Україна — ЄС чи Україна — МС?

На шпальтах газет і журналів, сайтах Інтернету активізується обговорення інтриги, яку артистично тримає Україна стосовно вибору свого торгово-економічного інтеграційного вектора - до Європейського Союзу (ЄС) чи до Митного союзу (МС), тобто до Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС). У цих обговореннях висловлюються й затято аргументуються як опозиційні думки, так і думки щодо пошуку якихось компромісних рішень. Усі вони обертаються довкола економічних, політичних, правових аспектів визначення переваг і недоліків європейського та євроазійського інтеграційних напрямів, можливих вигод і втрат України на випадок її західного чи східного маневру в зоні дії силових ліній двох головних "гравітаційних полів" - ЄС і МС.

Однак чомусь усі дискусії з цих питань дружно оминають екологічний аспект обґрунтування вибору пріоритетного вектора міжнародної економічної інтеграції України, хоча саме екологічні виклики й загрози позиціюються нині світовою науковою спільнотою як основні ризики розвитку глобальної соціально-економічної системи. Вони стоять в одному ряду з ризиками геополітичних конфліктів та кризою фіскальної системи і впливають на зростання економічних ризиків, як це було доведено у вражаючій доповіді "Глобальні ризики 2011" ("Global Risk 2011") на позаторішньому Світовому економічному форумі та знову підтверджено стурбованою світовою спільнотою на цьогорічному.

Нарощення потужності екологічних викликів та їх впливу на економічні системи проявляється не лише через екологічну шкоду, а й через фінансові втрати національних економік, а отже на часі їх адекватне відображення у теорії та практиці управління національними господарствами, опрацювання конкретних шляхів покращення економічної й екологічної політики кожної країни. Справді, рівень захисту національних економічних інтересів від загроз безпосередньо залежить і від рівня екологічної безпеки, а тому її висока забезпеченість має стати провідним напрямом реалізації державної екологічної політики. Зважаючи на це, в Законі України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року", прийнятому наприкінці 2010 р., вміщено офіційний перелік основних принципів національної екологічної політики, серед яких - забезпечення збалансованості екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільного розвитку держави, а також забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України.

Для нашої країни екологічні проблеми - надто гострі, і не лише через Чорнобиль, а й у зв'язку з дуже сумними реаліями забруднення та якості довкілля. Так, офіційно визнано, що близько 15% території України з населенням понад 10 млн перебуває у критичному екологічному стані. При цьому серед європейських країн наша держава має найвищий показник антропо- та техногенних навантажень на природне середовище практично на всій території, що не лише в кілька разів перевищує відповідні показники розвинених країн світу, а й продовжує зростати. Величезних масштабів набули забруднення повітряного басейну, водних і земельних ресурсів, а також деградація ґрунтів та водойм, що завдає серйозної матеріальної шкоди національному господарству. Через кризовий стан природного середовища Україна має міжнародний статус зони екологічного лиха, а у світової спільноти слушно склався переважно негативний "екологічний" імідж України.

З огляду на стан довкілля в Україні, а також на необхідність адаптації вітчизняного екологічного законодавства до європейського, вже згаданий Закон "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року", прийнятий у руслі розвитку опорного у вітчизняному екологічному законодавстві нормативного акту "Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", мав стати підґрунтям для запровадження більш ефективної та сучасної моделі екологічної політики. Проте мусимо констатувати провал державних зусиль на цьому напрямі, що, по суті, офіційно засвідчують результати України у міжнародному екологічному рейтингу, який раз на два роки репрезентують фахівці Світового економічного форуму. Так, у 2012 р. Україна посіла 102-ге місце серед 132 держав світу, продемонструвавши за останні сім років (упродовж 2006 - 2012 рр.) неухильну втрату аж п'ятдесят однієї позиції (!) на сходинках світового екологічного рейтингу. Такі стрімкі темпи зміни світових позицій України за рівнем екологічної сталості сигналізують про посилення небезпеки екологічної деструкції довкілля країни та погіршення стану екологічної складової національної економіки. Крім того, вони виявляють переважно регресивний напрямок руху України по траєкторії екологозбалансованого сталого розвитку, засвідчуючи, по суті, неефективність і безпорадність внутрішньої екологічної політики.

