінка Р.Конквеста були проведені у 1942 та 1986 рр. відповідно, тобто за відсутності доступу до засекречених архівних даних демографічної статистики, тоді як результати практично всіх наукових досліджень українських та зарубіжних досліджень, зроблених після відкриття архівів, не перевищують 5 млн осіб.

2. Щоб обчислити втрати населення внаслідок голоду, необхідно мати чітке визначення втрат, яке відсутнє у прихильників 7 мільйонів. Зазначимо, що методичні підходи до обчислення людських втрат внаслідок тих чи інших катастроф загалом у демографії розроблено достатньою мірою. Якщо немає можливості зафіксувати смерть кожної особи та причини її смерті згідно акту реєстрації про смерть, то у світовій практиці основний принцип розрахунку втрат населення на рівні країни чи регіону є таким: втрати - це різниця між реальним числом померлих під час голоду та їх гіпотетичною "нормальною" кількістю за умови відсутності голоду. Іншими словами, обчислюється надлишок померлих, що перевищує нормальний, природний рівень смертності, який був у докризовий період. Тому твердження директора "Меморіалу жертв Голодомору" пані Лесі Стасюк (інтерв'ю для Gazeta.ua від 7 жовтня 2016 р.) про аморальність не включення в загальну кількість жертв Голодомору тих, хто помер через природні чинники, входить у протиріччя із загальноприйнятими науковими підходами до обчислення людських втрат. Справді, в 1932–1934 рр. від страшного голоду потерпала більшість сільського населення, але правда і в тому, що в українських селах до початку голоду на той час щороку вмирало в середньому близько 500 тис. осіб. Виникнення цього питання вже саме по собі є аргументом проти такого спрощеного розуміння механізму демографічних процесів, бо якщо слідувати логіці тези Л. Стасюк, то напрошується абсурдний висновок про те, що у 1932–1933 рр. в Україні люди взагалі не повинні були вмирати, і число смертей упродовж усіх трьох років голоду мало б бути нуль.

Копії двох актів запису про смерть у 1933 р., де вказана причина смерті -
Копії двох актів запису про смерть у 1933 р., де вказана причина смерті -

3. Звинувачення в некоректності розрахунків Інституту демографії зводяться, насамперед, до якості даних, використаних у розрахунках: а) використання фальсифікованих матеріалів переписів 1937 і 1939 рр.; б) неврахування "нововиявлених архівних документів щодо перепису 1937 року"; в) неврахування матеріалів Всесоюзного сільського перепису 1931 року. Питання якості даних є справді одним із ключових, тому розглянемо вищезгадані звинувачення по черзі.

а) Як відомо, перепис 1937 року радянське керівництво оголосило дефектним, а його керівників-організаторів було репресовано, оскільки перепис зафіксував зменшення чисельності населення в регіонах, постраждалих від колективізації та голоду. На відміну від "крамольного" перепису 1937 р. результати перепису 1939 р. були визнані радянським урядом і впродовж тривалого часу слугували прикладом зразково-показового перепису. Ретельний аналіз методології, організації та підсумків переписів 1937 і 1939 років., проведений широким колом статистиків та істориків наприкінці 1980-х–1990-х, показав, що, по-перше, висунуті звинувачення в дефектності результатів перепису 1937 року є безпідставними, і тому його матеріали можуть використовуватися без особливих застережень (демографи вносять лише невелику поправку на загальний недооблік, загальноприйнятий при проведенні переписів того часу). По-друге, результати перепису 1939 р. були навмисно фальсифіковані владою з метою приховання зменшення чисельності населення України. Дослідницьким колективом Інституту демографії було опрацьовано 15 випусків первинних архівних документів з матеріалами переписів 1939 р., які дали змогу крок за кроком зняти штучні навмисні приписки (а їх було кілька) до результатів перепису, що детально описано в наших публікаціях. Нами встановлено, що до офіційних підсумків перепису 1939 р. сталінським керівництвом було штучно додано понад 800 тис осіб. Цю приписку було "знято", і наш розрахунок втрат населення базується на скоригованій, а не фальсифікованій чисельності населення України за переписом 1939 року.

