Всі пішли в онлайн! «Дикий» ринок електронної комерції планують поставити в чіткі законодавчі рамки

Поділитися
…Дмитро і Наталія Дубини стартували зі своїм інтернет-проектом у самісінький пік світової фінансової кризи...

…Дмитро і Наталія Дубини стартували зі своїм інтернет-проектом у самісінький пік світової фінансової кризи. Ініціатором була Наталія, яка після народження дитини не захотіла обмежувати себе домом і в якийсь момент попросила чоловіка-програміста: «Зроби мені сайт». Визначилися з контентом — вирішили займатися рекламою товарів для дітей, розробили сайт, розмістили його в Інтернеті і взялися за справу. Враховуючи, що сайт вони робили самотужки, початкові вкладення були мінімальні — реєстрація домену, оплата хостингу тощо. За два кризові роки їхній сайт виріс до проекту, відомого батькам не тільки українських малюків, а й російських, оскільки надає досить широкий спектр послуг як для представників електронного бізнесу, так і для самих відвідувачів, а в його штаті навіть з’явилися нові працівники.

В Інтернеті — 7,5% всієї роздрібної торгівлі

Подібних історій успіху в інтернет-індустрії чимало, оскільки «вхід» на ринок досить простий, регулювання з боку держави поки що мінімальне, а кількість постійних користувачів Інтернету — тобто потенційних клієнтів — стабільно зростає. За даними різних дослідницьких компаній, аудиторія Ua-нету становить у середньому близько 8,5 млн. осіб. При цьому близько 29% користувачів регулярно роблять покупки в Інтернеті (дані Gemius Ukraine), завдяки чому в січні цього року частка онлайн-продажів склала 7,5% обсягу роздрібної торгівлі (дані GFK-Україна).

Втім, цифри ці доволі умовні. За словами глави Української асоціації учасників електронного бізнесу Павла СИДЕЛЬОВА, точних даних немає ні в кого, оскільки невідомо, що, власне, потрібно рахувати: в нашому законодавстві відсутні чіткі визначення електронної торгівлі, інтернет-магазину, електронних грошей та інші, без яких немислима торгівля в Інтернеті. Навіть самі учасники ринку не можуть однозначно відповісти, які види діяльності відносяться до електронної комерції. Класична її модель передбачає, що виставляння і пошук товару або послуги та оплата відбуваються тільки в Інтернеті або з допомогою інших електронних засобів зв’язку (наприклад, мобільного телефону). Чи відносяться в такому разі до цього виду діяльності наші інтернет-магазини, в яких за товар розраховуються переважно готівкою? Адже саме вони згадуються в першу чергу, коли йдеться про е-комерцію.

Втім, відсутність єдиної термінології не заважає інтернет-торгівлі нарощувати оберти. За розрахунками Павла Сидельова, оборот електронного ринку України становить близько 1,5 млрд. дол. на рік (для порівняння: російські експерти оцінили обсяг ринку електронної комерції РФ за минулий рік у розмірі 50 млрд. дол.).

Не дивно, що число охочих зайнятися е-торгівлею зростає буквально на очах. Якщо, наприклад, узяти дані рейтингу Bigmir.net, то на 1 квітня в ньому було 5825 інтернет-магазинів, а вже 7 квітня їх стало на 15 більше. При цьому далеко не кожен учасник електронного бізнесу відкриває саме інтернет-магазин — існують і інші форми роботи на ринку. Зрозуміло, що далеко не всі ці магазини реально працюють (за деякими оцінками, їх не більше двох тисяч), однак тенденція простежується цілком конкретна.

Одразу п’ять законопроектів

Простежується і посилення інтересу до цього бізнесу з боку влади, яка вже п’ять років намагається поставити електронний бізнес в чіткі законодавчі рамки. На сьогодні підготовлено вже п’ять(!) законопроектів про електронну торгівлю, три з яких зареєстровано у ВР: законопроект, поданий народним депутатом Юрієм Полунєєвим, законопроект народного депутата Антона Яценка і законопроект депутатів Віталія Коржа та Юрія Мороко.

На думку Павла Сидельова, «підготовлені документи багато в чому схожі і навіть частково копіюють один одного. При цьому всі вони непогані, здатні закрити серйозні дірки в електронній комерції, проте потребують серйозного доопрацювання, починаючи з вироблення єдиної термінології».

Дірок у законодавстві, яке стосується інтернет-торгівлі, справді, чимало. На думку Олександра БЕРНАТОВИЧА, члена Громадської ради при Національній комісії регулювання зв’язку (НКРЗ), дуже важливим є питання електронного цифрового підпису, без якого неможливий розвиток сучасної е-торгівлі.

— З усіх секторів електронної комерції — G2B (Government-to-Business), B2G (Business-to-Government), B2B (Business-to-Business), B2C (Business-to-Customer), C2B (Customer-to-Business) і C2C (Customer-to-Customer) — в Україні певного розвитку набув сектор B2C, та й то переважно у вигляді інтернет-магазинів з урізаними функціями реклами, готівкової оплати та доставки товарів додому, — каже пан Бернатович. — При цьому найважливіша складова електронної комерції — оплата товарів, робіт і послуг через Інтернет існує, мабуть, тільки в сегментах оплати послуг операторів мобільного зв’язку, кабельного телебачення та Інтернету.

Повний цикл електронної комерції, коли всі фази просування товарів, робіт і послуг, починаючи від підписання контракту і закінчуючи їх оплатою, в Україні практично ніде повністю не реалізований. А це означає, що в B2B досі відбувається стовідсотково паперовий документообіг між учасниками комерції, а в інтернет-магазинах (B2C) — у багатьох випадках готівковий грошовий обіг.

Таким чином, унікальні переваги електронної торгівлі, як для бізнесу, так і для кінцевого споживача, реалізуються далеко не повністю. Учасники комерції не «відчувають» всіх цих переваг, і відповідно електронна комерція розвивається в Україні недостатньо швидко. Наприклад, електронні аукціони в C2C, які інтенсивно функціонують в інших країнах, в Україні поширені явно недостатньо.

Недорозвинена комерція

Причин недостатнього розвитку електронної комерції в Україні кілька, але ключовим є дуже обмежене використання цифрового підпису в комерційних операціях. Без цифрового підпису неможлива повноцінна електронна комерція з усіма її унікальними перевагами для держави, бізнесу та кінцевого споживача. Цифровий підпис дає змогу надійно ідентифікувати учасників комерції, зберегти комерційну таємницю і захистити учасників від імовірних шахрайських дій.

Попри те що 2003 року було ухвалено Закон України «Про електронний цифровий підпис», його швидкого впровадження в широку практику не відбулося. Сьогодні з допомогою цифрових підписів укладають тільки одиничні контракти в B2B, а в секторі B2C оплата з допомогою цифрового підпису взагалі відсутня.

Причин такого становища кілька. Головним недоліком є складність визначеної в законі схеми акредитації центрів сертифікації ключів і їхній нерівний статус. Занадто обтяжена система, яка віддзеркалює недовіру держави до бізнесу центрів сертифікації, бажання глобально контролювати їхню діяльність заважають широкому впровадженню цифрового підпису.

Крім того, видані різними центрами ключі мають різний правовий статус. Посилений сертифікат ключа, саме той, який має реальне значення для електронної комерції, можуть видавати тільки акредитовані центри, центр сертифікації і центральний орган сертифікації. З цього випливає, що прості (непосилені) сертифікати ключів для електронної комерції малопридатні, а отже, не потрібні й прості (неакредитовані) центри. Не зростає число центрів сертифікації — не знижується вартість їхніх послуг — не відбувається масовий приплив клієнтів центрів для отримання цифрових підписів — не розвивається повновага електронна комерція.

В умовах ринку неможливий тотальний контроль держави, у тому числі й над цифровими підписами. Потрібні зміни, що спрощують вхід на ринок надання послуг з видачі ключів для цифрового підпису нових операторів. З’явиться конкуренція центрів сертифікації — знизиться вартість їхніх послуг для широких мас споживачів, які можуть стати основою швидкого розвитку електронної комерції.

Права споживача

Однак, на думку авторів законопроектів, найгостріше стоїть питання захисту прав споживача товарів і послуг електронної комерції.

— Якщо не торкатися підгрунтя появи кількох законопроектів, то скажу, що ми справді часто-густо стикаємося з недобросовісною комерцією, — каже Андрій БІРЮКОВ, співавтор законопроекту Юрія Полунєєва. — Лазівок для нечесних комерсантів у цьому виді бізнесу значно більше, ніж при торгівлі у звичайних магазинах. Щоб продавати товар в електронному вигляді, досить зареєструвати сайт і викласти на ньому інформацію про якісь товари. Нерідко це товари невідомого походження, невідомої якості, а самі інтернет-магазини виявляються «одноденками», які навіть не відкривають рахунку в банку. Тим часом сьогодні весь світ іде шляхом освоєння Інтернету, і хочеться, щоб ми освоювали його в рамках якихось правил. Ніхто не планує ставити штучні обмеження, але якісь зобов’язання торговці повинні виконати.

Стосунки між торговцями і споживачами врегульовані низкою законів — ми не втручаємося в це поле, але даємо визначення, що таке електронна комерція, яким чином укладають договори в електронному вигляді, які це договори, яка існує відповідальність продавця і покупця. Адже відсутність самого поняття «Електронна комерція» робить цей вид бізнесу в прямому і переносному сенсі віртуальним. І найголовніше, ми говоримо, що договір, укладений в електронній формі, не може розглядатися судом в якомусь іншому світлі саме тому, що він електронний, — тобто урівнюємо в правах електронний і паперовий документ. Нашим законопроектом ми, можливо, не вирішуємо всіх проблем, але даємо певний базис, спираючись на який можна розвивати свій бізнес нормально, цивілізовано.

Про захист прав споживачів ідеться і в законопроекті депутатів Віталія Коржа і Юрія Мороко.

— Законопроекти передбачають регулювання не тільки безпосередньо комерції — вони регулюють відносини, які виникають з допомогою електронних засобів зв’язку, — каже співавтор даного законопроекту Юрій ГОНЧАРУК. — У нас уже діють три пов’язані між собою закони — «Про електронний цифровий підпис», «Про електронний документ та електронний документообіг», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах». Але вони більше присвячені саме документу, формальному боку і не регулюють сфери електронної комерції. Під їхню дію не потрапляють електронні документи, які не містять електронного підпису.

За останні п’ять років у країні з’явилася величезна кількість електронних майданчиків, але вони перебувають у тіні, оскільки за цей час їм ніхто не намагався висунути жодних вимог. На більшості таких майданчиків не можна знайти інформацію, яку легко отримати у звичайному магазині. Наприклад, хто продавець, його реальна юридична адреса, наскільки правдива видана гарантія на товар. Часто сама інформація про товар не завжди об’єктивна: він може бути відсутнім на складі, у момент укладання угоди може виявитися, що змінилася ціна тощо. Тому насамперед поставлено завдання захистити права споживачів.

Законопроектом встановлюється, як має відбуватися електронний обмін, що можна вважати засобом або прийомом акцептування (згоди покупця придбати товар) і що після укладення договору вже не можуть бути змінені ціни або умови без згоди обох сторін. Ми також говоримо про те, яким чином мають здійснюватися розрахунки, що вважати місцем операції (місце розташування сервера чи юридична адреса суб’єкта підприємницької діяльності, який запропонував товар на сайті, чи фактичне місце діяльності підприємця) і часом операції. Наприклад, сервер магазина знаходиться в Росії, а розплачуєшся з допомогою платіжної системи, юрисдикція якої — Багамські острови. У законопроекті закладено достатньо ознак, за якими можна визначити, що угода потрапляє під юрисдикцію України: це або покупець в Україні, або ідентифікатори українські, або продавець в Україні.

Регулювання, на думку Юрія Гончарука, має бути мінімальним, необхідним і достатнім для того, щоб захистити всіх учасників процесу, але не зашкодити їм і не зруйнувати того, що вже існує.

Адмінвідповідальність

Чимало дискусій в інтернет-спільноті викликав законопроект Антона Яценка. За оцінками ряду експертів, деякі закладені в ньому норми можуть створити передумови для виникнення корупції і серйозно ускладнити роботу на ринку. Наприклад, пропозиція внести зміни до ст. 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якими ведення незаконної електронної комерції карається штрафом у розмірі вартості електронного товару з конфіскацією цього товару і виручених грошей(!). Запитання викликає пропозиція створити якесь «громадське формування, яке забезпечує систему електронної комерції».

Втім, самі автори законопроекту дотримуються дещо іншої точки зору, стверджуючи, що основним завданням документа є встановлення чітких вимог і механізмів здійснення операцій із допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку через обмін електронними повідомленнями, а також вимог скріплення електронних документів електронним цифровим підписом. Це, на думку законодавців, дасть змогу гарантувати законність, прозорість і достовірність угод в Інтернеті.

— Ми повинні створити довірчі стосунки між суб’єктами ринку — тими, хто продає товари та послуги, і тими, хто їх купує, — каже Сергій КОЛОБОВ, член НКРЗ, представники якої беруть участь у робочій групі з підготовки документа. — Ці довірчі стосунки створюються технічними засобами або з допомогою інформаційно-технічних комплексів, використовується електронний цифровий підпис. Такі механізми існують у всьому світі. Паралельно існує й система акредитованих і неакредитованих центрів сертифікації ключів і система довірчих центрів. Ці центри слугують лише одній меті: допомогти двом сторонам встановити довірчі стосунки. Я повинен мати можливість розраховуватися з допомогою певних засобів, щоб ці засоби сприймав мій партнер, щоб вони однозначно ідентифікувалися моїми, а не іншої людини, і при цьому всі мої платіжні реквізити зберігалися в конфіденційному стані, щоб шахраї їх не могли перехопити, вкрасти, і я не зазнав від цього збитків.

У цьому сенсі НКРЗ бере участь лише в частині елемента цього механізму, а саме — елемента транспортної мережі. Як відомо, для доставки, обміну повідомленнями суб’єкти ринку використовують канали зв’язку, телекомунікаційну інфраструктуру. І оператори, надаючи таку транспортну послугу, потрапляють під регулювання НКРЗ.

Тому до «електронного транспорту» висуваються певні вимоги. Скажімо, для низки программ, особливо заснованих на поняттях безпеки, затримки в каналі зв’язку є дуже критичним показником. Так, з точки зору однієї з програм, пов’язаних із шифруванням, надсилання запиту, відповіді тощо мають відбуватися з певною швидкістю, і затримка є ознакою спроби перехопити інформацію. В цьому разі програма повинна відпрацювати інший сценарій — припинити взаємодію, повідомити вам про те, що в каналі щось відбувається тощо. В результаті користувач не може виконати необхідну операцію. Тому запроваджується вимога користуватися послугами тільки учасників ринку телекомунікацій — а це ті провайдери, які входять до реєстру НКРЗ і працюють за певними законами. Адже хто відповідатиме, якщо людина, користуючись послугами провайдера, який не є учасником ринку телекомунікацій, не зможе отримати потрібний товар або послугу?

Якщо ви відправили повідомлення вашому партнеру, то маєте бути впевнені, що запит доведено до адресата, і якщо не надається необхідна якість і надійність з’єднання, можливість працювати за заданими протоколами, то ви не зможете реалізувати свою можливість придбати необхідний товар.

Ми хочемо ввести новий закон у вже створене законодавче поле, тоді реалізувати його вимоги буде значно легше. У законі не повторюватимуться вже наявні норми, але, наприклад, новели, які покликані захищати права споживачів, обов’язково мають бути прописані. Також ми подали пропозиції, які зводяться до гармонізації лексики, визначень у законопроекті з уже існуючими в галузі телекомунікацій.

Не можна зарегулювати

Представники інтернет-бізнесу також не заперечують, що якісний закон про електронну комерцію нам потрібен, оскільки сьогодні абсолютно не захищений ні покупець, ні продавець. Однак до нинішніх законодавчих ініціатив здебільшого ставляться скептично, вважаючи, що розробники документів мають слабке уявлення про функціонування цього бізнесу, а тому надмірно ускладнюють закон.

На думку провідного юриста компанії WebMoney Ганни ТИТОВОЇ, правові механізми захисту всіх учасників електронної комерції, безперечно, необхідні. Але на її погляд, необхідний законопроект, який би «дав надбудову над існуючим законодавством, уточнив його, встановив необхідні механізми захисту учасників електронних угод, одночасно не обмежуючи їх у виборі того чи іншого механізму, відрегулював стосунки між учасниками ринку, допоміг визначитися з термінологією. При цьому немає потреби додатково описувати те, що вже є в чинному законодавстві». Як вважає Ганна Титова, логічніше було б визнати низку норм, які регулюють стосунки у звичайній торгівлі та інші цивільно-правові стосунки, справедливими і для електронної комерції.

Представники дрібного інтернет-бізнесу ще категоричніші. Як вважає власник сайта електронної комерції B2Blogger Олександр СТОРОЖУК, «будь-яка спроба регулювання ринку державою буде сприйнята негативно. Регулювання потрібне, але таке, яке просто змусить гравців ринку ставитися до цього серйозно, дотримуватися певних правил. Зараз їх немає. Ринок електронної комерції розвинувся без впливу держави і розвиватиметься, якщо йому не заважати. На мій погляд, якщо хтось і повинен займатися регулюванням, то це профільні асоціації. Хоча я сказав би, що в найближчі три роки необхідності жорстко регулювати немає. Стабільність приведе до необхідності користуватися правилами, ринок сам відрегулює». За його словами, законодавча база, яка «існує сьогодні, в тому числі й у сфері торгівлі, враховує всі основні моменти спілкування і торгівлі в Інтернеті. Головне, щоб цих законів дотримувалися».

Підтримують Олександра Сторожука підприємці Наталія та Дмитро ДУБИНИ, на думку яких, вся їхня діяльність і так регулюється існуючим законодавством, а будь-які зміни можуть бути тільки в гірший бік — вони або збільшать податки, або ускладнять роботу. Як каже Дмитро, «для мене головне — щоб не заважали».

* * *

Втім, не виключено, що консолідований законопроект щодо електронної комерції і так з’явиться у нас нескоро. Можливо, через ті ж таки три роки. Адже законодавцям потрібно не тільки дійти якоїсь згоди, піти на певні компроміси, врахувати всі можливі доповнення й уточнення, виробивши єдиний життєздатний документ, а й отримати схвалення парламенту. А в нинішній бурхливій політичній ситуації навіть самі депутати не можуть сказати, коли бодай один із законопроектів буде винесено на розгляд у сесійний зал.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі