Доказова політика

Протягом цього року у багатьох міністерствах з'явилися директорати, що покликані вести політику, засновану на аналізі та доказовому прийнятті рішень.

Фахівці з реформ, які прийшли у ці директорати, мають шукати найкращі сценарії. Очікування справді досить високі, і повсякчас згадується високий рівень зарплат у директоратах як певна запорука якості. Проте висока зарплата - це необхідна, але недостатня умова для появи добре продуманої політики. Щоб усе спрацювало, потрібні, зокрема, аналіз і рекомендації для різних сценаріїв розвитку. Цим сьогодні в Україні займаються недержавні аналітичні центри, і не за кошти українського бюджету. Наскільки це правильна і перспективна практика, питання дискусійне.

Сьогодні діє своєрідна система замовлення аналізу політики. Є когорта міжнародних донорів, які допомагають Україні. Це вони фінансують дослідження, аналіз політики і пошук найкращих сценаріїв розвитку. Є органи влади, яким такий аналіз потрібний, проте на сьогодні вони не мають коштів на його замовлення. І є недержавні аналітичні центри, які проводять цей аналіз і надають рекомендації для органів влади за кошти міжнародних донорів.

Такий підхід є відносно непоганим тимчасовим рішенням, проте він не може бути постійним із низки причин.

По-перше, міжнародні донори мають обмежений ресурс, тож навіть зараз багато питань у реформах залишаються без належного аналізу.

По-друге, в такій ситуації органи влади отримують не завжди найбільш потрібну та пріоритетну для них аналітику. Дослідження фонду "Демократичні ініціативи" показує: органи влади вважають, що аналітичні центри бувають відірвані від українських реалій та орієнтовані на інтереси міжнародних донорів.

По-третє, аналітичні центри в Україні відстають від своїх західних колег і в питаннях якості аналітики, і в питаннях інституційного розвитку. І не в останню чергу причина в тому, що нам часто доводиться відволікатися від аналітичних завдань на інший заробіток.

З появою директоратів ми почали отримувати набагато більше звернень. Фахівці з реформ розуміють, що їм критично бракує доказів для прийняття рішень. Але найчастіше справа не рухається далі, ніж ідеї та пропозиції: усе впирається в обмежені ресурси на аналіз політик.

Ми переконані, що рано чи пізно уряд почне закладати кошти на здійснення аналізу політики та вироблення рекомендацій, і міністерства та місцева влада зможуть оголошувати відповідні тендери. Тут хотів би поділитися кількома думками про те, як нам усім краще підготуватися до цього процесу.

По-перше, це мають бути відкрито оголошені тендери на закупівлю послуг з аналізу політики. Нагадаю, що зараз чимало міністерств мають свої відомчі "наукові установи", які отримують бюджетне фінансування. Не пояснюватиму, наскільки це порочна система. Просто дам приклад роботи цих установ в освітній політиці, в якій працює наша команда. Одна така наукова установа з орбіти Міносвіти час від часу плагіатить наші напрацювання, а інша така установа з орбіти того ж МОН нещодавно вкотре настільки зацікавила прокуратуру, що вже сама пані міністр оголосила про звільнення всіх її працівників та повну її реорганізацію.

По-друге, розпорядниками бюджетних коштів на такі замовлення мають бути ті органи влади, які курують реформи. Вони не мають фінансуватись з Нацфонду досліджень, чи Нацфонду розвитку громадянського суспільства, чи з будь-якого іншого надфонду. Ці гроші повинні виділятися тим міністерствам і відомствам, які здійснюють реформи в окремих секторах, для проведення відповідних досліджень і підготовки необхідної аналітики. Інакше ми потонемо у десятках погоджень і зайвій бюрократичній плутанині.

По-третє, директорати та загалом міністерства повинні завершити процес стратегування і розробки дорожніх карт. Необхідно мати чітке бачення того, який саме потрібен аналіз, а також коли саме його необхідно робити. На практиці це означає, що у липні кожного року міністерство повинно бачити, які рішення треба буде прийняти через півтора роки і далі, щоб закласти у свій бюджетний запит на наступний рік кошти на проведення певного аналізу, щоб отримати його та відповідні рекомендації вчасно, напередодні прийняття певних рішень. Це також дасть змогу органам влади уникнути ситуації, коли їм пропонують аналітику важливих, проте не найбільш нагальних для них питань.

По-четверте, з огляду на те, що кошти будуть обмежені (особливо на початку), варто дотримуватися правила одного забороненого нині автора: краще менше, але краще. Якщо відомства намагатимутьсь замовити 5–6 аналізів, хоча матимуть кошти лише на 2–3 замовлення, вони отримуватимуть продукт низької якості, який вони з таким же успіхом можуть уже сьогодні отримати від своїх відомчих установ. Тому потрібно закладати вартість, якої буде достатньо для якісного продукту, нехай навіть самої аналітики спочатку буде небагато.

По-п'яте, тендер - це не панацея, це лише кращий спосіб з усіх на сьогодні відомих. Буде чимало недобросовісних учасників, які формально відповідатимуть кваліфікаційним вимогам і виграють за рахунок демпінгу, але в результаті виконають роботу неякісно. Тому особливу увагу потрібно приділяти досвіду потенційних виконавців замовлення та їхній спроможності. Критично важливо відсіяти тих, хто не має необхідного досвіду та інституційно не потягне виконання замовлення.

Рано чи пізно ми неминуче прийдемо до ситуації, коли держава стане основним замовником аналізу політики. І на той момент нам потрібен ринок аналітичних послуг для публічної політики. В ідеалі замовниками там мають бути як центральні та місцеві органи влади, так і міжнародні донори. У першому випадку ми закриємо порядок денний реформ, як його бачать органи влади. У другому - зможемо не відставати з виробленням тих рекомендацій, які стосуються непопулярних чи не найбільш нагальних, проте важливих питань.

Звісно ж, краще, щоб усе це сталось якомога швидше. Допомогти тут може консолідована позиція недержавних аналітичних центрів, міжнародних органів і реформаторів з органів влади. Тож час, напевно, створити коаліцію за державне фінансування аналізу політики й активно просувати цю ідею.