б) Так звані "нововиявлені" документи щодо результатів перепису 1937 р. стосуються чисельності населення в розрізі адміністративних районів, наведених у Доповідній начальника управління народногосподарського обліку Держплану УСРР Олександра Асаткіна про попередні результати перепису населення 1937 р. Відразу зауважимо, що зазначений документ аж ніяк не претендує на гриф "нововиявленості", оскільки був вперше опублікований п. Г.Єфіменком ще у 2003 р. у його роботі "Всесоюзний перепис 1937 року в Україні: документи та матеріали". Чисельність населення, наведена в цій доповідній, (навіть згідно її назви) є попередньою. По-перше, вона не містить чисельності так званих спецконтингентів, тобто ув'язнених, НКВД та армії: цитуємо згідно доповідної "без кадров РККА и НКВД". По-друге, вона опублікована 15 січня 1937 р., тобто лише за 9 днів після перепису і базувалася на попередніх даних, переданих телеграфом з адміністративних районів. Навіть у жорсткій радянській системі через складність такої процедури як перепис остаточні результати перепису не можуть бути точними і остаточними за 9 днів після його проведення. Остаточні підсумки перепису було підбито навесні 1937 р., а після їх оприлюднення організаторів перепису заарештували та розстріляли. Парадокс полягає в тому, що на тлі звинувачень у використанні "сфальшованого" перепису 1937 р., розрахунки В.Сергійчука базуються на даних цього ж перепису, а точніше його попередніх підсумків.

в) Спростування тези про "невикористання" матеріалів неіснучого Всесоюзного сільського перепису 1931 року детально подано в публікації Г.Єфіменка (historians.in.ua від 10 жовтня 2016 р.) Тут ми лише повторимо основні доказові елементи. По-перше, 1931 року було проведено лишей облік міського населення, а жодного Всесоюзного сільського перепису не проводилося. Цифру чисельності населення України станом на початок 1932 р., використана В.Сергійчуком для своїх розрахунків, насправді взято з "Довідників з основних статистично-економічних показників господарства районів", виданих по кожній тогочасній області. Чисельність населення, наведену в цих довідниках, взято не з перепису (якого не було), а з поточних матеріалів Центральної адміністративно-територіальної комісії, а упорядники цих довідників зауважували терміновість їх складання, неможливість доскональної перевірки матеріалів на місцях і неможливість "гарантувати цілковитої певності та повноти показників, уміщених у довіднику".

Прийом зерна від селян на зсипному пункті «Союз хліба» у м. Кагарлик Київської області, 1932 р. «Національна книга памяті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні»
Прийом зерна від селян на зсипному пункті «Союз хліба» у м. Кагарлик Київської області, 1932 р. «Національна книга памяті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні»

Наразі хочемо наголосити, що будь-які цифри чисельності населення в період між переписами населення, є розрахунковими, тобто мають певну статистичну похибку або, іншими словами, неточність. Цей ступінь неточності значною мірою залежить від якості організації поточного статистичного обліку та соціально-економічних умов, у яких цей облік проводиться. Тому в статистичній практиці будь-яких країн остаточна чисельність населення за роки між переписами перераховується і узгоджується після проведення чергового перепису. Зважаючи на розпал колективізації, голод та значну кількість добровільних і вимушених міграцій у той період, цифра чисельності сільського населення станом на 1932 р., наведена в довідниках 1933 р., є завищеною і не може слугувати базою для розрахунків, а лише допоміжним джерелом. На підтвердження цієї тези зробимо посилання на доповідну записку заступника начальника Сектора населення і охорони здоров'я ЦУНГО Держплану СРСР М.Курмана до начальника сектора С.Каплуна "Про вирішення питання про встановлення чисельності населення на початок 1934 р." від 7 червня 1934 р.: "…просимо врахувати, що окремі місця, зокрема Україна та Північний Кавказ, ставлять питання про зниження загальної чисельності населення вже на 1 січня 1933 р. На думку українських працівників чисельність населення України вже на 1 січня 1933 р. повинна бути знижена на 1 млн 200 тис."

