Продам депозит. Недорого

Вчора закінчився депозитний договір, грошей не віддали, кажуть — немає. Схоже, торік ми гуляли на позикові, тепер доводиться платити всім.

Із розмови двох клієнтів
у відділенні банку

Де совість, мораль, професіоналізм, зрештою?! Адже, втративши довіру пересічного вкладника, банківська система стане непотрібною і самій собі. Однак навіть банки, про проблеми з виплатами в яких говорить уся країна, а вкладники ходять до них по свої гроші, як на роботу, продовжують кредитування, відкривають нові сучасні офіси в центрі столиці, ведуть рекламну кампанію і намагаються залучати ще і ще гроші на депозитні вклади... Причому масштаби «кризового» кредитування вражають навіть експертів. Тому, коли, пройшовши два столичні квартали (не в самому центрі), нараховуєш близько десятка новеньких банківських відділень, між якими розкидано ще стільки ж обмінок, і жодного продовольчого магазину, — то мимоволі замислюєшся. Якщо в них справді все дуже погано, то за чиї кошти вони зараз так комфортно живуть і кредитують? За рахунок рефінансування жалісливого НБУ, за рахунок коштів, котрі відмовляються повертати вкладникам, що дочекалися закінчення свого депозитного договору? А головне — кого й навіщо вони кредитують? Невже щоб безповоротно вивести активи і потім спокійно передати віжки правління «похоронній команді», себто тимчасовій адміністрації...

Витікання інформації

Коли торік восени на телеекранах замиготіли кілометрові черги біля відділень Промінвестбанку, мало хто думав, що це тільки початок надзвичайно потужної кризи, яка вразила вітчизняну банківську систему.

ПІБ вистояв, і його «переуступка» щасливо завершилася. Інакше й бути не могло, адже проблеми установи спровокувала передусім рейдерська атака, а консервативний «радянський» стиль управління певною мірою захистив банк від розвитку авантюрних напрямів у роботі й накопичення нездорових активів-пасивів.

Однак процеси в ПІБі викликали стурбованість вкладників інших банків. Деякі з них вирішили влаштувати фінансистам своєрідні міні-перевірки, намагаючись зняти частину суми з депозитного або поточного рахунків. Більшість фінансових установ без проблем виконали умови договорів, але в деяких банках законні вимоги вкладників викликали помітну розгубленість, особливо в частині видачі валютних коштів.

Так, наш колега, який багато років користувався послугами однієї відомої банківської установи, на початку жовтня протягом кількох днів безуспішно намагався зняти з рахунку всього лише 500 дол. США для купівлі побутової техніки. Спочатку службовці банку оптимістично обіцяли, що кошти можна буде зняти через день-два, а потім просто заявили, що валюта у відділення практично не надходить і тому вони не можуть сказати, коли виконають заявку клієнта. А через тиждень було оголошено мораторій Нацбанку на дострокове розірвання депозитних договорів.

У відділення нарешті завезли валютні кошти, однак отримати їх могли, звісно, лише вкладники, в яких термін договору сплив. І наш колега цілком резонно вирішив, що банк, для якого вчасно повернути п’ять сотень — це проблема, не заслуговує на довіру. Оскільки ж депозити в нього були тримісячні, то дуже скоро банк втратив і 25 тис. доларів, раніше задепонованих нашим героєм після продажу квартири.

Що не менш важливо, ніж вилучення коштів, — наш герой поділився своїми проблемами, які виникли при спробі повернути досить скромну суму, з родичами, знайомими, співробітниками. А далі почало працювати «сарафанне» радіо з обговоренням питання про те, що найбільший банк країни, який оперує мільярдами коштів, не здатен забезпечити заявку малого клієнта.

Як стало відомо згодом, описаний випадок не був одиничним. Деякі фінансові установи в усіх своїх численних відділеннях почали правдами й неправдами зволікати з видачею коштів із рахунків. Тим самим вони не лише підірвали свій власний авторитет, а й кинули тінь на банківську систему загалом.

Дуже схоже, що топ-менеджмент окремих банків, із подачі своїх власників, які отримали доступ до конфіденційної інформації про можливість запровадження НБУ мораторію на дострокове розірвання депозитних договорів, так вирішив заощадити на своїх вкладниках. Насправді ж сталося так, що незначна паніка вкладників, пов’язана з подіями в ПІБі, переросла в паніку масштабну. Непрофесіоналізм керівництва, помножений на людську жадібність, призвів до того, що довіра населення до банківських установ почала вичерпуватися.

Можливо, тому зазначений мораторій так і не змогли чесно скасувати, як це сталося (всього лише через місяць) у 2004 році. Хоча його законність і викликає серйозну критику в юристів.

Почім сьогодні продають репутацію

Події засвідчили, що для багатьох банків вона зараз нічого не коштує. Тому їхні вкладники змушені демонструвати дива винахідливості для зняття з рахунку своїх кровних.

Днями один телеканал провів власне розслідування випадку, що стався з клієнтом одного з найбільших банків з участю іноземного капіталу. Фізособа наприкінці серпня минулого року розмістила на рахунку кошти від продажу нерухомості в Києві на суму 200 тис. дол. На початку жовтня вкладник звернувся у фінансову установу, щоб зняти частину суми. Замість 200 тис. дол. на рахунку виявилося лише 200, решту, як пояснили клієнтові, сам він і зняв, причому в трьох різних відділеннях цього ж банку. Докази, що клієнт фізично не міг цього зробити, оскільки на той час перебував за кордоном (про що є відповідні позначки в паспорті), на хранителів грошей не вплинули. Банк категорично відмовився повернути кошти, які невідомо куди зникли з його рахунку. Справу розслідують правоохоронні органи. Однак зрушень немає. У фінансовій установі клієнта просто футболять. Рекомендованих листів, надісланих ним на адресу установи, ніхто не отримує, на телефонні дзвінки грубо відповідають — мовляв, працівник, який веде справу, перебуває у відрядженні.

Певна річ, людина шокована, втім — як і чимало інших клієнтів банків.

Надзвичайних заходів уже не уникнути

Складається враження, що банківська система завмерла за кілька кроків від прірви. Звісно, не лише банкіри винні у створенні критичної ситуації, хоча бійці політичного рингу намагаються саме фінансистів зробити крайніми за всі ті випробування, які доведеться пережити країні.

За тонни не завжди якісного імпорту (це так боролися з інфляцією), за роботу всієї економіки країни на потребу іноземного виробника ширвжитку заплатять не політики, а населення країни. Цілком зрозуміло, що українці повинні мати вибір і можливість придбати побутову техніку й електроніку іноземного виробництва. Адже вітчизняні підприємства до світових рівнів явно не дотягають. Але чому в країні створено всі умови для імпорту, приміром, китайського часнику та ще сотень одвіку українських продуктів — це загадка.

Багато вітчизняних економістів стверджують, що приводів для особливої стурбованості немає, що з відновленням світового економічного зростання вийде в плюси й економіка нашої країни, так само кануть у Лету і проблеми банківського сектору. При цьо­му вони повністю забувають, що вартість газу для нашої промисловості перебуває у прямій залежності від його ціни на світових ринках. А остання негайно рвоне вгору, щойно стануть очевидними ознаки закінчення світової рецесії.

Таким чином, коли хмари над іншими країнами світу почнуть розсіюватися, над нашою економікою вони можуть ще більше згуститися. Тому сподіватися, що все розсмокчеться саме собою, не слід.

І тут вжиття низки надзвичайних заходів уже не уникнути. Вони знадобляться й для порятунку банківської системи. Адже платоспроможність позичальника безпосередньо залежить від температури всієї економіки в цілому.

1. Практично в кожен банк, який отримав рефінансування від НБУ, має бути введений куратор, нагляд якого дозволить контролювати витрату отриманих коштів виключно для оздоровлення фінансової установи, для своєчасного виконання договорів клієнт-банк, а не для виведення капіталів, зокрема за схемами пільгового кредитування наближених структур. Адже рефінансування — це не що інше, як допомога конкретній фінансовій установі, по суті, за рахунок платників податків, а також за рахунок тих громадян, чиї гривневі заощадження знецінилися через стрибок курсів.

2. Реалізація всіх, окрім першо­чергових, державних програм має бути згорнута й законсервована. Чиновники мусять негайно перестати роздавати обіцянки благодійної допомоги торговим мережам та будівельникам, що загралися й чиї проекти, навіть із прямою допомогою держави, будуть закінчені лише з роками. Недобуд усе одно зараз ніхто не купуватиме.

