Підтримати
1 листопада головнокомандувач української армії генерал Валерій Залужний змінив дискусію про війну його країни з Росією.
«Як і в Першу світову війну, українські і російські військові досягли рівня технологій, який ставить нас у глухий кут», - зауважив він ві статті для The Economist.
Якщо не буде потужного стрибка у військових технологіях, який би дав одній зі сторін вирішальну перевагу, «глибокого і красивого прориву, швидше за все, не буде». Ці слова спонукали президента України Володимира Зеленського виступити зі спростуванням. Війна «не зайшла в глухий кут, я підкреслюю це», - заявив він. Заступник голови Офісу президента зазначив, що ці коментарі викликали «паніку» серед західних союзників України.
«Такий страх можна зрозуміти в той момент, коли Конгрес США вирішує, чи продовжувати військову підтримку. Перед тим, як Україна розпочала контрнаступ у червні 2023 року, Вашингтон демонстрував оптимізм, що українські військові зможуть швидко досягти значних військових успіхів і забезпечити Києву сильнішу позицію на переговорах, щоб змусити Москву піти на поступки. Цього не сталося», - пишуть в статті для Foreign Affairs експерт з питань Європи в Council on Foreign Relations Ліана Фікс і історик Майкл Кіммедж, який в 2014-2016 роках працював в Держдепартаменті США.
Вони зауважують, що контроль над територіями майже не змінився, а великі надії поступилися місцем розчаруванню і наративу про безвихідь. У розколотого Конгресу, швидше за все, немає «гори заліза» для забезпечення нового українського контрнаступу в 2024 році. А Європа не забезпечує обіцяну допомогу.
«З суто військової точки зору, шлях України до перемоги незрозумілий. Але Київ і його союзники повинні визнати, а не боятися нинішньої реальності війни. Вони повинні змиритися і підготуватися до багаторічної війни, а також довгострокового стримування Росії, замість того, щоб сподіватися на швидку українську перемогу або, за відсутності такої, на неминуче вирішення проблеми шляхом переговорів. Остаточну перемогу не може гарантувати ані українська доблесть, ані російська дурість. І будь-яка надія на те, що переговори зараз можуть принести користь Україні, була б наївною», - пишуть автори.
Росія не стає більш гнучкою чи більш схильною до компромісів. Насправді, прагнення Кремля перекроїти весь міжнародний порядок за допомогою насильницького конфлікту стало більш амбітним зараз, ніж було рік тому.
Росія продовжує мобілізувати ресурси для своєї руйнівної війни. І підтримка росіянами вторгнення Путіна не зменшилася: ні тоді, коли західні союзники України наклали санкції на російську економіку, ні тоді, коли деякі росіяни протестували проти мобілізації, ні тоді, коли ватажок найманців Євгеній Прігожин влаштував свій бунт у червні 2023 року.
Але Україна не програла війну. Зовсім ні. У захваті від перших успіхів Києва і високого бойового духу, прихильники України звикли до приголомшливих українських тріумфів. Проте, той факт, що українські і російські війська заходять у глухий кут, породжує аж надто багато песимізму.
«Навіть патова ситуація, якою б невтішною вона не здавалася, - це величезне досягнення. До лютого 2022 року думка про те, що Україна може досягти військового паритету з Росією, здавалася б фантастичною. Однак з допомогою Заходу українська армія стримує свого набагато потужнішого сусіда. За понад рік війни Росія не змогла захопити Київ чи будь-яке інше велике українське місто, окрім Маріуполя. Незважаючи на свої величезні економічні та військові ресурси, Росія не переходила у справжній наступ з початку літа 2022 року», - зауважують Фікс і Кіммедж.
Вони додають, що заради подальшого прогресу західні та українські лідери повинні згуртуватися навколо досяжних стратегічних цілей. Найнагальніша з них - це стримування російських сил. І це потрібно зробити не лише для того, щоб захистити все, чого Україна вже досягла, а й для того, щоб зробити присутність Росії на українській території якомога менш безпечною. На російські позиції необхідно постійно тиснути, застосовуючи підхід, орієнтований на випередження. Це неможливо зробити без військової допомоги США. Але ця допомога повинна бути виправдана не твердженням про те, що перемога не за горами, а чітким аргументом, що стримування Росії - ключовий інтерес США і Європи. Стримування - це політика, яка вже приносить успіх в Україні. Невдача означала б відмову від неї.
Мінлива фортуна
Протягом перших 6 місяців війни Україну хронічно недооцінювали. Потім, у вересні та жовтні 2022 року, українські війська прорвали російські лінії в Харківській області і вигнали російські війська з Херсона. Західні союзники сприйняли ці перемоги на полі бою як прецедент. Напередодні червневого контрнаступу минулого року, який планувався протягом кількох місяців, багато хто на Заході вірив, що інноваційність, рішучість, талановитість у стратегії і гнучкість командних структур українських військових забезпечать їм ті ж переваги, що й у 2022 році. До літа 2023 року війна вже стала виснажливою і спустошливою, і була надія, що Україна зможе досить швидко змінити динаміку на краще.