Усвідомлення цієї геоекологічної реальності, її спричинення сукупністю історичних, економічних, екологічних, політичних та інших чинників, спонукає до пошуку оптимальних векторів міжнародної економічної інтеграції України з урахуванням екологічного чинника. З позиції вдосконалення вітчизняної екологічної політики, стабілізації та покращення стану довкілля, забезпечення екологічної безпеки України, завдання полягає в тому, щоби визначити стратегічні напрями і дієві механізми міжнародної інтеграційної взаємодії на шляху переходу до сталого екологозбалансованого розвитку. Вибір інтеграційного напряму України має ґрунтуватися насамперед на пріоритеті національних інтересів завдяки ефективній реалізації в регіональних об'єднаннях власних порівняльних та конкурентних переваг, залучення в Україну необхідних технологічних та енергетичних ресурсів, іноземних інвестицій, причому не шляхом поглинання (інвазії) її економіки тим або іншим сусіднім регіональним угрупованням, а внаслідок наближення, взаємної адаптації господарських структур у напрямі екологоорієнтованої розбудови та формування такої інтеграційної архітектури, яка більшою мірою відповідає сучасним цивілізаційним цінностям і принципам міжнародного економічного, екологічного, політичного співробітництва.

Розуміння значущості впливу екологічного чинника на конкурентоспроможність країни, використання цього чинника для зміцнення економічних позицій та підвищення конкурентноздатності національних товарів на світових ринках, визначення комплексу умов для створення ділового клімату, який сприяв би розвиткові національного екологічного підприємництва тощо, відбито у піонерних розрахунках так званого "індексу глобальної конкурентоспроможності, скоригованого на сталість" (Sustainability-Adjusted Global Competitiveness Index), започаткованого цьогорічним Світовим економічним форумом.

Його базовими складовими є комплексний показник соціальної сталості нарівні з комплексним показником екологічної сталості, який, за визначенням, вимірює вплив "сукупності інститутів, політик і факторів, що забезпечують ефективне управління ресурсами задля процвітання нинішнього і майбутніх поколінь". Комплексний показник екологічної сталості поєднує, своєю чергою, три комплексні блоки з властивими їм індикаторами - блок параметрів екологічної політики, блок використання відновлюваних ресурсів та блок деградації навколишнього природного середовища. При цьому найпершим складником комплексного показника екологічної сталості є саме блок параметрів екологічної політики.

До речі, Україна за "індексом глобальної конкурентоспроможності, скоригованим на сталість", розрахованим для 126 країн світу, в 2012-2013 рр. посідає 73 місце з чітко окресленою прогнозною перспективою до погіршення екологічного чинника формування конкурентоспроможності національної економіки. Цей прогноз вочевидь підтверджується тенденціями, виявленими при розгляді змін місця України у згаданому міжнародному екологічному рейтингу за "індексом екологічних досягнень". Таким чином, як свідчить проведений аналіз, млява державна екологічна політика ставить під питання покращення конкурентних позицій України у світовому економічному просторі через подальше послаблення сталості її поступу, потурання негативному впливу екологічного чинника забезпечення національної конкурентоспроможності. Очевидно, що в такій непростій ситуації дуже важливо не помилитися з вибором пріоритетного вектора міжнародної торгово-економічної інтеграції України, яка сприяла б ефективній реалізації національних інтересів у контексті екологічної та економічної безпеки держави.

Обґрунтування оптимального вектора міжнародної економічної інтеграції України з урахуванням екологічного чинника має, на наш погляд, спиратися на порівняльний аналіз стану навколишнього природного середовища в країнах Європейського Союзу та в країнах ЄврАзЕС/МС, з одного боку, а з другого - економічних, політичних, технологічних, інституціональних та інших "фільтрів", які утримують або спрямовують поступ їхніх національних господарств шляхом екологозбалансованого розвитку. Таке складне завдання почасти здійсненне, по-перше, завдяки аналізу відповідності сучасних регламентуючих нормативних міжнародних інтеграційних документів критерієві досягнення раціонального використання природних ресурсів відповідно до цілей екологозбалансованого сталого розвитку. По-друге, завдяки порівняльному аналізу рівнів екологічного благополуччя країн - членів цих інтеграційних угрупувань - через їх позиціювання в міжнародних екологічних рейтингах. Інтегральний результат проведення такого аналізу полягатиме у визначенні пріоритетного вектора міжнародної економічної інтеграції України з урахуванням екологічного чинника.

Виходячи з наведеного алгоритму, подаємо порівняльну характеристику головних нормативних документів, які становлять основу сучасної співпраці України з ЄС і МС.

Розглядаючи сутність євроінтеграційного процесу України, слід зазначити, що він об'єктивно полягає у формуванні спільного з ЄС екологічного, економічного, соціального, політичного та правового простору. Це визначає й відповідні напрями співпраці та взаємодії України і ЄС. Тут головним опорним нормативним документом є чинна з 1998 р. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами. Спеціальну увагу в цій Угоді, яка визначає мету, зміст, структуру співробітництва, приділено інтенсифікації розв'язання проблем охорони та відтворення навколишнього природного середовища у контексті формування екологічно безпечного європейського простору.

Підкреслимо, що на порядку денному розвитку й поглиблення відносин Україна - ЄС є остаточна корекція проекту новітньої Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом і його державами-членами, її підписання. Аналітичний огляд статей і положень цієї новітньої Угоди в частині міжнародного екологічного управління, екологічної політики, інструментарію екологічного регулювання, раціонального використання природних ресурсів відповідно до цілей сталого розвитку, охорони та відтворення навколишнього природного середовища тощо дав можливість порівняти їх зі стратегічними цілями та завданнями з реалізації вітчизняної екологічної політики, визначеними Законом України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року". Результати такого вибіркового зіставлення узагальнені в табл. 1.

Порівняльний аналіз відповідності основних цілей реалізації стратегії екологічної політики України до 2020 р. та екологоорієнтованої частини проекту Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом та його державами-членами засвідчує не лише їх адекватність, а й сконцентроване фокусування на раціональному використанні природних ресурсів відповідно до цілей екологозбалансованого сталого розвитку, забезпечення екологічної безпеки, посилення природоохоронної діяльності, підвищення економічної і природоохоронної ефективності екологічної політики, що, як відзначається в проекті Угоди, "матиме позитивні наслідки для громадян і підприємств в Україні та ЄС".

Геополітичне, геоекологічне та геоекономічне становище України у світовому просторі передбачає її транскордонне співробітництво у східному векторі, зокрема з Євразійським економічним співтовариством/Митним союзом. Проте аналітичний огляд нормативних документів, які становлять основу ЄврАзЕС/МС, виявив практичну відсутність цілей раціонального використання природних ресурсів, збереження та відтворення навколишнього природного середовища тощо. Єдиним нормативним документом, дотичним до питання забезпечення екологічної безпеки, є "Соглашение о проведении согласованной политики в области технического регулирования, санитарных и фитосанитарных мер от 25 января 2008 года". Таким чином, умови співробітництва ЄврАзЕС/МС не містять екологічного аспекту, не лише принципово відрізняючись цим від формату євроінтеграційної Угоди, а, по суті, суперечачи основним засадам і цілям національної екологічної політики, прописаним у Законі України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року", і тому, на наш погляд, не можуть бути прийнятними для України.

Динаміку світових позицій країн-членів ЄС і країн-членів ЄврАзЕС за рівнем екологічної сталості за останні сім років (упродовж 2006 - 2012 рр.) на сходинках всесвітнього екологічного рейтингу наведено в табл. 2.

