Важкий вибір академічної номенклатури

У статті «Після виборів в академію запищать миші…» («ДТ», №14) вкотре робиться спроба пробудити совість у керманичів нашої науки та державних діячів, тим чи іншим чином пов’язаних із науково-освітньою сферою. Зокрема в цій публікації йдеться про майбутні вибори до лав вищих посадовців НАН України. Як учив Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, істина завжди конкретна. Тому ми вирішили зробити свій посильний внесок у перебіг та результати майбутніх виборів, оприлюднивши малодоступні широкому загалу відомості про певних кандидатів до сонму видатних вчених.

Іноді корисно зануритися до статутів

Українським науковцям добре відомо, що наша рідна НАНУ формально є однією з найдемократичніших установ у всьому світі. Про це переконливо свідчить параграф 30 її статуту: «Вибори і передвиборна кампанія проводяться на демократичній основі, в умовах повної поінформованості наукової громадськості». Вражають також і надзвичайно суворі вимоги до її майбутніх дійсних членів та членів-кореспондентів: «19. Дійсними членами НАН України обираються вчені, які зробили видатний внесок у розвиток відповідних напрямів науки. Членами-кореспондентами НАН України обираються вчені, які збагатили науку визначними здобутками».

Зауважимо, що, як це випливає з інших параграфів статуту, мається на увазі не суто українська наука, а наука світова. Дійсно, згідно з параграфом 11, основними завданнями НАН України є: «2) виконання на світовому рівні фундаментальних і прикладних досліджень на пріоритетних напрямах науки та посилення впливу їх результатів на інноваційний розвиток економіки, освіти і культури в Україні; 8) сприяння інтеграції вітчизняного інтелектуального потенціалу у світовий науковий простір».

На жаль, ці зовнішньодемократичні норми процедурно не підкріплені. Вони не дуже переконливі в правовому відношенні та не забезпечені механізмами їх послідовного й несуперечливого втілення в життя.

По-перше, в статуті відсутнє юридично точне та практично придатне визначення того, що вважати «видатним внеском» та «визначними здобутками». Тому незрозуміло, якими є конкретні критерії оцінки результатів наукової діяльності претендентів та хто виносить оціночні судження. Це залишає для академічного керівництва, претендентів та груп їх підтримки надто великій простір для суто волюнтаристичних дій та гендлярських оборудок.

По-друге, в середовищі вітчизняних науковців існують різні думки стосовно механізмів зіставлення «видатних внесків» або «визначних здобутків» світовому рівню та щодо сприйняття ступеня інтеграції локально уславлених учених у світовий науковий простір. Яскравим свідченням цього є публічне обговорення відомої статті в журналі Nature від 9 березня в «ДТ». Йдеться про можливість застосування до вітчизняних науковців західних критеріїв оцінки результатів їхньої наукової діяльності. Зауважимо, що декларації про неможливість такої оцінки створюють штучну прірву між українською та світовою наукою та зводять до пустопорожніх балачок усілякі пишномовні теревені про європейський вибір України.

По-третє, є суто формальною вимога «повної поінформованості наукової громадськості». Насправді для пересічного науковця недоступні джерела інформації, з яких можна було б дізнатися про наукові біографії претендентів, де можна було б знайти коротке тлумачення їхніх наукових результатів, які дають фахові підстави для балотування в НАНУ. Переважна більшість наявних відкритих ресурсів дає інформацію лише про керівні посади та кількість наукових праць претендентів. Нерідко вітчизняна інформація прикрашена словосполученнями на кшталт «видатний/відомий вчений» чи «вчений європейського/світового рівня». На нашу думку, у вік сучасних інформаційних технологій повинні бути досяжними за допомогою Інтернету справді об’єктивні джерела відомостей про науковців (і не тільки про претендентів!).

Методика нашого пошуку

Спробуємо частково ліквідувати брак відомостей щодо деяких претендентів на посади дійсних членів та членів-кореспондентів НАНУ. Йдеться про представленість та позитивну оцінку їхніх надбань у світовому інформаційному просторі.

Зрозуміло також, що у випадку фундаментальної науки єдино можливим підтвердженням відповідності внесків та здобутків світовому рівневі є публікації претендентів в провідних міжнародних фахових журналах та посилання на ці праці з боку інших суб’єктів наукової діяльності.

Ми використовували загальнодоступні пошукові системи google.com та scholar.google com, а також такі бази даних, як Scopus, Academic Search Premier, Springer Link та SocIndex with full texts. Доступ до останніх на 2006 рік сплатила Центральна наукова бібліотека НАН України імені В.Вернадського. Ці бази даних охоплюють близько 20 000 провідних міжнародних журналів практично з усіх наукових галузей: від математики до права.

Сподіваємося, що й у майбутньому будуть знаходитися кошти на доступ до цих джерел, а також до баз Institute of Scientific Information та Web of Science. Між іншим, за нашими відомостями, цьогорічний доступ обійшовся в 200 000 у.о., що приблизно втричі менше за суму, потрібну для додаткової фінансової підтримки нової блискучої сотні дійсних членів та членів-кореспондентів, які неодмінно будуть обрані через місяць до зімкнутих лав науковців вищого ґатунку.

