СУДНИЙ РІК ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ

Емоції

Колеги, які регулярно пишуть на теми права, від душі поприколювалися, коли по поверненні з судового засідання я почала ставити наївні запитання. Приміром: а чи має право суддя окликати позивача на прізвище, неначе шкільна технічка учня, що проштрафився? «Ти ще на кримінальний процес сходила б — і не таке почула б», — довірчо порадили мені...

Не здивувала ні розповідь про куртки, які жужмом лежали прямо на підлозі в залі суду, і портфель, що примостився там-таки, на підлозі, ні «пригоди» з технічними засобами, про застосування яких — у двадцять першому столітті! — треба поклопотатися, інакше розгляд справи виллється в нестерпний багатогодинний диктант, що переривається незадоволеними зауваженнями секретаря судового засідання («Говоріть повільніше, я записую!»).

Я, певна річ, чула про злиденне становище українських судів, тож могла припустити, що таку розкіш, як диктофон або гардероб, їхнім кошторисом не передбачено. Що туалет — один, і тільки для суддівських. Але щоб не було — ні, не стільців чи крісел — звичайних садових лав... Люди, більшості з яких під сімдесят, мусили три години судового засідання провести на ногах!

Відповідачі були років на надцать молодші, проте сиділи в оточенні дідусів і бабусь, котрі стояли. Заступник голови Пенсійного фонду, що декому з присутніх в онуки годиться, і не подумав виступити з клопотанням про перенесення засідання в більш пристосоване приміщення, аби «підвідомчі» йому пенсіонери могли хоча б сісти. Так, кепсько з милосердям у такій за визначенням богоугодній установі, як Пенсійний фонд України...

Старенькі героїчно вистояли протягом усього судового засідання, лише іноді, у найгостріші моменти, цідячи крізь зуби прокльони й накликаючи гнів на голови тих, хто діє проти закону та проти совісті. Тих, хто готує, підписує, а потім ще намагається виправдати (!) постанову Кабінету міністрів № 1783 від 20 листопада 2003 року, яка де-факто зменшила призначені за законом пенсії одним, щоб із виглядом благодійника додати іншим аж... по шість гривень. А подейкують, що хтось в уряді лаштується на президентські вибори. «Ну... — єхидно кажуть пограбовані пенсіонери. — І на що тільки сподівається? Ми либонь до виборів доживемо!»

...Докладно розповідати про суд не хочеться з багатьох причин. Украй гнітючою була сама обстановка. Позивач — пан Августімов — дуже рознервувався й почав себе піарити, що викликало внутрішнє неприйняття навіть у його прибічників. Мало було нових аргументів, а спроби представника Кабінету міністрів поставити собі на службу закон 1992 року про пенсійне забезпечення, м’яко кажучи, притягнуті за вуха.

Єдине, про що варто згадати, — це відсутність єдності у стані уряду. Якщо представник Кабміну скаргу позивача з вимогами, які в ній містилися (скасувати постанову № 1783 й відновити його права), відкинув цілком, представник Пенсійного фонду скарги не визнав, то реакція Держкомстату була цікавою: «Вимоги визнаємо, але питання не до нас».

Виступ представника від Держкомстату очікується в суді лише 9 березня, однак доти багато чого може статися в плані законодавчого розв’язання колізії. А не станеться... Що ж, постоїмо ще дві-три годин, поокаємо.

Втім, рішення у справі дуже прогнозоване. Якщо навіть пенсіонер Августімов стане національним героєм, а містами й селами України пройдуть багатотисячні демонстрації стареньких, якщо навіть на хвилинку уявити, що пенсіонерський протест спроможний «піти» у відставку непохитного прем’єра Януковича (як колись 1990-го студенти «пішли» прем’єра Масола) — справедливий, у дусі закону про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування перерахунок пенсій бачиться в Україні неможливим.

Звідки такий песимістичний висновок? У Пенсійному фонді України немає необхідних грошей. Чому їх немає — питання дуже серйозне й багатопланове.

Фінанси

Ви помітили, що прем’єр образився (чи прем’єрські спічрайтери вирішили, що він мусить образитися), коли скандал із перерахунком пенсій сплив на поверхню і в суспільстві почали говорити про фальстарт пенсійної реформи? Пан Янукович висловив думку про те, що перерахунок — це не вся реформа, а лише її початок, такий собі маленький крок, за яким не можна судити про успіх чи неуспіх грандіозного започаткування, розрахованого не на одне десятиліття.

