Від скляного намиста до електронної гривні

Інтернет-гроші, або електронні гроші (ЕГ), з’явилися наприкінці 90-х років минулого століття, коли у США було створено систему PayPal, яка дає можливість пересилати гроші електронною поштою. Після цього системи інтернет-грошей почали з’являтися масово.

Для чого потрібні е-гроші?

Маючи свій гаманець в Інтернеті, можна оплачувати послуги, купувати різноманітні товари — як виключно електронні (наприклад, музичні твори, фільми, книжки, ігри, програми), так і цілком звичайні (побутову техніку, електроніку, одяг). Окрім того, є компанії, котрі приймають лише ЕГ, наприклад відомий аукціон eBay приймає до оплати тільки віртуальну валюту. Але, попри бурхливий розвиток електронних грошей, вони досі так і не почали відігравати більш-менш значної ролі у світовій економіці. Великою мірою це пов’язано з тим, що перші такі системи з’явилися в країнах Заходу, де добре розвинена не лише банківська інфраструктура, а й культура користування банківським рахунком і банківськими картками.

Трохи інакша ситуація в країнах колишнього СРСР, де населення не має звички користуватися банківською карткою, що дає змогу здійснювати електронні платежі, і не дуже довіряє банкам. Отож багато хто не вбачає різниці між використанням банківської картки та електронного гаманця. У магазинах ми звикли платити готівкою, а, оплачуючи товари в Інтернеті, багато хто (особливо це стосується молоді) віддає перевагу саме е-грошам, — завести їх значно простіше, зручніше й швидше, ніж рахунок у банку.

Поширенню е-грошей дуже сприяють і соціальні мережі, які вже давно пропонують своїм користувачам сервіс власної віртуальної валюти. До речі, характерний момент: недавно стало відомо, що найбільша західна соціальна мережа Facebook вирішила відмовитися від такого сервісу і розвиватися в інших напрямах, тоді як російська мережа «ВКонтакте», навпаки, розширила можливості своєї «валюти». Сьогодні, поповнивши свій гаманець на сайті, можна придбати не лише внутрішньомережеві товари (подарунки для друзів, послуги, додаткові сервіси), а й реальні товари з інтернет-магазинів.

В Україні ЕГ (переважно міжнародної системи WebMoney, що має українського емітента, і кількох менших систем) поступово розширюють сферу свого використання, щороку збільшуючи обороти удвічі-втричі. З березня нинішнього року українці отримали можливість із допомогою системи е-грошей здійснювати банківські перекази — тобто переказувати кошти на будь-який банківський рахунок за відомими банківськими реквізитами. Так можна погасити кредит, оплатити штраф у ДАІ або рахунок за комунальні послуги. Із травня з’явилася можливість розплачуватися е-грошами за послуги «Укртелекому», причому кошти в такому разі зараховуються практично миттєво і без комісії. З червня за «віртуальну валюту» можна оформити передплату на будь-яке видання в каталозі держпідприємства «Преса».

Тим часом проблем у валюти постіндустріального суспільства досить багато. В Україні вона опинилася у віданні двох регуляторів — НБУ і Держфінпослуг, жоден із яких не готовий сьогодні впорядковувати всі аспекти діяльності таких платіжних систем. Єдиним документом, який регулює випуск і обіг е-грошей, є «Положення про електронні гроші в Україні», затверджене постановою НБУ №178, що вийшла у червні 2008 року і вперше офіційно зафіксувала наявність у країні нового платіжного інструменту. Однак ставлення до цього нормативного акта в учасників ринку неоднозначне, оскільки він не лише не розв’язав усіх гострих проблем, а й породив нові.

У положенні було закріплено, що випуск ЕГ — виключна прерогатива банків. Але фінустанови не квапляться скористатися цим правом, і тільки одиниці погоджуються співпрацювати з системами електронних грошей. Великою мірою це пояснюється тим, що їм поки що нецікаві е-гроші у зв’язку з їхньою недостатньою поширеністю та незначними, за критеріями банків, оборотами. Проблем же з їх впровадженням може виявитися чимало, оскільки у цій сфері в Україні немає чіткої законодавчої бази і без відповіді залишається досить широкий спектр питань. Наприклад, для податкових органів не прописано чіткий порядок оподаткування операцій із використанням електронних грошей, що значно ускладнює роботу як податкової, так і самих учасників ринку. Не змінено валютне законодавство, і питання, пов’язані з електронними грішми, вираженими в іноземній валюті, залишаються закритими.

