Відкрита наука — другий шанс для української наукової системи?

26 жовтня, 2022, 13:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Уряд ухвалив план для України

Відкрита наука — другий шанс для української наукової системи?
© Кур'єр ЮНЕСКО

Для українців основною новиною 8 жовтня 2022 року стало, безперечно, руйнування мосту через Керченську протоку в окупованому Криму, що викликало широке обговорення в мас-медіа і соцмережах. Проте того дня відбулася ще одна приємна подія, не дуже помітна для широкого загалу, але довгоочікувана для української академічної спільноти, а надто — для команди МОН: Уряд схвалив розпорядження «Про затвердження національного плану щодо відкритої науки».

Тоді як, наприклад, Франція успішно реалізує вже другий схожий національний план (перший діяв з 2018 року), Україна затвердила свій лише щойно, наздоганяючи країни ЄС. Спробуймо розібратися, про що взагалі йдеться і навіщо Україні відкрита наука.

Що таке відкрита наука?

Вперше термін «відкрита наука» я почув у квітні 2017 року в Осло на щорічній конференції Eurodoc, Європейської ради молодих вчених, повністю присвяченій зазначеному питанню. Бажання обговорити цю тему було цілком логічне: за рік до того Європейська комісія презентувала свою оновлену візію «Відкриті інновації, відкрита наука та відкритість до світу», яку потрібно було зрозуміти і навчитися втілювати.

Слухаючи доповіді, я не міг позбутися відчуття, що вже бачив щось схоже. Анонсований перехід до більшої відкритості та співпраці в науці, побудований на застосуванні нових інформаційно-комунікаційних технологій, нагадав мені так званий Web 2.0 — якісний крок у розвитку WWW середини 2000-х, який привів до появи блогів, Вікіпедії та соцмереж. Тоді відбулася зміна ролі користувачів: із пасивних споживачів контенту вони перетворилися на його активних творців, що раптом отримали нові захоплюючі можливості для комунікації та спільної праці й не забарилися ними скористатися. Відкрита наука видавалася такою собі «Наукою 2.0» — поєднанням традиційної наукової системи з новітніми технологіями та відкритістю у стилі інтернет-комунікації.

У проєкті змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», опублікованому МОН у жовтні 2021 року, є доволі об’ємне визначення, яке можна підсумувати так: відкрита наука — це не якась «нова» чи «особлива» наука, що заперечує існуючу, а, радше, більш відкритий підхід до організації наукових процесів і поширення знань, націлений на розвиток співпраці між вченими та суспільством.

Відкриту науку також трактують як парасольковий термін для низки різноманітних практик, зокрема: відкриття доступу до наукових статей («відкритий доступ») і експериментальних даних («відкриті дані»); оприлюднення рецензій на наукові публікації, інколи із зазначенням імен рецензентів («відкрите рецензування»); пояснення результатів досліджень широкому загалу та залучення його представників (не-вчених) до наукової діяльності («громадянська наука»).

Навіщо відкрита наука Україні?

Відтоді, як Європейська комісія зробила ставку на відкритість у науці та інноваціях, закономірною стала поява відповідних обов’язкових вимог у наукових грантових програмах ЄС, зокрема в «Горизонт Європа» — головній із них. У принципі вже сама потреба відповідати цим вимогам є достатньою мотивацією для впровадження відкритої науки в Україні та розробки відповідного Нацплану — важливого євроінтеграційного інструмента.

Проте, як це вже відбувається в низці розвинених країн, відкрита наука може дати українським вченим і національній науковій системі багато інших переваг, якими не варто нехтувати, зокрема:

  • підвищення достовірності наукових результатів (через оприлюднення не лише кінцевого висновку — статті, а й експериментальних даних та інших матеріалів, на яких цей висновок базується), що формує довіру до вчених і дуже актуально в часи так званої «кризи відтворюваності», коли багато наукових досліджень неможливо повторити з отриманням прогнозованого висліду через помилки або свідомі фальсифікації авторів;
  • більшу видимість для статей та інших оприлюднених наукових результатів (наприклад, публікації, розміщені у відкритому доступі, завантажують приблизно вчетверо частіше), що робить імовірнішим їх цитування іншими вченими, а також використання в індустрії та суспільстві під час прийняття управлінських рішень;
  • підвищення ефективності наукового процесу через зменшення дублювання зусиль і витрат на створення, передачу та повторне використання дослідницьких даних.

Для світової спільноти роль відкритої науки стала ще очевиднішою під час глобальної кризи, спричиненої пандемією коронавірусу, яка показала людству ключову роль відкритого доступу до наукової інформації, швидкого обміну знаннями та співпраці між вченими в подоланні глобальних викликів. Так, Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD) прямо визнала «вирішальне значення» відкритої науки для подолання COVID-19, а до її повсюдного впровадження закликають такі поважні світові інституції як ЮНЕСКО.

Сьогодні не буде перебільшенням сказати, що ефективне і швидке впровадження відкритої науки в Україні може стати основою перезапуску вітчизняної наукової системи, яка не є цілком конкурентноздатною, у глобальному вимірі, й потерпає від рудиментів минулого. Зокрема це стосується розвитку оновленої національної наукової культури, заснованої на академічній доброчесності, співпраці та орієнтації на потреби суспільства.

Що в Україні з відкритою наукою, та які перспективи?

Як не дивно, втілювачам нашого національного плану навряд чи доведеться починати з чистого аркуша. Згідно з  торішніми даними EIFL — міжнародної організації, яка пропагує вільний доступ до знань у країнах, що розвиваються, — в Україні було успішно розгорнуто 169 репозитаріїв відкритого доступу, де вчені можуть розміщувати свої публікації. Також, станом на сьогодні, до DOAJ, міжнародного каталогу журналів відкритого доступу, прийнято 422 українських наукових журнали, що відповідає показникам Італії та Нідерландів. Окрім того, в Україні є кілька ініціативних груп і тематичних проєктів, зокрема OPTIMA (Erasmus+), в межах якого розробляються навчальні матеріали з відкритої науки, а також онлайн-платформа відкритого рецензування.

Проте через тривалу відсутність системного підходу прогрес нерідко базується на ентузіазмі окремих вчених та організацій і є фрагментарним. Так, результати загальноєвропейського опитування 2020 року свідчать, що українці (як і представники Східної Європи загалом) найменш обізнані та найбільш негативно налаштовані щодо відкритої науки, порівняно зі своїми західними колегами. Серед вітчизняних вчених особливо маловідомими її компонентами залишаються, на жаль, відтворюваність досліджень і відкриті й оптимізовані дані (FAIR data) — одні з ключових стовпів сучасних наукових систем.

Навіть певні успіхи України з відкритим доступом можна (принаймні частково) пояснити не відданістю принципам вільного поширення знань, а майже повною відсутністю успішних комерційних видавців, основною бізнес-моделлю яких донедавна було (і часто залишається) надання платного доступу до наукових статей. Також виникають сумніви з приводу комерційного потенціалу публікацій більшості українських вчених упродовж останніх десятиліть: чи багато було б охочих заплатити за доступ до них?

Таким чином, поява в Україні національного плану щодо відкритої науки — це початок системної роботи на державному рівні, який варто вітати. Очевидно, що діяти потрібно швидко, адже з кожним днем розрив із країнами ЄС буде збільшуватись і може стати критичним, ускладнюючи євроінтеграційні процеси. Погана новина полягає в тому, що впровадження відкритої науки завжди означає додаткові зусилля і/або витрати (на нову дослідницьку інфраструктуру, оплату публікацій у відкритому доступі, підвищення обізнаності та навчання тощо), які Україні можуть бути не по кишені, особливо з урахуванням того, що величезна частка національного бюджету піде найближчими роками на оборону (анонсовано майже 50% у 2023). Також варто пам’ятати про необхідність додатково фокусуватися на молодих вчених, які потребуватимуть додаткової підтримки, проте можуть стати ефективними агентами змін, адже відкрита наука дасть їм багато відчутних переваг, а ідеальний час для формування відповідних навичок — це початок наукової кар’єри.

Інший критичний момент — необхідність проведення реформи оцінювання наукової діяльності на різних рівнях: від організацій до конкретних вчених. Цілком очевидно, що без стимулювання відкритих практик і впровадження нових показників ефективності, які пріоритезують якісні показники оцінювання над кількісними, про системний прогрес не може бути й мови. Наприкінці вересня, після публікації відповідної угоди, за сприяння Європейської комісії було започатковано Коаліцію з розвитку оцінювання науки, яка покликана підтримати відповідну реформу. На мою думку, українським організаціям слід брати якнайактивнішу участь у її роботі.

Підсумовуючи, хочу підкреслити: українській науковій спільноті потрібно інтегруватися в європейську та світову, а відтак — не лише наздоганяти наших партнерів, а брати активну участь у спільному творенні нових трендів та їх імплементації. Чи стане відкрита наука справжнім другим шансом для української наукової системи у (після)воєнний час, залежить від нашої готовності втілювати серйозні реформи, працювати над собою та знаходити нестандартні рішення в умовах дуже обмежених ресурсів — лупати сю скалу.

Більше статей Олександра Березка читайте за посиланням

Related video

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК