Профіль української соціології: погляд зблизька і здалеку

У наш час суспільних тектонічних зрушень і потрясінь, ревізії одвічних цінностей висока моральність у науковому середовищі зустрічається, мабуть, рідше, аніж справжній талант. Відомому соціологу Наталії Паніній повною мірою були властиві обидві ці риси. Вона пішла з життя 8 серпня 2006 року, померши від інфаркту за робочим столом. Передчасна смерть (Наталії Вікторівні було лише 56 років) перервала її воістину подвижницьку працю на ниві соціології та соціальної психології, багато що із задуманого залишилося незавершеним. Однак перелік робіт, які Наталія Паніна у вітчизняній соціології здійснила вперше, вражає — це організація моніторингу соціальних змін в українському суспільстві, систематизований курс лекцій із технології соціологічних досліджень (незамінний підручник для студентів-соціологів), методичне видання щодо опитувань громадської думки; десятки статей, опублікованих не лише в Україні, а й за кордоном, кілька книжок; розробка Кодексу професійної етики соціолога.

Наталія Паніна, за словами професора Гарвардського університету Григорія Грабовича, була «одним із найбільших і найоригінальніших українських соціологів нашого часу, проникливою дослідницею та блискучою інтелектуалкою, внесок якої у вивчення суспільства України є неоціненним, а її громадянська позиція — взірцевою для чесного та сумлінного вченого й інтелігента». «Її внесок у розвиток національної української школи соціології неоціненний», — вважає також професор Хельмут Штайнер. «Її ім’я посідатиме почесне місце в історії української науки», — переконаний академік НАН України Мирослав Попович.

Кілька днів тому в Інституті соціології НАНУ пройшли міжнародна наукова конференція і Перші соціологічні читання пам’яті Наталії Паніної «Сучасний стан і перспективи розвитку соціології в Україні та Європі», на яких виступили з доповідями відомі вітчизняні і закордонні вчені з Великобританії, Німеччини, Росії. Примітно, що в центрі уваги наукової спільноти опинилися не старійшини соціологічної науки, а молоді соціологи. Інтригою дня стало оголошення результатів усеукраїнського конкурсу «Найкращий соціолог року» імені Наталії Паніної з врученням премій і пам’ятної медалі. Ідея організації конкурсу для молодих соціологів, який був би стимулом у досягненні високих професійних і моральних стандартів у науковій діяльності, належала Наталії Вікторівні. Раптова смерть перервала усі її плани та задуми. Відтепер з ініціативи Соціологічного центру ім. Н.Паніної церемонія нагородження переможців конкурсу «Найкращий соціолог року» проводитиметься щорічно 10 грудня, у день народження Наталії Вікторівни. До речі, на цю же дату припадає і Міжнародний день захисту прав людини. Цей збіг вбачається символічним...

Розмірковуючи про місію соціолога, промовці підкреслювали, що він має робити внесок у захист прав людини, а не політичних партій, організацій, владних структур. На жаль, сьогодні усе ще гострою залишається проблема репутації соціології в суспільстві і ставлення до неї широких верств населення. Суспільному визнанню соціології як науки заважає майже повне її ототожнення із соцопитуваннями.

До тривожних симптомів в українському соціумі Наталія Паніна як чесний, скрупульозний і неупереджений дослідник привернула увагу ще в
90-ті роки, будучи переконаною, що соціолога має цікавити передусім здоров’я суспільства, а не взаємини з владою.

1994 року в співавторстві зі своїм чоловіком, доктором соціологічних наук Євгеном Головахою вона видає книжку «Соціальне безумство. Історія, теорія та сучасна практика», в якій переконливо показано, що в суспільстві далеко не все так благополучно, як хотілося б це бачити можновладцям, чимало тривожних тенденцій доходять до критичної позначки і навіть перетинають її. І хоча дані соціологічного моніторингу, здійснюваного в Інституті соціології під керівництвом Н.Паніної (Наталія Вікторівна завідувала відділом соціальної діагностики), не раз оголошували з високих трибун, це були вибіркові результати, які приємно було чути керівництву країни і політичним лідерам. Хоч скільки намагалася вона у своїх наукових і публіцистичних роботах донести до політиків і журналістів, що найважливішими і найціннішими є саме неприємні результати і висновки, навіть спеціально підготувала й опублікувала посібник «Опитування громадської думки», в якому пояснила, як потрібно поводитися із соціологічною інформацією, на жаль, досі багато людей використовують її на власний розсуд.

Об’єктивна соціальна діагностика українського суспільства, проведена Н.Паніною разом із колегами, подібно до рентгенівських променів, висвічує всі його патологічні зміни і больові точки. А лікувати хвороби, як відомо, набагато ефективніше на ранніх стадіях. Особливо небезпечним для соціального організму є стан аномії (процес цілковитої або часткової втрати цінностей). Це можна порівняти зі станом імунодефіциту в живому організмі. Суспільство вразила епідемія «морального СНІДу». Чим це загрожує йому в майбутньому? Як вивести його з такого стану? Які для цього існують рецепти чи, як тепер кажуть, стандарти лікування? Про це наші поводирі не кажуть. Що, втім, не дивно — у більшості тих, хто сьогодні допався до влади, у наявності симптоми, подібні з аномією. І куди вони ведуть суспільство, змушене жити в умовах утрати моральних орієнтирів і беззаконня?

Відповідь на це запитання знаходимо в статті Н.Паніної «Чинники національної ідентичності, толерантності, ксенофобії та антисемітизму в сучасній Україні», опублікованій торік. «З часу проголошення незалежності населення України вимушено проживає в умовах соціальної аномії, що характеризується відсутністю в суспільстві ціннісно-нормативної бази соціальної консолідації (загального уявлення про те, «що таке добре, і що таке погано», що в цьому суспільстві заохочується і засуджується), недієвістю ухвалених законів і недовірою до власної влади. Але стан аномії не може тривати в суспільстві як завгодно довго. За таких умов масова свідомість шукає ціннісні «підпірки» в історичному минулому і вдається до пошуків «месії», котрий прийде і «наведе лад у країні». Таким месією в аномічному суспільстві може стати або авторитарний лідер фашизоїдного штибу, або тоталітарний лідер із комуністичною риторикою, або ж архаїчно-традиціоналістський «духовний пастир». В Україні занадто живі ще рани від фашистських і комуністичних лідерів. Не знаходячи в соціумі не тільки нових дійових демократичних цінностей, а й навіть і дійових елементарних законів, масова свідомість звернулася до традиціоналістської ціннісної бази регулювання соціальних відносин. Інтуїція підказала новій політичній силі, котра йшла і прийшла до влади, атрибутику та риторику...

Розвернути вектор розвитку українського суспільства у бік реальних демократичних перетворень могла б лише першочергова і найпильніша увага влади до створення умов суворого контролю за виконанням ухвалених і ухвалюваних законів та демонстрація особистих взірців поведінки, які відповідають не архаїчним, а сучасним демократичним цінностям».

Сьогодні багато в чому завдяки роботам Наталії Паніної та її колег з Інституту соціології, за словами Мирослава Поповича, «ми знаємо суспільство, в якому живемо». А також завдяки таким особистісним якостям Наталії Вікторівни, як порядність, совісність, мужність за будь-яких обставин залишатися вірною науковій істині.

На межі століть в українській соціології настали смутні часи — соціологічна спільнота розкололася на частини, обслуговуючи інтереси різних політичних сил. Розуміючи, що соціології як науці уготована незавидна роль «продажної дівки», вона щосили прагне протистояти цьому. Саме Наталії Паніній, котра не заплямувала себе як учений зі світовим ім’ям, колеги довірили розробку Кодексу професійної етики соціолога. Проте для багатьох спокуси виявилися вищими за етичні норми (особливо це проявилося в період виборів 2004 року), і тоді Наталія Вікторівна демонстративно відмовляється від поста голови комісії з етики. «Коли соціолог виходить на політичну сцену, він стає заручником політичних правил гри», — писала вона в статті «Екзит-пол в Україні 2004 року: соціологія чи політика?»

Можливо, соціологічні читання пам’яті Наталії Паніної, а також рішення вченої ради Інституту соціології НАНУ про присвоєння йому імені Н.Паніної, нарешті покладуть початок процесу катарсису в лавах вітчизняних соціологів. Сьогодні українська соціологія намагається заявити про себе на загальноєвропейському просторі. Дотепер світові були відомі лише окремі імена наших соціологів, передусім Н.Паніної, Є.Головахи. Водночас в Україні є чимало вчених, які досягли вагомих наукових результатів у вивченні суспільних процесів і явищ, — Микола Чурилов, Сергій Макєєв, Віль Бакіров, Юрій Яковенко, Ольга Куценко, Наталія Костенко, Микола Шульга, Борис Нагорний, Олена Злобіна, Павло Кутуєв та ін. Щоправда, публікуються вони переважно в Україні, та ще в близькому зарубіжжі, на пострадянському просторі. Для Заходу українська соціологія, а отже, й українське суспільство, усе ще багато в чому терра інкогніта. Невже всьому виною наш горезвісний національний ізоляціонізм?

У роботі конференції брала участь президент Європейської соціологічної організації (Вели­кобританія) Клєр Уоллес. Користуючись нагодою, я звернулася до неї з кількома запитаннями, відповіді на які, гадаю, будуть цікаві нашим читачам.

— Український профіль на європейському тлі — тема доповіді Наталії Паніної на міжнародному семінарі, на якому їй не судилося виступити. А яким бачиться профіль української соціології на загальноєвропейському тлі?

— Європейці мало знають про роботи українських учених у цій науковій галузі. Сьогодні на Заході не можуть скласти уявлення про українську соціологію.