Зі сказаним можна почасти погодитися: так, найскладніше, на кшталт запуску загальнообов’язкової накопичувальної системи, у нас іще попереду. Але ж можновладці не просто зробили погано одну справу (перерахунок пенсій) — двох речей вони не зробили взагалі. На календарі лютий, проте, як і раніше, не врегульовано питання про пенсійні внески підприємців, котрі працюють за спрощеними схемами оподаткування. На рік заморожено участь у пенсійній системі селян. Коли цим людям нараховуватимуть менші, ніж це було можливо, пенсії, кого вони згадуватимуть недобрим словом — Януковича, Азарова, Папієва чи Богословську?

Та повернімося до перерахунку. Реформа стартувала 1 січня 2004 року, і це сприймалося якимсь добрим передвістям — новий рік із чистого аркуша. (Про те, що цей рік можна провести в суді, де правди шукають десять галузевих профспілок та одна фізособа, виконавча влада якось не замислювалася.) Абстрагувалися навіть від очевидного: у першому кварталі кожного року різко знижуються доходи Пенсійного фонду й він виплачує пенсії за рахунок перехідних залишків. Народний депутат Василь Надрага, який добре знає цю «кухню», бо колись працював в управлінні Пенсійного фонду Луганської області, пояснював, що зростання надходжень починається в травні (із початком періоду відпусток), потім іде дуже непоганий червень, у серпні та ж таки Луганщина (і, слід гадати, Донеччина) «виїжджає» за рахунок виплат на честь Дня шахтаря, ну, а з вересня доходи ПФ наростають аж до кінця року.

До якої дати логічно було б приурочувати перерахунок пенсій? У будь-якому разі, тільки не до першого січня. Тим паче знаючи, що влітку 2003-го було чергове підвищення пенсій (тож, певну частину ресурсу витрачено), а в листопаді уряд із парламентською більшістю відмовилися від свого попереднього рішення з 1 грудня 2003-го підвищити мінімальну заробітну плату до 237 грн. (наслідки очевидні: менший обсяг фонду оплати праці — менші надходження до ПФ).

Проте в душах реформаторів жила велика надія. Мовляв, Кабмін підтримував ухвалення пенсійних законів, розуміє важливість реформ у цій сфері, отже, коли й не виділить додаткових грошей, то хоча б чітко виконає те, чого від нього вимагає закон — свої обов’язки з фінансування пільгових пенсій. І треба ж так жорстоко розчаруватися!

Кабмін підтримував, проте більше на словах, у парадних доповідях. Так, в уряді не гальмували реформу, але, наважимося припустити, — лише тому, що навряд чи чиновник рангом вище заступника міністра праці від титли до крапки прочитав пенсійні законопроекти. Якби ними серйозно перейнялися у Мінфіні, причому на тому рівні, де приймають рішення, — необхідність розкошелюватися 2004 року стала б очевидною. Був би час підготуватися, синхронізувати пенсійне реформування з податковим і знайти додаткові гроші — щоб виконати традиційні щорічні зобов’язання з розмежування фінансових ресурсів між бюджетом та Пенсійним фондом, з одного боку, і нові, пов’язані із залученням до пенсійного страхування селян, — з іншого.

Не було такої можливості? Неправда. Приміром, уряду не раз і не двічі пропонували відмовитися від неефективної в її нинішньому вигляді соціальної пільги з податку на доходи фізосіб. Як відомо, відповідно до закону, не підлягає оподаткуванню дохід, що дорівнює одній мінімальній зарплаті, проте на 2004 рік норма діє в розмірі 30% цієї пільги, тобто працівник, котрий має на утриманні дітей, заощаджує приблизно 12 грн. на місяць. В Інституті фінансової політики вказали на цілу низку недоліків запропонованого нововведення. Окрім того, що пільга дуже не суттєва й однакова для всіх — як для багатих, так і для бідних, окрім того, що вона рік у рік гальмуватиме підвищення в Україні мінімальної заробітної плати й не сприятиме виведенню зарплат із тіні, — то її ще й дуже складно адмініструвати... Зате втрати бюджету-04 цілком відчутні: навіть після листопадового «перегляду» мінімальної зарплати до 205 грн. виходить не менш як 1,8 млрд. грн.

Для порівняння: нинішнього року на пенсіонерські потреби уряд недодав 3,8 млрд. грн. Голова комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Петро Цибенко цифру цю аргументує так: на 1 млрд. грн. занижено потреби у фінансуванні пенсій безпосередньо під час ухвалення бюджетного закону; 800 млн. було потрібно, але їх так і не виділили на часткову компенсацію сільгосппідприємствам, які працюють на фіксованому сільгоспподатку, їхніх внесків за працівників у Пенсійний фонд; ще 2 млрд. не надійдуть у ПФ у вигляді додаткових зборів від купівлі-продажу валюти, мобільного зв’язку тощо (тепер ці гроші йдуть до бюджету).

Скасування?

А тепер розгляньмо ситуацію з поправкою на постанову Кабміну № 1783. Комуністи, «Наша Україна», БЮТ, добрий десяток галузевих профспілок, нарешті, Уповноважений Верховної Ради з прав людини — всі вимагають її скасування й визнання того очевидного факту, що при перерахунку повинна застосовуватися офіційна, оприлюднена Держкомстатом середня заробітна плата (СЗП) за 2002 рік у розмірі 376 грн. Але мало хто замислюється, що справжня міна кабмінівського документа — в його перерозподільному характері. Що чудес у реальному житті не буває, і якщо Мінфін не схотів знайти зайвих мільярд-півтора на підвищення з 1 січня ц.р. виплат усім без винятку пенсіонерам, то це за нього був змушений зробити Пенсійний фонд, пролобіювавши в Кабміні затвердження вкрай несправедливого документа.

Якщо постанову скасувати, як того вимагають пенсіонери, опозиційні сили й навіть омбудсмен, то — і це треба чітко усвідомлювати — задля збереження балансу доведеться скасовувати й рішення про підвищення на горезвісні шість гривень пенсій тим пенсіонерам, котрі вищих пенсій, відповідно до нового закону, не заробили (умовно назвемо їх «бідними»). Або ж негайно шукати серйозний фінансовий ресурс — аби, по-перше, відшкодувати втрати пенсіонерам «багатим», яких стосувалося погано мотивоване зниження СЗП за 2002 рік до 306 грн., і, по-друге, додатково простимулювати «бідних», дуже ображених шестигривневою подачкою.

По-третє, резервні гроші потрібні і з огляду на невпинне зростання обсягу пенсійних виплат. Адже тільки найнеповороткіший або найнемічніший пенсіонер не поклопотався про одержання довідок, які надають йому право претендувати при перерахунку на додаткові гривні. Цього феномена, очевидно, не врахував ніхто: керівництво Пенсійного фонду на всіх перехрестях заявляло, що перерахунок здійснюватиметься на базі вже наявних у пенсійній справі даних. Але пенсіонери розсудили інакше.

І дуже правильно зробили. Більше того, зі шпальт нашого видання хочемо ще раз повторити: люди добрі, наявні у вашій пенсійній справі дані про заробіток за два останні роки перед виходом на пенсію — не завжди та база, на яку слід сподіватися. Припустимо, що вчитель одержував 140 карбованців, скажімо, протягом п’ятнадцяти років. Тоді краще вибрати для перерахунку заробітки за більш ранній п’ятирічний відтинок, приміром, за 1970—1974 роки, а не 1980—1984-й. Логіка проста. Навіть згідно з додатками до горезвісної урядової постанови № 1783 (де багато показників не викликають довіри, оскільки не відповідають статистичним), середня заробітна плата 1970-го становила 115,17 крб., а 1980-го — 155,12. Отже, для людини, яка отримувала свої 140, коефіцієнти за 1970—1974 роки набагато вигідніші.

Як у цій ситуації Пенсійному фонду зводити кінці з кінцями? Підозрюємо, що коли пошкребти по засіках — або, говорячи сучасною мовою, провести незалежний аудит, то додаткові гроші знайдуться в самій пенсійній «скарбничці». Проте, схоже, все буде зроблено, аби мінімізувати видатки, тобто хоча б не відновлювати справедливість щодо «багатих» пенсіонерів.

І тут ми плавно переходимо до законодавчого аспекту проблеми.

Законопроекти

Чотири проекти постанови Верховної Ради та шість проектів змін до закону про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування — такий резонанс викликала постанова Кабміну № 1783 у депутатському співтоваристві. Проте бурхлива реакція — не найкращий союзник у всьому, що стосується скрупульозної та в певному сенсі нудної законотворчої роботи.

Проектів багато, однак якість більшості з них, відверто кажучи, залишає бажати кращого. Не хочу нікого образити, але пропозиції від опозиційних депутатів трохи суперечать одна одній, отже, розмиють голоси й заважатимуть ухваленню єдино необхідного й чітко виваженого рішення. Отоді, під гучні заяви про необхідність захистити пенсіонерів від «довільних, протизаконних, антиконституційних дій» (П.Цибенко) через зал можуть протягнути законодавчу ініціативу депутатів від більшості (В.Надрага, Р.Богатирьова, В.Рибак та І.Шаров) за № 4538-4 від 17 лютого 2004 року.

Відповідно до законопроекту В.Альошина—В.Ющенка за № 4538-2, «середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях національної економіки, — величина, що визначається органом центральної виконавчої влади у сфері статистики шляхом ділення суми нарахованого фонду оплати праці зайнятих на середньооблікову кількість працівників»; її розраховують за певний період (місяць, квартал, рік) і оприлюднюють у визначеному законом порядку.

Відповідно до законопроекту В.Надраги, Р.Богатирьової та ін. за №4538-4, «показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, ...обчислюється в порядку, визначеному Кабінетом міністрів України, виходячи із суми заробітної плати (доходу), на який нараховуються страхові внески відповідно до цього закону, або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування — до набрання чинності цим законом».

Як мовиться, відчуйте різницю.

Судячи з дати внесення на розгляд ВР, законопроект №4538-4 покликаний у нагальному порядку створити законодавчу базу для більш як тримісячних трудів Пенсійного фонду з перерахунку пенсій, які викликали справжній шквал обурення в суспільстві.

З огляду на кількість депутатів у проурядовій більшості ВР та сумний досвід скасування підвищення мінімальної зарплати до 237 гривень із 1 грудня минулого року, саме цей документ має найбільші шанси на ухвалення.

При цьому 306 грн. як показник середньої заробітної плати за 2002 рік зберігається, постанова Кабміну № 1783 продовжує діяти. Чхати на мораль, геть із дороги всіх, хто намагається нагадати, що під час розробки закону про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування застосовувалися виключно держкомстатівські дані, та й сам Пенсійний фонд аж по вересень 2003 року успішно оперував ними. У самому законі виникне колізія двох середніх зарплат: при визначенні суми мінімальної пенсії діятиме офіційна, держкомстатівська, при призначенні (перерахунку) пенсій — визначена за даними ПФ.

Можливо, надання офіційного статусу якійсь розрахунковій величині, яку визначатимуть за даними неуповноваженого органу, — це круто. Не виключено, що це — новітнє слово в галузі статистики. Та погляньмо на проблему з іншого боку. Наскільки добре налагоджено збір грошей до Пенсійного фонду? Як поставлено справу персоніфікації внесків? Ми вже говорили, що в Україні практично не сплачують пенсійних зборів сільгосппідприємства, які працюють на фіксованому сільгоспподатку, — для цього уряд просто не створив умов. Отже, значна частина фонду оплати праці сільгосппрацівників — принаймні 2004 року — не враховуватиметься при розрахунку СЗП для пенсійних цілей. Це вдарить по пенсіях майбутніх пенсіонерів, зокрема тих, хто всі роки акуратно, у повному обсязі сплачував пенсійні внески.

Чи інша ситуація. Відповідно до нового закону, Пенсійний фонд України нині наділено повноваженнями зі збору пенсійних внесків. Приміром, у котрийсь із років він (поки що гіпотетично) погано боровся за погашення недоїмки або взагалі з якихось причин не повністю зарахував гроші, що надійшли, до системи персоніфікованого обліку платників, і це, знову-таки, позначилося на «пенсійній» СЗП. Запитання: а чому будь-який можливий прорахунок чиновника нинішній законодавець готовий назавжди перекласти на майбутнього одержувача пенсії? Тільки тому, що в лютому 2004 року у фінансового блоку уряду пана Януковича й у Пенсійного фонду під керівництвом пана Зайчука доходи не стикуються з видатками?

На наш погляд, не так важливо, коли саме законопроект №4538-4 буде ухвалено, — вже наступного вівторка, 2 березня, чи на тиждень-другий пізніше. Головне, що для схвалення такого болісного для мільйонів стареньких і непопулярного в суспільстві рішення в українському парламенті знайдуться 226 слухняних голосів.

Пенсіонери-оптимісти намагалися втішити мене й самих себе: «Нічого, у такому разі ми подамо в суд на Верховну Раду. За порушення 22-ї статті Конституції, яка не дозволяє при ухваленні законів допускати звуження прав громадян порівняно з уже чинним законодавством».

Щось не пригадаю, аби 22-га стаття Основного Закону хоч раз в Україні спрацювала...