Де сяк-так, там ніяк, або Як зберегти дитині сім’ю

Про те, що на початку карантину інтернатні установи Міносвіти повернули додому понад 42 тисячі дітей без будь-якої перевірки спроможності їхніх сімей, написано вже чимало. На сьогодні, за словами заступника міністра соціальної політики Бориса Лебедцова, Мінсоцполітики має інформацію про 90% цих дітей. Близько трьох тисяч їх, згідно з цими даними, перебувають у складних життєвих обставинах. 30 повернених дітей довелося знову вилучити з сімей, перебувати в яких було небезпечно для їхнього життя та здоров’я. Переважно — через алкогольну або наркотичну залежність батьків, незадовільні умови мешкання, відсутність коштів на купівлю продуктів харчування та необхідних ліків.

Скільки ще таких небезпечних сімей, у яких продовжують перебувати діти? А скільки — ресурсних, які можна було б зберегти для дітей, надавши певну реабілітаційну — соціальну, психологічну та матеріальну — допомогу?

Не кожна драма конче має закінчитися трагедією. Небайдужість і своєчасна допомога сім’ї, котра опинилася у складних життєвих обставинах, часто дають їй шанс. Навіть якщо сім’я бідна і в ній дев’ятеро дітей, одна з яких — особлива. «Всі наполегливо рекомендували мамі віддати дитину з аутизмом в інтернат, хоча вона категорично цього не хотіла, — розповідає Вікторія Тищенко, президентка БО «Благодійний фонд «Волонтери: дорослі — дітям», що працює в Харківській області. — Мамі не дозволили написати заяву в школу. Документи дитини вже навіть узяли в інтернат. І тільки завдяки втручанню нашого фонду та «Української мережі за права дитини», членами якої ми є, у мами все-таки прийняли заяву в школі за місцем проживання родини. Тепер там будуть організовувати інклюзію, якої досі не було. Це — той випадок, коли без нас мама мусила б віддати дитину в інтернат. А потім усі розказували б, що ця дитина потребує навчання саме в інтернатній системі, інакше — ніяк. А інакше ніяк тому, що держава в особі директора школи та керівництва села не хотіла організовувати для цієї дитини необхідні їй послуги».

На жаль, не всі історії закінчуються так, як ця. Частіше діти у схожих ситуаціях усе-таки потрапляють в інтернат.

Так, через відсутність коштів, житла та постійного місця роботи батьки мусили віддати в інтернат №5 м. Миколаєва (Миколаївська область) дев’ятирічного К. 16-річна хлопчикова сестра при цьому залишилася вдома. «Головна причина того, що хлопчик опинився в інтернаті, — графік роботи батьків: із 8:00 по 20:00», — каже Олена Шульга (ГО «Світанок мрій»). К. — один із 42 тисяч дітей, відправлених інтернатними установами Міносвіти додому. Сім’я намагається турбуватися про хлопчика, але найближча школа розміщена від дому надто далеко».

Зі схожих причин у школі-інтернаті для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку опинилося ще четверо дітей в Одеській області. Батько (мати померла) мусив віддати їх туди через фінансові труднощі і, за словами соціального працівника, …тому що вони не вміли читати. На карантин дітей повернули додому. Знову їхати восени в інтернат вони не хочуть. З батьком діти живуть хоч і дуже бідно, але дружно. І він готовий виховувати їх самостійно. Але замість допомоги спеціальна комісія у справах дітей поставила батькові ультиматум — працевлаштуватися й відремонтувати дім. Інакше дітей знову відправлять в інтернат. Тим часом роботи в селі, в якому живе сім’я, немає. Батько пасе корів односельців. Цей невеликий заробіток плюс трохи більше 2000 гривень виплат через втрату годувальниці — весь дохід сім’ї з п’яти осіб. На це дім не відремонтуєш. Вижити б…

Звернувши увагу на ресурсність батька та хороші стосунки з дітьми, БФ «Наследие» купив для сім’ї козу й намагається допомогти відремонтувати будинок. Але обсяг робіт надто великий. Треба полагодити дах, замінити вікна, електропроводку, вирівняти підлогу, встановити пічне опалення, зробити ремонт усередині будинку, виділивши окремі кімнати для хлопчика та дівчаток, закупити меблі й посуд, постільну білизну... Крім того, сім’я потребує соціального супроводу, допомоги в оформленні виплат малозабезпеченим, переведення дітей у місцеву школу та забезпечення їх інклюзивною освітою. Від того, чи вдасться все це зробити до осені, залежить, залишаться діти з батьком чи знову опиняться в інтернаті.

З яких причин дитина опинилася в інтернаті; скільки часу в ньому перебувала; які послуги в громаді могли б зберегти її в сім’ї, і що треба для їх організації? На ці та багато інших запитань покликаний відповісти недавно презентований спільний проєкт Мінсоцполітики, ЮНІСЕФ і «Української мережі за права дитини» (УМПД), який охопить п’ять регіонів України: Дніпропетровську, Волинську, Миколаївську, Полтавську та Харківську області. Ці області вибрано не випадково. Одним із критеріїв вибору стала кількість дітей, яких повернули в сім’ї з інтернатних установ.

Упродовж наступних шести місяців експерти проєкту навчатимуть соціальних працівників моніторити й оцінювати ситуацію кожної дитини, яку повернули в сім’ю, визначати її потреби, оперативно реагувати і надавати необхідну допомогу. Після докладного аналізу ситуації сімей буде створено дорожню карту допомоги для кожної. Передбачена гуманітарна допомога, виходячи з індивідуальних потреб кожної дитини. Проєкт також забезпечить соціальних працівників пальним і засобами індивідуального захисту, щоб убезпечити їхні візити в сім’ї під час пандемії.

«Ці діти та їхні сім’ї нині потребують особливої уваги й підтримки, — каже заступниця голови представництва ЮНІСЕФ в Україні Лора Білл. — Кожна дитина повинна почуватися захищеною, мати доступ до якісного навчання та медичних послуг, незалежно від можливостей своєї сім’ї. Це можливо, якщо об’єднати зусилля і зміцнити систему надання соціальних послуг».

«Те, що в Україні через ризик спалаху захворювання дітей відправили по домівках, — нормально. Ненормально, що при цьому не оцінили ситуацій у їхніх сім’ях, — вважає керівниця Програми захисту дітей ЮНІСЕФ Наїра Аветісян. — На жаль, під час карантину можливість соціальних працівників і служб у справах дітей відвідувати ці сім’ї була обмежена. Не все можна оцінити в телефонному режимі.

В усьому світі пандемія показала: там, де система захисту дітей хистка, де є багато прогалин, — це зразу виходить назовні й виявляється чіткіше. Проєкт дасть нам можливість більш глибинно зрозуміти, що відбувається в системі захисту дітей в Україні, щоб у подальшій роботі зробити акцент на больових точках.

Потрібно зрозуміти, які людські й фінансові ресурси є в кожної сім’ї та яка допомога їм потрібна, щоб діти не повернулися назад в інтернати. Запобігти потраплянню дитини в інтернат завжди легше, ніж домогтися потім повернення дитини в біологічну сім’ю».

«Масове повернення дітей під час пандемії було великою несподіванкою і викликало резонанс у суспільстві, — каже голова правління УМПД Дар’я Касьянова. — Багато років ми чули, що інтернатні установи, по суті, захищають дітей від бідності, захворювань тощо. Ми побачили, що в конкретній ситуації вони з цим не впоралися.

Щороку діти з інтернатів їдуть на канікули додому. Але не така їх кількість одночасно, як це сталося в умовах пандемії. Ситуація, що склалася, дає нам реальний шанс зрозуміти нарешті причини потрапляння дітей в інтернатні установи. Чи повинні діти туди повертатися? Чи справді всі ці сім’ї не можуть впоратися з власними дітьми і виховувати їх? Чи всі з цих дітей мають інвалідність або якісь складні діагнози? Які медичні, соціальні, освітні послуги їм необхідні, і яких із них у громаді не надають? Наскільки реалістична реформа інтернатних установ, яких заходів треба вжити і які послуги розвивати? Наприкінці літа — на початку осені ми сподіваємося нарешті отримати відповіді на ці запитання у п’яти вибраних областях.

Мультидисциплінарні групи (до яких увійдуть представники служб у справах дітей, центрів соціальних служб у справах дітей, відібрані нами члени громадських організацій, які перебувають на місцях, і залучені фахівці — психолог, логопед, соціальний педагог або медик, — які глибше розбираються в якихось специфічних питаннях, пов’язаних із дитиною та причиною її потрапляння в інтернатну установу) відвідають сім’ї. Мета — проаналізувати причини потрапляння дитини в інтернат і оцінити, чи є в сім’ї потенціал та бажання зберегти дитину, порівнявши інформацію, що міститься в документах, із даними, отриманими під час візитів.

Уже зараз ми бачимо, що деякі сім’ї заявляють: якби їм допомогли в якихось елементарних речах (наприклад, купили ліжко або шкільне приладдя), то вони не віддавали б дитину в інтернат. Сподіваємося, що до 20 серпня ми зможемо охопити таким моніторингом не менше п’яти тисяч сімей у п’яти областях.

Крім того, ми хочемо підтвердити чи спростувати деякі наші гіпотези. Наприклад, стосовно випадків, коли дитину давно треба було вилучити з сім’ї, а батьків — позбавити батьківських прав, але з якихось причин цього не було зроблено. Дитина перебувала в інтернатній установі, і, хоча про жорстоке поводження з нею в сім’ї знали, під час пандемії її туди повернули. Такі випадки ми теж хочемо розглянути й оперативно передати отриману інформацію в Мінсоцполітики, а також Уповноваженому з прав людини, якщо нашого ресурсу відреагувати буде недостатньо.

Такий спільний проєкт — це можливість зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки і напрацювати якісь дуже прості й зрозумілі алгоритми; дати соціальним працівникам реальні інструменти в роботі з сім’ями. В ідеалі, наше велике завдання — знайти в громаді можливості для підтримки ресурсних сімей і зберегти дітей у безпечних біологічних сім’ях; підтримати спеціалістів соціальної роботи і спеціалістів служб у справах дітей».

«Сподіваюся, що завдяки нашим спільним діям уже 1 вересня в інтернати повернеться менша кількість дітей», — резюмує гендиректор директорату соціальних послуг та інтеграції Мінсоцу Руслан Колбаса.