Львів запрошує на свята

Хоча б кілька разів на рік людям хочеться повірити у диво, у краще майбутнє. І ось, щойно настає Різдво, сотні тисяч дітлахів по всій Україні рушають дворами й квартирами з колядою та побажаннями. Кожна колядка, щедрівка має дуже давнє історичне коріння, яке сягає часів, коли ще наші пращури двір за двором ходили і бажали одне одному добра.

З 2000 р. у Львові справжньою криницею усної народної творчості став різдвяний фестиваль "Велика коляда". Щороку з 7 по 26 січня він проходить у храмі Пресвятої Євхаристії. Чотири тижні поспіль з усієї України колядники з'їжджаються хорами, ансамблями, оркестрами, вертепами. Це справжній марафон колядок, які можете почути тут щовечора. А коли пощастить - можна потрапити на справжню автентику, як, скажімо, колядки, заспівані лемками та гуцулами.

Під склепінням давнього храму звучать традиційні народні й авторські колядки та щедрівки. Якщо у першому фестивалі взяли участь лише
4 колективи, то в цьогорічному тішать своїм виконанням понад 80. Окрім гуртів із Галичини, про свою участь заявив чоловічий вокальний ансамбль "Бревiс" із Вінниці, дитячі та юнацькі колективи з села Званiвка Артемiвського району Донецької області, хор "Днiпро" Запорiзького обласного центру художньої творчості учнів та молоді, академічний хор Ніжинського училища культури і мистецтв імені М.Заньковецької, колективи з Києва, Бердичева, Луцька, Рівного та інших міст.

Як розповів композитор, член оргкомітету фестивалю Юрій Антків, довкола фестивалю об'єднуються диригенти, композитори, тут звучать прем'єри. До обов'язкових композицій фестивалю входять "Тиха ніч" в аранжуванні Богдана Сегіна, "Щедрий вечір" композитора Анатолія Гайденка, "В зеленім ліску" Мирона Дацка, інші. 2011 р. було започатковано тематичну концепцію фестивалю - концерти колективів із певної етнографічної місцевості України. У храмі лунали різдвяні твори з Лемківщини, Гуцульщини, Полісся, Галичини.

Фестиваль засвідчив фольклорне багатство України. "Коли я показав свій збірник з 97 творів одному священику, той не повірив: "Невже в нас є так багато колядок?" - "Але у збірник я включив лише те, що сам напрацював. А ще є сотні інших композиторів і аранжувальників, які мають чудові колядки, що чекають своєї черги прозвучати на нашому фестивалі", - каже Юрій Антків.

Українська історія так переплелася, що навіть професійні дослідники часто не можуть сказати, звідки походить та чи інша колядка. Візьмімо, наприклад, коляду зі Слобожанщини. Відомо, що під час воєнних лихоліть у XVI-XVII ст. Слобожанщини як такої не було. Тут був степ, який згодом заселили волиняни. Зрозуміло, що вони принесли з собою свої традиції. Деякі колядки одночасно співають на Закарпатті й на Волині. Хто в кого запозичив - цього вам ніхто достеменно не скаже.

В Україні є колядки, які майже слово в слово повторюються у багатьох регіонах країни. Одна з них - "Нова радість стала". Але в кожному регіоні вона має свої відмінності - підголоскові мотиви, мелодійність, ритм, навіть мелодії інші.

- Найперше завдання кожного фестивалю, - каже керівник дитячого хору "Надія" храму святих Ольги та Єлизавети (Львів) Ольга Баглай, - відшукати старовинні колядки і щедрівки. На жаль, фольклорні експедиції в Україні не проводяться, як це було колись. Коли щось і записують, то лише слова, а мелодія не фіксується. І це дуже зле, бо в колядці важливі не тільки слова, а й мелодійне звучання. Це мали б робити студенти консерваторії, інших музичних закладів.

Секрети колядок добре відомі учасникам народного сімейного ансамблю "Кожушки" з села Магерова Жовківського району. У його складі - четверо людей: керівник Богдан Кожушко та його дружина Лариса, а також їхні діти: 23-річна Наталія і 19-річний Богдан, які вже стали професійними музикантами.

- Вперше почув колядку у баби на селі, - розповідає пан Богдан. - Попід вікнами ходили колядники, "царі", заходили до хати, співали колядки, а заодно й лякали дітей. Ми, малі, ховалися під стіл, де був дідух, та й, бувало, засинали на ньому. Жаль, що зараз стало значно менше вертепів. Молодь втрачає інтерес до старовинних народних традицій. Можливо, тому, що тепер ніхто нічого не забороняє.

Вщухає інтерес до давніх звичаїв не тільки в містах, а й на селі. Якщо десь традиції і тримаються, то лише на ентузіазмі окремих людей. Так вважають керівник фольклорного колективу "Мрія" з села Верхня Липиця Рогатинського району Івано-Франківської області Марія Міськів та директор Будинку культури цього ж села Ольга Демків.

Проте вже приклад Верхньої Липиці свідчить про інше. Скажімо, з родини Марійки Лісіцької в гурті, окрім неї, ще четверо: два сини, невістка і внук. У репертуарі досить величенького колективу лише колядок понад півтора десятка, а ще є Маланка, вечорниці. Колядки виконують так, як навчали їх батьки.