«САНАТОРНА» ЗОНА

Про цей спецкомбінат на Харківщині визнають за краще не говорити. Звичка, що залишилася відтоді, коли все, пов’язане з радіацією, було втаємничене. Навіть сьогодні багато харків’ян вважають цю місцевість... санаторною зоною. Втім, у цьому немає нічого дивного. Ком- бінат міститься за двадцять кілометрів від Харкова в чудовому лісі, де місцеві жителі та приїжджі залюбки збирають гриби, а поруч — «Березівські мінеральні води», санаторій, відомий своєю цілющою водою.

Кому спало на думку влаштувати в оазі здоров’я могильник радіоактивних речовин, сьогодні навряд чи хтось пригадає. Скупі дані свідчать лише про те, що перші надходження до Харківського державного міжобласного спецкомбінату «Радон» (а йдеться саме про нього) почалися ще 1962 р. Відтоді з року в рік приблизно двічі-тричі на тиждень сюди звозять радіоактивні відходи промислових підприємств, наукових закладів, лікарень. Планувалося, що могильник обслуговуватиме лише три області: Харківську, Полтавську й Сумську. Але сьогодні, у зв’язку з реконструкцією аналогічного Дніпропетровського спецкомбінату, його експлуатують ще й Кіровоградська, Донецька, Луганська та Запорізька.

Тверді відходи тут зберігають у залізобетонних ємностях і накривають плитами-перекриттями. Над побудованими чи реконструйованими в 1988—90 роках є ангари для відведення атмосферних опадів. Рідкі відходи зберігають у спеціальних бочках, що зовні схожі на консервні банки.

Радіаційний фон тут різний. У середньому на території спецкомбінату датчики показують 9—12 мікрорентгенів, безпосередньо над сховищем, де працюють люди, — до 200—500, у максимальних точках — до 2—2,5 тисячі. За 40 років роботи у спецкомбінаті нагромадилося 1150 тонн радіоактивних відходів. Вільних площ у резерві сьогодні приблизно 900 кубометрів. За нинішніх темпів надходжень цього вистачить на 30—40 років. Але на випадок якоїсь НП їх може виявитися мало. Як говорять фахівці, з огляду на кількість відходів від діяльності атомних станцій, це — «копійки».

Проблеми, що постають на таких комбінатах (а їх в Україні шість), нібито «маленькі», але можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Так, у січні 1997-го при радіаційному контролі проби, узяті на Харківському об’єкті й передані в Інститут ядерних досліджень НАНУ, показали високий вміст тритію. Ситуацію коментує директор цього спецкомбінату, кандидат фізико-математичних наук Олександр Летучий:

— Сховища для твердих відходів, які використовуємо ми, схожі на бункер чи басейн об’є-мом 400 кубометрів. За технологією, там повинно бути сухо. Але конструкція така, що досягти цього неможливо. Хоч і кришка на місці, і асфальтова стяжка є, вода все одно просочується. Адже бетон «тримає» лише тверді відходи. І відтак... За всіма правилами, ми прийняли насичені тритієм плівки, що використовуються в друкарнях. При зберіганні вони почали «віддавати» тритій, при контакті з вологою виникла тритієва вода, яку пропускає бетон. До того ж, в останньому з’явилися локальні тріщини. Все це призвело до «виходу» тритію назовні.

Оскільки майданчик спецкомбінату лежить на вододілі річок Лопань і Уда, забруднення там, практично, нульове через малі швидкості знесення. Але за 10 років тритієва пляма може охопити десь 800 метрів. Щоправда, за цей час її радіоактивність зменшиться вдвічі за рахунок розпаду і в 30—50 разів — за рахунок розведення.

Фахівці стверджують: у радіаційному плані ситуація стабілізувалася. Але небезпека залишається. Устаткування на підприємствах «Радону» давно застаріло. Так, його підтримують у міру сил і можливостей, але щоб закупити нові технології, замінити машини, зробити систему моніторингу, оснастити лабораторії сучасною технікою, потрібні кошти. Олександр Летучий переконаний: якби держава давала щороку бодай по 1,5—2 млн. грн. протягом трьох-чотирьох років на потреби спецкомбінату, його можна було б довести до належного рівня. А поки що на всі шість комбінатів «Радону» у проекті бюджету на 2001 р. передбачено лише 4,4 млн. грн. З урахуванням подорожчання бензину, підвищення цін на цемент, — це на 15—17% менше від запланованого на нинішній рік.