От уже другий рік поспіль неврегульованим залишається питання — хто надалі утримуватиме об’єкти соціальної сфери, які вже не колгоспні, але ще не передані радам. Зважаючи ж на нинішній низький рівень забезпечення потреб школи, дитячого садка, будинку культури, лікарні чи амбулаторії мусимо говорити не лише про юридичний бік справи, а й про соціальний: куди йдеш, село? Яка твоя подальша доля?
9 березня минулого року, як один з ключових моментів у проведенні аграрної реформи, був підписаний указ Президента «Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільгосппідприємств», який зобов’язує протягом року безоплатно передати об’єкти соціальної сфери у комунальну власність. Однак вище президентського документа стоїть закон про ПДВ. А його буква стверджує, що така операція з передачі оподатковується за ставкою 20 відсотків від вартості майна. Виняток — для платників податків. А серед місцевих рад їх — одиниці.
До парламентських канікул народні депутати так і не спромоглися ні внести відповідних змін до закону про ПДВ, ні прийняти малий Податковий кодекс. І тому більшість дитячих садків, будинків культури, медичних закладів, які донедавна належали КСП і утримувалися за їхній рахунок, нині залишилися без власника, читайте — без чітко визначеного господаря. До початку липня в області оформлено передачу у комунальну власність лише 192 дитсадки із запланованих 290, 68 із 83 клубів, 87 із 157 медпунктів, фельдшерсько-акушерських пунктів, медамбулаторій.
Деякі міцніші господарства, хоч і позбулися права власності на об’єкти соціальної сфери, проте не зняли їх зі свого прямого фінансування. Нині близько 50 нових агроформувань у регіоні стовідсотково забезпечують потреби закладів соціальної сфери села — у зарплаті, дитячому харчуванні, оплаті енергоносіїв. А загалом в області дитячі садки, школи, медичні заклади повністю за власні кошти утримують тільки 30 відсотків новоутворених приватних сільгосппідприємств, а частково — 50—60 відсотків. Досить типова ситуація у селі Біще Бережанського району. Тут виплата зарплати «соціалці» лягла на місцевий бюджет, а селянське ТзОВ забезпечує дітей у школі і дитсадку харчуванням.
Міністерство аграрної політики у лютому нинішнього року надіслало областям листа, в якому просить приватні господарства фінансувати не менше третини потреб закладів соціальної сфери і надавати матеріальну допомогу принаймні дитячим дошкільним закладам. Вийшло відповідне розпорядження голови облдержадміністрації. Стан соціальної сфери та ринкової інфраструктури на селі було розглянуто на недавній сесії облради.
— Ми роз’яснюємо керівникам приватних господарств, наскільки важливо не втратити і підтримати соціальну сферу. Бо нею користуються люди, які працюють у тому ж таки сільгосппідприємстві, — запевняє заступник начальника управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації Микола Баглюк. — Для цього у районах проводимо семінари з проблем використання і передачі об’єктів соціальної сфери.
Проте, крім пильнішої уваги, об’єкти явно потребують якнайшвидшого вирішення своєї долі. На сесії облради оприлюднено факти, які викликають особливу тривогу. У ряді населених пунктів дитячі дошкільні заклади закрито, менше половини дітей охоплено дитсадками у Кременецькому, Збаразькому, Зборівському районах. У сільських школах регіону харчуються вже менше половини учнів, тоді як іще п’ять років тому могли обідати 80 відсотків дітей. А у 20 сільських медичних закладах області немає жодного медпрацівника… Тим селам, де на базі КСП утворилося кілька слабких агроформувань, аж ніяк не позаздриш. Заклади освіти, культури та медицини там у занедбаному стані.
Новоутворені господарства скинули з себе далеко не всю соціальну сферу — 20 відсотків їх внесли до свого статутного фонду деякі категорії об’єктів соціальної сфери, зокрема дитсадки і житло. Адже дитячі дошкільні заклади цінні насамперед своєю кухнею, де традиційно готують їсти працівникам поля. І тому в окремих районах, зокрема в Шумському та Бучацькому, приватні сільгосппідприємства утрималися від передачі дитсадків у комунальну власність. Та це, швидше, виняток із загального правила. Бо яке з приватних підприємств захоче включити до свого статутного фонду, наприклад, фельдшерсько-акушерський пункт чи амбулаторію?
Навіть якщо повірити у добрі наміри торішнього президентського указу, який був підписаний з метою «забезпечення умов для ефективної діяльності сільгосппідприємств на основі приватної власності», то основні витрати на утримання об’єктів соціальної сфери ляжуть не на уявних спонсорів, а саме на місцеві бюджети. Та наразі тільки деякі з них навчилися заробляти кошти, щоб стати платниками податків і, зрештою, належно утримувати ті заклади. Перспективний досвід керівництва сільської ради у Токах Підволочиського району. Тут місцева влада тривалий час здає в оренду приміщення, в якому розмістилися кафе, дискобар, і з прибутків від оренди забезпечує харчуванням школу й дитсадок, а зарплатою — працівників дитсадка.
За останні два роки, можна сказати, трохи «прозріли» й самі заклади освіти і культури. Наприклад, упродовж 2000 року за рахунок додаткових навчальних послуг та оренди приміщень сільські школи заробили 758 тис. гривень. Надавати платні послуги і тим самим утримувати себе вже навчилася майже третина сільських будинків культури та клубів. Набуває поширення практика, коли директори беруть в оренду ці заклади культури, розгортають там різнопланову діяльність і в такий спосіб утримують їх. У Заліщицькому районі, скажімо, шість клубів орендують керівники. А от із закладами охорони здоров’я на селі справа набагато складніша: жодне з приватних підприємств не поспішає включати їх до свого статутного фонду, не зголошуються й орендарі…
Законодавча база явно відстає від реальних вимог аграрної реформи. Нинішня ситуація на селі дуже нагадує відому притчу про воза, якого пустили попереду коня. А про того коня — соціальну сферу — різні гілки влади згадали аж наприкінці переділу земельної власності.
Перекособочене колесо аграрних перетворень на ходу не випрямити. І тому чи не остання надія покладається на органи місцевого самоврядування. Бо від того, скільки зароблять вони грошей і зберуть податків, залежить перспектива села і, врешті, його майбутнє.