Довіра як стратегія: як Україна будує партнерство зі США в науці та вищій освіті

У лютому 2026 року у Вашингтоні в межах Ukrainian Week у Museum of the Bible відбувся україно-американський форум науки та освіти. За складом учасників це був формат, де символічний рівень одразу підкріплювався інституційною вагою: звучали позиції урядовців, університетських лідерів, представників американських інституцій і нобелівського лауреата з економіки Вернона Сміта.

Цей форум відрізнявся від багатьох міжнародних подій не переліком спікерів, а способом, у який було зібрано дискусію. Захід, ініційований і модерований київською науковицею та громадською діячкою Ольгою Романенко, не зводився до формальних виступів і загальних декларацій. Це була дискусія з чіткою інституційною рамкою, яка поєднала три рівні, що зазвичай існують окремо: цінності, логіку правил підзвітності й аудиту та практику відбудови. Саме тому головна думка форуму прозвучала переконливо: 2026 року Україна дедалі частіше звертається до партнерів не лише з переліком потреб, а з пропозицією щодо інфраструктури довіри, тобто набору практик прозорості, відтворюваності та підзвітності, без яких великі інвестиції не працюють у тривалому циклі.

Розмова почалася з цінностей. Ольга Романенко звернулася до даних World Values Survey — одного з найбільших міжнародних досліджень суспільних цінностей, що охоплює десятки країн світу, — як до аргументу в цій розмові. Вона наголосила: навіть в умовах воєнного конфлікту українське суспільство не замикається в логіці виживання. Дані WVS фіксують зростання членства в організаціях взаємодопомоги та благодійних ініціативах, збільшення рівня міжособистісної довіри, а також поступовий зсув на культурній мапі світу — від цінностей виживання до цінностей самовираження та відповідальності.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Science назвав енергетичні технології науковим проривом року. Що це означає для України?

В американському культурному коді, де горизонтальна самоорганізація спільнот часто є не менш важливою за вертикалі влади, це читається як сигнал сумісності. Згадка про Джорджа Вашингтона в Шевченковому образі «праведного закону» («Юродивий») стала символічним містком у цій розмові. У Шевченка американський політик постає як уособлення держави, що тримається на праві, а не на сваволі. У цьому контексті літературне посилання надало ваги головній тезі: свобода та справедливість тримаються на договорі й праві, а не на примусі.

Вернон Сміт у діалозі з ректором-засновником American University Kyiv Романом Шереметою назвав життєздатні інституції «клубами довіри» — спільнотами, де правила приймають добровільно, і саме тому вони працюють. Його акцент на свободі слова, конкуренції та самокорекції звучав як нагадування: партнерство можливе там, де помилки не приховують, а виправляють, і де відповідальність є частиною правил гри.

Найпрагматичніший нерв форуму проявився в обговоренні готовності до аудиту. Перший заступник міністра освіти і науки України Євген Кудрявець описав наші реалії крізь призму educational emergency, тобто освітньої надзвичайної ситуації. У цих умовах країна має одночасно гарантувати безпеку та безперервність навчання, оновлювати програми під стандарти ЄС і США та інвестувати в людей із горизонтом планування на роки.

Facebook/Посольство України в США

Парадокс полягає в тому, що війна, руйнуючи звичні інституційні процеси, водночас змусила систему освіти пришвидшити цифровізацію, вибудувати кризове управління й працювати в режимі постійної адаптації. Саме цей досвід — напрацьований під тиском і в умовах дефіциту ресурсів — може бути корисним самим партнерам як приклад reverse innovation — моделі, коли нові рішення виникають у складніших умовах і згодом стають релевантними для стабільніших систем. Тобто навчання від тих, хто працює «в полі», а не лише у стабільних системах.

Питання «що це реально дає Україні» видно не в гаслах, а в архітектурі ресурсів. За даними МОН, 2025 року для підтримки освіти було залучено понад 800 млн дол. міжнародної допомоги. Окремо наприкінці 2025 року Мінфін повідомляв про понад 125 млн дол. пільгового фінансування в межах проєктів Світового банку LEARN і THRIVE, де виплати прив’язані до досягнення конкретних результатів. Для української сторони це не лише ресурс, а й тренування системи працювати в режимі доказової підзвітності, коли довіру вимірюють не намірами, а виконаними індикаторами.

Водночас саме тут — перший «холодний душ». Самі цифри ще не гарантують інституційного зсуву. Ключове питання, яке неминуче ставитимуть американські донори та грантові менеджери, звучить жорстко й дуже практично: яка частина цих ресурсів проходить через справді прозорі процедури, з належним аудитним слідом, зрозумілими правилами закупівель, субгрантів і врегулюванням конфліктів інтересів?

Науковий карго-культ: як стимулювання кількості публікацій перетворює українську науку на імітацію

Саме тому настільки важливою була позиція університетів. Ректорка Львівської політехніки Наталія Шаховська озвучила логіку friend-shoring у науці — тобто перенесення або спільного виконання частини дослідницьких циклів у середовищі партнерів у країнах та інституціях, яким довіряють стратегічно. Тобто там, де ризики політичної або безпекової нестабільності мінімізовано.

