ПОБАЧИТИ КІЛЬЦЕ САТУРНА І...

...Миттєвий сліпучий спалах — і вже через частки секунди готова карта діоптрійного рельєфу ока, що відображає найменші відхилення та дефекти. Так діє унікальний прилад (рейтрейсинговий аберометр), продемонстрований нещодавно журналістам його творцями — групою українських офтальмологів та фізиків під керівництвом професора Василя Молебного. Особливість аберометра в тому, що він зондує очі пацієнта тонким лазерним пучком діаметром 0,3 мм, який складається з безлічі трасуючих променів (тому метод дослідження отримав назву рейтрейсинг), і видає результат неймовірно швидко — у 500 разів швидше, ніж зарубіжні аналоги. Тому він дозволяє проводити не лише щонайточнішу діагностику, визначаючи відхилення в кожній точці зіниці, а й найскладніші лазерні маніпуляції — досить під’єднати прилад до апарата, який безпосередньо робить операцію. Нині вдосконалена модель (сам прилад створено ще 1998 року) проходить «обкатування» у Київській медичній академії післядипломної освіти й готується до промислового випуску.

На жаль, аберометр — мало не єдине вітчизняне досягнення в галузі лазерної офтальмології. Прилади, з допомогою яких у наших центрах проводяться операції (ексимерні лазери), геть усі «іноземці» — як правило, «німці», «голландці» та «американці». Для наочності журналістам показали невеличкий фільм «жахів» — операцію лазерної корекції в режимі реального часу. Лише за кілька секунд з ока пацієнта був знятий тонесенький шматочок верхнього шару роговиці (але не повністю, тому що з одного боку він залишається прикріпленим), а потім лазер почав «вигладжувати» роговицю до усунення дефекту. Після корекції шматочок акуратно поклали на попереднє місце, де він за лічені години благополучно приживеться. Жодних швів, рубців чи насічок. Усіма діями лазера, як пояснюють фахівці, керує комп’ютер, у який закладено програму з даними, розрахованими індивідуально для кожного хворого.

Учені прогнозують, що через кілька років з допомогою лазера проводитиметься кожна друга операція на очах. Слід сказати, що в цьому плані в офтальмологів поле діяльності дуже широке. Майже третина жителів планети носять окуляри або «маскуються» з допомогою контактних лінз. Кожен четвертий у розвинених країнах — короткозорий, кожний другий — далекозорий. Точної відповідної статистики по Україні немає, проте й так зрозуміло, що для більшості наших співвітчизників лазерна корекція зору — недозволена розкіш. Приміром, вищеописана операція, проведена за технологією LASIK, коштує в нас майже 500 у.о. Простіша, при якій ніякі шматочки не від’єднуються і лазер впливає на верхні шари роговиці (метод PRK), коштуватиме дешевше — приблизно 250 у.о. Як стверджують медики, усі лазерні корекції абсолютно безпечні й дають мінімум ускладнень, а різниця полягає лише в часі, протягом якого після операції відновлюється нормальний зір.

При цьому багато апологетів лазера гордо поблискували... скельцями окулярів. Хтось, як пояснили, звик, хтось змирився з незначними дефектами зору, а комусь, мовляв, просто подобається носити окуляри. Тим часом лазерна корекція має низку протипоказань.

По-перше, вік. До 18—20 років корекцію краще не проводити. Приблизно до того часу оптика ока постійно змінюється — росте саме очне яблуко плюс відбуваються фізіологічні процеси, характерні для пубертатного періоду. По-друге, не можна лягати під лазер під час вагітності, при прогресуючій короткозорості, діабеті, вираженій алергії, колагенозі, при наявності гормональних порушень чи різних інфекційних захворювань. Є, так би мовити, суто очні протипоказання: приміром, глаукома, катаракта тощо. Крім того, слід розуміти, що лазерна корекція — операція, після якої може трапитися що завгодно. В окремих випадках відбувається зміна прозорості роговиці, що, у свою чергу, знижує зір, запалення, легкі помутніння, недокорекція. Трапляються й інфекційні ускладнення. Проблеми можуть виникнути й під час самої операції — і далеко не завжди все залежить від хірурга та устаткування. Після операції пацієнт може відчувати, приміром, підвищену сліпимість, особливо неприємну під час водіння автомобіля ввечері чи вночі. Дехто після виправлення короткозорості важко звикає до роботи на близькій відстані. За даними світової статистики, ускладнень після PRK фіксується від 4 до 12%, а після LASIK — 5—7%.

Після 40 років людина не може однаково добре бачити зблизька й на відстані, незалежно від того, проводилася корекція чи ні. Якщо йдеться про досить високий рівень короткозорості, то хворий має розуміти, що лише лазерною корекцією таких проблем не усунути, оскільки в оці розпочалися дистрофічні процеси. Лазерна корекція не рятує від короткозорості та її ускладнень — в ідеалі вона лише зменшує залежність людини від окулярів чи контактних лінз. Тому перед проведенням корекції таким пацієнтам потрібне серйозне лікування: приміром, усунення дистрофічних осередків на очному дні для запобігання можливому відшаруванню сітківки. Тобто лазерна корекція може виправити лише стабілізовану короткозорість, причому це не означає, що надалі захворювання не прогресуватиме знову.

Тому медики активно шукають інші шляхи корекції зору. Багато хто з них вважає, що, скажімо, при виявленні короткозорості не варто відразу ж одягати окуляри чи бігти на операцію. Поліпшити зір можуть спеціальні вправи, правильний режим дня, спеціальне харчування, зміна освітлення тощо. Низку очних захворювань лікують спеціальні апарати, приміром, перфораційні окуляри. Постійно тренуючись у таких окулярах, можна позбутися легкої короткозорості, далекозорості, астигматизму, косоокості й ряду інших захворювань. Крім того, окуляри допоможуть швидко зняти втому очей після праці за комп’ютером і тривалим сидінням перед телевізором.

Відомо також, що зір однаковою мірою залежить від роботи як очей, так і мозку. Навчити мозок максимально активно використовувати власні ресурси для поліпшення зору — таке завдання методу відеокомп’ютерної корекції, що застосовується в ряді офтальмологічних клінік. Відбувається це так. Пацієнт сидить перед екраном телевізора, на якому демонструється цікавий відеофільм. Приладами реєструються біоструми мозку — слабкі електричні коливання, які виникають у результаті роботи нейронів. Ці зміни аналізує програма. Якщо вони оцінюються як позитивні, екран телевізора залишається включеним. Якщо ж зорова система мозку починає працювати гірше, екран гасне. Таке вмикання і вимикання екрана — своєрідне «підказування» мозку, добре чи погано функціонує його зорова система. Перші ознаки поліпшення зору з’являються вже через п’ять—сім сеансів.

Вчені намагаються повернути зір навіть людям, повністю його позбавленим. Ще на початку 90-х років минулого століття почалися розробки зорових стимуляторів. Зазвичай при ушкодженні сітківки ока постраждалі рецептори перестають сприймати інформацію, тоді як зоровий нерв продовжує нормально функціонувати й здатен передавати електричні імпульси в мозок. Вживлюючи в око спеціальний електричний стимулятор-протез, можна домогтися, щоб людина в добре освітлених кімнатах бачила чорно-біле зображення предметів, які її оточують.

Кращих результатів удається домогтися з допомогою більш громіздкої системи — бездротових окулярів із відеокамерою та мікрочипом, прикріпленим до сітківки. Маленька відеокамера, встановлена на окулярах, передає зображення на мікрочип, який, у свою чергу, «транслює» його на сітківку через мережу електродів. Щоправда, такі штучні очі підходять лише тим, хто бачив у дитинстві, а потім із якихось причин втратив зір. Для цієї ж таки категорії пацієнтів розроблено й комп’ютерну систему американського вченого Вільяма Добеля. Це пристрій із телекамери у вигляді окулярів та невеличкого комп’ютера, що закріплюється на паску. Комп’ютер, під’єднаний до мозку людини з допомогою платинових електродів, опрацьовує сигнал із камери, закріпленої на голові, і передає його безпосередньо мозку. Звичайно, те, що «бачить» у такий спосіб людина, також не можна назвати повноцінним зором — розрізняються лише відносно великі предмети, що контрастують із навколишнім тлом. Та цього може бути цілком достатньо, щоб розпізнати двері, постаті людей і навіть великі літери.

Російський експериментатор В’ячеслав Бронников пішов ще далі, взявшись за розробку альтернативного зору. Його застосування, за словами автора, активізуючи діяльність правої півкулі мозку, дозволяє сліпим людям навчитися бачити без жодних хитромудрих приладів. Лише протягом десяти занять Бронников нібито розвивав у свої підопічних навички так званого прямого бачення — сліпі й ті, хто погано бачить, змогли отримувати інформацію про навколишній світ без очей. Причому так, що діти з вадами зору могли кататися на велосипедах, грати в шахи й навіть читати книжки. Ось як коментує цю методику академік Наталя Бехтерєва: «При «прямому баченні» інформація цілком явно надходить у мозок (це реєстрували прилади), оминаючи органи чуття. Можливо, формування альтернативного зору досягається завдяки прямій активації клітин мозку чинниками зовнішнього середовища. Існує гіпотеза, відповідно до якої, «пряме бачення» відбувається з допомогою шкіри. Прямих доказів цього немає, але є непрямі. При розвитку організму шкіра формується з однієї клітини з нервовою системою. У навчанні альтернативному зору важливим етапом є формування навички зіставлення відчуттів шкіри з кольором та іншими властивостями предметів. У природі відомі випадки, коли живі істоти (деякі морські безхребетні, метелики) «бачать» усією поверхнею тіла. Як це відбувається в людини — дотепер неясно».

Зрозуміло, у більшості офтальмологів та нейрофізіологів ставлення до таких розробок вельми скептичне. Проте й вони всерйоз розмірковують про надможливості. Приміром, про надгострий зір. Звична «одиниця» сьогодні вважається лише нижньою межею норми. Для багатьох нормальний зір — плюс 1,4—2. Можливості сучасних ексимерних лазерів у поєднанні з нашим рейтресинговим аберометром дозволяє підвищити «планку» вдвічі й більше. І тоді людина зможе, як описаний Гумбольтом швець, і без телескопа бачити рельєф Місяця чи кільце Сатурна.