Наука за ґратами

Поділитися
Наука за ґратами
У зв'язку з нестачею звичайних реактивів "заморожено" більш як половину вітчизняних досліджень у галузі біології та хімії. Наявні обмеження фактично знищили агрохімічний аналіз ґрунтів і рослин, що може мати згубні наслідки для продовольчої безпеки країни.

Парламентські слухання, присвячені проблемам вітчизняної науки, які відбулися 2 липня, можна вважати знаковими. (Попри скепсис щодо подібного роду "говорилень", ККД яких часто обмежується "випусканням пари"). По-перше, колишня, зметена Майданом, влада наукою не цікавилася, а то й відверто її ігнорувала, вважаючи цю сферу діяльності витратною і навіть зайвою, - корова сировинної економіки й без того доїлася. По-друге, сьогодні на хвилі піднесення, викликаного підписанням економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС, українське суспільство просто зобов'язане звернути увагу на науку як на рушійну силу економічного і соціального розвитку.

Однак задіяти науковий потенціал країни для піднесення економіки неабияк заважає величезна купа нагромаджених проблем. Це і давно назріла необхідність структурних перетворень у науковій сфері, зміна системи фінансування наукових організацій і вчених, і породжені в чиновницьких кабінетах постанови й накази, які створюють невиправдані перешкоди в науковій діяльності.

Суть однієї з таких проблем дуже змістовно відображена в словах керівника НДІ біологічного профілю: "Коли для проведення аналізу з визначення вмісту загального азоту в ґрунті за К'єльдалем потрібно 5 мл сірчаної кислоти (1–2 л кислоти на рік, вартістю 30-90 грн на весь інститут), а за ліцензію необхідно сплатити понад 100 тис. грн та ще й побігати по кабінетах, - терпець уривається..."

І цей випадок не поодинокий. Подібна ситуація склалася в багатьох інститутах НАН України, аграрної академії, в університетах та інших навчальних закладах. На думку вчених, у зв'язку з нестачею звичайних реактивів "заморожено" більш як половину вітчизняних досліджень у галузі біології та хімії. Наявні обмеження фактично знищили агрохімічний аналіз ґрунтів і рослин, що може мати згубні наслідки для продовольчої безпеки країни.

- У чому причина настільки драматичної ситуації з хімічними речовинами для лабораторних досліджень? - із цим запитанням я звернулася до академіка НАН України, почесного директора Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАНУ Валерія КУХАРЯ.

- Відповідно до існуючого порядку, обов'язковому ліцензуванню та дотриманню правил поводження підлягають усі речовини, які включено до списку наркотичних речовин і прекурсорів (постанова КМ України від 06.05.2000 р. №770 "Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів"). Під суворий контроль та ліцензування підпадають і речовини, занесені до Списку №2 таблиці IV "Переліку...", зокрема ацетон, етиловий ефір, сірчана й соляна кислоти, толуол, метилетилкетон, перманганат калію, які в невеликих кількостях використовуються у вітчизняних наукових установах як розчинники й хімічні реактиви. Для придбання цих речовин - без них просто немислима робота будь-якої хімічної лабораторії - потрібні відповідні дозволи й ліцензії, отримання яких пов'язане з тривалими й витратними процедурами.

- Мабуть, такі обмеження зумовлені побоюванням, що хтось зможе використати хімікати з недобрим наміром, тобто для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин?

- Мені невідомо жодного факту порушення законних вимог при поводженні з прекурсорами в наукових установах. Гадаю, причина в іншому.

Як правило, наш законодавець не зважає на специфіку того чи іншого виду діяльності. Наприклад, як завідувач лабораторії державного інституту я не маю права купити прилад, вартість якого перевищує 2400 грн, - чомусь саме таке цінове обмеження накладають фінансові органи. І подібних прикладів можна навести багато. Звичайно, в законі не може бути враховано всіх нюансів, але для цього в нас видають підзаконні акти - постанови КМ, накази міністерств тощо. Вони, насамперед, і мають бути виписані з огляду на специфіку роботи тієї чи іншої організації або установи.

- Чому зараз виникло питання використання хімікатів з науковою метою? Хіба раніше не було контролю?

- Раніше жодних проблем із придбанням необхідних реактивів не було.Ситуація загострилася в останні роки, після того як Україна 2010 року ратифікувала Єдину конвенцію про наркотичні засоби... і Кабмін видав відповідну постанову.

- Цікаво, ваші закордонні колеги теж мають подібні труднощі?

- Конвенція - основний документ для всіх країн, які її підписали. Крім того, є директива Європарламенту від 11.02.2004 р. №273. Відповідно до цієї директиви хімічні речовини, поводження з якими вимагає дотримання встановлених правил, діляться на категорії (групи). Перша - це типові наркотики, друга - речовини, які використовуються для виробництва наркотиків, і третя - речовини, які не вимагають ліцензування та контролю: ацетон, метилетилкетон, толуол, етиловий ефір, сірчана й соляна кислоти - це реагенти для будь-якої хімічної лабораторії.

Згідно з цією директивою університети повинні отримувати ліцензії тільки в тому випадку, якщо вони працюють з хімічними речовинами, які належать до першої категорії. Хімікати другої категорії вимагають ліцензування, якщо їх використання перевищує встановлені норми. Університети не мають потреби в ліцензуванні, якщо вони тільки купують і використовують речовини другої категорії, але не беруть участі в торгівлі ними. Що ж до третьої категорії, то про неї взагалі не йдеться, тобто жодних ліцензій для використання названих вище хімічних реагентів не потрібно.

Чому в нас виникло це питання? З одного боку, я розумію, що, дбаючи про хімічну безпеку взагалі, ми повинні вести облік і знати, де, що і як використовується. Але з іншого - має бути здоровий глузд. Ці вимоги істотно ускладнюють роботу наукових установ, особливо хімічного та біологічного профілю, дослідних університетів. Про школи я вже не кажу - у хімічних класах немає чим проводити досліди. До речі, перші свої експерименти я робив у школі, і тоді ж з'явилося моє захоплення хімією.

- Закупівля хімічних речовин підлягає ліцензуванню. Чи потрібні ще якісь дозвільні документи?

-Крім ліцензії на закупівлю, виявляється, ми повинні мати ще й ліцензію на використання. Ліцензія на закупівлю дає дозвіл закупити реактив і доставити його на склад інституту. А зі складу для роботи в лабораторії ми повинні його виписувати. І тут виникає наступна перешкода - вимоги до лабораторій. Річ у тім, що різниці між лабораторіями, які працюють з наркотиками, і тими, які використовують прекурсори, наші регламентуючі документи не роблять. Тому відповідно до вимог наша інститутська хімічна лабораторія повинна мати окреме приміщення з броньованими дверима, ґратами на вікнах і сигналізацією. Ми маємо виписати зі складу, наприклад, 10 мл сірчаної кислоти, використати її в цій самій кімнаті за ґратами, підготувати акт списання - тобто дотриматися всіх формальних вимог. Але як зробити хімічні лабораторії закритими, коли всі наукові співробітники мають працювати з соляною і сірчаною кислотами? Більше того, ці жорсткі вимоги суперечать правилам пожежної безпеки, згідно з якими хімічні лабораторії повинні мати двері, що легко знімаються, і вікна без ґрат.

І до всього цього цілий сонм перевіряючих структур - міліція, комісія з наркотиків, екологічна інспекція, служба з надзвичайних ситуацій - і в усіх свої вимоги. Вже не кажу про те, що кожна ліцензія коштує грошей. Причому чималих.

- Наскільки мені відомо, ви й інші авторитетні вчені з метою спрощення дозвільних процедур для проведення наукових досліджень пропонували внести зміни до існуючого Порядку поводження з хімікатами, які включено до переліку наркотичних речовин і прекурсорів.

-Наше звернення до Державної служби України з контролю за наркотиками залишилося без відповіді. Нещодавно ми відправили листа на ім'я голови парламентського комітету з питань науки і освіти Л.Гриневич. Сподіваємося на розуміння й підтримку наших пропозицій.

У контексті політики гармонізації законодавства України із законодавством Євросоюзу було б виправдано внести зміни до Порядку провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом, вилучивши з п. 2 "Порядку..." хімікати Списку 2 таблиці IV, а саме: ацетон, метилетилкетон, толуол, етиловий ефір, сірчану кислоту, соляну кислоту, перманганат калію, визначивши кількості даних реактивів, які можуть бути використані в установі протягом року.

Вирішити питання контролю досить просто. Ліцензію треба видавати на установу, яка за своїм профілем має справу з хімікатами. І керівництво цієї установи несе всю відповідальність за поводження з ними.

- Валерію Павловичу, принагідно хотілося б прояснити таке питання. Україна закуповує засоби захисту рослин приблизно на мільярд гривень щорічно. А тим часом є вітчизняні розробки, що не поступаються якістю зарубіжним аналогам.

- На жаль, крім одного-двох пестицидів, в Україні сьогодні фактично нічого не виробляється. Усі інші агрохімікати закуповуємо за кордоном, а в нас тільки фасуємо. Можна сказати, що виробництво хімічних засобів захисту рослин в Україні зникло як таке. Причому вітчизняні розробки справді є. У нашому інституті розроблено препарат сульфакарботіон-К - протруйник насіння, який не поступається якістю сучасним закордонним препаратам. Але його в нас не випускають - в інституті просто немає для цього потужностей. Були проекти, програми, але, як кажуть, віз і нині там. Наш препарат, до того ж, досить широкого діапазону застосування - ним можна обробляти близько десяти агрокультур. На його основі спільно з Київським медуніверситетом розроблено ефективний протигрибковий засіб - теобон-дитіомікоцид, випуск якого в нас налагоджено.

Засоби захисту рослин, ціла низка життєво важливих медпрепаратів - це елементи національної безпеки. Тому ми повинні мати своє виробництво, щоб у потрібний момент воно було мобілізоване. До речі, у Білорусі все це є.

- Вам не здається, що науковою політикою в країні сьогодні ніхто не опікується?

- Ніхто, крім самих учених. Я прибічник того, щоб у нас був орган, який би керував наукою та інноваціями, як, наприклад, комітет з питань науки і техніки в колишньому Радянському Союзі. Сьогодні наука - це рушійна сила суспільства. Наука і науково-технічний прогрес неподільні. У нашій країні інновації в загальному обсязі нової продукції займають не більше ніж 3%. Це наслідок того, що держава не опікується ні наукою, ні інноваціями як такими. Держава не вживає законодавчих заходів, аби стимулювати інновації, причому власних розробок. Тоді наука автоматично стає важливою для тих, хто займається цими інноваціями. Якщо вони куплять новий продукт, нову технологію, розроблену вперше, то можуть з нею вийти на світовий ринок. Дріб'язкові інтереси мінфінівських чиновників "зарубали" технопарки, які могли б стати потужними центрами запуску інновацій. Це зруйнувало всі надії... І мені боляче, що країна, яка може будувати найбільші у світі літаки, ракети, найкращі турбіни і багато чого іншого, практично не опікується інноваціями. Колись існували плани з нової техніки, і підприємства, хочеш не хочеш, були зобов'язані їх виконувати. Сьогодні таких батогів немає. То давайте знаходити пряники! Давайте визначимося з пріоритетними напрямами, щодо яких ухвалимо державну програму і забезпечимо її фінансування. Причому не пряме, а опосередковане. Наприклад, наш інститут зв'язується з якимось хімічним підприємством, передає йому технологію. Підприємство, щоб налагодити виробництво продукції, бере банківський кредит з умовою, що відсоток на цей кредит держава покриє. Більше того, виробник, який випускає інноваційну продукцію, повинен мати певні податкові пільги, щоб покрити свої первинні витрати. Нічого цього в нас немає. Тобто бар'єри, які подолали в багатьох розвинених країнах, у нас досі нездоланні. Саме тому має бути єдиний орган у Кабінеті міністрів на рівні віце-прем'єра, що опікуватиметься науково-технічною політикою.

Того, що сьогодні відбувається в управлінні наукою - перестановка стільців, - я не можу сприйняти. Не можна впадати в крайнощі й заявляти, що наука має бути тільки в університетах, а все інше не потрібне. Якщо держава не буде опікуватися великими науково-технічними програмами - стратегічно важливими для країни й такими, що визначають її конкурентоспроможність у світі, який технологічно швидко змінюється, то Україна так і залишиться сировинним придатком інших країн. Промовистий приклад - ситуація, в якій ми нині опинилися. Якщо в країні немає програми розвитку оборонного комплексу, то як можна говорити про нову техніку і про оснащення нею нашої армії? Тому наші солдати й не мають сучасного озброєння, приладів нічного бачення, бронежилетів, касок тощо. При тому, що захист країни - найперша функція держави. І така програма може бути реалізована тільки згори.

Держава не має бути просто споглядальником розвитку науки й інновацій у країні, вона повинна бути їх законодавцем і рушійним інструментом. Тому я за те, щоб був єдиний орган управління наукою та інноваціями.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі