Крихта неба на землі

Відколи свято Покрови проголошено в Україні Днем захисника Вітчизни і офіційним вихідним, йому дедалі більше припасовують погони. І суто народна традиція вважати Покрову покровителькою заміжжя наче відходить у тінь.

Хоч саме в цей святковий день з раннього ранку мають поспішати до храму дівчата, які вже хочуть заміж, із давньою молитвою-проханням:

Ой святая Покрівонько,

Покрий мою голівоньку

Хоч онучею, хоч хустиною -

Аби з доброю дитиною.

Змінилися часи, щезли старі традиції, і навіть природне бажання дівчат вийти заміж усе частіше змінюється стосунками, які ні до чого не зобов'язують, надто ж чоловіків, - зате опристойнені доброзвучною дефініцією "цивільний шлюб". ЗМІ і соцмережі охоплені здогадами, чи вагітна та або інша зірка, а якщо так, то від кого. Вагітні зірки роблять з цього інтригу, рекламу, піар, до останнього приховуючи, хто ж батько дитини - й іноді ця таємниця так і залишається невідомою і для спраглої до сенсацій публіки, і для народженої дитини, і, схоже, для зіркової матері також. Власне, її статус від цього не змінюється, в інформаційному просторі її до глибокої старості називають дівчиною. Зірки, як водиться, зразки для мас. Тож такі ситуації все множаться, та замість того, щоб серйозно перейнятися кризою сім'ї як основи суспільства, все списується на рівність стосунків статей і загортається в модну обгортку гендерної політики. Ця сімейна розхристаність прогресує, скособочуючи суспільство, вихолощуючи з людської свідомості поняття родинного тепла і домашнього затишку.

…А тут їдеш по Верховині, повільно так, обережно, вибираючи серед розбитої дороги тверде покриття для безпечного проїзду, - і враз гальмуєш, побачивши диво…

Світлана Кабачинська

Біля церкви села Ільці Верховинського району Івано-Франківської області зупинився весільний кортеж. З нього вийшли люди у святошній гуцульській одежі: все, від капелюхів і вінків на головах і аж до постолів на ногах, зшито, вишито, вичинено, оздоблено власними руками. Гуцульське весілля! Обряд, який передається від покоління до покоління майже у первозданному вигляді. Майже - бо таки була тривала пауза в традиції: за радянських часів, коли все було уніфіковано й стандартизовано, вбране в біле і чорне й підігнано під робочий графік чужої тітки в загсі. Майже - бо час таки дещо змінив у традиції. Раніше молодий і молода їхали до церкви поодинці й на конях - бо ж гори, кручі, бездоріжжя. А нині тут авта - одне від іншого крутіші. Зате ляльки на них теж у гуцульських строях. Як і гості на весіллі. Все яскраве, красиве, радісне. Все у передчутті свята!

Та у церкві обличчя присутніх ураз серйознішають: молода пара бере шлюб. Присягає перед Всевишнім на вірність і любов.

- Чи не присилуваний ти, Василю, взяти за себе як жону дівчину Іванну? - строго запитує молодого легеня сивий священик.

Світлана Кабачинська

Шлюбний обряд розписаний, як по нотах, не роками - віками. Молоді ж, напевне, не вперше беруть у ньому участь - як оті пари дружок, світилок і дружбів, від найбільших до найменших дівчат і хлопців, що чемно вишикувалися за нареченими. Та вперше ці слова звучать саме для них. Тільки для них. І лише їх сьогодні чує і бачить Господь. І покриває оберегом кохання і подружньої вірності Матір Божа. Тому й стоять вони тихо й смиренно, вслухаючись у слова панотця, у спів церковного хору, в стукіт власних сердець. Гарні, мов із картини списані, чемні і слухняні людські діти. Діти Божі - складають клятву перед небесним Отцем.

І хочеться, щоб жили вони довго й щасливо, у радості, любові і шлюбі зачинаючи, народжуючи, плекаючи своїх дітей. У вільній і багатій рідній Українській державі. І щоб держава наша з року в рік міцніла - працею та гідністю міцних, надійних, благословенних Богом сімей.