«Я на «мажора» працювати не хочу…»

Стан економіки і стан ринку зайнятості — як дві частини пісочного годинника: те, що відбувається в першій, обов’язково позначиться на другій. Нинішні тенденції у сфері зайнятості Кіровоградщини свідчать, що кризу вдалося стримати, але до розвитку економіки ще далеко…

Економічна криза стала серйозним випробуванням для Кіровоградської області. Після позитивної динаміки зростання зайнятості у 2007—2008 роках минулий рік продемонстрував її стрімке падіння, а також значне збільшення безробіття. За рік на Кіровоградщині втратили роботу 58 тис. найманих працівників. Реальний дохід населення зменшився на 10%.

На думку директора обласного центру зайнятості Марини Родіонової, антикризовий закон, ухвалений у грудні 2008 року, дав можливість зберегти рівновагу на ринку праці, не допустити соціального вибуху. Починаючи з березня і до кінця минулого року на Кіровоградщині працевлаштували 23 тис. чоловік. Лише невеличка частина з них отримала роботу за рахунок створення нових робочих місць (цей процес майже загальмувався), решта — внаслідок звичайного обороту робочої сили.

Щомісяця служба зайнятості пропонує 1—1,3 тис. вакансій. Для сільськогосподарського краю — це зовсім непоганий результат. Але нашому ринку праці, який сам по собі дуже інертний, необхідні сигнали про оздоровлення економіки. Їх поки що немає. Правда, на 1 квітня кількість вакансій дещо збільшилася, однак тільки за рахунок сезонної потреби в робітниках у сільському господарстві.

За чотири місяці цього року на обліку у центрах зайнятості області зареєстровано 26,5 тис. безробітних громадян. І хоча це на 27% менше, ніж за відповідний період минулого року, показник усе ж тривожний. Людина, яка втратила роботу і не працює півроку, стверджують психологи, втрачає мотивацію до праці, а рік вимушеного неробства позначається настільки, що до робочого ритму повернутися практично неможливо.

До всіх цих бід реального безробіття на Кіровоградщині (та, мабуть, не тільки там) додається низький рівень зарплат на тих вакансіях, що заявлені. За словами Марини Родіонової, кожна п’ята з них оплачується на рівні мінімальної зарплати, а три чверті — нижче середньої по області. Звісно, такі робочі місця простоюють місяцями, а то й роками. Водночас роботодавці чекають спеціалістів з високим рівнем кваліфікації.

Крім того, що це — прямі збитки для економіки, таке явище має й ряд моральних аспектів. Звісно, пропонувати низькі заробітні плати роботодавців змушує економічна ситуація: хто сьогодні може похвалитися хоча б достатньою кількістю, якщо не надлишком, обігових коштів? З іншого боку, підприємці і керівники не вважають за потрібне сплачувати «зайві» нарахування на заробітну плату, котрі, як відомо, гарантують певний соціальний захист найманого працівника. Але зустрічаються й такі роботодавці, які вважають найманих працівників ніби істотами другого сорту, вони, мовляв, мусять задовольнятися тим, що дають. А люди не хочуть працювати за копійки.

Особливо це стосується молоді. Тільки одиниці з них, плохенькі, як кажуть у народі, готові заповнювати ті низькооплачувані вакансії або йти на завод з його чітким графіком роботи, де у докризовий період дуже потребували молодої робочої сили, а зараз ця потреба поступово знову збільшується. На ринку праці області ні фрезерувальника, ні токаря-універсальника, ні газозварника п’ятого-шостого розряду не знайти. Престиж робітничих професій девальвувався катастрофічно.

Син моєї знайомої, хлопчина-майстер на всі руки, який понад усе любить техніку, багато чого знає та вміє, досить легко міг би знайти собі роботу (правда, молодим практично неможливо влаштуватися офіційно, зарплата — залежить від результату і в конверті, працювати — без вихідних). Однак не збирається йти ні на низьклооплачувану, ні з соціальними гарантіями роботу. «Не хочу працювати на мажора!» — каже. Хоче працювати на себе. От і бігає, крутиться, практично так само без вихідних, створюючи власну мережу послуг. От вам і тіньова зайнятість, і тіньова економіка.

Для таких ініціативних і незалежних держава передбачила одноразову допомогу по безробіттю для відкриття власної справи. Людина проходила нетривале (три тижні) навчання, реєструвалася як підприємець, подавала відповідний бізнес-план і отримувала кошти. Не позику, а суму допомоги по безробіттю, яку могла б одержати за рік. Звісно, цих кількох тисяч не вистачає на повноцінну організацію справи, але для тих, хто твердо вирішив стати на підприємницький шлях, все ж непогана підтримка. І в Кіровоградському обласному центрі зайнятості накопичений чималий позитивний досвід, коли вчорашні безробітні ставали успішними підприємцями, відкриваючи кафе, літні майданчики, магазини, майстерні побутового та технічного обслуговування.

Дехто з колишніх отримувачів такої допомоги, міцніше ставши на ноги і вже сам потребуючи додаткової робочої сили, звертається до того ж центру зайнятості з проханням допомогти з кадрами.

Біда в тому, що торік криза призвела до призупинення цих виплат. Нині їх мають відновити. 36 безробітних Кіровоградщини проходять відповідне навчання. Переважно це селяни, майбутній бізнес яких і буде пов’язаний із сільськогосподарським виробництвом.

Якщо раніше бажаючих одержати таку допомогу було чимало, то нині люди не поспішають погоджуватися на її отримання, очевидно, побоюючись нинішньої нестабільності, особливо у сфері малого бізнесу. І хоча нове керівництво держави обіцяло і податкові пільги, і податкові канікули, події розвиваються так, що, дай Боже, аби ситуація не погіршилася.

Непоганою допомогою для безробітних, особливо найбільш уразливих із них, які не можуть на рівних конкурувати на ринку праці (інваліди, жінки з дітьми, люди передпенсійного віку, молодь без досвіду роботи, особи, звільнені з місць позбавлення волі), були дотації роботодавцям, що надавалися з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. У докризовий час на такі дотовані місця (держава фінансує заробітну плату працівника протягом року, а роботодавець не має права звільнити його два роки) влаштовували 2,5 тис. осіб на рік. У кризовий час, коли фінансування різко скоротилось, у Кіровоградській області надали тільки 300 таких дотацій.

Таке різке гальмування зіпсувало той процес, коли підприємці відчули певну реальну користь від фонду. Знову з’явилися непевність і вагання — хто зна, що буде через рік? Адже якщо працівника, що займає дотоване робоче місце, скорочують раніше, ніж через два роки, виділені фондом кошти слід повертати.

І побоювання небезпідставні не лише через це. Використання державних дотацій тягне за собою додаткові перевірки контролюючих органів. Звісно, вони нікого не радують. Найважливіша ж причина — процвітання тіньової зайнятості та небажання підприємців, котрі працюють легально, допустити вимивання обігових коштів через нарахування. Тому вони всіляко намагаються максимально скоротити офіційну заробітну плату. На цьому тлі прийняти на роботу людину, що одержуватиме з фонду заробіток удвічі більший від офіційного для інших працівників, — якось не з руки…

Та, попри всі ці труднощі, уже за чотири місяці цього року на Кіровоградщині 539 колишніх клієнтів центрів зайнятості влаштовано на дотаційні робочі місця.

Нинішні процеси у сфері зайнятості висвітлили ще одну проблему, яка існує не перший рік і стає дедалі гострішою. Якщо раніше у селах не вистачало викладачів інземної мови, малювання, лікарів вузької спеціалізації, то сьогодні їх важко знайти навіть у районних центрах. Практично у кожному районі потрібні лікар-анастезіолог, інфекціоніст, рентгенолог, фізіотерапевт, патологоанатом, а подекуди немає і нервопатолога, гінеколога, навіть педіатра(!).

Педагоги тут ідуть іншим шляхом — ділять між собою години того спеціаліста, якого немає. Це, звісно, не вихід, але що робити, коли зарплата того ж лікаря у райцентрі рідко коли перевищує тисячу гривень. А ще ж, як правило, треба винаймати житло, якого ніхто не те що не гарантує, навіть не обіцяє. Що ж буде далі, якщо не звернути уваги на ці проблеми?