Але вирішальним сигналом стала не метафора, а управлінська деталь — практична готовність університетів погодити свої фінансово-адміністративні процедури з вимогами Uniform Guidance (2 CFR Part 200). Це базові правила США для управління федеральними грантами й аудитами. У чинних для нових грантів оновленнях 2024 року, зокрема, підвищено de minimis ставку непрямих витрат до 15% — тобто університет може офіційно закладати до 15% коштів на адміністративні витрати (бухгалтерію, менеджмент проєкту, інфраструктуру) без окремого погодження. А поріг визначення обладнання підвищено до 10 тис. дол. Це означає, що закупівлі, дешевші за цю суму, більше не потрібно оформлювати як капітальні активи з повним циклом складної звітності й інвентаризації. Отже, чесне адміністрування міжнародних проєктів за правилами Uniform Guidance стає реалістичнішим, але лише за умови дисципліни процедур.

Йдеться не лише про технічне спрощення. Для українських університетів адміністрування проєктів за грантовими правилами США — це ще й питання вирівнювання бюрократичних швидкостей із партнерами. Бо проблема часто не лише в ризиках зловживань, а й у несумісності темпів управлінських циклів.

Окремою, але стратегічно важливою лінією стала відкрита наука, причому не як ціннісний лозунг, а як робочий інструмент верифікації результатів і підвищення довіри до знання. Для США ця тема має власний внутрішній контекст: меморандум OSTP 2022 року, відомий як Nelson Memo, вимагав від федеральних агенцій оновити політики публічного доступу до результатів і даних досліджень, профінансованих платниками податків, до кінця 2025 року.

На цьому тлі предметно прозвучала ідея «коридору відкритих знань» між США та Україною — не як абстрактної метафори, а як поступового створення спільних експериментальних наукових і видавничих майданчиків, що відповідають вимогам відкритої науки та сумісності стандартів. Їхня цінність — не лише у публікаціях. Вони можуть формувати трансатлантичну спільноту рецензентів та експертів, у якій американська академія починає краще знати, розуміти й перевіряти українську науку в робочому режимі.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Як бізнес може розвивати університети: американський і азійський досвід для України

Саме такий формат — коли довіра будується через спільну роботу, а не декларації, — є основою для співпраці іншого рівня: спільних проєктів, R&D-замовлень і повноцінного friend-shoring у дослідженнях. У воєнних умовах це водночас і тест на зрілість: відкрита співпраця потребує чіткого data governance, тобто зрозумілих правил: що відкривається публічно, а що працює лише в режимі контрольованого доступу.

Людський вимір форуму був важливим не як емоційний додаток, а як частина стійкості системи. Проректор із наукової роботи Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича Юрій Халавка говорив про повсякденність науковця в умовах блекаутів, тривалого стресу та виснаження. У цьому контексті дискусія за участю Андрія Корнійчука та Станіслава Грюнтковського про академічне капеланство прозвучала прагматично: йшлося не про конфесійну надбудову над університетом, а про інфраструктуру підтримки — ментального здоров’я, етичної рефлексії та спільнотності, — без якої інституція втрачає здатність витримувати довгі цикли. Якщо не витримують команди, не витримують і процедури, й тоді не працює вся архітектура довіри.

Окремим лейтмотивом прозвучала культурна дипломатія. Стівен Бенгем з Університету Дюкейна нагадав про «Щедрик» як приклад того, як культурна впізнаваність працює на стратегічну репутацію країни. Коли країна асоціюється не лише з війною чи кризою, а й із культурою, музикою та історією, це зменшує сприйнятливість зовнішньої аудиторії до пропагандистських наративів і формує триваліший горизонт довіри.

Регіональний вимір цієї розмови показав голова Київської ОДА Микола Калашник на прикладах відбудови шкіл у Бучі та Ірпені. Йшлося не лише про відновлення будівель, а й про створення освітніх хабів із безпекою, якістю та сучасним управлінням, тобто про те, як інституційна довіра та міжнародна підтримка трансформуються у видимі зміни для громади.

Другий «холодний душ» для цієї розмови пов’язаний уже з геополітикою. 7 січня 2026 року Білий дім оприлюднив Presidential Memorandum, у якому Science and Technology Center in Ukraine внесено до переліку міжнародних організацій, із яких США мають вийти, з дорученням розпочати відповідні кроки якомога швидше.

Сміттєві журнали і втрачені прориви: як Україна недооцінює власну науку

Водночас юридично це не тотожне негайному завершенню участі: за засновницькими документами STCU, вихід сторони потребує формального письмового повідомлення, а фактичне набрання чинності відбувається пізніше, після процедурного строку. Саме ця різниця між політичним рішенням і юридичною дією є промовистою. Вона нагадує, що традиційні міжурядові механізми можуть ставати крихкими через зміну політичних циклів, навіть якщо їхня початкова місія, зокрема підтримка мирного R&D і перенаправлення чутливої експертизи на цивільні напрями, залишається стратегічно важливою.

У підсумку форум у Вашингтоні зафіксував не готовий результат, а важливий зсув у способі розмови — і це вже більше, ніж декларація про наміри. Україна у сфері науки й освіти дедалі переконливіше пропонує партнерам модель не разової допомоги, а спільної інфраструктури, де є інтереси, ризики та взаємна відповідальність.

Для українських університетів це означає дуже прагматичний порядок денний: посилення грантового адміністрування та внутрішнього фінансового контролю, уніфікацію процедур під аудит, зрілі правила роботи з даними та контрольованим доступом, інвестиції в кіберзахист та управлінську спроможність команд, а також регулярні формати спільної експертної роботи з партнерами замість ставки на разові меморандуми.

Якщо ці практики стануть щоденною нормою, наука й освіта справді можуть бути не додатком до політики, а одним із робочих інструментів безпеки та розвитку.