ТРАНСПЛАНТАЦІЯ МОРАЛІ

Ще не вщухнули суперечки навколо евтаназії та клонування, а життя підкинуло нову тему. У Франції зацікавлені сторони активно обговорюють можливість трансплантації… обличчя. Серце, нирки, кістковий мозок — це вже пройдені етапи. На часі — нові можливості трансплантології, а з ними й нові моральні проблеми. Спеціалісти, які навчилися міняти обличчя, доводять, що операції необхідні насамперед тим пацієнтам, котрі постраждали під час пожежі або катастрофи. Однак багатьох відлякує те, що у світі знайдеться чимало людей, які за певних обставин схочуть невпізнанно змінити свій вигляд. І чи не найголовніша з причин — кримінальна. Окрім правоохоронців, до обговорення активно підключилися представники церкви, які нагадали, що обличчя кожній людині дароване Господом і не варто, взявши скальпель до рук, суперечити волі божій. Крапку в цій дискусії поставила Асоціація лікарів Франції, яка заборонила проведення таких операцій, мотивуючи це майже так само, як і церковники: обличчя — індивідуальна особливість кожної людини, яка притаманна тільки конкретній особі, і змінювати її не варто.

Це не означає, що вердикт винесено раз і назавжди. Медична громадськість категорично виступала проти клонування людей, але повідомлення про появу таких осіб на світ перманентно надходять із різних материків. Евтаназія теж спочатку викликала активне заперечення, а нині про неї говорять уже не лікарі , а законодавці деяких країн, які мудрують над тим, щоб законодавчо оформити добровільну відмову від життя. Таке досягнення медичної науки і практики, як трансплантація органів, теж пережило кілька етапів — від абсолютного несприйняття до визнання.

Ми пережили ті часи, коли в нашій країні керувалися принципом: мета виправдовує засоби. Політики певного покрою могли собі дозволити жити за таким законом. А медики? Яким принципом повинні керуватися вони сьогодні? Які цінності сповідувати у ХХІ столітті? Про це ми вирішили поговорити з авторитетним вченим, людиною шанованою і добре знаною в медичних колах, але не лікарем, а філософом — доктором філософських наук, завідувачем кафедри філософії медичного університету імені О.Богомольця Миколою ПОПОВИМ. А приводом для зустрічі стала його нова книга — «Аксіологія і медицина».

— Аксіологія — слово для нас маловідоме, тож цікаво було б дізнатися, як енциклопедія трактує це поняття.

— Аксіологія — філософське вчення про цінності, яке з різних причин у вітчизняній філософії залишається terra incognita. Воно не освоєне суспільною та індивідуальною свідомістю не лише молодого, а й старших поколінь нашого народу. Хочу звернути вашу увагу на те, що суть монографії полягає не тільки в тому, аби поновити статус аксіології в українській філософії, хоча, безумовно, це необхідно зробити. Ця галузь знань була занедбана, табуйована — оскільки вона вважалася буржуазним вченням, то навіть у філософських словниках 70—80-х років про неї не згадували. Але це загальноєвропейська, загальнокультурна назва, яка має давню історію, тож і ми не повинні від неї відмовлятися.

— Виходить, аксіологія постраждала так само, як свого часу генетика, яку, на щастя, згодом вдалося реабілітувати.

— Так, аксіологія теж повинна повернутися. Настав час підняти філософську культуру нашого сучасного суспільства до рівня розробок світової філософії, з тим, щоб полегшити перехід до родини цивілізованих, демократичних європейських держав. І не тільки тому, що суспільство втратило ціннісні орієнтири, а головним чином для того, аби показати на конкретних прикладах її зв’язок із актуальними проблемами медицини і станом організації охорони здоров’я країни. Бо якщо ми цього не робитимемо, на нас чекає катастрофа. Зростання захворювань, нові віруси й епідемії разом із екологічними проблемами призведуть до того, що люди справді змушені будуть шукати місця для себе на Марсі або ще десь у світах, оскільки Земля стане непридатною для життя. Я хочу привернути увагу до того, що в медицині багато проблем і понять, які мають важливе аксіологічне навантаження. Необхідно, щоб це зрозуміли не тільки лікарі. Кожна людина, кожен громадянин повинен усвідомлювати — медицина не врятує, якщо ти сам не дбатимеш про своє здоров’я, якщо не будеш свідомо ставитися до тих умов, у яких перебуваєш, до тих планів, які плекаєш.

— З вами важко не погодитися — стан охорони здоров’я перебуває нині в такій кризовій ситуації, що люди справді повинні більше покладатися самі на себе і швидше відмовлятися від шкідливих звичок. Хоча дехто вважає, що це зрозуміло і без філософських вчень.

— Не можу погодитися, коли стверджують, що філософія й медицина не взаємопов’язані поняття. Центром, який їх поєднує, безумовно, є людина, що прагне пізнати і себе, і світ. Себе — аби зберегти здоров’я, долати різноманітні хвороби і травми, насолоджуватися життям. А до філософії гомо сапієнс звертається для того, щоб визначити своє місце у світі, зрозуміти, у чому сенс буття.

Історично філософія і медицина вважаються найдавнішими сестрами людського знання. Відомий факт, що у минулому всі видатні лікарі були також філософами, згадайте хоча б Гіппократа, Авіценну, Парацельса. Вони намагалися вирішували медичні проблеми, користуючись широким підходом до розуміння світу та ролі людини в тому світі.

— Миколо Павловичу, ви протягом трьох десятиліть працюєте на кафедрі філософії. Як за цей час змінилася програма викладання цієї науки майбутнім медикам?

— Дуже змінилася. Філософія весь час змінюється, хоча вважають, що вона займається проблемами, які мають сталий характер, — розуміння людини, пізнання світу… Але ж ці проблеми постійно розширюються і збагачуються, розкриваються їхні взаємозв’язки та стосунки. Ми реалізуємо ідею забезпечення зв’язку філософії з профільними предметами. Кафедра видавала науковий збірник «Філософські проблеми біології та медицини», і, працюючи зі студентами, викладачі розглядали ряд тем, котрі повинні вивчатися спільно філософами та медиками. Приміром, проблема людини. За радянських часів її тлумачення зводилося до дилеми — біологічне та соціальне. І вважалося, що цих факторів досить, аби зрозуміти, що таке людина, особливо та, яка живе в соціалістичному суспільстві. Радянська методологія дуже перебільшувала, абсолютизувала значення соціального й недооцінювала біологічних якостей людини, ігнорувала дані генетики та інших наук.

— У ті часи ігнорували не тільки гени, а й безсмертну душу.

— Так, наша офіційна філософія цього не визнавала, а світова — навпаки. Набув популярності такий напрям, як екзистенціалізм, який звертався до духовної сфери людини. Останніми роками багато чого змінилося, вдалося відкинути стереотипи й догматичні твердження. Навіть матеріалізм та ідеалізм — ці основні напрями філософії ми не розглядаємо як антиподи, бо вони спільно вивчають і матеріальний, і духовний світ. Вважаю, не варто було їх так войовничо протиставляти, хоча в історії філософії це було.

— Ваші студенти люблять дошукуватися істини, ставити складні запитання — чи їм достатньо підручника?

— Майбутні медики надзвичайно завантажені навчальними планами. І на світоглядні проблеми, на жаль, залишається мало часу. Філософія — наука складна, неможливо завчати її теми як, скажімо, анатомію, тут треба вміти аналізувати. Більшість юнаків і дівчат справді прагнуть здобути знання, але приблизно 20% студентів абсолютно індиферентні. І це стосується не лише гуманітарних дисциплін, а й профільних. Раніше ситуація була кращою — абітурієнти принаймні проходили серйозний конкурсний відбір.

— На жаль, медицина дедалі більше стає бізнесом, про покликання мало хто згадує.

— Так, але це не єдина причина. У нас, як і в кожному навчальному закладі, майже половина студентів здобуває фах на контрактній основі. Я вважаю, що це дискредитація вищої освіти — у медичний університет нерідко йдуть ті, у кого є гроші, але немає покликання. Людина довіряє лікареві своє здоров’я, своє життя, — чому вона повинна звертатися до якогось ремісника, який тільки й уміє робити уколи чи апарат якийсь підключити?!..

— Досягнення медицини і фармакології сьогодні справді здатні творити дива. Але ці плоди прогресу можуть принести як користь, так і непоправне лихо, особливо коли йдеться про гроші. Пригадаймо хоча б жахливі історії про українських жінок, які змушені нелегально працювати за кордоном. Існують підпільні клініки, що відбирають наших молодих і здорових дівчат для того, аби вони після штучного запліднення виношували дітей для багатих бездітних пар. За це лікарі одержують щедрі гонорари, але як тоді бути з мораллю?

— Система цінностей давно вже визначена людством, світовою культурою, досвідом попередніх поколінь. Тут не треба нічого відкривати й вигадувати. Але хіба в даній ситуації річ лише в медицині? За такі гріхи мусить відповідати суспільство. Я не виправдовую лікарів, але хтось же створив такі умови, коли вони виконують — добровільно чи з примусу — ці й аналогічні замовлення… На жаль, медицина — як у нас, так і на заході — страждає від багатьох суперечностей. Їх необхідно пояснити і розв’язати з позицій етики, філософії та права.

— Відомий філософ Френсіс Фукуяма лякає світову громадськість біотехнологічною революцією — він вважає, що її наслідки будуть згубними для людей. Як приклад він наводить сучасну Азію, де традиційно родини прагнуть, щоб у них народжувалися лише сини. Коли майбутні матері дізнаються, що в них має народитися дівчинка, багато їх переривають вагітність. За твердженням вченого, у Китаї й Південній Кореї вже сьогодні існує чималий дефіцит дівчат. Батьки, можливо, задоволені, але суспільство дестабілізоване. Але чи не буде плата за прогрес ще страшнішою, коли його досягненнями на власний розсуд зможуть користуватися приватні особи?

— Я обізнаний із працями Фукуями і поділяю його тривогу. Таких фактів, на жаль, багато, але не це визначає рівень сучасної медицини, а гуманні принципи й цінності, закладені ще Гіппократом. Щоб лікарі не забували про клятву, яку вони склали, про своє високе призначення, потрібно ще в студентські роки формувати сталу, цілісну систему світогляду. Якщо вони отримають чудове виховання, знання, матимуть відповідні соціальні гарантії, — то ціннісні підходи і до пацієнта, і до своєї роботи будуть як криця, їх не здолають кримінальні та мафіозні інтереси.

— Чи викладатимуть у медичних університетах курс аксіології?

— Сподіваюся, що так. Я розробив сорокагодинну програму для майбутніх медиків. Але для того, щоб цей спецкурс читався, необхідно одержати багато дозволів: треба, щоб у нашому університеті підтримали, щоб дали згоду у Міністерстві охорони здоров’я та Міністерстві освіти і науки. Коли на нашій базі проводили всеукраїнську нараду завідувачів кафедр філософії медичних вузів, я роздав колегам програму і подарував свої книжки. Ставлення до ідеї хороше, адже знання аксіології в наш час потрібне кожній людині.

…Микола Васильович вибрав для обкладинки своєї монографії зображення міфічного Лаокоона. Відомо, що цей жрець розгадав наміри Афіни, яка прислала знаменитого дерев’яного коня під стіни Трої. Лаоокон умовляв своїх земляків не приймати цей дар, за що богиня Афіна покарала жерця та його синів. Троянці теж поплатилися своїм життям за прагнення прибрати до рук те, що їм не належало. І хоча відтоді минули віки, Лаокоон і досі нам нагадує, що спокуса й сьогодні може обернутися страшною трагедією…