Плата за медичну освіту

Історія про 150 балів - дуже повчальна. Вона не про абітурієнтів, МОЗ, депутатів чи медичні університети, вона передусім про реформу державної служби, про те, що ця реформа повинна виправити.

Отже, лише самогубець або відверто необізнана людина може виступати проти запровадження прохідного порогу як такого. Лікарями мають ставати найкращі. Медицина складніша за інші спеціальності, їй обов'язково потрібні сильні абітурієнти з самого початку. МОЗ має рацію, стверджуючи, що навіть 150 балів - замало, адже це лише трієчка з плюсом. Якщо відштовхуватись від цьогорічного ЗНО, то небажано брати людей із біологією нижче від 180 балів, - з цього порогу починаються відмінники.

Чи можна встановлювати прохідний бал за два місяці до вступної кампанії? Ні, не можна. Людина має розуміти правила гри ще до її початку. Чи мають рацію депутати, які критикують МОЗ за це? Мають, проте їх самих ця критика ніколи не зупиняла, - вони щороку ініціюють зміни до умов прийому напередодні вступної кампанії. Зрештою, 150 балів приймались у квітні в пакеті змін, проте весь пакет ніхто не хоче скасувати, мову ведуть лише про 150 балів.

А що самі університети? Невже медунівери - це суцільні злочинці, які тільки й хочуть набирати слабких студентів, щоб їх доїти на сесії? Невже вони настільки дурні, що не бачать: навчити трієчника практично неможливо? На війні, яку веде МОЗ, саме так усе й виглядає. Проте реальність, як на мене, складніша.

Отже, якщо повернемося у світ, де не всі викладачі медичних університетів дурні і беруть хабарі, то варто поміркувати над питанням: а що тоді примушує їх набирати відверто слабких контрактників, яка цього причина?

Допитливим далеко ходити не доведеться. Постійне урізання державного фінансування, яке розпочалося дуже давно, примушує медичні університети покривати нестачу за рахунок грошей від плати за навчання контрактників та іноземців. Жоден прем'єр, жоден міністр охорони здоров'я досі не брався за вирішення цієї проблеми. Запанувала мовчазна згода, - уряд не дає достатньо грошей, але заплющує очі на те, кого набирають університети. Зрештою, це характерно для всієї вищої освіти в Україні, просто в медичних університетах наслідки від такої практики - найбільш негативні. Рівень витрат невпинно, інколи - несподівано, зростає. Ні-ні, йдеться не про потребу закупити нове сучасне обладнання для навчання медиків, не про стажування за кордоном, - це, наприклад, підвищення мінімальної зарплатні та зростання комунальних платежів, які проїли дірки в бюджетах університетів. Тобто це не витрати розвитку, це не інвестиції, це витрати споживання - чи, краще сказати, виживання. Ось їх змушені покривати медичні ВНЗ за рахунок набору контрактників.

Чому так сталося? Бо весь уряд, Міносвіти, МОЗ, Мінекономіки щороку відверто брешуть. Кожної вступної кампанії урядовці виходять до журналістів і рапортують, що вони збільшили так звані обсяги державного замовлення, що кількість бюджетних місць зростає або принаймні залишається на рівні. Жоден журналіст ніколи не спитав: "Стривайте, чому зростає? У нас же економічна криза, суцільні урізання, звідки гроші на те, щоб кількість бюджетних місць зростала?" Все просто. В уряді не рахують, скільки коштує навчити одного умовного студента. Тому ми не знаємо, скільки місць державного замовлення насправді може винести наш бюджет. Очевидно лише одне - набагато менше, ніж зараз їх є. Проте кожен міністр, як дідько ладану, боїться заявити про зменшення кількості бюджетних місць, - це дуже непопулярно.

На недавній прес-конференції очільники МОЗ заявили, що вони не мають інструментів впливу на університети. Мовляв, після набрання чинності новим Законом "Про вищу освіту" університети стали автономними, тож у їхньому арсеналі є лише дві опції: встановити поріг на вступі та ліцензійні іспити КРОК, які медики складають під час навчання. Іспити КРОК, про що МОЗ, зрештою, згадує, потребують удосконалення, адже вони не завжди відсікають неуків, тому лікарями інколи стають навіть трієчники. Тож, на думку керівництва МОЗ, нині їм залишається лише прохідний поріг.

Проте це тільки половина правди. Очільники МОЗ мовчать про найпотужніший інструмент у їхніх руках - вони можуть регулювати фінансування медичних ВНЗ. Саме до їхньої компетенції належить визначення кількості бюджетних місць, визначення обсягу грошей на ці місця та їх розподіл. У чому ж тоді проблема? МОЗ не знає, як використовувати цей інструмент? Скільки лікарів нам буде потрібно через 10 років? Скільки невропатологів, фтизіатрів, окулістів чи дерматологів, скільки треба хірургів та терапевтів? Чи нам їх зараз бракує? Якщо так, то не вистачає якості чи кількості? А скільки коштує підготовка студента чи інтерна? Ні-ні, не комуналку оплатити й зарплати покрити, а так, щоб на сучасному обладнанні та з провідними викладачами? І, врешті-решт, а скільки реально наш бюджет може покрити бюджетних місць?

