За нами спостерігають…

Перший тур президентських виборів дав відповіді на ряд запитань, зокрема: «Навіщо потрібен владі вчитель-жебрак?» На жаль, хоч як це прикро мені, професійному педагогу, констатувати: саме мої колеги виявилися найбільш зручним людським «матеріалом» для ліплення потрібного результату народного «волевиявлення», а діяльність саме тих дільничних виборчих комісій, які складалися з педагогів, іноді мала ознаки «роботи» організованої злочинної групи.

Можна, звичайно, співчуваючи вчительській бідності, махнути на все рукою — хай хоч трошки зароблять «на виборах»! Можна, аби хоч якось виправдати освітян, процитувати Людмилу Шангіну: «Бідність — це не рівень доходів. Бідність — це спосіб думок, коло спілкування, хода і вираз очей. Це пісні Поплавського і гумор Кроликів. Це підібганий хвіст і зацькований погляд. Якщо позбавити людей можливості жити по-людськи, вони перестають бути людьми. Вони втрачають гідність. Важко, знаєте, жебракувати з достоїнством...» («Дзеркало тижня», №4, 2004 р.). Можна доводити, що не зовсім правильно вживати поняття «бідність» стосовно учительства, адже говорити про його бідність означає все зводити до рівня особистих проблем окремих людей.

Те, що мільйони людей із вищою освітою опинились за межею бідності, не є лише їх особистою проблемою — це проблема суспільства, у якому вони живуть. Адже вчителі заробляють достатньо для того, щоб мати рівень життя, гідний їхньої соціально значущої місії, але «хтось» перерозподіляє створений ними інтелектуальний капітал, «хтось» їх безсовісно гнобить. Учительство є не просто бідним, це чи не найбільш пригноблена верства населення України, пригнічена не тільки в матеріальному плані… Пригнічений — це ще страшніше, ніж бідний. До речі, ви помітили, що з учителями, на відміну, наприклад, від пенсіонерів, яким встановили адресну допомогу до пенсії, навіть не заграють перед виборами? Працюючого вчителя вважають настільки «затурканим» і слухняним, що не варто витрачатись на передвиборну «кістку» для нього, і так проголосує «як скажуть». Можна дивуватися здатності деяких наших колег ризикувати не тільки втратою професійної честі й людської гідності, а й вірі в те, що все зійде з рук, що лава підсудних омине того, хто продався чи піддався сьогоднішній владі. Дехто діє так, ніби ця влада вічна, ніби вже «понятия» замінили закон. Свята простота! Колись так думали й недолугі керівники комуністичної партії, аж доки «колос на глиняних ногах» не рухнув після серпневого путчу 1991 року, а «гекачепісти» та їх посіпаки не опинились або на лаві підсудних, або на смітнику історії.

Дехто так думає і зараз, перетворюючи дільничні виборчі комісії на організовані злочинні групи, які дозволяють голосувати «мертвим душам» чи «не помічають» тих, хто голосує кілька разів, навмисно псують чи недораховують бюлетені народного кандидата, не помічають прямого підкупу виборців… І це попри те, що злочини проти виборчих прав громадянина нашої країни караються законом суворіше, ніж злочини проти держави (дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій караються позбавленням волі терміном від 5 до 10 років (стаття 109, ч.1 КК), а перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупами або іншим способом вільному здійсненню громадянином права обирати й бути обраним, вести передвиборну агітацію, яке вчинене за попередньою змовою посадовими особами з використанням службового становища і вплинуло на результати голосування чи виборів, карається позбавленням волі терміном від 7 до 12 років (стаття 157 КК).

Отже, примус із боку голови вашого колгоспу, директора школи чи ректора університету голосувати за певного кандидата, складання посадовими особами списків із «мертвими душами», вкидання до урни з відома члена виборчкому пачки бюлетенів караються суворіше, ніж змова з метою захоплення влади насильницьким шляхом).

Чому ж тоді люди, які мали б бути совістю нації, йдуть на скоєння цього особливо тяжкого злочину? Невже досі не зрозуміло, що ті, хто хоче використати їх як сліпе знаряддя для протизаконних дій, потім кине цих людей напризволяще?