4. Наші найбільші застереження викликає навіть не якість даних, а методологія розрахунку 7 млн втрат. Підкреслюємо, що це ключовий аспект обчислення втрат населення. На жаль, аматорам у галузі демографічної статистики здається, що оцінка демографічних втрат є досить простою справою: знайти різницю між двома цифрами чисельності населення і оголосити її втратами від голоду. Так і розрахунок В.Сергійчука базується на різниці чисельності населення 1932 р. і перепису 1937-го. Ця різниця за його обчисленнями не дотягує до 7 млн (6,7 млн), тому він додає ще 700 тис. ймовірного природного приросту за 1934–1936 рр. Залишивши поза увагою додавання природного приросту за 1935–1936 рр., що не має жодного відношення до втрат від голоду, розглянемо саму методику розрахунку.

По-перше, зміна чисельності населення за період це не втрати від голоду, оскільки вона акумулює в собі баланс кількох складових: природного та міграційного приросту/убутку. До того ж у балансі зміни чисельності сільського населення слід враховувати ще й третю складову: зменшення чисельності селян внаслідок так званої рекласифікації населених пунктів, коли села ставали містами в адміністративному порядку. Принагідно зазначимо, що внаслідок такої рекласифікації чисельність сільського населення України суттєво (на 1 млн осіб) зменшилася 1936 року.

По-друге, демографічний баланс є досить простою і водночас міцною логічною системою: якщо є убуток в одному місці, то мусить бути приріст в іншому, і це не дозволяє маніпулювати цифрами. Різниця між 7 млн втрат та оцінкою Інституту демографії у 3,9 млн осіб становить близько 3 млн. Якщо припустити, що ці 3 млн додатково померлих селян таки були, то міняється весь демографічний баланс. У цьому разі рівняння демографічного балансу можливе в двох випадках: а) чисельність сільського населення 1937 року має бути меншою на 3 млн, ніж це зафіксовано в переписі, що є абсолютно нереальним припущенням; б) суттєвий приріст чисельності міського населення в міжпереписний період відбувся не за рахунок міграції власних українських селян, що втікали в міста, а приїжджих з-поза меж України. Іншими словами, щоб вийти на цифру втрат у 7 мільйонів і при цьому зберегти цифру чисельності міського населення, зафіксовану в переписі 1937 р., необхідно "привезти" 3 мільйони осіб у міста України з-за її меж упродовж 1932–1936 рр. Це припущення не підтверджується ані статистичними даними, ані архівними документами. Статистичні оцінки показують, що частка зовнішніх мігрантів у сальдо міграції міського населення України становила близько 20%, а це аж ніяк не сягає 3 млн прибулих мігрантів.

Сальдо міграції міського та сільського населення України було отримано нами на основі складних і трудомістких розрахунків: а) побудови балансу міграційного обміну між Україною та всіма іншими республіками СРСР у період 1926–1939 рр.; б) корекції поточної міграційної статистики міського населення; в) оцінки 9 міграційних потоків сільської міграції (ув'язнених, розкуркулених, організованих переселень тощо). Детальний огляд розрахунку міграційних складових викладено в наших публікаціях.

У підсумку складається враження, що йдеться не про науково обґрунтовану оцінку втрат населення внаслідок Голодомору, а підлаштування обчислень під заздалегідь озвучену псевдонаукову цифру в 7 млн. Бо якою б не була її "наукоподібна" оболонка, вона не підтверджується статистичними розрахунками. Тому заяви про використання Інститутом демографії "фальсифікованих" даних чи навмисне заниження втрат від голоду самі по собі виглядають "фальсифікацією" через некомпетентність її авторів. Оцінкою втрат мають займатися не аматори в демографії, а фахівці-науковці, зокрема в галузі демографії та статистики, оскільки для отримання надійних і достовірних результатів необхідно використовувати сучасні методи демографічного аналізу і розбиратися в особливостях статистичного обліку того часу та принаймні елементарній логіці демографічних обчислень.

Оцінку втрат населення в 3,9 млн отримано фахівцями Інституту демографії не на основі різниці двох цифр чисельності населення, а шляхом опрацювання величезного масиву статистичних даних, що дало змогу здійснити так звану демографічну реконструкцію, тобто повномасштабне відновлення демографічної динаміки України та її регіонів за кожен рік міжпереписного періоду 1926–1939 рр. При цьому було проведено доволі складну роботу щодо оцінки недообліку чисел народжених і померлих як у некризові роки, так і в період голоду. Методика розрахунку цього недообліку, побудови демографічного балансу та оцінки втрат населення України внаслідок голоду 1932–1934 рр. є прозорою і доступною в наших українських та зарубіжних публікаціях.

Однак проблема, на наш погляд, є значно ширшою. Попри намагання радянської влади витіснити факт Голодомору як з наукових досліджень, так і з історичної пам'яті народу, забуття цієї події не відбулося. Проте сучасний процес відродження пам'яті про цю трагедію та її історичне осмислення доволі часто набувають суперечливих ознак і тенденцій. Найгарячішою точкою зіткнення в цьому просторі пам'яті української аудиторії стала дискусія саме про кількість втрат від Голодомору. Фахівці Інституту демографії "дозволили собі" не погодитися з необґрунтованою, але міцно поширеною цифрою в 7 млн і здається зачепили дуже чутливу і болючу тему історичних міфів. Як відомо, соціалістичний тоталітаризм не допускав жодного плюралізму ні в ідеології, ні в науці. За радянських часів історія трактувалася виключно з марксистсько-ленінських позицій, проте і в новітній українській історії досить важко позбутися багатьох стереотипів, коли наукова обґрунтованість результатів підміняється єдино правильною і можливою цифрою, коли недостовірність прикривається патріотичним фанатизмом. Невже 7 мільйонів є доказом сталінського злочину, а 4 мільйони - ні? Невже 7 мільйонів свідчать про геноцид українського народу шляхом терору голодом, а 4 мільйони жертв це замало для доказів геноциду?

P.S. Дослідницький колектив Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України разом із доктором Олегом Воловиною (Університет Північної Кароліни) та Українським науковим інститутом Гарвардського університету продовжують наукові дослідження з демографії Голодомору.

Наші наукові публікації українською та англійською мовою доступні на сайті: //www.inform-decisions.com/holodomor.

Результати досліджень покладено в основу демографічного модуля інтерактивного Атласу Голодомору, що розробляється Гарвардським університетом у рамках проекту "MAPA: Digital Atlas of Ukraine": //gis.huri.harvard.edu/about-mapa/our-team.html.

Дивіться спецтему: День Пам’яті жертв Голодомору 18 країн визнали Голодомор в Україні геноцидом — Омбудсмен Голодомор забрав життя до 9 млн українців. Голодомор 1932–1933: Як "горіло життя" українських селян В четверту суботу листопада, відзначається щорічний День пам'яті жертв Голодоморів. Й до сьогоднішнього дня важко зрозуміти логіку й механізми масового терору, який провадив режим проти власних громадян. Колоніальний режим зробив все, щоб пам'ять про Голодомор відійшла у небуття. 1932–1933: від семи до десяти мільйонів жертв Коли після приходу Гітлера до влади на початку 1933 р. в СРСР тільки-но приглядалися до нього, німецькі дипломати ще мали довіру серед більшовицьких чиновників. Тож саме останні й стали джерелом інформації про кількість жертв в Україні від Голодомору 1932–1933 років. "Якщо забуду тебе, Єрусалиме...", або Як мільйони смертей не потрапили до статистики Справді, зі статистики смертей від Голодомору зникають мільйони. Але вони були: жили, раділи життю або, щойно народившись, хотіли жити. Більшовицька Москва позбавила їх цього права. Ми ж мусимо пам'ятати кожного, кого заморили голодною смертю на українських чорноземах. Як і тих українців, які загинули за межами рідної землі в лиховісні 1932–1933 рр. Бо якщо забудемо про це, то перестанемо бути нацією, станемо погноєм для чужинців. Мамо, я твоя Маруся! Щороку в останню суботу листопада ми відзначаємо День пам'яті жертв голодоморів в Україні. Люди відвідують поминальні богослужіння, приносять до пам'ятних знаків символічні горщики із зерном, хліб, житні й пшеничні колоски. О 16 год. оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, а потім у багатьох родинах запалюють свічки. Одні несуть їх у лампадках до пам'ятників жертвам, інші ставлять у своїх оселях на підвіконня.
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК