Гасло «Купуйте українське!» доповнимо «Навчайтеся в Україні!»

Усього 0,01% українських школярів, за оцінками експертів, отримують приватну освіту. В європейських країнах таких учнів переважна більшість - 70%. Бурхливий розвиток приватної освіти в нашій країні, що почався після здобуття незалежності, завершився 2000 року. І відтоді пішов зворотний процес. Нині в країні залишилося лише близько 200 приватних шкіл - переважно у Києві, Одесі та Харкові, причому 45 із них - у столиці.

Що дозволяє найкращим приватним школам України не тільки продовжувати працювати, а й зберігати свій статус? Які таємниці їхньої успішної роботи? Про це ми розмовляємо з Олександром ДОБРОВОЛЬСЬКИМ, директором одного з перших у країні приватних навчальних закладів - Олександрійської гімназії.

- Батьки наших учнів - мислячі, добре освічені люди, які вміють відрізнити справжню, глибоку, фундаментальну освіту від педагогічної показухи та пустопорожніх обіцянок швидкого успіху. Думаю, що основа нашого успіху - установка йти в ногу з часом і навіть випереджати його, не забуваючи при цьому про досягнення попередніх поколінь вітчизняних та закордонних педагогів. Висококваліфіковані вчителі, новітні педагогічні технології й гуманний, індивідуальний підхід до дитини - ось наша формула успіху.

- Після кризи 2008 року почалася нова хвиля закриття приватних шкіл. Що дозволяє Олександрійській гімназії всі ці роки зберігати свої позиції?

- Це, знаєте, прямо як природний відбір за Дарвіном: не всі були готові до виживання в більш жорстких соціально-економічних реаліях. Для України зменшення кількості приватних шкіл - погана новина. З одного боку, приватні школи звільняють державну систему освіти від певної частки бюджетних витрат, з іншого - підтримують педагогічний плюралізм. Багато батьків забрали дітей із приватних шкіл у зв’язку зі зміною свого рівня доходів. Однак я не радив би заощаджувати на освіті дитини, за умови, зрозуміло, що це справді хороша, добротна освіта.

Хороша школа, талановиті педагоги здатні кардинально вплинути на ставлення дитини до навчання, і, як результат, на її подальшу долю. Наведу приклад. Прийшов до нас у шостий клас учень, десь учився, нічого не навчився. У голові -тільки футбол. Батьки кажуть: ми готові платити, тільки б гірше не було, треба врятувати дитину від вулиці. Наша позиція інша: у хлопця здібності до мов, математики. Через два роки його було не впізнати - у голові не тільки футбол, а й дуже непогані, впевнені знання з основних предметів. І гітарою захопився не на жарт.

- Завжди виходить?

- У більшості випадків - так, але потрібен час, інколи - місяці, інколи - роки. Батьки в такій ситуації мають розуміти й підтримувати педагогів.

- У чому переваги й недоліки приватної освіти в нашій країні?

- Приватній освіті в Україні трохи більше 20 років. Деякі школи набагато «молодші». До речі, приватна освіта у дореволюційній Росії, зокрема і в Києві, існувала короткий період: кінець XIX - початок XX століття. Отож історія вітчизняної приватної педагогіки поки що недовга. Приватним школам Англії, Швейцарії, інших країн - сотні років, вони мають потужну підтримку влади, загальну повагу. За свою коротку історію приватна освіта в Україні зробила величезний стрибок через епохи. Впевнений: «вони» ще їздитимуть учитися до нас, переймати передовий досвід ведення справ у приватних школах. Але для цього потрібна підтримка з боку держави та батьківської спільноти. Гасло «Купуй українське!» потрібно доповнити «Навчайся в Україні!». Зле, коли приватні навчальні заклади створюються заради грошей; зле, коли приватні школи, борючись за клієнта, намагаються так чи інакше опорочити конкурента; зле, коли в школі працюють люди зі слабкою професійною підготовкою, але при цьому спритно обробляють учнів та батьків своїми мнимими досягненнями й можливостями. І як висновок: українські приватні школи роблять чималий внесок у розвиток системи освіти. Ну а саме життя визначить, хто з них залишиться на плаву.

