Консерватизм НАНУ як гальмо розвитку

12 травня відбулися загальні збори Національної академії наук України. У них взяли участь голова Верховної Ради, академік НАНУ В.Литвин і віце-прем’єр М.Томенко. На початку зборів було зачитано звернення до вчених Національної академії Президента України В.Ющенка. Текст звернення не залишав ніякого сумніву: нова влада не має наміру загравати з академічною елітою, догоджаючи їй дрібними подачками, а покладає на науку великі надії і ставить перед нею серйозні завдання. Головне з них — «створити економіку знань, здатну забезпечити Україні своє місце в глобалізованому світі, європейські стандарти життя для українських громадян». Президент закликав учених до конструктивного діалогу про шляхи реформування наукової сфери. Він відверто визнав, що «консерватизм системи управління наукою став гальмом на шляху її розвитку». Стрімко змінюється світ, значних соціальних трансформацій зазнало суспільство. Нові життєві реалії спонукають до перебудови НАНУ. Як перший крок на цьому шляху Віктор Ющенко запропонував створити при Президенті України робочу групу зі створення концепції реформи наукової сфери, підкресливши, що готовий невідкладно приступити до роботи.

Така пропозиція дістала схвалення академічного зібрання. Попри те, що керівництво країни однозначно дало зрозуміти: державна підтримка НАНУ надалі не буде обмежуватися лише збільшенням фінансування. Наука має виконувати властиві їй функції, а власне Національна академія — визначити своє місце в системі координат нашої дійсності. Поки ж цього не сталося. Більше того, як підкреслив у своєму виступі голова Верховної Ради Володимир Литвин, НАНУ «була втягнута в політичний процес, а це не на користь академічній спільноті». Наука, освіта й культура — пріоритетні напрями діяльності нинішньої влади — підкреслив спікер. Ці слова було підтримано оплесками, хоча й невпевненими. (Попередня влада теж заявляла про такі пріоритети.)

З традиційною доповіддю про результати звітного періоду й основні завдання НАНУ виступив її президент академік Борис Патон. З почутого напрошується сумний висновок: академічна наука значною мірою працює вхолосту — програми, розробки й інноваційні проекти найчастіше залишаються не затребуваними суспільством і виробництвом. Борис Євгенович у черговий раз констатував, що поглиблюється кадрова проблема, процес старіння НАНУ триває. На сьогодні середній вік кандидата наук становить уже 51,3 року, а доктора наук — понад 60 років. Тому омолодження академії — одна з найбільш нагальних проблем.

Не можна не зауважити, що нарікання з цього приводу звучать рік у рік. Усім зрозумілі причини, чому молоді вчені, а також ті, хто здатен плідно працювати в науці на сучасному рівні, виїхали за кордон. І одна з головних — незатребуваність, відсутність можливості реалізувати свої знання і здібності на батьківщині. Примітним є такий факт: в останні роки дійсні члени НАНУ, котрі працюють у закордонних наукових центрах, перестали приїжджати на загальні збори Національної академії. Вони зневірилися як у можливості керівництва НАНУ приймати рішення, адекватні вимогам часу, так і в здатності правлячої еліти усвідомити значення науки й освіти як найголовніших чинників громадського прогресу. Останніми роками практично не буває в Україні відомий учений-генетик, академік НАНУ Юрій Глеба. У науковому світі він відомий не лише як дослідник, який досягнув значущих результатів у фундаментальній науці, а й чудовий менеджер. У кулуарах зборів не раз звучала думка про те, що, напевно, кращої кандидатури на керівництво академією в сучасних реаліях не знайти. Однак, хоч як це сумно, у рідних пенатах його не чекають, інакше б уже давно запросили. Для початку хоча б радником Президента з питань науки. Чи нашому керівництву потрібні лише поради закордонних політиків і бізнесменів?

В останні місяці в академічному середовищі активно обговорювалися чутки про те, що Борис Євгенович через вік, а також за станом здоров’я (тривалий час він перебував на лікуванні в різних клініках) нібито має намір написати заяву про відставку з поста президента НАНУ. Але вже напередодні загальних зборів виявилося, що це просто чутки. До речі, люди старшого покоління згадують один характерний факт, пов’язаний із обранням 1962 року Бориса Патона президентом Академії наук УРСР. Талановитий, енергійний, сповнений ідей 43-річний керівник головної наукової організації республіки запропонував установити віковий ценз для директорів академічних НДІ — 65 років. Як це практикують на Заході. Після досягнення цього віку вчений міг і далі займатися наукою, але вже не на керівних посадах. Однак ця ідея не дістала підтримки, а згодом і зовсім була похована. А з нею й надії на омолодження нашої науки.