3. Видаткова частина бюджету має бути негайно переглянута, витрати — кардинально зменшені. Зокрема вже найближчим часом необхідно скоротити громіздкий, неповороткий апарат держчиновників, а кошти, що неефективно витрачаються на його утримання, спрямувати на підтримку реального сектору, на покриття дефіциту Пенсійного фонду, на поповнення фонду зайнятості та на інші потреби. Мають бути обмежені пенсійні виплати, що перевищують загальноєвропейські й виплачуються багатьом категоріям високопоставлених чиновників та суддів.

4. Створений комітет національного порятунку повинен визначити конкретні першочергові напрями, на які слід спрямувати кошти з небагатого державного бюджету.

Причому частину коштів необхідно спрямувати на пом’якшення кредитної політики фінансових установ. Проблему кредитор—банк повинні з однаковою мірою фінансової відповідальності вирішувати три суб’єкти: банківська установа, держава, позичальник.

5. В екстреному порядку слід ухвалити закони, які забезпечать можливість позасудового стягнення заставного майна, тих-таки квартир та автомобілів несумлінних позичальників, які не хочуть, у принципі, належним чином виконувати обов’язки за договором позики. Причому позичальникам, які перебувають на обліку в службі зайнятості (і тільки їм), безумовно, мають надаватися суворо обмежені в часі кредитні канікули. Ухвалення популістських економічно небезпечних законів про неможливість звернення стягнення на заставні квартири досить скоро може призвести до колапсу фінансової системи в цілому.

6. Ухвалення закону про обов’язковий продаж експортерами 50% валютної виручки — це вже не просто предмет для дискусій, це мало не єдиний шанс уникнути сценарію перетворення національної валюти на купонокарбованець зразка 90-х років минулого століття. Такий закон треба було ухвалити ще в перші кризові дні жовтня 2008-го.

Вкладників посадили на дієту

Що стосується банківської сфери, то тимчасова адміністрація введена вже у третьому (після ПІБу й одного невеличкого «колеги по лиху») за ліком банку, куратор від Нацбанку з’явився ще в одному величезному «системнику». На черзі цілий список «охочих». Причому якщо в «Промінвесті» депозити, термін яких сплив, акуратно погашалися, то вже в Укрпромбанку навіть такі депозити заморожені — поки що на шість місяців, виплачуються тільки відсотки. По суті, збентеженим вкладникам оголошено особисті дефолти.

Не злічити громадян, яким через непрофесіоналізм і брехню чиновників, політиків та банкірів довелося відмовитися від поїздок за кордон, термінового лікування або проведення операції.

Показово, що черга охочих купити черговий ощадний банк поки що не шикується. Тому, цілком імовірно, пік банківської кризи може припасти на момент спливання шестимісячного терміну замороження вкладів у великому українському системнику.

Таким чином, системна банківська криза, очікувана багатьма експертами вже у березні ц.р., може бути відстрочена в часі до середини літа.

Інтернет-форуми рясніють оголошеннями — «продам депозит за 80—90% від номіналу». Люди намагаються провести взаємозалік, знайти власника кредиту в конкретній фінансовій установі, котрий погодиться на таку угоду. «Депозитник» гасить суму кредиту завислим депозитом, «кредитник» частково компенсує готівкою суму погашення. Чи погодиться фінансова установа на такий «чендж», поки не зовсім зрозуміло, хоча для багатьох — це остання надія вирішити проблему. Як і не зовсім зрозуміло, чи влаштовує такий обмін власників непомірних кредитів. Чимало їх погоджуються тільки на своїх умовах, які передбачають договір «добровільного дарування» не 10—20%, а мало не половини суми депозиту.

Вже щонайменше 10% суми всіх депозитних вкладів стали проблемними. Деякі фінансові установи пропонують погасити великі вклади заставним майном, зокрема квартирами, земельними ділянками. Однак фішка в тому, що квартири й ділянки пропонуються за «старими», тобто позахмарними цінами. Такий рівень цінників фінансисти мотивують тим, що саме за такі гроші майно було взяте в заставу, хоча голова через це має боліти в горе-банкірів, а не у вкладників.

Уже найближчим часом кількість проблемних вкладів може зрости пропорційно збільшенню кількості прострочених та проблемних кредитів юридичним і фізичним особам.

«Введіть нам тимчасову адміністрацію, будь ласка...»

Не виключено, що так мислять керівники багатьох банків, які тільки частково використали рефінансування й надходження від позичальників на погашення закінчених депозитів, а велику частку коштів розіпхали по своїх фірмах та підставних «фізиках». Хтозна, скільки фінустанов стали відтак звичайними пустушками, яких не шкода віддати хоч під санацію, хоч під ліквідацію?

Так, експерти наводять приклад, коли одна порівняно невелика фінансова установа у спокійні докризові часи кредитувала юридичних осіб на суму 50—100 млн. грн. щомісяця, а в грудні минулого року (тобто тоді, коли ніхто нікому взагалі не позичав) її кредитний портфель юросіб поважчав відразу на 320 млн. грн. Схоже, гроші «пішли» на неповернуті позики «своїм» компаніям.

Поки що ніхто не підраховував, скільки коштів фінансових установ розпорошено таким чином замість того, щоб бути повернутими їхнім справжнім власникам — вкладникам.

Багато тисяч вкладників штурмують «рідні» банки протягом останнього часу, дехто виходить із плакатами, дехто запускає під відділеннями аудіозаписи з піснями лисиці Аліси та кота Базиліо, вважаючи себе обманутими буратінами. Інші наважуються й на активніші дії.

«Титанік» поки що пливе, але чимало його пасажирів, у тому числі і вкладники банків, формально не заражених вірусом фінансової неспроможності, уже перебувають за бортом, хоча ще не знають про це. І, схоже, всім до них байдуже.

Україна, на відміну від інших країн, «органічно влилася» у світову економічну кризу абсолютно непідготовленою. Її не вражає різке скорочення чисельності й урізання в утриманні держапарату європейських країн. Тим часом як навіть Джордж Сорос демонстративно роз’їжджає на форумі в Давосі на експрес-таксі, наші горе-керівники поклали тягар економічних випробувань виключно на населення.

Як авто на старті, рветься до ратної праці державний принтер із тиражування емісійної гривні. Гривня потрібна всім: бюджетникам для отримання мізерних заробітних плат; пенсіонерам у вигляді ще більш убогого пенсійного утримання; чиновникам, щоб і далі витрачати свої практично європейські зарплати; банкам — для виплати депозитів населенню; будівельникам, металургам, аграріям, торговим мережам для доступу до дешевих кредитів; державі — для вирішення проблем «Нафтогазу», «Укравтодору»...

Ціни вже стартували, вони готові легко перекрити всі свої попередні досягнення. А чиновники й далі запевняють, що в нас виробництво зростає. Хоча, за спостереженням співвітчизників, зростає переважно лише кількість банківських відділень, які істотно затримують виплати за зобов’язаннями, а ще — курси валют. Зате кількість незайнятого населення повільно, але неухильно наближається до мільйона. Може, досить?..

Як у цирку — на арені вкладники в ролі пуделів...

У складних обставинах люди не втрачають почуття гумору:

— «Може, краще, якщо наш банк впаде першим, тоді на нас вистачить коштів Фонду гарантування вкладів. А не вистачить — НБУ додрукує скільки треба...»

— «Сьогодні дивився списки заставленого майна на сайті нашого банку. Взагалі-то, око ні на чому зупинити, особливо приголомшує провінція. Куди дивилися служба безпеки банку і кредитні комітети, коли видавали кредити? Адже все майно пропонується за ціною, практично вдвічі-втричі вищою за ринкову вартість...»

— «Перепрошую, а які критерії ви використовували для визначення проблемності банків? Якщо судити з відгуків на форумі, то в списку проблемних мають бути щонайменше 170 банків, і очолюватиме його НБУ...»

— «То нехай НБУ не вимикає свій верстат, тоді ми точно отримаємо свої гроші...»

— «У новинах бачив інтерв’ю... (згадується високопоставлений чиновник), сказали, що дефолту не буде. Досі його прогнози збувалися з точністю до навпаки, отже, готуватися до дефолту мусимо вже зараз...»

— «Схоже, професіоналів у них немає: то надрукують, то підлатають, то вилучать зайве. Так і жонглюватимуть, як у цирку, а ми будемо на арені замість пуделів...»