— Чому? Наші вчені не публікуються в авторитетних закордонних наукових журналах?

— Так.

— Як ви вважаєте, що заважає їм публікувати роботи в таких журналах?

— Передусім потрібно, щоб вони були написані гарною англійською мовою. В Україні дуже високий рівень наукових публікацій. Можливо, деякою мірою цим можна пояснити те, що українські соціологи не прагнуть публікуватися десь ще.

— Свого роду соціальний феномен? Мене тут друкують, тут своя комфортна ніша... Стосовно певної категорії вчених це ще можна зрозуміти. Але ж у нас є здібні молоді дослідники.

— От їх ми і будемо залучати до міжнародної наукової співпраці — запрошувати на конференції, допомагати публікувати їхні роботи в європейських журналах. Вони мають стати більш відкритими, вільно спілкуватися зі своїми закордонними колегами. На Заході зацікавлені в матеріалах, що аналізують суспільні процеси та події в Україні. Нині таких публікацій у нас практично нема. Хоча я переконалася в досить високому науковому рівні робіт молодих українських соціологів.

— В Україні ви не вперше?

— Ще в 90-х роках мені доводилося не раз відвідувати вашу країну. По лінії соросівських про­грам, навчання за кордоном. Потім працювала в різних міжнародних проектах, у яких брали участь також українські вчені. Недавно я відвідала Харків, який є одним із центрів української соціологічної науки.

(До речі, президентом Української соціологічної асоціації є ректор Харківського національного університету ім. В.Каразіна Віль Бакіров. — Л.С.)

— Чи можна припустити, що вже в найближчій перспективі в очах Європи український профіль набуде чіткіших обрисів?

— Упевнена в цьому. У ваших молодих соціологів дуже високий науковий потенціал.

Примітно, що переможці всеукраїнського конкурсу «Найкращий соціолог року» одержали нагороди з рук президента Європейської соціологічної асоціації К.Уоллес.

Не можна було не помітити хвилювання молодих людей, які перед цим із почуттям власної наукової гідності виступали з доповідями перед метрами соціології. До другого туру конкурсу пройшли десять осіб, із яких переможцями мають стати три щасливчики. Хто? Хто? Хто? Схоже, до останнього моменту цього не знали навіть члени конкурсної комісії.

І от оголошено імена тих, хто визнаний гідним диплома конкурсу. Це — Олексій Мусієздов, Сергій Литвинов, Андрій Мельников, Максим Паращевін, Олександр Рєзник, Владислав Шерстобоєв, Світлана Шостак.

Переможцями конкурсу «Найкращий соціолог року» названі: Світлана Бабенко (срібна медаль і премія в розмірі 1250 грн.), Андрій Зоткін (срібна медаль і премія в 1250 грн.), Олег Демків (золота медаль і премія в 2500 грн.).

Про особливості конкурсу розповідає заступник голови конкурсної комісії, доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України Олександр Стегній:

— Проведення соціологічним центром ім. Н.Паніної всеукраїнського конкурсу на звання найкращого молодого соціолога року дозволяє не лише здійснити добір найкращих опублікованих робіт молодих авторів, а й сприяє рефлексії молодого покоління до проблем науки про суспільство. Мені здається, сьогодні це дуже важливо. Важливо також, що ця премія заснована не державою, а науковою спільнотою на громадських засадах, і це перша премія, названа ім’ям жінки-вченого.

Що мене особливо непокоїть як члена конкурсної комісії? Передусім, нечисленність конкурсантів. Роботи надійшли лише з кількох великих міст: Києва, Харкова, Львова. З Луганська одна робота, а з Донецька, Одеси не надійшло взагалі. Водночас географія захищених кандидатських дисертацій значно ширша. Чому спостерігається такий дисонанс? Над цим варто задуматися.

Хотілося б зазначити: молоді люди чітко усвідомлюють, що перешкоджає розвитку соціології як науки. Це, по-перше, повсюдно поширене, і не тільки серед пересічних громадян, а й у середовищі політиків, економістів, неправильне уявлення про її сутність і призначення. По-друге, замкнутість соціологічної спільноти на власних досягненнях, відсутність широких закордонних контактів, що негативно позначається на іміджі української соціології.

— Ви думаєте, що конкурс допоможе молодим вирватися з наукового «хуторянства»?

— Участь у конкурсі, безумовно, може послужити гарним творчим стимулом. Для багатьох молодих соціологів це також шанс «засвітитися», заявити про себе, свої здібності та можливості. До речі, деякі наші молоді дослідники явно налаштовані на міжнародне співробітництво і вже публікуються за кордоном — Вікторія Середа, Олег Демків, Ксенія Урсуленко та ін. Головне, щоб цей конкурс став традиційним і був би справді подією у професійному житті молодих соціологів України.

***

На пам’ятній медалі, врученій переможцям конкурсу молодих соціологів, зображено профіль Наталії Паніної. У багатьох він асоціюється з профілем української соціології.