Здійснюючи пошук, ми зіткнулися з суто «семіотично-фонетичною» проблемою транслітерації латиницею кириличних українських прізвищ. У більшості випадків її вдалося вирішити за допомогою пошукової системи google.com. Спочатку вводилися кириличні прізвища та ініціали претендентів, а потім знаходилися посилання на них латиницею (переважно автопосилання). Але така метода спрацьовувала не завжди, і ми були змушені використовувати декілька можливих варіантів латинізації прізвищ. Тому ми наперед вибачаємося перед претендентами, наукові публікації яких ми не змогли повністю врахувати через неправильну латинізацію їхніх прізвищ. У зв’язку з цим, якщо інститут академіків та членкорів продовжить і далі своє сумнозвісне існування, варто було б подавати в друкованих виданнях прізвища претендентів не лише кирилицею, а й латиницею (у власній однозначній інтерпретації). Нехай цей акт буде кроком НАНУ назустріч міжнародній науковій спільноті.

Отже, після введення латинізованих прізвищ до наведених вище баз даних відбувався відбір належних відомостей. Ідеться про те, що під однаковими прізвищами могли фігурувати різні науковці. Таким чином, були отримані такі кількісні характеристики, які репрезентують кількісну міру відповідності світовому рівневі майбутніх дійсних членів та членів-кореспондентів НАНУ. Це — кількість друкованих праць у поважних зарубіжних виданнях та кількість цитувань раніше опублікованих праць. Ще раз підкреслимо: отримані дані є неповними, вони слугують лише першим наближенням до оцінки місця деяких українських науковців у світовій мережі знань.

Почнемо, умовно кажучи, з ліриків, тобто істориків, філософів та правознавців, потім перейдемо до фізиків.

Лірики

Заздалегідь не погодимося з нашими можливими критиками. Вони можуть зазначити, що українські дослідження з історії, філософії та права не цікавлять світову наукову громадськість, і саме тому не є дивною їхня практична відсутність у світовому науковому інформаційному просторі. Така аргументація не є слушною. Українській історичний, культурний, правовий та політичний досвід, як і досвід будь-якої країни, як любить говорити президент В. Ющенко, унікальний. Тому науковий аналіз, усвідомлення та узагальнення цього досвіду є конче потрібним і завжди актуальним. Він є sine qua non (необхідною умовою) конституювання самобутності України та виникнення інтелектуальної поваги до неї з боку освічених громадян інших держав.

Більше того, саме події, які відбувалися останніми роками на теренах України, виявилися життєдайним ґрунтом для висування оригінальних історичних, філософських, політичних та правових концепцій. Як переконливо свідчить наш власний досвід спілкування із закордонними науковцями, вони щиро зацікавлені в отриманні інформації про оригінальні доробки українських науковців в будь-якій науковій царині. Так що йдеться не про відсутність попиту з боку світової наукової громади, а про брак пропозицій з боку українських «ліриків».

Наслідком нашого малого case-study, що нас дуже шокував, є повна відсутність у доступних нам базах даних публікацій вітчизняних претендентів на академічні посади у галузі історії, філософії та права. Відповідно, відсутні й посилання на їхні праці. Можливим поясненням цього може бути те, що майже всі з 18 претендентів є ректорами, проректорами, деканами вищих навчальних закладів, директорами чи заступниками директорів науково-дослідних установ різної підпорядкованості, виконавчими директорами благодійних фондів, тощо. Зрозуміло, що вони змушені витрачати багато сил на адміністративну діяльність, яка не залишає їм достатньо часу для глибоких наукових студій.

Але особливо здивувало нас те, що серед претендентів на академічні посади є чинні дійсні члени інших державних академій. Тобто приклад деяких відомих «мультиакадеміків» виявився досить привабливим і має тенденцію до поширення.

Фізики

У порівняння з наведеними вище даними, ситуація в галузі фізики значно краща. Одним із можливих пояснень є більш конкурентні умови, які змушують фізиків за тієї ж заробітної платні, що й у ліриків, сміливо виходити у світовий науковий простір.

Отже, стосовно тих, хто хоче стати дійсними членами в царині фізики і претендує на єдине вакантне місце, Scholar Google видав наступні відомості:

До відома читачів, за вказаний проміжок часу своєрідний рекорд серед світової фізичної спільноти залишив позаду позначку 12000, а будь-який солідний західний професор-фізик цитується десь на рівні 400—700 разів за десять років. Не будемо далі коментувати цю табличку, щоб не внести свою суб’єктивну нотку до академічної передвиборної кантати. Але прискіпливий читач сам зможе скласти обґрунтовану думку про всю цю кампанію після отримання остаточного результату виборчих перегонів.

На завершення, додамо трохи оптимізму похнюпленому читачеві. Деякі українські науковці, правда, серед інших галузей науки, мають, безумовно, видатні показники. Як приклад, наведемо дані про кандидатуру в члени-кореспонденти по відділенню молекулярної біології, біохімії, експериментальної і клінічної фізіології НАН України доктора медичних наук Олексія Верхратського. За останні десять років він має понад 100 публікацій у журналах за списком ISI та більш як 3000 (!) посилань на свої наукові праці.