Депозитарні комбінації

Пенсійна реформа, підвищення тарифів на газ, електроенергію і комунальні послуги для населення...

Ці найбільш соціально-вибухонебезпечні обіцянки офіційного Києва перед МВФ перебувають в епіцентрі як самих переговорів, так і повідомлень у ЗМІ.

При цьому за рамками суспільної уваги опиняються інші пункти затвердженої влітку минулого року 15-мільярдної програми, відповідно до яких українська сторона взялася за реалізацію важливих для країни реформ.

Сформована інформаційна завіса створила хороші шанси для невеличкого гешефту чиновників, які набули досвіду в бюрократичній комбінаториці. Під виглядом державних інтересів вони протискують суто приватні…

Одним із зобов’язань перед Міжнародним валютним фондом, що не надто примітні для масової аудиторії, але надзвичайно актуальні для розвитку інфраструктури ринку цінних паперів, є давно назріле та перезріле створення в Україні єдиного депозитарію цінних паперів. Цілі, які зафіксовані не тільки в МВФівському меморандумі, а й у президентській програмі реформ, теж навряд чи викличуть у когось вмотивовані заперечення. Йдеться про поліпшення функціонування системи обліку та клірингу цінних паперів, підвищення довіри та стимулювання розвитку ринків капіталу.

Заявлений в угоді спосіб реалізації - «об’єднати в 2011 році два існуючі депозитарії, створивши єдиний центральний депозитарій, що повністю відповідатиме міжнародним стандартам». При цьому офіційний Київ пообіцяв, що «центральний депозитарій управлятиметься найбільш прозоро, базуючись на певних принципах корпоративного управління для забезпечення представництва інтересів учасників ринку та держави». Участь держави буде зведено до створення відповідної ефективної нормативно-правової бази та мінімізації фінансування за рахунок державних коштів.

Здавалося б, чого ще бажати? Залишилося об’єднати два існуючі депозитарії - Національний депозитарій України та Всеукраїнський депозитарій цінних паперів, і задавнена проблема фінансового ринку вирішиться в інтересах усіх його учасників.

Однак, завдяки зусиллям окремих зацікавлених осіб, події знову ризикують зайти дуже далеко від заявлених вище цілей.

5 лютого 2011 року прем’єр-міністр України Микола Азаров дав доручення з проблеми створення центрального депозитарію цінних паперів (копія є в розпорядженні DT.UA) до доповідної записки заступника голови Держінформнауки В.Івченка, який пропонує об’єднати Національний депозитарій України (НДУ) із депозитарієм Національного банку. При цьому найбільший у країні Всеукраїнський депозитарій цінних паперів просто ігнорується.

І тут доведеться нагадати читачам про колізії цього процесу, тим паче що наше видання вже неодноразово зверталося до цієї теми.

Боротьба між чиновниками та професійними гравцями фондового ринку за право контролювати облік прав власності триває вже понад п’ять років.

У 2006 році український уряд в односторонньому порядку денонсував меморандум з урядом США і Світовим банком, відповідно до якого Нацдепозитарій мав обмежені повноваження: право на кодифікацію цінних паперів, стандартизацію їхніх випусків і налагодження міжнародних кореспондентських відносин.

Відразу ж після зняття цих обмежень Національний депозитарій одержав ліцензію Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку на ведення комерційної діяльності. І став, усупереч бажанню інвесторів і торговців цінними паперами, претендувати на право називатися центральним депозитарієм країни. Більш того, щоб «депозитарій», який розміщувався колись у квартирі Віктора Івченка в столичному спальному масиві, зміг звестися на ноги, спеціально під нього ще раніше було виписано прийняту в 2005 році державну програму, яка передбачала виділення на потреби НДУ 2 млрд. грн. (у тому числі 900 млн. - бюджетних коштів).

І нікого на той момент не хвилювало, що вже тоді професійні учасники ринку вклали чималі кошти в програмно-технічну базу депозитарію «Міжрегіональний фондовий союз», який обслуговував на той час усі операції на ринку торгівлі та обліку цінних паперів. Про ринкові інтереси українських чиновників піклуються дуже вибірково.

Утім, ні наближеність до Миколи Азарова, ні зв’язки дружини не допомогли Віктору Івченку домогтися найважливішого - довіри учасників фондового ринку до НДУ. Ринкова частка Нацдепозитарію багато років залишалася мізерною, а операційна діяльність - збитковою. Зате працівники Національного депозитарію домоглися успіхів у нецільовому використанні державних коштів, про що неодноразово рапортувало ГоловКРУ.

Щоб розрубати гордіїв вузол у депозитарній системі, учасники фондового ринку в 2008 році створили Всеукраїнський депозитарій цінних паперів (ВДЦП). Його акціонером і гарантом прозорості проведених операцій погодився виступити Національний банк України (через НБУ держава сьогодні контролює 22,83% акцій депозитарію). Крім Нацбанку, засновниками ВДЦП виступили 19 найбільших українських банків, Українська міжбанківська валютна біржа і ПФТС, торговці та хранителі цінних паперів.

Незабаром після свого створення Всеукраїнський депозитарій, попри дуже активний претензійно-позовний опір із боку НДУ, об’єднався з Міжрегіональним фондовим союзом. У результаті чого виникла структура, яка сьогодні обслуговує левову частку всіх випусків корпоративних цінних паперів, здійснює кліринг за угодами всіх існуючих в Україні бірж, проводить грошові розрахунки за такими угодами.

