НЕ ТЕ СЛОВО (ДОСВІД ПЕРЕКЛАДУ ЖИВОЮ МОВОЮ З МОВИ МЕРТВОЇ)

Вони хочуть свою освіченість показати і завжди говорять про незрозуміле.

Антон Чехов, «Весілля»

Афінський філософ Платон зазначив у діалозі «Федр», що, говорячи про конкретний предмет, наприклад про залізо чи срібло, ми всі розуміємо одне й те ж саме, а варто нам уявити абстрактні поняття — справедливість і благо — як одразу кожен бачить тут щось своє. І усвідомити, що ж має на увазі співрозмовник, значно важче.

Уявіть тепер, що такі абстрактні поняття хтось передає іноземними словами. Що таке, приміром, «менталітет» чи, скажімо, «моніторинг»? Політичні терміни сьогодні стають геть загадковими. Платон — батько діалектики — завжди вимагав граничної ясності термінів, а сучасні політики, обранці народу, вимагають, певне, чогось протилежного.

Запозичень завжди було предосить, але навіть у найбурхливіші часи їх навала дивувала відомих політиків. Видатний український філолог професор Іван Огієнко у монографії про запозичення (Иноземные элементы в русском языке. Киев — 1915) зауважив: «Петр Великий, сам любивший употреблять иностранные слова, вынужден был написать своему послу Рудаковскому: «В реляциях твоих употребляешь ты зело много польские и другие иностранные слова и термины, за которыми самого дела выразуметь невозможно: того ради впредь тебе реляции свои к нам писать все российским языком, не употребляя иностранных слов и терминов».

Ніхто не сперечається, цілком запозичень не уникнути. Вони потрібні і необхідні, коли слово позначає конкретний предмет. Якого можна торкнутися, побачити або почути, і тому, хоч як його назви, особливих складностей із розумінням не буде. Пам’ятаєте, як обурювався герой оповідання Михайла Зощенка «Історія хвороби», коли точне слово «ванна» замінили на «обмивальний пункт»: «Я вам не кінь, щоб мене обмивати!» Смішно й нерозумно називати телевізор — «глядєлкою», а комп’ютер — «думалкою». Але ще безглуздіше, маючи співвідносне поняття, заміняти природне слово «нагломовними» термінами.

АБСЕНТЕЇЗМ. Слово настільки свіже, що не зовсім зрозуміло, вимовляти в ньому другу «е» чи вважати її за відсутню і непотрібну. А суть упровадженого цим словом поняття — у взаємовідносинах виборців і майбутньої влади. Яку вони — виборці — з різних причин обирати не бажають. Чим, по суті, і висловлюють своє право вибору: нікого не підтримувати. Дієслово «бути» — латинською «esse» (ессе, не плутайте з есе!). Слово «сутність» (буття) — переклали з грецького оригіналу латиною і староруською. Так і вийшла наша «сутність» і латинська essentia (ессенція). «Абсентеїзм» походить від дієслова «ab-esse» (аб-ессе) — не бути», «не бути присутнім», «не явитися». Тому неявка і неприсутність на виборах — суть абсентеїзм. Тобто виборець, коли настає час голосувати, задається запитанням принца датського: «бути чи не бути» йому на виборах. І якщо вибирає друге («не бути»), то саме воно і є абсентеїзм. Що, суворо кажучи, означає: «вибори провалилися».

АВТОРИТЕТ. Гай Юлій Цезар Октавіан Август — перший римський імператор — мав незаперечний авторитет. Ще б пак! Як перша в сенаті особа він керував і наставляв патриціїв, які засідали в ньому. Щоправда, не так текстом, як підтекстом. Економічною і військовою силою, що її зосередив у своїх руках. Прізвисько імператора — Август, яким, не без підказки самого Октавіана, названо один з літніх місяців, походить від латинського дієслова «augere» («аугере») — «збільшувати», «примножувати», «збагачувати» (аукціон від того ж кореня — «збагачення»). Той, хто цією дією керує, — «примножувач» латиною — «авктор» або, у романському прочитанні — «автор». Звідси «авторитет» («аукторитас») — «збільшення», «значущість». «Авторитет» — та ж влада, але, виходячи з кореня слова, значна, що підносить. Така величезна влада і породила поняття «авторитаризм», тобто нічим і ніким не обмежена влада. Самовладдя. Чим імператор Август наділив себе повною мірою. А раболіпне звертання до «найавгустішої особи», властиве «авторитаризму» будь-якої масті, — це вже наслідок.

АДАПТАЦІЯ. Поки що поняття, затуманене цим словом, стосувалося техніки (приміром, автомобілі, адаптовані до вітчизняних доріг), ще можна було якось терпіти. Хоча ясність і точність технічним текстам теж не завадила б. А інженери, котрі кинулися в політику, прихопили із собою звичний словниковий запас. Часто-густо читаєш і чуєш нині про «людей, адаптованих до ринку». А слово — не штампована деталь, його пристосовувати до місця і не до місця навряд чи доцільно. Лінгвісти підкажуть, що «апекс» — «вершина», «верхівка» — це особливий значок, приписуваний над словом. Далі: «апісці» — «досягати», «домагатися». «Аптус» — «досягнутий», «придатний», «ладний», «здатний». «Адапісці» — «досягати», «отримувати». «Адепт» — «котрий досягнув», «здобув» довіру. «Втаємничений». Прибічник.

«Адаптація» — із того ж ряду. Вийшла від додавання латинського префікса «ад-» («при-») і згаданого кількома рядками вище «аптуса». У цілому — «пристосування», «прилагоджування». Здатність досягати в змінених умовах нової висоти («апекс»). Тому «адаптація» законів, податків чи бюджету — усього лише пристосування їх до дійсності. Ось і люди пристосовуються до раніше незвичних економічних умов. Знаходять у собі сили досягти, домогтися, облаштуватися по-новому. Їх похвалити б за це, а не обзивати «адаптерами», тобто «пристосуванцями».

(Далі буде)