Слід зазначити, що при оприлюдненні у 2013 р. цього міжнародного екологічного рейтингу фахівці систематизували країни світу в п'ять груп відповідно до позиції, яку посіла та чи інша країна. До першої групи входять країни, котрі є "найсильнішими виконавцями екологічних вимог" і позиціюються в інтервалі з 1 по 10 місце, до другої групи - "сильні виконавці" - з 11 по 46 місце, до третьої - "помірні виконавці" - з 47 по 84 місце, "слабкі виконавці" - з 85 по 120 місце і, нарешті, "найслабші виконавці" - з 121 по 132 місце. Аналіз даних табл. 2 у цьому форматі дає можливість дійти таких висновків.

По-перше, у 2006-2012 рр. кількість країн ЄС (7 країн), котрі є "найсильнішими виконавцями екологічних вимог", не змінилася. По-друге, за минулі сім років зросла кількість країн-членів ЄС (із 13 до 15), котрі є "сильними виконавцями екологічних вимог".

Узагальнюючи наведену динаміку позицій країн-учасниць ЄС, констатуємо їх високі досягнення у сфері збереження довкілля та потужні управлінські зусилля, спрямовані на посилення ефективності національних екологічних політик, які вочевидь підтверджують їхній статус як цивілізованих
екологоорієнтованих держав.

За результатами аналізу зміни позицій країн-членів ЄврАзЕС за "індексом екологічних досягнень" у цей період виявлено таке.

По-перше, значне падіння позиції Росії, яка у 2006 р. мала найкращі результати у сфері екології серед країн СНД. Так, у 2012 р. Росія посіла 106-те місце серед 132 держав світу, продемонструвавши за останні сім років (упродовж 2006 - 2012 рр.) втрату аж 74 позицій (!!!) на сходинках світового екологічного рейтингу. Такі стрімкі темпи зміни світових позицій Росії за рівнем екологічної сталості сигналізують про деструкцію навколишнього природного середовища країни, неефективність її екологічної політики. По-друге, неухильне падіння позицій усіх країн-членів ЄврАзЕС (за винятком Білорусі, оскільки на 2006 р. її позицію не було визначено через брак статистичних даних). По-третє, перманентне сповзання країн-членів ЄврАзЕС з групи "виконавців екологічних вимог" у дві останні групи - "слабких виконавців" (Киргизстан, Росія) та "найслабших виконавців" (Казахстан, Таджикистан), за винятком Білорусі, яка станом на 2012 р. перебуває у групі "помірних виконавців".

До речі, хоча за новим "індексом глобальної конкурентоспроможності, скоригованим на сталість" для 126 країн світу в 2012-2013 рр., репрезентованим цьогорічним Світовим економічним форумом, Казахстан посідає 51 місце, а Росія - 67, розробники-фахівці окреслили для цих країн прогнозну перспективу до погіршення цього показника, а отже, до подальшого посилення негативного впливу екологічного чинника формування конкурентоспроможності їхніх національних економік. Інші країни-учасниці ЄврАзЕС не були задіяні в таких розрахунках.

Тим часом слід зазначити, що майже для всіх із неповної групи країн-членів ЄС (21 країни з 28) було обґрунтовано перспективу екологічної стабільності, причому для сімох країн (Австрії, Латвії, Нідерландів, Німеччини, Фінляндії, Франції, Швеції) - навіть перспективу підвищення якості екологічного чинника формування конкурентоспроможності національної економіки, і тільки для двох (Болгарії та Кіпру) - перспективу його погіршення, що лише підтверджує об'єктивність і неупередженість проведених розрахунків.

Підсумовуючи наведені аргументи і факти на ниві досягнень, провалів, перспектив екологозбалансованого розвитку національних економік країн-членів ЄС і країн-учасниць ЄврАзЕС, а також спираючись на проведений аналіз, логічно дійти висновку стосовно пріоритетності євроінтеграційного вектору України з позиції підвищення дієвості й результативності державної екологічної політики, поліпшення стану довкілля як природо-ресурсної бази функціонування національного господарства й відтворення робочої сили, забезпечення екологічної та економічної безпеки країни, її конкурентоспроможності.