Оптимізм Заходу щодо контрнаступу також зумовлений масштабами та якістю військової допомоги Україні. Протягом весни 2023 року США і європейські країни надіслали Києву найкраще озброєння: сучасні танки, ракети та реактивні снаряди. Хоча темпи поставок були спочатку повільними, а деякі системи, такі як винищувачі F-16 та ракети далекого радіусу дії ATACMS, так і не були надані. У червні 2023 року в журналі Foreign Affairs Гідеон Роуз стверджував, що «західна військова підтримка і чудова здатність України трансформувати її в успіх на полі бою» можуть привести Україну до перемоги і відновити її кордони, що існували до 2014 року.
Тим часом, російські військові, схоже, страждали від поганої координації, слабкої мотивації і загального відчуття відсутності сенсу. За допомогою контрнаступу Київ планував перерізати російський сухопутний коридор в Крим і підірвати моральний дух росіян. Через 2 тижні після початку контрнаступу невдачі Москви досягли кульмінації у вигляді заколоту найманців «Вагнера». Впродовж кількох тижнів влада Путіна здавалася більш крихкою, ніж будь-коли раніше.
Проте вже через кілька місяців ситуація виглядає менш сприятливою для України. Путін стабілізував свій режим і структуру військового командування. Станом на кінець 2023 року дефіцит матеріальних і людських ресурсів більш очевидний з українського боку, ніж з російського. Тривалий час підготовки до контрнаступу дозволив Росії побудувати оборонні споруди, зокрема мінні поля, що звело нанівець багато переваг України в сучасному озброєнні.
Щоб відновити імпульс, Україна звернулася до Заходу з проханням надати їй боєприпаси, засоби радіоелектронної боротьби, ракети більшої дальності і більше літаків. Але в той час, як потреби України зростали, у США стався політичний розкол. Невелика група радикальних республіканців зараз використовує свої важелі впливу на поміркованих однопартійців, щоб спробувати зупинити фінансування допомоги для України. Новий спікер Палати представників Майк Джонсон неодноразово голосував проти пакетів підтримки України, але нещодавно висловився більш прихильно про підтримку Києва. Однак неможливо знати, чи має він намір або можливість забезпечити необхідний рівень підтримки.
Українські запаси боєприпасів та озброєння вже вичерпуються. Зменшення або припинення військової підтримки з боку США матиме миттєвий вплив на боєздатність української армії, особливо її ППО. Якщо американський уряд втратить бажання фінансувати військові зусилля України, жодна інша країна не зможе заповнити цей вакуум.
«Навіть якщо США і Європа виконають усі свої зобов'язання щодо військової допомоги Києву, війна може не переломитися на користь України. Сполучені Штати схвалили поставку омріяних F-16 у 2024 році, але вони можуть виявитися не такими корисними, коли врешті-решт прибудуть», - зауважують автори.
Жодних інтерв’ю з вампіром
Широке висвітлення у ЗМІ сприяло політичній підтримці військових зусиль України у США та інших країнах. Це висвітлення зникло з перших шпальт газет, оскільки почалася нова війна між ХАМАСом і Ізраїлем. Тривоги щодо того, що цей конфлікт може розширитися, зараз здаються малоймовірними. Але більш обмежена війна врятувала б американський уряд від необхідності робити суворий вибір між допомогою Україні і втручанням у гарячу війну на Близькому Сході. Але Росія вже отримала значну вигоду від хаосу, який почався 7 жовтня.
Російські дипломати і медіа-платформи підживлюють звинувачення в тому, що Вашингтон неоднаково застосовує правила міжнародної поведінки і вдається до подвійних стандартів. Зокрема, що він нібито по-різному ставиться до цивільних жертв в Україні і Секторі Гази. Ці звинувачення зараз лунають у багатьох країнах Глобального Півдня. Москва була б рада, якби скептичне ставлення до політики Заходу на Близькому Сході перетворилося в скептицизм щодо політики Заходу в Україні.
«Незважаючи на патову ситуацію на полі бою, переговори - це не правильний вихід з нинішнього глухого кута. Кремль був би радий вести переговори про майже беззастережну капітуляцію України. Але з огляду на те, що українська армія не просунулася вперед на полі, переговори зараз ризикують у кращому випадку повторити дипломатію, яка стояла за неефективними Мінськими угодами. Вони залишили Росії надто багато свободи для нарощування військових активів на українській території, проклавши шлях до набагато агресивнішого вторгнення через 8 років», - пишуть Фікс і Кіммедж.
У Путіна немає очевидних причин йти на добросовісні поступки Зеленському. Російська економіка поки що витримала війну. Фактично, Кремль збільшує військові витрати і готується воювати довго. Росія зберігає за собою можливість оголосити додаткову мобілізацію. Схильний до самовдоволення Путін, ймовірно, дивиться на свою колишню «спеціальну військову операцію» як на багаторічну війну, в якій Росія матиме достатньо сили духу, щоб перемогти. Допоки він зберігатиме таку позицію, переговори не дадуть змоги вирватися з цього кривавого лабіринту.