Це складні питання, для розв'язання яких потрібно мати компетентних фахівців, здатних аналізувати, прогнозувати й передбачати різні сценарії розвитку. Бо саме це має робити міністерство - бачити й розуміти перспективу. Таких спеціалістів у МОЗі немає. Чому їх досі не залучили? Ні, не через брак ресурсів. Просто у нас завжди брали на службу "своїх", перевірених, яким можна довіряти і які не конче мають бути фахівцями та розбиратись у різних питаннях галузі. Після Майдану мало що змінилося. Більше того - подекуди додалося переконання, що революція все вибачить. Люди не бояться зашкодити більше, ніж принести користі, по-дилетантському самовпевнені й не сумніваються. А корупційна гниль тільки підігріває сліпу віру у свою правоту. Даруйте, але на тлі патологічних корупціонерів та іншого непотребу дуже легко допевнитись у своїй слушності.

Повернімося до питання порогу. Отже, схоже, уряд скасує рішення про 150 балів. Чи є альтернативи цьому рішенню? Я переконаний, що є, і навіть більше - вони не такі болісні для університетів. Згадаймо причину, яка примушує медичні ВНЗ набирати контрактників: на кожного бюджетника вони не отримують достатньо коштів, тож мусять добирати гроші з платного навчання. Отже, якщо починати виділяти на одного бюджетника більше коштів, медичні ВНЗ матимуть менше стимулів набирати слабко підготовлених контрактників. Проте гроші не падають із неба, і їх сума - чітко визначена. Що не є визначеним і, як я вже писав, не має жодного раціонального обгрунтування - це кількість бюджетних місць, яку виділяє МОЗ. Як ви вже здогадалися, після зменшення кількості місць на одне бюджетне місце припадатиме більша сума коштів. Ні-ні, це не собівартість, але це наближення до неї, яке дозволить університетам не набирати стільки контрактників.

Гаразд, навіть якщо МОЗ буде готовий урізати місця й підвищити суму коштів, яка стоїть за кожним із них, - то як їх розподіляти, і де гарантія, що ці місця потраплять до відносно кращих університетів? Це дуже важливе питання. Річ у тому, що МОЗ із нинішнього року припиняє ручний розподіл місць між університетами і приєднується до системи автоматичного розподілу, яку торік запустило МОН. Алгоритм системи збудований так, що бюджетні місця отримують не університети, а абітурієнти, які є вищі за рейтингом, тому вже не міністерство, а самі абітурієнти приносять ці місця до університетів. Тож залишається подбати про те, щоб ці кращі вступники обрали кращі університети, де все ще є острівці якісної медичної освіти. Я не сумніваюся, що сильні вступники цього хочуть, проте я сумніваюся, що вони та їхні батьки завжди володіють необхідною інформацією. Тому МОЗ має опублікувати й поширити серед цьогорічних вступників результати іспитів КРОК по кожному окремому ВНЗ. Причому недосить просто показати, яка частка студентів чи інтернів складає КРОК. Дуже важливо показати, де його складають краще, де результати вищі. Зрештою, це суспільно важлива інформація, що апріорі має бути доступною. Є багато інших чинників, які можуть вплинути на вибір ВНЗ, проте базовий, особливо для найсильніших абітурієнтів, - це все ж таки якість освіти.

Що станеться, якщо МОЗ вибере цей підхід? Сильні бюджетники будуть сконцентровані у певних, окремих ВНЗ, які мають найкращі показники КРОКів. Вони все ще потребуватимуть контрактників, проте значно менше. Зрештою, самих місць ліцензійного обсягу, на які можуть податися контрактники, буде небагато. У таких умовах між контрактниками виникне конкурс, тому університет зможе обрати найкращого.

Який інший бік медалі такого підходу? Це решта університетів. Вони набиратимуть найгірших, і головне - майже виключно найгірших контрактників. Для того, щоб їх не пустити у лікарську професію, МОЗ має кілька років на вдосконалення КРОКу, який слабких гарантовано перепинить. Врешті-решт, ці університети опиняться на межі закриття. Якщо це плата за якісну медичну освіту, її треба заплатити.

Проте це лише початок і вимушений крок. Набагато важливіше зрозуміти, що потрібна якісна, розумна політика, потрібно залучати кваліфікованих фахівців, здатних аналізувати та прогнозувати. Революція не вибачить усе, - здогадайтеся, хто це довів на власному прикладі.