Наступний логічний крок на шляху консолідації депозитарної системи був очевидний: щоб створити єдиний центральний депозитарій, учасники фондового ринку запропонували об’єднати ВДЦП і Національний депозитарій України. Варто зауважити також, що в офіційному листуванні уряду України зі Світовим банком і USAID неодноразово порушувалося питання про необхідність консолідації депозитарної системи. При цьому міжнародні організації наполягали, що основним суб’єктом при об’єднанні депозитаріїв має стати ВДЦП, а сам процес об’єднання необхідно провести без додаткової витрати бюджетних коштів, яких і без того негусто.

Проте такий підхід до об’єднання депозитаріїв передбачає незалежну аудиторську оцінку активів як ВДЦП, так і НДУ. Судячи з актів попередніх перевірок КРУ, не виключено, що такий аудит виявить нові цікаві факти у фінансовій звітності Нацдепозитарію.

Крім того, очевидно, що після об’єднання ВДЦП і НДУ Віктор Івченко втратить контроль над новоствореною структурою. Сумнівно, що після всіх взаємних претензій професіонали фондового ринку так уже захочуть бачити Віктора Анатолійовича біля керма головного хранителя прав власності в країні.

Певне, усвідомлення таких перспектив змусило В.Івченка форсувати процес створення центрального депозитарію в обхід ринку. Для цього й було створено вищезгаданий «шедевр», який ліг на робочий стіл прем’єр-міністра.

У своїй доповідній записці пан Івченко, посилаючись на пункти меморандуму, підписаного між українською владою та Міжнародним валютним фондом, просить Кабмін створити робочу групу і дати їй доручення розробити новий план створення в країні центрального депозитарію.

Нагадаємо, що за умовами угоди МВФ єдиний депозитарій має бути створений на базі двох існуючих на ринку структур. І на сьогодні в Україні їх справді дві, оскільки лише дві юридичні особи - ВДЦП і НДУ - мають ліцензію Держкомісії з цінних паперів на здійснення депозитарної та розрахунково-клірингової діяльності.

Однак існування депозитарію, створеного професійними учасниками фондового ринку, автором доповідної записки просто ігнорується. Більш того, він вважає, що центральний депозитарій має бути створений на базі Нацдепозитарію України та депозитарію Національного банку України, який уже фактично не існує.

Відповідно до чинного законодавства, НБУ справді обслуговує обіг державних цінних паперів, у тому числі здійснює депозитарну діяльність щодо цих паперів. Для виконання цих функцій у структурі НБУ створено відділ депозитарного обліку цінних паперів у складі департаменту монетарної політики. Окремої юридичної особи ніколи й не було.

Тому спроба ініціювати створення центрального депозитарію на базі НДУ і неіснуючого «депозитарію НБУ» - це, як мінімум, маніпуляція фактами. Сама постановка питання є некоректною стосовно угоди між владою України і МВФ.

Дуже дивним виглядає і викладений у доповідній пасаж про нібито незавершеність процесу об’єднання ВДЦП із МФС, яке Нацдепозитарій раніше безуспішно оскаржував у судах.

Фактична сторона цього питання виглядає так, що з жовтня 2009 року всі депозитарні активи та процеси, які раніше обслуговувалися в МФС, перейшли до ВДЦП, а ДКЦПФР чотири місяці тому скасувала всі ліцензії МФС на депозитарну і розрахунково-клірингову діяльність.

У доповідній записці заступника голови Держінформнауки є й інші неузгодженості, навіть дурниці. Однак це не завадило прем’єру накласти резолюцію «згодний».

Певне, у Кабміні вирішили, що об’єднання НДУ із неіснуючим депозитарієм Нацбанку (а фактично - просто перейменування Нацдепозитарію у центральний) приведе до створення центрального депозитарію, діяльність якого цілком відповідатиме міжнародним стандартам і не потребуватиме бюджетних вливань, як було обіцяно МВФ.

Однак виникають великі сумніви. Адже багато років НДУ де-факто підтримував свою діяльність тільки за рахунок отриманих ним бюджетних коштів. Чи не тому автор доповідної записки домагається відновлення держпрограми, яка передбачала масоване бюджетне фінансування?

Як відомо, розроблена НДУ програма розвитку національної депозитарної системи та програма модернізації ринків капіталу (2005 року) були ущент розкритиковані учасниками ринку цінних паперів, а заходи, запропоновані в них, неодноразово називалися недоцільними.

Мабуть, найкраще спосіб розв’язання депозитарної проблеми описано в одному зі спільних листів Світового банку і USAID до українського уряду. Проаналізувавши різноманітні варіанти створення центрального депозитарію в Україні, експерти Світового банку дійшли висновку, що створення його на базі НДУ не є ефективним чи раціональним через обмеженість бюджетних коштів.

Рекомендація СБ і USAID зводиться до необхідності посилення потенціалу Всеукраїнського депозитарію цінних паперів шляхом підтримки планового злиття з НДУ і впровадження відповідних змін на законодавчому рівні для забезпечення ефективного функціонування новоствореної організації.

Проте контроль над депозитарієм надто важливий для окремих учасників процесу, щоб так просто поступитися стратегічними позиціями. Адже йдеться про контроль над структурою, в якій, нагадаємо, зосереджено інформацію про власників цінних паперів, які перебувають в обігу в Україні, та про угоди по них.