Як вивести соціалку з цугцвангу

Бідність і нерівність - дуже складні проблеми. Хтось вважає їх об'єктивною даністю. Є люди, які просто не сприймають бідних і твердо впевнені в тому, що всі їхні проблеми - від небажання трудитися.

Я не ставлю перед собою завдання спростовувати або переконувати. Можна по-різному ставитися до бідних людей. Ось тільки чим завинила дитина, яка росте в бідній родині? Вона нещасна і знедолена, бо так судилося? Просто тому, що світ виявився до неї несправедливим?

Я так не думаю. Завдання складне, але вирішити його можна. І якщо не усунути проблему, то бодай значно мінімізувати її наслідки.

COVID-19, який раптово звалився на наші голови, викликав кризу вже не тільки системи охорони здоров'я. Він занурив усіх нас у дуже глибоке економічне болото з усіма наслідками, які з цього випливають.

Розумні люди відразу зметикували, що ця заварушка - дуже навіть про якість управління, комунікації, права людини, а точніше - їх кризу та безліч інших досить цікавих матерій.

Умовно кажучи, розумні не будуть бігати за проблемою. Вони намагатимуться передбачати. Насправді так звана нова реальність - не що інше як здатність розвиватися в умовах швидких змін. Цей темп - не для повільних і ригідних систем та тих, хто так не любить залишати зону комфорту.

І - так, це не про кризу менеджменту. Цей момент скоро в усіх минеться. Я впевнений, що бізнес, як і завжди, вирішить цю проблему першим. А ось коли підтягнеться державне управління - питання відкрите. Але повернімося до основної теми.

Бідних стане набагато більше. За найсвіжішими розрахунками наших експертів, навіть за оптимістичним сценарієм, за межею бідності опиняться додатково шість мільйонів українців, включно з 1,4 мільйона дітей. Це жахливі цифри. Найгірша ситуація з багатодітними родинами, сім'ями з дітьми віком до трьох років, самотніми батьками та пенсіонерами віком від 65 років. На жаль, немає даних про бідність у сім'ях з дітьми з інвалідністю, але не сумніваймося: вони - серед найбільш уразливих.

В Україні людей важко здивувати й шокувати. Ну мільйони, ну й що. Ми - велика країна, і проблеми в нас теж масштабні. Слова "солідарність", "згуртованість", "виклик", "перемога" втратили свої первісні смисли. Навіть у "незалежних" лідерів думок симпатії якісь одновекторні чи що.

Смисл наведених вище цифр - зовсім не в тому, щоб пробудити стандартну баталію між умовними популістами й такими ж умовними "чиновниками, що, як завжди, недопрацьовують". Хоча ймовірність такого сценарію, на жаль, - 99 відсотків. І є всього один, досить наївний відсоток на користь того, що основні стейкхолдери все-таки об'єднають зусилля заради дітей і справді зроблять їх спільним пріоритетом.

Зрештою, не самою економікою. Вона в нас непогано справляється з абсолютною бідністю, чого не можна сказати про нерівність. Система соціального захисту має стати реальним пріоритетом. Треба діяти швидко, усвідомлюючи обмеження поточних програм.

Соціалку мало хто розуміє. Тих, хто її любить, - ще менше. Система вкрай ускладнена й політизована, і це не вина чинних керівників. Соціалка в Україні - свого роду казино, де чинна влада завжди програє. Досить лише озвучити необхідність додаткової допомоги окремій групі - і все, цугцванг. Приймуть рішення повністю чи частково, але під тиском від нього відмовляться, - у кожному разі це програш для політика при владі.

Окреме посилання радникам десижн-мейкерів: соціальний захист - це ще і дійовий економічний захід, і фіскальний стимул із найкращим ефектом мультиплікатора. Не бійтеся "вертолітних заходів". Не переоцінюйте таргетовані програми й капітальні проєкти. На все свій час. Перестаньте ображати місцеве самоврядування. Оцініть нарешті ефективність програм. Універсальні й таргетовані програми треба комбінувати. За нашими розрахунками, якщо щомісячні виплати дитячої допомоги на дітей віком до трьох років, бенефіціарами якої є 1,1 мільйона домогосподарств, збільшити удвічі (ця сума - 820 гривень - не змінювалася з 2014 року), то це дозволить вивести 170 тисяч домогосподарств із дітьми з бідності. Бюджетові це коштуватиме, орієнтовно, 7,5 мільярда гривень. Будь ласка, не перерадьтеся, глибоко вдихніть і спокійно почитайте якісну аналітику.

Навіть не знаю, до чого волати - до яких почуттів і мотивів. Знову гордість за волонтерів. Та й бізнес-комюніті виявляє виняткову солідарність. Ну й, звісно, "державники", які просто тихо і спокійно роблять свою справу.

Як можна спокійно жити в країні, де половина дітей - бідні? Немає цьому ні виправдання, ні пояснення. Голодних дітей українці не вибачать. Пандемія мине, але всі пам'ятатимуть ці дні, і діти, коли подорослішають, запитають себе: а що зробила моя країна, коли я був маленьким і беззахисним? Я дуже хочу, щоб для підрахунку їм не вистачило пальців на обох руках.