- Які критерії відбору учнів у вашій гімназії?

- За наявності місць ми беремо учнів у будь-який клас із першого по одинадцятий. Ми приймаємо всіх, хто хоче й може навчатися. При вступі ми визначаємо обсяг засвоєних знань та рівень шкільної мотивації до навчання. Інколи трапляються діти, які справді не хочуть навчатися, і разом із батьками слід добре подумати, чи можна змінити таку установку. Частіше трапляється педагогічна занедбаність, коли дитиною просто ніхто всерйоз не займався. У дитячому віці багато що можна виправити, були б тільки згода й розуміння всіх учасників навчального процесу. Прогалини у знаннях заповнити можна - було б бажання. Інколи доводиться пояснювати батькам під час вступу, що гроші, оплачені за навчання у приватній школі, не можуть автоматично привести до успіху: ми можемо дати більше, але учень зобов’язаний відповісти на це ретельністю і старанням. Якщо говорити про прийом шестиліток у перший клас, то до них ставлення особливе: головне, щоб дитина фізично була готова до школи. Ну а в процесі навчання навчальне навантаження має відповідати індивідуальним можливостям кожного малюка.

- Напевно, для такої роботи потрібні і вчителі з вищим рівнем підготовки?

- Я переконаний, що саме добір учителів відіграє найважливішу роль в успіху роботи школи. Школа - не фабрика, де все визначають технології. Можна мати чудові програми, хороші підручники й гору комп’ютерів - і слабкий учитель усе це зведе нанівець. І навпаки: багато відомих людей учителювали, й дуже успішно. Платон і Григорій Сковорода, філософ Розанов, Єршов, Корчак… - ні особливих посібників, ні комп’ютерів у них не було. Хороший учитель - це талант, а талант зустрічається нечасто. До таланту слід додати працьовитість і професійну підготовку. Ще -потрібно любити свою роботу, хоч трішки бути альтруїстом. Отож знайти хорошого вчителя - завдання архіскладне. Але ми з ним впорюємося.

- Батькам завжди хочеться отримати від школи більше. Що дає гімназія своїм учням, крім викладання загальноосвітніх предметів?

- Підкреслюю: ми ставимо перед собою завдання всебічно розвивати кожного учня. Діти мають різноманітні таланти, і ми намагаємося задовольнити максимум запитів - хореографія і театр, ігрові види спорту й шахи, точні науки і література, музика та живопис, і багато-багато іншого. Нам удалося створити неповторну атмосферу взаєморозуміння, підтримки та творчості, що, природно, дає цілком відчутні результати. Показник успіху - досягнення наших учнів: перемоги на олімпіадах і конкурсах, чемпіонатах і змаганнях. Перемоги в таких різних сферах, як фізика та шахи, танці і єдиноборства, театр і музика, іноземні мови й література. Наші випускники нині навчаються в найкращих університетах України та світу, очолюють фірми і компанії.

- У чому, на ваш погляд, головне завдання сучасної школи: дати знання із загальноосвітнього стандарту, необхідні для вступу до вишу, забезпечити знаннями, необхідними для реального життя, - чи розвинути моральні, фізичні та психічні риси, які допоможуть дітям у майбутньому стати щасливими?

- Школа перебуває ніби в центрі, у фокусі суспільного життя, і кожна суспільна сила пред’являє до неї свої вимоги та побажання. Держава - загальної освіченості й виконання стандартів, виші хочуть добре «підкованих» студентів, роботодавці - тямущих і ініціативних, ну й, нарешті, батьки бажають щастя своїм дітям, але кожна сім’я бачить щастя та успіх своєї дитини по-своєму. А є ще учень, який теж має право на своє бачення свого ж майбутнього. Отож школа всім щось «винна», дуже багато чого мусить встигнути за роки навчання, і часом просто дивуєшся, як же серед усіх цих «треба» і «повинен» вдається прокласти єдино правильний шлях і отримати в нагороду любов випускників до школи та пам’ять про шкільні роки як про найкращі в житті. Задля цього варто працювати! А точну відповідь на ваше запитання ще довго шукатимуть покоління учнів, учителів і філософів від педагогіки.