Стримувати і поєднувати
Україна і Захід перебувають у складному стратегічному становищі. Однак не все так похмуро, і Києву, і Заходу слід остерігатися пораженства. Перемоги у війні можуть прийти несподівано, і в майбутньому країнам, які підтримують Україну, доведеться дотримуватися балансу між впевненістю у власних силах і тверезістю.
«Тверезість вимагає чесності: перемога України на полі бою чи переговори, які б Київ почав з сильної позиції, будуть не скоро. Впевненість у собі вимагає терплячого і неухильного прагнення до стримування, ніколи не припиняючи тиск на російську присутність в Україні», - підкреслюють автори.
У військовому плані Захід повинен розглядати війну не лише як зупинку російського територіального просування і захист українських громадян, але й як спосіб вибити Росію з рівноваги. Покращення здатності України завдавати ударів по російських військово-морських об'єктах відкриває ключову перспективу. Крим, який довгий час був цінним трофеєм для Путіна, більше не можна назвати привабливим місцем для життя чи відпочинку росіян. Україна поставила його в зону досяжності ракетних ударів, і Росія повинна двічі подумати, перш ніж тримати там кораблі чи підводні човни або перетворювати півострів на логістичний вузол. Змушуючи російський флот деградувати, Україна вже відновила деякі заблоковані судноплавні шляхи в Чорному морі.
«Чим більше Україна зможе атакувати російські військово-морські об'єкти і наражати Крим на небезпеку, тим більше війна здаватиметься Кремлю і російському населенню безглуздою. Але стримування вимагає, щоб західні політики і громадськість визнали необхідність тривалої і виснажливої війни в Україні. Натяки на те, що перемога може бути вже не за горами, лише створять небезпечне враження, що Київ недопрацьовує і що з якихось незрозумілих причин він не може перемогти у війні, яку легко виграти», - пояснюють Фікс і Кіммедж.
Під час президентської кампанії в США будуть звучати звинувачення в тому, що допомога Україні - це ще одна «вічна війна» Вашингтона. І такі порівняння дуже болючі саме тому, що вони резонують зі знайомими прикладами починаючи з війни у В’єтнамі, яка для американців закінчилася, коли Конгрес вирішив не виділяти більше на неї гроші. Ключова відмінність, звичайно, полягає в тому, що у В'єтнам, Афганістан і Ірак американська армія відправляла свої війська. І всі ці війни були набагато дорожчими, ніж війна в Україні. Крім того Київ став для США більш сприйнятливим, більш незалежним і більш демократичним партнером, ніж були уряди в Сайгоні, Кабулі чи Багдаді.
Перемога не буде визначена лише на полі бою. У стратегічному плані західні країни повинні активізувати свої зусилля з інтеграції України до своїх інституцій. Конфлікт між Москвою і Києвом розпочався у 2013 році, коли український уряд піддався російському тиску і відмовився від торговельної угоди з ЄС. Це спричинило революцію на Майдані, яка привела до влади в Україні більш прозахідний уряд.
Відтоді Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС, наблизившись до Європи через юридичні та політичні угоди, а також через емоційне співчуття. Це вже перемога для Європи і для України. Політики повинні поглиблювати українські зв'язки з Заходом, пов'язуючи її з Європою, навіть якщо повне членство в ЄС і НАТО, швидше за все, не відбудеться до закінчення війни.
Новий наратив
Довгострокове стримування Росії може піти Україні тільки на користь, хоча це може здатися менш грандіозною метою, ніж гучна перемога на полі бою. Українські лідери гостро усвідомлюють внутрішню напруженість у західних країнах і військові виклики, з якими стикається Київ. Щоб заохотити подальшу підтримку Заходу, Київ повинен будувати свої аргументи на тому, що західні інвестиції допоможуть стримати Росію, а це в інтересах як Києва, так і його партнерів.
Російські військові загрузли в Україні, а отже регіональний вплив Москви в Центральній Азії і на Південному Кавказі зменшився. Якби Москві вдалося захопити Київ, все було б навпаки.
Однак, зараз стримування Росії в Україні і за її межами зараз дуже недосконале. У найближчі роки його потрібно підкріпити більшою європейською і постійною американською допомогою. Захід також повинен зберегти свої санкції проти Росії і краще забезпечувати їх виконання. Допомога Україні - це не благодійність. Для Європи успіх чи поразка у стримуванні Росії визначатиме безпеку всього континенту. Для США це визначить майбутнє міжнародного порядку, який вони очолюють.
Стримування Росії слід концептуалізувати як стійкий континуум дій, що розпочався до лютого 2022 року і набув свого розвитку з обороною Києва і просуванням України на полі бою восени 2022 року.
«Стримування, за визначенням, може забезпечити лише часткову перемогу, і саме тому слід очікувати злетів і падінь суспільних настроїв у країнах-союзниках України. Тому західним лідерам, які чутливі до сплесків оптимізму і розчарувань, варто прийняти стримування як свій незмінний компас. Це допоможе як військовим зусиллям України, так і моральному духу її союзників», - пояснюють автори.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google