Недавно Нацбанк розробив проект змін до постанови №178 та оприлюднив його на своєму сайті, і до вчорашнього дня учасники ринку й держоргани могли вносити свої зауваження та пропозиції. Проте вже тепер зрозуміло, що після набуття проектом чинності радикальних змін на законодавчому полі не відбудеться.

Коли в Україні з’являться власні системи?

Обговоренню стану справ у зазначеній сфері було присвячене засідання круглого столу Прес-клубу «Дзеркала тижня» «Нова економіка», в якому взяли участь представники Національного банку України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, а також профільних професійних асоціацій.

— Проект змін до «Положення про електронні гроші в Україні» враховує ті зміни, що відбулися на ринку платіжних систем і електронних грошей, — каже директор департаменту платіжних систем НБУ Наталія ЛАПКО. — Ним передбачається вдосконалити регулювання діяльності, пов’язаної з випуском електронних грошей, а також посилити контроль за їх обігом. При цьому ми вважаємо запропоновані в документі норми досить ліберальними й такими, що легалізують бізнес, — у межах дозволеного сьогодні з урахуванням чинного законодавства.

Слід зазначити, що в нашій країні банківська система — дворівнева, і всі банки є учасниками системи електронних міжбанківських платежів. У ряді країн, наприклад у Польщі, банківська система — трирівнева, і до системи, аналогічної нашій системі міжбанківських розрахунків (СЕП), допущені лише банки першого рівня — комерційні, а кооперативні банки, котрі належать до третього рівня (ощадкаси та інші), проводять свої розрахунки виключно через великі банки. Тому в Україні терміни проведення платежів дуже невеликі. Вкрай низька й оплата за такі платежі, встановлювана НБУ. А забезпеченість населення банківськими установами та доступність дистанційного обслуговування рахунків дозволяє здійснювати навіть малі платежі в режимі реального часу. Це, природно, знімає чимало питань і створює хороші можливості для оплати. До того ж у нас діє понад 20 міжнародних систем переказу грошей без відкриття рахунків і близько десяти внутрішньодержавних систем. Тому гострої потреби в такому платіжному засобі, як електронні гроші, у масового споживача на сьогодні немає. Але є ніша, в якій цей платіжний засіб затребуваний і надалі активно розвиватиметься.

Хтось може заперечити, що в європейських країнах нижчий поріг входження на ринок для емітентів електронних грошей. Насправді 178-ма постанова НБУ на час її створення повністю відповідала європейським нормам, зокрема чинній на той час 46-й директиві ЄС. Відповідно до цього документа статутний капітал емітентів електронних грошей у Європі мав становити 1 млн. євро, такі ж вимоги висувалися в Україні до невеликих банків. Відносно недавно в Європі вимоги до капіталу емітентів було знижено — до 350 тисяч євро. Але водночас, відповідно до Директиви ЄС №64 «Про платіжні послуги», істотно розширено повноваження державних органів з нагляду за небанківськими провайдерами платіжних послуг.

— На відміну від багатьох інших можливостей платежу, — розповідає начальник відділу моніторингу платіжних систем НБУ Олена МАХАЄВА, — термін «електронні гроші» не має сьогодні у світі загальновизнаного визначення, і в наукових працях, і в розмірковуваннях практиків можна натрапити на його різні тлумачення. В «Енциклопедії банківської справи України» 2001 року видання електронні гроші практично ототожнюються з поняттям електронних платежів. У ряді держав, наприклад у США, попри активний розвиток такого платіжного продукту, термін ЕГ не набув поширення.
Цей факт для нас досить важливий, адже на українському ринку переважають американські карткові платіжні системи Visa та MasterСard, і термінологія американських систем, безперечно, впливає на бачення банківської спільноти.

В Україні системи ЕГ з’явилися п’ять-сім років тому, а коли вони набули певного розвитку, НБУ, виконуючи функцію регулятора платіжних систем, став розробляти правове поле їхньої діяльності.

Вводячи термін «електронні гроші», НБУ прагнув враховувати законодавство ЄС. Визначення, що міститься в «Положенні про електронні гроші в Україні», відповідає загальноєвропейському, використаному в Директиві №64 Європейського парламенту і Ради: електронні гроші — це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента. З усіх країн СНД таке визначення і правове регулювання електронних грошей використовують тільки в Республіці Білорусь. У Російській Федерації ці норми поки що на стадії проекту закону.

Однак сьогодні ні сам термін, ні правові норми про електронні гроші не відображені в законах України й існують лише на рівні нормативно-правового акта НБУ. Таким чином, на стадії запровадження регулювання не було дано імпульсу іншим держорганам для вирішення питань, які належать до їхньої компетенції. Ми вважаємо, що таке складне явище, як електронні гроші, має регулюватися насамперед на рівні законів України.

Складність регулювання електронних грошей полягає в тому, що роздрібні платіжні продукти останнім часом розвиваються досить швидко, одні схеми замінюють інші. Межі між видами платіжних продуктів часто розмиті. Сьогодні всі системи роздрібних платежів схильні використовувати одні й ті ж технології — Інтернет, мобільний зв’язок та одні й ті ж носії — пластикову картку, чіп, інтегрований на пластикову картку, мобільний телефон, флеш-картку. Нерідко користувач тримає в руках один і той же технічний пристрій або для здійснення платежу підходить до одного й того ж пристрою: комп’ютера, банкомата, кард-рідера, — йому нелегко відчути різницю між електронними грішми та іншими можливостями платежу.

Хоча, якщо виходити з економічної суті, відмінність істотна. ЕГ за своєю природою не є засобом доступу до банківського рахунка, якими, наприклад, є платіжні карти, інтернет-банкінг, мобільний банкінг.
Це — електронний передоплачений платіжний засіб на пред’явника, що випускається в обіг без відкриття банківського рахунка клієнта.

Ще одна принципова особливість електронних грошей у тому, що це — передоплачений платіжний засіб багатоцільового використання. ЕГ належать до безлічі передоплачених продуктів, однак не всі передоплачені продукти — ЕГ. Наприклад, картки в метро, бензинові або телефонні картки теж є передоплаченими продуктами. Але це передоплачені продукти одноцільового використання, їх приймають за товари або послуги тільки їх емітенти.

Електронні гроші в сучасних системах дають можливість ефективно реалізовувати безпеку платежу без ідентифікації клієнта. У принципі, з використанням електронних грошей може бути реалізований миттєвий, віддалений і неперсоніфікований платіж на будь-яку суму. Інакше кажучи, ЕГ потенційно можуть мати застосування не лише у сфері роздрібних платежів, а й для будь-яких інших видів платежів.

Статистичні дані свідчать, що електронні гроші поступово поширюються в різних країнах, хоча в період усвідомлення суспільством феномену електронних грошей прогнозувався їхній швидший розвиток і навіть обговорювалася можливість повного витіснення готівки. На сучасному етапі обсяги емісії електронних грошей не впливають на монетарну політику, і немає ознак того, що це станеться в найближчій перспективі.

Правові норми для регулювання такого складного явища, як електронні гроші, — завжди плід компромісу. З одного боку, регулятор має забезпечити правову визначеність для учасників ринку, але з іншого — уникнути надмірної деталізації: адже закріплення в правових нормах технічних подробиць, як правило, призводить до стримування інновацій. Необхідно заохочувати конкуренцію на ринку роздрібних платежів, але водночас гарантувати стабільність і надійність емітентів електронних грошей, захищати інтереси користувачів, відповідати вимогам фінансового моніторингу тощо.

На сьогодні, відповідно до 178-ї постанови Нацбанку, випускати електронні гроші в Україні можуть лише банки. На час виходу документа на ринку вже були не лише банківські емітенти, а й небанківські, яким було дано рік на приведення своєї діяльності у відповідність до норм нормативно-правового акта НБУ. Небанківські організації мали взяти на себе технічні ризики, роль операторів, а всі фінансові ризики — передати банкам-емітентам. Зараз на розгляді в НБУ перебувають кілька пакетів документів із узгодження правил систем електронних грошей. Ми їх уже кілька разів вивчали й висловлювали зауваження відповідно до вимог постанови №178 та рекомендації для доопрацювання систем. Сподіваємося, що найближчим часом в Україні з’являться системи електронних грошей, які працюватимуть у створеному правовому полі.

Що заважає розвиватися віртуальній валюті?

Такі надії висловлюють і представники профільних асоціацій.

— Згадайте, як відбувалася колонізація Дикого Заходу, — каже заступник голови правління Інтернет Асоціації України Олександр ОЛЬШАНСЬКИЙ. — Приїжджали європейці з якимсь скляним намистом і купували за нього все що завгодно. Кажуть, Манхеттен свого часу теж купили за намисто. Корінне населення могло говорити, що йому нічого їсти, що всі ресурси вивозять колонізатори, — але доти, доки воно обмінюватиме свої ресурси на скляне намисто, нічого не зміниться. З цієї ситуації є два виходи: або знищити всіх, хто має скляне намисто, або навчитися самим робити намисто.

Візьмімо приклад із сучасної української історії — ринок IP-телефонії. В Україні його так «відрегулювали», що зараз у нас немає компаній, котрі займаються IP-телефонією. Немає цілого покоління інженерів відповідного профілю, і тепер ми купуємо скляне намисто під назвою скайп (та інші схожі сервіси), всі ним користуємося, все платимо за кордон, і це робить невеличку «дірку» в нашому платіжному балансі — протягом найближчих років вона становитиме близько 100 млн. дол. на рік.

Оскільки в Україні не з’явилася власна пошукова система, ми платитимемо Google і Яндексу 50% із усього нашого рекламного обороту в Інтернеті. За прогнозами, через якихось три-п’ять років він сягне близько 300—500 млн. дол. на рік. Тобто ми почнемо регулярно щороку платити за чергове «скляне намисто» приблизно чверть мільярда доларів! Ми поборолися в країні з дитячою порнографією, порнографії менше не стало, зате ми закрили найбільшу в країні соціальну мережу Інфостор — і тепер платитимемо за «намисто» «ВКонтакте», Facebook, «Одноклассникам». А ринок реклами в соціальних мережах із часом коштуватиме стільки ж, скільки й ринок пошукової реклами.

У зв’язку з цим хочу подякувати НБУ за ту роботу, яку він проводить у сфері регулювання ринку е-грошей та платіжних систем. Більшість регуляторів у нашій країні, зіштовхуючись із новими технологіями, воліють про всяк випадок усе заборонити. У даній ситуації, мені здається, ми справді розуміємо одне одного і хочемо, щоб в Україні народилася бодай одна велика система електронних грошей. Причому скоро вона не з’явиться, і шлях цей важкий, адже конкурувати їй доведеться не з нами, а з розвиненими системами, які діють сьогодні на західних ринках. Тому мета нашого регулювання, на мій погляд, полягає в створенні умов для того, щоб якихось видів цього «скляного намиста» в майбутньому не купувати.

Якщо говорити про 178-му постанову, то, на мій погляд, вона цілком адекватна сьогоденню. Інша річ, що в ній з’явився опис деяких технологій, і є небезпека залишити за бортом інші технології та рішення, котрі можуть бути застосовані найближчим часом.

— Причин того, що ЕГ не поспішають з’являтися в де-юре обговорюваному вигляді, кілька, — каже голова комітету Інтернет Асоціації України Олексій ТИТОВ. — Комерційним банкам не завжди цікавий цей бізнес, та й не завжди зрозумілий. Схожі ж на електронні гроші системи працюють у полі норм загального законодавства. Вони змушені або вмовляти банк вступати в якийсь симбіоз, привносячи за формальне право банку бути емітентом свій досвід, технологію, бренд, реальних користувачів і торговців, або працювати, як і працюють. Адже за два роки дії 178-ї постанови фактично жоден банк не став емітентом електронних грошей і не прагне цього.

Представник НБУ Наталія Лапко говорила про трирівневу банківську систему в багатьох європейських країнах. Отут ми бачимо правильний шлях розвитку. Зменшивши до розумного поріг входу в «третій дивізіон» банків, Україна задовольнила б попит ринкових ніш на ті продукти, які хоч і перебувають у сфері регулювання центрального банку, але важко народжуються «великими» банками другого дивізіону. А це, окрім ЕГ, і послуги з приймання малих платежів і виплат, і болюче питання з програмно-технічними комплексами самообслуговування — терміналами, і багато іншого. Причому я акцентую: не зменшення нагляду, чи, як тепер модно казати, оверсайту, — це нехай буде нарівні з усіма «дивізіонами», а саме поріг входу має відповідати передбаченому виду діяльності. От, наприклад, у Європі, якщо захотіла юрособа емітувати ЕГ, вона зобов’язана виконати встановлені вимоги у вигляді обмеження щодо видів діяльності, розмірів початкового капіталу тощо і в такому разі отримує від центрального банку ліцензію (дозвіл, узгодження — залежно від країни) на цей вид діяльності. При цьому, наприклад, сума початкового капіталу в Європі має становити близько 350 тис. євро, а в законодавстві Росії, що зараз розробляється, передбачається встановити 600 тис. євро.

Так, в Україні є певні складнощі з ситуативним перерозподілом суб’єктів ринку і сфер регулювання між регуляторами. Є інші складнощі, пов’язані з різним розумінням або дефіцитом розуміння самого предмета. Але видно модель, до якої слід прагнути. На сьогодні тільки Нацбанк і гравці цього ринку глибше за інших розуміють предмет і проблематику. Тож давайте проводити спільну роботу, в результаті якої з’явиться розуміння в інших суб’єктів держави й адекватне законодавче забезпечення.
На багато запитань ще доведеться відповісти, але це потрібно робити, і ми готові до роботи. Адже вдома всім повинно бути добре й затишно.

Свій погляд на проблему і в представників Асоціації учасників електронного бізнесу України.

— Постановою №178 Нацбанк фактично припинив легальну діяльність систем електронних грошей, не запропонувавши натомість альтернативних платіжних інструментів для ведення он-лайн комерції і не видавши жодної ліцензії на емісію електронних грошей, хоч вони й були подані, — каже голова Асоціації учасників електронного бізнесу України Павло СІДЕЛЬОВ. — У результаті багато підприємців змушені були використовувати непрозору фінансову модель і «сірі» бізнес-схеми. Банківський сектор, пропонуючи послуги інтернет-еквайрингу платіжних банківських карт, бере дуже високий відсоток за трансакцію і не пропонує своїм клієнтам повноцінного сервісу для здійснення розрахунків в Інтернеті. Таким чином, як банківські платіжні інструменти, так і альтернативні практично працюють на мінімумі своїх можливостей. До цього списку можна додати представників термінального бізнесу, агентську схему якого НБУ також зобов’язав працювати з банківською ліцензією. Сервісу мобільних платежів в Україні практично немає, жоден оператор стільникового зв’язку не пропонує такої можливості, а послуга платних преміум-СМС із грабіжницькими комісіями давно морально застаріла. Також у платника немає можливостей повернути платіж, коли обслуговування неякісне або товар недоставлений. Фізичні товари за е-гроші купуються значно рідше, при цьому, щоб увести гроші в платіжну систему або поповнити віртуальний гаманець, необхідно заплатити великі комісії посередникам. Тим часом у кризові роки практично всі платіжні системи заявили про зростання кількості користувачів та кількості трансакцій, що свідчить про підвищення інтересу клієнтів до альтернативних платіжних інструментів, а також про рівень моральної готовності і довіри до нових технологій.

* * *

Говорячи про регулювання ринку електронних грошей, більшість його учасників сходяться на думці, що головне в цьому питанні — не квапитися. Особливо з урахуванням того, що досі не тільки в суспільстві, а й серед учених і фахівців немає єдиного розуміння, що ж таке електронні гроші. Саме тому в ряді країн, які нині активно використовують ЕГ, спочатку дозволили цим системам розвинутися, визначитися зі своїм власним унікальним місцем у системі платежів, увійти в життя громадян, стати звичним засобом оплати і тільки після цього почали запроваджувати спеціальні правила регулювання. Можливо, цим шляхом варто піти й Україні. Давши шанс розвинутися всім системам е-грошей, які є на ринку, ми, не виключено, незабаром отримаємо єдину «віртуальну валюту» — електронну гривню.