Більшість із них усе ще сподівається на те, що «ще нікого за вибори не посадили» і «ніхто нічого не докаже» (так сказав мені директор однієї з кіровоградських шкіл, член територіальної виборчої комісії, який у ніч виборів чкурнув разом ще з кількома «освітянами» з засідання комісії. До речі, уже зараз їх дії апеляційний суд офіційно визнав неправомірними). Може, й так, чиюсь вину доведуть у суді, а хтось викрутиться, але ж, окрім відповідальності перед законом, є ще й відповідальність перед Богом і людьми. Мене вразив діалог однієї маловисківської вчительки зі своєю колегою з дільничної комісії, яку вона «застукала на гарячому». У відповідь на слова: «Ти мене все одно не посадиш, бо не зможеш нічого довести!» — вона сказала: «А тебе не турбує те, що я напишу на кожному стовпі в Малій Висці, хто ти є, розкажу про те, що ти зробила всім учителям, батькам, дітям у твоїй школі?..»

Люди добрі, усі все бачать! За нами спостерігають. І це тавро, яке поставили на своїй репутації деякі «освітяни» під час першого туру виборів, їм не змити довіку. А в другому турі буде легше вивести на чисту воду тих, хто зараз засвітився на причетності до злочину, не тільки дозволив зробити себе об’єктом маніпуляції власть імущих, а й сам став знаряддям проведення цієї маніпуляції.

25 вересня я як депутат обласної ради провів нараду депутатів-освітян Кіровоградщини усіх рівнів, на якій було прийнято звернення «Освітяни Кіровоградщини за чесні вибори». У ньому йшлося про те, що саме вчителі по суті є реальними гарантами чесних виборів: «Зараз саме в наших руках майбутнє України, саме від нас залежить бути чи не бути нашій країні демократичною, заможною державою, у якій кожна людина житиме гордо й чесно. Абсолютна більшість учителів так чи інакше залучена до процесу виборів Президента України, і від кожного з нас залежить, як ці вибори пройдуть.

Учитель як член дільничної комісії за законом і по совісті зобов’язаний не допустити можливості фальсифікації результатів виборів.

Учитель як громадянин зобов’язаний сприяти рівним можливостям для всіх кандидатів достукатися до розуму й серця виборців.

Учитель як інтелігент має за моральний обов’язок застерегти людей від можливостей стати наївними жертвами брудних політичних технологій.

Учитель як світоч знань повинен стати об’єктивним і неупередженим «політінформатором» місцевої громади з тим, щоб допомогти людям зробити усвідомлений вибір кандидата, проголосувавши за якого вони водночас проголосують за себе, за перспективи нормального життя для своїх дітей».

Прикро, що не всі наші колеги прислухалися до цих слів!.. Прикро, що багатьом усе ще хочеться бути рабом, якого будуть пригноблювати й надалі. За нами спостерігають не тільки учасники виборчого процесу, за нами спостерігають наші учні. Німим докором світяться очі батьків наших учнів. І перед ними не виправдатися довіку тим, хто зараз, допомагаючи фальсифікувати вибори, забирає майбутнє у своїх же дітей. Ми не просто робимо вибір за конкретного кандидата, ми обираємо, ким нам бути і як нам жити. Обираємо, чи бути аристократами духу, які живуть гордо і чесно, чи бути, за висловом російського класика, «жалюгідною нацією, нацією рабів».

Це Америка обирала Буша або Керрі, сусідня нам Білорусь обиратиме Лукашенка або Лукашенка, Україна обирає на президентських виборах себе. Обирає, ким їй бути і де їй бути. На наступних виборах Україна зможе або обирати когось із лідерів, або це вже будуть вибори без вибору. На цих виборах Україна обирає себе.

Пам’ятаєте слова з фільму «Большая перемена»: «Мы выбираем, нас выбирают. Как это часто не совпадает… Часто простое кажется сложным, черное — белым, белое — черным»? Учителеві не личить називати «біле» — «чорним». За нами спостерігають!..